ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 527/1275/24 Номер провадження 22-ц/814/2251/26 Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар:Горбун К.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича на ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування (як таких, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) та повернення відповідного майна боржнику, -
В С Т А Н О В И В :
У травні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вищезазначеним позовом у якому просили визнати недійсними наступні правочини: - Договір дарування від 30.01.2024 року, на підставі якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0073 га, за кадастровим № [номер приховано]:50:001:0633. - Договору дарування від 13.03.2024 року, на підставі якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2 га, за кадастровим № [номер приховано]:00:010:0061.
Позивачі вказували, що оспорювані правочини щодо відчуження земельних ділянок ОСОБА_3 на користь свого сина ОСОБА_4 не відповідають таким засадам цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), суперечить ч. 3 ст. 509 ЦК України та грубо порушують ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки є фраудаторними правочинами, які були спрямовані не на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним правочином, а на приховання свого майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов`язань перед позивачами та іншими кредиторами шляхом його примусової реалізації, а тому повинні бути визнані недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.
27.01.2026 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Костенко О.О. надала на адресу суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, також висловлена позиція щодо можливості закриття провадження по справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку із відсутністю у відповідачів предмету спору.
Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2026 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Костенко О.О. про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який поданий представником позивачів - адвокатом Лобачем Ігорем Анатолійовичем до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування (як таких, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) та повернення відповідного майна боржнику на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, задоволено, провадження у справі - закрито.
Непогодившись із вказаною ухвалою її в апеляційному порядку оскаржили позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скарга мотивована тим, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права.
Скаржники наголошують, що подальше відчуження Відповідачем-2 ( ОСОБА_4 ) земельних ділянок, які є предметом оспорюваних фраудаторних правочинів, не призвело до припинення існування предмету спору між позивачами як кредиторами та Відповідачем-1 як боржником, а правовий конфлікт між сторонами існував як на момент пред`явлення позову, так і продовжує тривати, оскільки за існуючих обставин він може бути вирішений лише шляхом визнання оспорюваних правочинів недійсними та відновлення становища, яке існувало до порушення, в судовому порядку.
Крім того, згідно з усталеною практикою Верховного Суду метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (постанови Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі № 643/15604/17, від 12.04.2023 року у справі № 161/12564/21, від 13.09.2023 року у справі № 638/9047/19).
Таким чином, оскаржувана ухвала є незаконною, необгрунтованою та такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому відповідно до статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа № 527/1275/24 має бути направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зважаючи на викладене апелянт просив скасувати ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з положень пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, вказуючи на відсутність предмету спору, з огляду на те, що відповідачем ОСОБА_4 було відчужено земельні ділянки , та з 20.02.2025 останній не являється їхнім власником.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Разом і тим, за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення "відсутність предмета спору" в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі №686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20.
У справі "Bellet v. France" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією прозахист правлюдини іосновоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
Відповідно до позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 між сторонами виник спір, предметом якого є визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок площею 0,0073 га, за кадастровим № [номер приховано]:50:001:0633 та площею 2 га, за кадастровим № [номер приховано]:00:010:0061 , як таких , що вчинені боржником на шкоду кредиторам.
Позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
До матеріалів справи у суді першої інстанції разом із клопотанням про закриття провадження долучено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно , згідно якої за параметрами запиту ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_1 - інформація про право власності на спірні земельні ділянки станом на 27.01.2026 відсутня.
Тож, ОСОБА_4 спірне майно було відчужено, проте відомостей щодо повернення спірного майна у власність ОСОБА_3 до матеріалів справи долучено не було.
На переконання колегії суддів у наведеній категорії справ щодо визнання правочинів недійсними , як таких , що вчинені боржником на шкоду стягувачу, належним способом захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається. Подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі №910/6654/24.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачі не погоджуються з правомірністю відчуження спірних земельних ділянок боржником ОСОБА_3 та з добросовісністю його дій при даруванні наведених земельних ділянок сину ОСОБА_4 , а відчуження останнім земельних ділянок не позбавляє позивачів права доводити, що договори дарування були вчинені неправомірно та на шкоду стягувачам та не вказує на відсутність спору між сторонами у цій справі.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що між сторонами залишилися неврегульовані спірні питання, позивачі наполягають на розгляді позову по суті, а тому відсутні передбачені п.2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстави для закриття провадження у справі.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі на підставі п. 2 ч.1 ст.255 ЦПК України не відповідає вимогам закону, а тому відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адвоката Лобача Ігоря Анатолійовича - задовольнити.
Ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2026 року - скасувати. Цивільну справу №527/1275/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов