ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 551/1215/22 Номер провадження 22-ц/814/2023/26 Головуючий у 1-й інстанції Вергун Н. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Триголов В.М.,
судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,
секретар: Горбун К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 25 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
В С Т А Н О В И В :
У липні 2022 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у солідарному порядку заборгованості за договором позики від 12 липня 2017 року у розмірі 7 300 доларів США та 3% річних у розмірі 657.60 доларів США, а всього 7 957,60 доларів США.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 22 січня 2015 року надав відповідачу ОСОБА_2 для ведення сімейного бізнесу грошові кошти в розмірі 12 000 доларів США, про що була складена розписка. Згідно укладеного договору поруки від 22 січня 2015 року поручителем боргових зобов`язань ОСОБА_2 виступає його дружина ОСОБА_3 .
03 березня 2016 року ОСОБА_2 визнав наявність боргу в розмірі 12 000 доларів США, про що надав розписку, відповідно до якої поручителем виступала дружина останнього ОСОБА_3
12 липня 2017 року відповідач ОСОБА_2 відповідно до договору позики отримав у борг 12 000 доларів США.
Періодично відповідач ОСОБА_2 виплачував відсотки за користування позикою, які востаннє сплатив у вересні 2019 року.
30 серпня 2021 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 направив вимогу про повернення боргу, на що останній передав частину боргу у розмірі 4 700 доларів США. При цьому, ОСОБА_2 визнав існування іншої частини боргу у розмірі 7 300 доларів США.
Зважаючи на те, що відповідачі у добровільному порядку відмовляються повернути основну суму боргу за договором позики від 12 липня 2017 року у розмірі 7 300 доларів США, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення у солідарному порядку з відповідачів зазначеної заборгованості, а також у відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України 3 % річних за період з 01 жовтня 2017 року до 01 липня 2022 року у розмірі 657.60 доларів США.
Заочним рішенням суду від 01 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 липня 2017 року у розмірі 7 300 доларів США в рахунок відшкодування основної суми боргу та 657.60 доларів США в рахунок відшкодування 3% річних, а всього 7 957.60 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, що складаються з сплати судового збору, у загальному розмірі 3 777 грн. 56 коп.
Ухвалою суду від 28 червня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Собини П.М. про перегляд заочного рішення суду від 01 грудня 2022 року задоволено. Заочне рішення суду від 01 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики скасовано, розгляд справи ухвалено проводити у порядку загального позовного провадження, у зв`язку з чим розпочато підготовче провадження у справі .
Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 25 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, - відмовлено.
Застосовані судом заходи забезпечення позову відповідно до ухвал Шишацького районного суду Полтавської області від 04 жовтня 2022 року, 03 листопада 2022 року, 22 грудня 2023 року, - скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у розмірі 23 097 грн. 04 коп.
Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 .Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У матеріалах справи є детальна відповідь позивача на відзив, в якій викладено факти, визнані відповідачем (перерахування позичених сум, наявність розписок, часткове погашення). Ці факти суд не взяв до уваги. При цьому всі наведені стороною докази є належними і достатніми для висновку про існування заборгованості: розписки, договір поруки, документи про часткову виплату тощо. Навпаки, суд обмежився загальними посиланнями на те, що «документи не підтверджують передачу грошей», без конкретизації, які саме умовні ознаки розписок нібито суперечливі.
Суд першої інстанції не захистив порушене право Позивача на повернення власних коштів, наданих у борг, допустивши формалізм та однобічність розгляду. Наявність боргу у розмірі 7 300 доларів США підтверджується оригіналами розписок, які знаходяться у справі, та визнанням (шляхом часткової сплати) з боку Відповідача.
Наявність двох розписок 2015-2017 рр. (з підписами відповідачів і поручительки) та періодичних підтверджень сплати боргу в 2020-2021 рр. прямо свідчить про реальні позикові відносини і факт передачі коштів. Верховний Суд у релевантних правовідносинах визнає такі розписки належними доказами укладення кредитного договору.
Оскільки ці документи оформлено належно (вказано суму, умови та дату), їх слід вважати достовірними. Доводи захисту про нібито підробку чи неповноту розписок є голослівними і не підкріплені жодними експертними висновками чи технічними фактами.
Пред`явлений до суду договір поруки від 22.01.2015 (із підписом ОСОБА_3 ) також підтверджує співучасть відповідачки у забов`язанні. Її заперечення на суді, що «не вона підписувала» документ, не підтверджене жодним офіційним актом. Без висновків експертизи ці аргументи - лише припущення. Згідно з ЦПК, такі сумнівні твердження не можуть домінувати над письмовими доказами, оформленими належним чином.
Договір поруки від 22.01.2015 року передбачав дію поруки "до моменту припинення дії Основного Договору". Оскільки основний борг не був погашений (кошти не повернуті кредитору, а лише переписувалися розписки), зобов`язання поручителя залишається чинним. Суд не надав оцінки договору поруки по суті, обмежившись відмовою у позові з загальних підстав. Суд першої інстанції неправомірно поклав на позивача обов`язок доведення укладення договору позики 2017 року з формулюванням, що відсутня письмова форма.
Проте згідно з ч.1 ст. 1046 ЦКУ договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошових коштів позичальникові, а не з моменту складання будьякого документа. Це суперечить ст. 1047 ЦКУ, яка встановлює , що для підтвердження укладеного договору достатньою є письмова розписка позичальника.
Апелянт вказує, що фізично грошові кошти не поверталися йому «на руки» для остаточного погашення боргу. Відбувалася так звана "пролонгація" боргу. Тобто, коли спливав строк однієї розписки, сторони домовлялися, що борг залишається, але оформлювали це як "повернення та нову позику".
Факт того, що фізичної передачі коштів (погашення) не відбулося, підтверджується тим, що основна сума боргу залишалася у Відповідачів. Юридично це кваліфікується не як припинення зобов`язання виконанням (ст. 599 ЦК України), а як новація або зміна умов договору щодо строків.
Судом помилково вирішив, що у 2020 році борг було повернуто, і виник новий борг за новим договором (без дати), який не є предметом спору.
Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 25 грудня 2025 року та постановити нове про задоволення його вимог в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідно до розписки від 22 січня 2015 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у ОСОБА_1 суму в розмірі 12 000 доларів США під 3.5 % річних, до 01 серпня 2015 року. Поручителем виступає дружина ОСОБА_3
22 січня 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель ОСОБА_3 зобов`язується відповідати перед кредитором ОСОБА_1 за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_2 , що виникли відповідно до договору позики від 22 січня 2015 року. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання боржником згідно з основним договором у сумі, що дорівнює 12 000 доларів США. Строк дії договору з моменту його підписання сторонами і до моменту припинення дії основного договору .
26 травня 2015 року відповідач ОСОБА_3 передала позивачу ОСОБА_1 відсотки за договором позики у розмірі 3 500 грн. 00 коп. .
Відповідно до розписки від 03 березня 2016 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у ОСОБА_1 суму у розмірі 12 000 доларів США під 3.5 % річних, до 01 серпня 2016 року. Поручителем виступає дружина ОСОБА_3 .
Відповідно до розписки від 12 липня 2017 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язується повернути борг у розмірі 12 000 доларів США взятих під 3.5 % річних у місяць у ОСОБА_1 відповідно до розписки від 03 березня 2016 року. Зазначену суму коштів зобов`язується повернути до 01 жовтня 2017 року.
У 2020 році ( дата та місяць відсутні у договорі ) між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав позивальнику ОСОБА_2 12 000 доларів США під 3.5 % річних .
Відповідно до розписки від 30 серпня 2021 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 частину боргу у розмірі 4 700 доларів США відповідно до договору позики ( розписка від 2017 року ). Заборгованість, станом на 30 серпня 2021 року, становить 7 300 доларів США .
Факт повернення коштів відповідачем ОСОБА_2 у вказаному документі не засвідчений.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що докази на підтвердження позовних вимог матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У висновку, викладеному у постанові Верховного суду від 30 серпня 2023 року у справі №201/15760/16 зазначено, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що наявність розписки є важливим доказом у справі про стягнення боргу за договором позики. Вона підтверджує факт укладення договору, а також передачу коштів.
Окрім того, звертає увагу, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Суд першої інстанції надав належну правову оцінку договорам позики від 2015-2017 років, правильно визначивши їх як окремі та самостійні зобов`язання. Із прослуханих судом записів судових засідань в суді першої інстанції , колегія суддів встановила , що борг за 2017 рік відповідач ОСОБА_2 повернув 19 січня 2020 року і цього ж дня знову отримав у борг 12 000 доларів США. Відповідно у задоволені позову обґрунтовано відмовлено , адже розписка від 12 липня 2017 року не може вважатися підтвердженням боргових зобов`язань за договором позики від 03 березня 2016 року з огляду на те, що не засвідчує факт реальної передачі відповідачам грошових коштів у 2017 році. Сам апелянт у апеляційній скарзі також зазначив, що борг за 2017 рік був повернутий у січні 2020 року ( у розділі «фактичні обставини справи» апеляційної скарги).
Апелянт наголошує, що судом неналежно досліджено докази у справі , та здійснено хибні висновки про самі правовідносини та природу зобов`язання.
Так, апелянт наголошує, що фактом який підтверджує визнання відповідачем боргу від 2017 року наявним у 2021 році є зокрема часткова сплата боргу в 2021 році із написанням позивачем розписки про часткове отримання коштів за боргом від 2017 року та відсутність заперечень щодо такої розписки відповідачів.
Окрім того, скаржник вказує, що фактично , виходячи з матеріалів справи, відбулася пролонгація боргу без реального руху коштів (фізичного повернення) . Гроші залишилися у володінні боржника. Те що позивачем названо як « повернення і взяття знову» , з юридичної точки зору є продовженням кредитних правовідносин. Факт того , що сторони склали новий документ ( договір 2020 року) , не анулює факт отримання коштів , первісно зафіксований розпискою 2017 року , якщо ці кошти фактично не виходили з володіння боржника , шляхом їх повернення.
Перевіряючи наведені аргументи , апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що фактично , скаржник посилається на те що відбулася новація.
Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.
Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.
Отже, умовами здійснення новації є: новий договір, що укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов`язання.
Зі змісту договору позики від 2020 року та розписки від 12.07.2017, убачається, що в ньому відсутні вказівки на первинне і нове зобов`язання та наміри сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче зобов`язання і замінити новим позиковим зобов`язанням.
Отже, враховуючи наведене, розписка від 12 липня 2017 року, написана ОСОБА_2 , не є договором новації боргу від 03 березня 2016, що було встановлено судом першої інстанції, факт передачі коштів безпосередньо за розпискою від 2017 року не доведений , відповідно позов задоволенню не підлягає .
З урахуванням наведених норм закону та встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .
Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 25 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов