ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року м. Львів Справа № 921/147/26
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Рима Т.Я.,
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 23.05.2026,
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026, суддя Охотницька Н.В., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 05.05.2026
у справі № 921/147/26
за позовом акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів",
до відповідача-1 фізичної особи-підприємця Калин Романа Володимировича,
до відповідача-2 ОСОБА_1 ,
про стягнення заборгованості в сумі 115 051,79 грн,
(в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
12.03.2026 акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Калина Романа Володимировича та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024, в загальній сумі 115 051,79 грн., з яких: 107 603,26 грн. - основний борг та 7 448,53 грн. -проценти за користування кредитом.
Підставою позову зазначено неналежне виконання позичальником - фізичною особою-підприємцем Калином Романом Володимировичем умов цього договору, в частині своєчасного погашення кредиту та процентів за користування ним.
Оскільки виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено укладеним між акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" та ОСОБА_1 , договором поруки №155/В/2024/Р-1 від 08.02.2024, позивач просить стягнути заборгованість солідарно з відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів"- 107 603,26 грн. основного боргу та 7 448,53 грн заборгованості по процентах. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів"- 107 603,26 грн. основного боргу та 7 448,53 грн. заборгованості по процентах.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" - 1 664,00 грн. в повернення сплаченого судового збору та ОСОБА_1 1 664,00 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що між АТ АКБ «Львів» та ФОП Калином Романом Володимировичем укладено Кредитний договір №155/В/2024 від 08.02.2024, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 250 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти. Банк свої зобов`язання виконав, перерахувавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 250 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №380964 від 08.02.2024. Проте Позичальник свої договірні зобов`язання виконав частково, сплативши 142 396,74 грн. тіла кредиту та 91 567,09 грн. процентів за користування кредитом, після чого, починаючи з 30.11.2025, припинив сплачувати кошти за укладеним Кредитним договором.
Суд виходив із того, що відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами, за змістом ст.ст.1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит у строк та в порядку, встановлені договором, і сплатити проценти. При цьому кредитор довів виконання своїх обов`язків за кредитним договором, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості. Судом встановлено, що позичальник допустив прострочення сплати чергових платежів, передбачених графіком погашення кредиту, починаючи з листопада 2025 року.
Суд також зазначив, що у зв`язку з пред`явленням вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати процентів банк з 28.02.2026 припинив нарахування процентів за користування кредитом. Станом на 02.03.2026 заборгованість за Кредитним договором становила 115 051,79 грн, з яких 107 603,26 грн - заборгованість по тілу кредиту та 7 448,53 грн - заборгованість по процентах, яка залишилася непогашеною відповідачами.
Оскільки виконання зобов`язань за Кредитним договором було забезпечено Договором поруки №155/В/2024/Р-1 від 08.02.2024, за умовами якого поручитель несе солідарну з позичальником відповідальність за належне виконання основного зобов`язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості з ФОП Калина Романа Володимировича та ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
27.05.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , б/н від 23.05.2026 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 у справі №921/147/26, в якій остання просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним право банку на дострокове стягнення всієї суми кредиту, не встановив належних підстав для дострокового настання строку виконання кредитного зобов`язання та не перевірив правомірність визначення 28.02.2026 датою його дострокового виконання.
При цьому судом не надано належної оцінки тому, що прострочена заборгованість на момент пред`явлення вимоги становила 5 188,86 грн, тоді як до стягнення заявлено 115 051,79 грн.
Апелянт посилається на неналежну перевірку судом першої інстанції розрахунку заборгованості та правомірності нарахування процентів, формальну оцінку листів-вимог банку від 10.02.2026, а також на те, що поручитель фактично не отримувала вимогу банку про дострокове виконання зобов`язань. На думку апелянта, суд не встановив належним чином меж та строку дії поруки, підстав для покладення на поручителя солідарної відповідальності, а також не врахував положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
Також апелянт вказує на непропорційність дострокового стягнення всієї суми кредиту, посилається на принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також на ініційовану процедуру неплатоспроможності боржника, яка, на його переконання, має значення для оцінки обґрунтованості та пропорційності обраного банком способу захисту.
27.07.2026 від позивача (акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів") надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 - без змін.
Заяви і клопотання
Апелянтом в апеляційній скарзі заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткового доказу, а саме ухвали Господарського суду Тернопільської області від 19.05.2026 про прийняття заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ФОП Калина Р.В.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання, оскільки наведений доказ не стосується обставин, які підлягали встановленню при вирішенні спору у цій справі, та не має значення для перевірки законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Так, предметом розгляду у справі №921/147/26 є вимоги Банку про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024, а суд першої інстанції встановлював наявність порушення позичальником умов кредитного договору, правомірність дострокового пред`явлення Банком вимоги та обсяг заборгованості.
Натомість ухвала від 19.05.2026 про прийняття заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність таких обставин не встановлює. Сам факт прийняття заяви не є доказом неплатоспроможності боржника, не підтверджує наявності чи розміру заборгованості перед Банком, не встановлює неправомірності дострокового стягнення кредиту та не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин щодо порушення позичальником кредитного зобов`язання.
Крім того, зазначена ухвала постановлена 19.05.2026, тобто після ухвалення рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026, а тому обставини, пов`язані з її постановленням, не могли бути враховані судом першої інстанції при вирішенні спору.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що зазначений доказ не має значення для вирішення спору та перевірки законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання апелянта про його долучення слід відмовити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 справу №921/147/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 23.05.2026 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 у справі №921/147/26 залишено без руху, з підстав визначених ч.2 ст.260 ГПК України.
30.06.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів справи платіжної інструкції № 8419-4658-2096-6355 від 29.06.2026.
Ухвала зв`язку з перебуванням у відпустці з 29.06.2026 по 24.07.2026 судді-члена колегії Галушко Н.А., враховуючи строки розгляду питання про відкриття апеляційного провадження, встановлені ч.3 ст.262 Господарського процесуального кодексу України, здійснено автоматизовану заміну судді-члена колегії Галушко Н.А. у справі №921/147/26.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі №921/147/26 визначено суддю С.М. Бойко, суддів: Т.Б. Бонк, Т.Я. Рима.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 23.05.2026 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 у справі №921/147/26 та постановлено здійснювати розгляд справи №921/147/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 у справі №921/147/26 оскаржується відповідачем-2 в повному обсязі.
Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав
Предметом позову є солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024 у розмірі 115 051,79 грн, що складається з 107 603,26 грн основного боргу та 7 448,53 грн. заборгованості за процентами.
Як встановлено судами, 08.02.2024 між акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" (надалі - банк) та фізичною особою-підприємцем Калином Романом Володимировичем (надалі - позичальник) укладено Кредитний договір №155/В/2024, за умовами якого (п.1) банк зобов`язався надати позичальнику у власність грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним.
Відповідно до п.2.1 Договору, банк видає позичальнику кредит на наступних умовах:
- розмір та валюта кредиту - 250 000,00 грн (п. 2.1.1 Договору);
- призначення кредиту - на поповнення обігових коштів (п.п.2.1.2, 2.2 Договору);
- процентна ставка - 28% річних (п.2.1.3 договору);
- дата повернення кредиту в повному обсязі - 07.02.2027 (п.2.1.4 Договору);
- порядок видачі кредиту - безготівково на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 (п. 2.1.5 Договору);
- графік повернення кредиту - згідно графіку погашення кредиту, який є додатком №1 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною (п.2.1.6 договору).
Підставою здійснення Банком переказу кредитних коштів з позичкового рахунку є заявка на видачу кредиту, платіжне доручення або будь-який інший адресований банку документ позичальника, який містить усі необхідні для здійснення переказу реквізити, підписаний уповноваженими особами. Сторони домовились, що підписання позичальником цього Договору є одночасно ініціативою позичальника на отримання кредиту, а тому видача кредитних коштів банком може відбуватися без додаткових заяв, доручень чи інших документів (п.2.3 Договору).
Згідно з пунктами 2.4-2.5 Договору кредит видається на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання. Датою видачі кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворення строкової заборгованості по позичковому рахунку).
Відповідно до п. 2.7. Договору банк має право відмовити у виплаті позичальнику кредиту або його частини та/або вимагати дострокового повернення кредиту у наступних випадках: наявності обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені цим Договором; надання для здійснення платежів документів, що не відповідають вимогам законодавства та встановленим в банку правилам; представлення позичальником у банк для отримання кредиту документів/інформації, що виявились недостовірними; невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених цим Договором; наявності арешту на грошові кошти позичальника на його поточних рахунках, які обліковуються в банку; нецільового використання кредиту або його частини; несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту або його частини; порушення проти позичальника справи про банкрутство або прийняття рішення про його припинення /ліквідацію.
У пункті 3.2 Договору сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п.2.1.3. цього Договору (28% річних) з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному в п.2.1.4. цього Договору (07.02.2027).
Нарахування процентів та комісій за користування кредитом може бути припинене раніше, ніж до настання терміну, вказаного в п. 2.1.4. цього Договору, у випадках передбачених законодавством України, внутрішніми положеннями банку або за згодою сторін (п. 3.3 Договору).
Сторони погодили, що банк вправі припинити нарахування процентів за користування кредитом у наступних випадках:
- у разі закінчення строку погашення кредиту вказаного в п. 2.1.4. даного кредитного договору;
- у разі звернення банку в суд про стягнення з позичальника боргу за цим Договором;
- у разі порушення судом справи про банкрутство та/або ліквідації позичальника (п. 3.3.1 Договору).
Рішення про припинення нарахування процентів за користування кредитом може бути прийнято банком у будь-який момент після настання хоча б однієї із подій вказаної в пункті 3.3.1. цього Договору. Рішення про припинення нарахування процентів за користування кредитом приймається банком самостійно. Додаткової згоди позичальника на таке припинення не вимагається (п. 3.3.2, 3.3.3 Договору).
Згідно з п.п.3.8-3.9 Договору позичальник виконує свої зобов`язання по поверненню кредиту, сплати комісій, процентів та інших платежів за цим Договором шляхом перерахування у безготівковій формі та/або внесення готівки в касу банку на рахунок [рахунок приховано]. У випадку непогашення кредитів у визначений термін, несплати процентів, пені та інших зобов`язань, кожна сума боргу на наступний операційний день виноситься на рахунки простроченої заборгованості.
У п. 3.10. Договору сторони погодили, що рішення банку про припинення нарахування процентів у випадках, передбачених п. 3.3.1. цього Договору, не позбавляє банк права самостійно відновити нарахування процентів в будь-який момент та за будь-який період, включно за період протягом якого нарахування процентів було припинено. Таке право в банку зберігається до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за цим договором. При цьому, про відновлення нарахування процентів за кредитом банк зобов`язаний повідомити позичальника не пізніше ніж на наступний день від дня прийняття такого рішення. Повідомлення, що направляється банком позичальнику, повинно бути здійснено у письмовій формі і буде вважатись поданим належним чином, якщо воно надіслано рекомендованим чи цінним листом (за адресою, що вказана у Договорі) чи надано особисто позичальнику.
У випадку прострочення погашення кредиту, в тому числі після вимоги банку про повне дострокове погашення кредиту та/або після настання дати повернення кредиту в повному обсязі, позичальник сплачує проценти за неправомірне користування коштами у розмірі, що дорівнює розміру процентної ставки, які нараховуються за кожний календарний день прострочення на суму заборгованості, строк погашення якої настав, з дати виникнення заборгованості до дати її повного погашення. Порядок нарахування та сплати відповідає порядку для процентів на строкову заборгованість (п. 3.11 Договору).
Згідно з пунктами 4.1-4.2 Договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим Договором та/або Додатками до нього.
Повернення кредиту може здійснюватися шляхом безготівкових перерахунків або внесенням готівки в касу банку.
Відповідно до пунктів 4.3-4.5 Договору повернення кредиту, сплата процентів та інших платежів за цим Договором може здійснюватися третіми особами. Позичальник зобов`язаний здійснювати платежі за цим кредитним Договором у терміни, визначені цим Договором. Банк має право здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника, що відкриті в банківських установах, на свою користь в рахунок погашення заборгованості за цим Договором. Ініціювання переказу коштів позичальника при договірному списанні здійснюється на підставі платіжної вимоги та/або меморіального ордера, що підписані уповноваженими особами банку.
Погашення заборгованості за цим Договором здійснюється у наступній черговості: пеня, штрафи та інші види неустойки; прострочені платежі по сплаті процентів за користування кредитом; прострочені платежі по поверненню кредиту (основного боргу); строкові платежі по сплаті нарахованих процентів за користування кредитом, термін сплати яких наступає в поточному місяці; строкові платежі по поверненню кредиту (основного боргу) за поточний місяць; строкові платежі по поверненню кредиту (основного боргу) на наступний місяць/місяці (п. 4.6 Договору).
Згідно з п. 4.7 Договору позичальник може здійснити повернення кредиту, або його частини, разом з усіма нарахованими до дати дострокового повернення процентами та іншими належними до сплати платежами.
Банк у випадках, передбачених п. 2.7, цього Договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим Договором, про що письмово повідомляє позичальника (п.4.8 Договору).
Пунктом 4.9 Договору передбачено, що позичальник зобов`язаний протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги банку (п.4.8) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим Договором.
У випадку прострочення виконання грошового зобов`язання, в тому числі після надіслання йому (вручення) Вимоги про дострокове повернення кредиту, позичальник відповідно до вимог ч.3 ст. 625 ЦК України сплачує проценти у розмірі, що дорівнює визначеним відповідними Кредитними договорами процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом "факт/360" від простроченої суми, з дати виникнення заборгованості до дати повного її погашення (п. 6.4 Договору).
Відповідно до п.8.2.7 Договору, у випадку невиконання/неналежного виконання будь-яких умов цього Договору банк має право вимагати дострокового погашення позичальником кредиту.
Договір набрав чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх обов`язків (п. 10.1. Договору).
У додатку №1 до Кредитного договору №155/В/2024 від 08.02.2024 сторонами узгоджено графік погашення кредиту з визначенням кінцевої дати погашення кредиту - 07.02.2027.
06.11.2025 фізична особа-підприємець Калина Роман Володимирович звернувся до АТ АКБ «Львів» із заявою про внесення змін до умов укладених кредитних договорів, зокрема кредитного договору № 155/В/2024 від 08.02.2024, посилаючись на економічні катаклізми на ринку, пов`язані зі збройною агресією та введенням воєнного стану. У вказаній заяві відповідач-1 просив пролонгувати кредит в термін від 01.11.2025 по 31.01.2026 включно, а також встановити погашення тіла кредиту рівними частинами до закінчення строку кредитування.
26.11.2025 АТ АКБ "Львів", з урахуванням вказаної вище заяви, погоджено графік повернення кредиту до Кредитного договору №155/В/2024 від 08.02.2024 у новій редакції з визначенням кінцевої дати погашення кредиту - 07.02.2027.
Також, з метою забезпечення виконання вимог за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024, між акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) 08.02.2024 укладено Договір поруки №155/В/2024/Р-1 (далі - Договір поруки).
В п.1.1 Договору поруки зазначено, що порукою за цим Договором забезпечено належне виконання позичальником (ФОП Калин Р.В.) основного зобов`язання (за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024 з урахуванням усіх додаткових договорів/угод і додатків до нього, які укладені та/або будуть укладені в майбутньому; усі та кожен окремо, існуючі та майбутні грошові зобов`язання позичальника за кредитним договором, термін виконання яких настав або настане у майбутньому, що виникають чи виникатимуть протягом усього часу дії кредитного договору, зокрема, але не виключно, щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати неустойки, відшкодування збитків, тощо) у повному обсязі.
Пунктом 1.2 Договору поруки визначено, що безпосередні обсяг, розмір, порядок і умови виконання основного зобов`язання визначаються відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням усіх додаткових угод/договорів і додатків до нього, які укладені та/або будуть укладені у майбутньому.
Станом на день укладення договору поруки: сума кредиту (обсяг основного зобов`язання) становить 250 000,00 грн; кінцевий термін виконання основного зобов`язання - 07 лютого 2027 року; розмір процентів за користування кредитом становить 28% річних. Розмір інших платежів, обумовлених кредитним договором, станом на день укладення цього Договору, порядок і умови їх сплати, визначено кредитним договором.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу (повернення кредиту), процентів, неустойки, відшкодування збитків, сплати інших платежів, обумовлених кредитним договором. Поручитель несе солідарну з позичальником відповідальність за належне виконання позичальником основного зобов`язання.
В п.1.5 Договору поруки зазначено, що шляхом підписання цього Договору, поручитель підтверджує, що всі умови кредитного договору йому відомі та зрозумілі. Застережень до умов кредитного договору у поручителя немає.
Відповідно до п.2.1 Договору поруки, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, а також за наявності інших обставин, які унеможливлюють або об`єктивно свідчать про неспроможність позичальника належно виконати/виконувати основне зобов`язання (смерть, тривала відсутність, хвороба/ ліквідація, банкрутство, тощо), поручитель зобов`язується виконати основне зобов`язання в повному обсязі, а саме: повернути отриманий, але не повернутий позичальником кредит (пп. 2.1.1); сплатити нараховані проценти за користування кредитом, неустойку (штраф, пеню), передбачені умовами кредитного договору (пп. 2.1.2); виконати інші боргові зобов`язання, що виникають з умов кредитного договору (пп. 2.1.3).
Згідно з п. 2.3 Договору поруки, кредитор вправі вимагати виконання основного зобов`язання, частково або в повному обсязі, на свій розсуд, як від позичальника і поручителя, так і від будь-кого з них окремо.
Поручитель зобов`язаний здійснити погашення суми простроченого основного зобов`язання не пізніше 7 семи банківських днів з дати надіслання йому вимоги кредитором. При цьому, вимога кредитора вважається такою, що отримана поручителем, якщо вона надіслана рекомендованим чи цінним листом на поштову адресу або на адресу електронної пошти поручителя, зазначені в цьому договорі, або повідомлені поручителем додатково, або вручена йому особисто (п.2.8. Договору поруки).
За умовами п.4.1, 4.2 Договору поруки, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, а його дія припиняється зі спливом трьох років (36 місяців), з дати кінцевого терміну виконання основного зобов`язання, зазначеної у п.1.2. цього Договору.
Договір поруки №155/В/2024/Р-1 від 08.02.2024 підписано сторонами, скріплено печаткою позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" взяті на себе зобов`язання по Кредитному договору №155/В/2024 від 08.02.2024 виконав, перерахувавши позичальнику кошти в розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №380964 від 08.02.2024.
Позичальник взяті на себе договірні зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування у строки, передбачені додатком №1 до Кредитного договору №155/В/2024 від 08.02.2024, з урахуванням Графіку погашення кредиту до Кредитного договору №155/В/2024 від 08.02.2024 (у новій редакції від 26.11.2025), виконав частково, сплативши банку кошти в розмірі 142 396,74 грн - тіло кредиту, 91 567,09 грн - процентів за користування кредитом та, починаючи з 30.11.2025, припинив сплачувати кошти за укладеним кредитним договором.
У зв`язку із невиконанням позичальником умов Кредитного договору №155/В/2024 від 08.02.2024, 11.02.2026 (згідно списку згрупованих відправлень з описом вкладення від 11.02.2026 за формою №103А) рекомендованими поштовими відправленнями, позивач направив позичальнику - фізичній особі-підприємцю Калин Р.В., лист-вимогу про дострокове виконання зобов`язання №1082/0-05 від 10.02.2026, а також поручителю - ОСОБА_1 , лист-вимогу №1083/0-05 від 10.02.2026, у яких повідомив про порушення умов Кредитного договору №155/В/2024 від 08.02.2024, а саме про наявність станом на 10.02.2026 прострочення заборгованості в сумі 112 792,12 грн, та вимагав від позичальника та поручителя протягом десяти робочих днів з дня отримання даної вимоги, повністю погасити заборгованість по Кредитному договору №155/В/2024 від 08.02.2024, яка станом на 10 лютого 2026 року становить 112 792,12 грн, з яких 107 603,26 грн - строкова заборгованість по основному боргу; 5 188,86 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Зазначені листи-вимоги №1082/0-05 та №1083/0-05 від 10.02.2026 позичальником та поручителем отримано 14.02.2026, що вбачається з результатів відстеження відповідних поштових відправлень (долучених до матеріалів справи).
Проте, як вказує позивач, відповіді на вказані вимоги від відповідачів не отримано і такі відповідачами не виконані.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, у зв`язку із пред`явленням вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати процентів, Банк з 28.02.2026 припинив нарахування процентів за користування кредитом.
Як вказує позивач, станом на 02.03.2026 заборгованість по Кредитному договору №155/В/2024 від 08.02.2024 становить 115 051,79 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 107 603,26 грн; заборгованість по відсотках - 7 448,53 грн, є непогашеною відповідачами, що слугувало підставою для звернення до господарського суду за захистом свого порушеного права та солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024 у вказаній вище сумі.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.
У відповідності до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №334/3056/15 (61-8803св22) від 30.11.2022).
Факт виконання банком (фінансовою установою) свого зобов`язання щодо надання кредитних коштів може підтверджуватися меморіальним ордером, платіжними дорученнями та виписками з особового рахунку боржника, що підтверджується аналогічними висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/2764/14, від 14.11.2018 у справі №910/2535/18, від 27.11.2018 у справі №910/25395/13, від 11.12.2018 у справі №910/21156/16, від 29.08.2019 у справі №921/38/16-г/3, від 02.07.2020 у справі №916/2387/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/10254/18 від 23.09.2019, від 04.05.2023 у справі №925/636/22 зазначено, що, виходячи з принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості. При цьому банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а отже є належним доказами надання позичальнику кредитних коштів.
Судами встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами кредитного договору позивач згідно меморіального ордеру №380964 перерахував 08.02.2024 на поточний рахунок відповідача-1 кредитні кошти в розмірі 250 000,00 грн.
У відповідності до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як вже було зазначено вище, сторони у п. 2.1.3 Кредитного договору погодили розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 28%.
Згідно п. 3.2 Договору проценти за користування Кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по. Кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п.2.1.3. цього Договору з моменту видачі Кредиту до терміну, вказаному в п.2.1.4. цього Договору (07.02.2027).
Відповідно до п.2.1, 4.1, 4.2 Кредитного договору позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені цим Договором та/або додатками до нього, а саме до 07.02.2027 згідно Графіку повернення кредитних коштів шляхом безготівкового перерахунку або внесення готівки в касу банку.
Відповідно до п. 2.7. Договору банк має право відмовити у виплаті позичальнику кредиту або його частини та/або вимагати дострокового повернення кредиту у наступних випадках: наявності обставин, які свідчать про те, що наданий Позичальникові Кредит не буде повернуто у строки, визначені цим Договором; надання для здійснення платежів документів, що не відповідають вимогам законодавства та встановленим в Банку правилам; представлення Позичальником у Банк для отримання Кредиту документів/інформації, що виявились недостовірними; невиконання/неналежного виконання Позичальником зобов`язань, передбачених цим Договором; наявності арешту на грошові кошти Позичальника на його поточних рахунках, які обліковуються в Банку; нецільового використання Кредиту або його частини; несвоєчасної сплати процентів та/або повернення Кредиту або його частини; порушення проти Позичальника справи про банкрутство або прийняття рішення про його припинення /ліквідацію.
Банк у випадках, передбачених п. 2.7 цього Договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим Договором, про що письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов`язаний протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги банку (п.4.8.) достроково повернути Кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим Договором (п.4.8-4.9 Договору).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки по особовому рахунку, ФОП Калин Р.В. (позичальник) в порушення умов Кредитного договору припинив сплачувати кредит з листопада 2025 року, що послугувало підставою для звернення банку до позичальника з вимогою №1082/0-05 від 10.02.2026 про дострокове повернення всієї суми кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги щодо передчасності дострокового стягнення заборгованості є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 2.7 Кредитного договору №155/В/2024 від 08.02.2024 банк має право вимагати дострокового повернення кредиту у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених договором, а також у випадку несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту або його частини, що мало місце у цьому випадку.
Безпідставними є і твердження апелянта про неконкретизованість умов Кредитного договору щодо дострокового повернення кредиту. Пункт 2.7 договору прямо визначає випадки, за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредиту. Отже, підстави реалізації банком відповідного права сторонами договору визначені, а позичальник був обізнаний із можливими наслідками неналежного виконання кредитного зобов`язання.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що відповідач-1 не дотримався виконання своїх обов`язків за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024 та допустив прострочення по сплаті чергових платежів, передбачених у Графіку щомісячних платежів (з листопада 2025 року), у зв`язку із чим позивач направив Вимогу про дострокове виконання зобов`язання №1082/0-05 від 10.02.2026.
Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №916/1950/16(916/4694/15) пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту (правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15).
Крім того, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання (аналогічні висновки щодо застосування частини першої статті 1050 та статі 625 ЦК України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).
Так, у вимозі, направленій відповідачу 11.02.2026, позивач повідомив про прийняте рішення про дострокове повернення кредиту та встановив строк - 10 робочих днів з дня отримання такої вимоги для погашення заборгованості по Кредитному договору, яка станом на 10.02.2026 становить 112 792,12 грн, в тому числі 107 603,26 грн - строкова заборгованість по основному боргу та 5 188,86 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами, чим змінив строк виконання кредитного зобов`язання. Також банком зазначено, що крім вищевказаної заборгованості, необхідно здійснити погашення процентів та пені, що будуть нараховані по день повного погашення заборгованості за Кредитним договором, та повідомлено, що за умови погашення простроченої заборгованості по Кредитному договору протягом 10-ти робочих днів з дати отримання даної вимоги, дана вимога банку втрачає чинність.
З огляду на викладене, відповідач - ФОП Калин Р.В., зобов`язаний був виконати зобов`язання за Кредитним договором у повному обсязі до 27.02.2026 включно (10 робочих днів з дати отримання вимоги - 14.02.2026). Разом з тим, жодних дій із повернення кредитних коштів ним вжито не було (доказів протилежного відповідачем не подано). Таким чином, посилання апелянта на ненадання позичальникові можливості усунути порушення та недотримання банком процедури дострокового повернення кредиту спростовуються матеріалами справи.
Посилання апелянта на те, що кінцевий строк повернення кредиту визначений до 07.02.2027, саме по собі не спростовує права банку на дострокове повернення кредиту, оскільки таке право прямо передбачене умовами укладеного сторонами Кредитного договору та реалізоване банком у встановленому договором порядку.
Як встановлено судами, станом на 02.03.2026 заборгованість по нарахованих і несплачених процентах становить 7 448,53 грн за період з 29.02.2024 по 27.02.2026, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості та виписками по рахунках.
Посилання апелянта на неправомірність нарахування процентів після пред`явлення вимоги також є безпідставними. Банк припинив нарахування договірних процентів з 28.02.2026 - з моменту, коли строк виконання основного зобов`язання настав у повному обсязі. Саме заборгованість, визначена банком станом на відповідну дату, була заявлена до стягнення. Отже, твердження про продовження нарахування договірних процентів після настання строку виконання основного зобов`язання не відповідають наведеним у матеріалах справи обставинам.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що документально підтвердженими та правомірними є нараховані відсотки за користування кредитом в розмірі 7 448,53 грн.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем-1 - ФОП Калин Р.В., отримано кредитні кошти у розмірі 250 000,00 грн, однак зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати процентів у повному обсязі не виконано, внаслідок чого у нього виникла непогашена заборгованість за наданим кредитом у розмірі 115 051,79 грн, в тому числі: 107 603,26 грн - сума заборгованості по основному боргу та 7 448,53 грн - сума заборгованості по процентах.
Вищенаведені нарахування проведені за фактичні періоди прострочення в межах строків, визначених законодавством, та у відповідності до погоджених сторонами в Кредитному договорі умов.
З урахуванням вимог ст.68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, суд відзначає що виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, які вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, є підтвердженням виконаних операцій.
Виходячи із зазначеного, виписки по рахунках є належними доказами підтвердження видачі кредиту та наявності заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості та неможливості перевірки її розрахунку. Разом із позовною заявою банком подано розрахунок заборгованості станом на 02.03.2026 та виписки про рух коштів за рахунком позичальника, у яких у хронологічному порядку відображені дати та суми здійснених операцій, у тому числі погашення тіла кредиту та процентів. Суд першої інстанції дослідив зазначені докази та дійшов висновку про підтвердження ними факту видачі кредиту та наявності заборгованості. При цьому апелянтом не наведено власного контррозрахунку та не надано доказів, які б спростовували визначений банком розмір заборгованості.
Оскільки банк виконав належним чином зобов`язання, а позичальник допустив прострочення в оплаті чергового платежу згідно Графіку, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги банку щодо повернення тіла кредиту в розмірі 107 603,26 грн та відсотків за користування кредитом в розмірі 7 448,53 грн є правомірними та документально підтвердженими, жодним чином не спростованими відповідачем-1.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Як вже встановлено судами вище, з метою забезпечення належного виконання позичальником - ФОП Калин Р.В., його зобов`язань за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024, між акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів", як кредитором, та ОСОБА_1 , як поручителем, 08.02.2024 укладено Договір поруки №155/В/2024/Р-1, у зв`язку з чим сторони набули взаємних прав і обов`язків.
У відповідності до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Порука створює права для кредитора та обов`язки для поручителя, безпосередньо на права та обов`язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов`язань не впливає, оскільки зобов`язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.
Відповідно до положень ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" направило ОСОБА_1 лист-вимогу №1083/0-05 від 10.02.2026 про виконання нею грошових зобов`язань за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024.
Проте направлені банком листи-вимоги про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом в розмірі 112 792,12 грн. відповідачами не виконано, чим порушено п. 4.9 Кредитного договору та пунктів 1.3, 1.4, 2.1 Договору поруки. Доказів протилежного суду не надано.
Отже, враховуючи умови укладеного Договору поруки №155/В/2024/Р-1 від 08.02.2024 (пункти 1.3, 1.4, 2.8), норми статей 541, 543 ЦК України, доведений документально факт порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у цьому спорі боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо. Позивачем заявлено позовні вимоги до відповідачів щодо стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя, що відповідає вищенаведеним вимогам закону та умовам договору поруки від 08.02.2024.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність покладення на ОСОБА_1 солідарної відповідальності є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Посилання апелянта на відсутність правових підстав для солідарного стягнення не узгоджується ані з характером правовідносин, що виникли між сторонами, ані з погодженими сторонами умовами Договору поруки №155/В/2024/Р-1 від 08.02.2024.
При цьому саме укладення договору поруки та встановлення ним обсягу відповідальності поручителя є юридичною підставою для виникнення у кредитора права вимагати виконання забезпеченого зобов`язання від поручителя у разі його порушення позичальником.
Договір поруки прямо передбачає відповідальність поручителя перед кредитором солідарно з позичальником за належне виконання останнім основного зобов`язання. Отже, сторони договору не передбачили субсидіарного характеру відповідальності поручителя, а навпаки, чітко погодили її солідарний характер. Така умова договору відповідає статті 554 ЦК України та виключає можливість ототожнення відповідальності поручителя з додатковою відповідальністю, яка могла б виникати лише за умови відповідного погодження сторонами.
Водночас апеляційна скарга не містить посилань на недійсність Договору поруки, припинення поруки, зміну її умов або наявність інших обставин, передбачених законом чи договором, які могли б звільняти поручителя від взятих на себе зобов`язань. Саме лише заперечення проти солідарного стягнення не є достатньою правовою підставою для висновку про неправомірність рішення суду першої інстанції.
Крім того, матеріалами справи підтверджено порушення позичальником умов Кредитного договору та виникнення заборгованості, у зв`язку з чим настали передбачені договором поруки правові наслідки. Банк, реалізуючи передбачене законом і договором право на захист свого порушеного права, звернувся з вимогою про погашення заборгованості не лише до основного боржника, а й до поручителя, який добровільно прийняв на себе відповідний обсяг відповідальності.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості з позичальника та поручителя є законним, обґрунтованим та відповідає встановленим у справі обставинам.
Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" як кредитор подало до господарського суду позов до фізичної особи як поручителя за договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, стороною якого є фізична особа-підприємець.
До юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Вказаний правовий висновок зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №295/5047/18.
З наявної в матеріалах справи відповіді №2610101 від 15.04.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та пояснень позивача, судами також з`ясовано, що ФОП Калин Р.В. ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) припинив підприємницьку діяльність як ФОП за власним рішенням з 31.03.2026.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18 та в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 05.06.2019 по справі №904/1083/18, від 09.10.2019 по справі №127/23144/18.
Отже, зобов`язання відповідача-1 із втратою ним статусу як ФОП не припинились і він відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з його підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги погоджені сторонами умови договору, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання відповідачами взятих на себе зобов`язань в частині своєчасного повернення наданого кредиту, сплати процентів в обумовлені терміни, вимоги про солідарне стягнення заборгованості за Кредитним договором №155/В/2024 від 08.02.2024 в загальній сумі 115 051,79 грн, з яких: 107603,26 грн - основний борг та 7 448,53 грн - заборгованість по процентах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ФОП Калина Р.В. підтверджує передчасність та непропорційність дострокового стягнення заборгованості, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Як встановлено, рішення у справі №921/147/26 ухвалено 04.05.2026, тоді як провадження у справі №921/267/26 про неплатоспроможність ФОП Калина Р.В. відкрито лише 01.07.2026. Отже зазначена обставина виникла після ухвалення оскаржуваного рішення та не могла бути врахована судом першої інстанції.
З огляду на викладене, наявність провадження у справі про неплатоспроможність не спростовує висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для дострокового стягнення заборгованості, а доводи апеляційної скарги в цій частині задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 у справі №921/147/26 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Натомість заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 у справі №921/147/26 підлягає залишенню без змін.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 23.05.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2026 у справі №921/147/26 - залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Рим Т.Я.