ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року Справа №160/19287/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, подана через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» її представником - адвокатом Герасимовською Наталею Миколаївною, у якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 213050042815 від 06.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати усі періоди трудового стажу ОСОБА_1 , у тому числі з 03.08.1991 до 28.06.1996, з 01.07.1996 до 08.10.1997, з 27.12.1997 до 23.04.1998, з 22.02.1999 до 15.11.1999, для призначення їй пенсії за віком згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.02.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 213050042815 від 06.03.2025 їй було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю висновку лікарсько-консультаційної комісії про визнання її сина дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Крім того, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди з 03.08.1991 до 28.06.1996, з 01.07.1996 до 08.10.1997, з 27.12.1997 до 23.04.1998, з 22.02.1999 до 15.11.1999. Стаж після 01.07.2000 зараховано за даними, наявними у реєстрі застрахованих осіб. Позивач вважає протиправним оскаржуване рішення, зазначає, що відсутність висновку лікарсько-консультаційної комісії про визнання дитини особою з інвалідністю до 6-ти років не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії, оскільки закон таких застережень не містить. Син позивача мав медичні показання для встановлення інвалідності у віці до шести років. Позивач здійснює утримання і виховання сина від його народження, не має можливості отримати дублікат висновку лікарсько-консультаційної комісії у зв`язку з розташуванням медичного закладу на окупованій території АР Крим. Спірні періоди навчання і роботи позивача підтверджуються записами у її трудовій книжці. На позивача як на працівника не може перекладатися обов`язок доведення достовірності даних, зазначених посадовими особами підприємств у її трудовій книжці. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано спірні періоди навчання та роботи до її страхового стажу.
Ухвалою суду від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
15.07.2025 надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що на час звернення за призначенням пенсії 26.02.2025 ОСОБА_1 досягла віку 52 роки. Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) її страховий стаж становив 15 років 05 днів. Позивач є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В матеріалах пенсійної справи відсутній висновок лікарсько-консультаційної комісії про визнання дитини особою з інвалідністю до 6-річного віку. До страхового стажу не зараховано періоди роботи та навчання: 03.08.1991-28.06.1996, оскільки в трудовій книжці відсутні дати наказів, а в дипломі немає дати початку навчання; 01.07.1996-08.10.1997, оскільки відсутні накази на прийом та звільнення; 27.12.1997-23.04.1998 та 22.02.1999-15.11.1999, оскільки відсутня назва підприємства при прийомі на роботу. Стаж після 01.07.2000 зараховано за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб. Підстави для призначення пенсії за віком на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутні.
05.08.2025 надійшло подане представником позивача клопотання про поновлення строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи копії відповіді Державної установи «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» № 329 від 04.08.2025.
Ухвалою від 07.08.2025 клопотання позивача про поновлення строку для подання доказу було задоволено, визнано поважними причини неподання позивачем доказу у встановлений законом строк.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли. Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 6522-5000288613 від 01.07.2020, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Херсоні ради.
26.02.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 213050042815 від 06.03.2025 було відмовлено у призначенні пенсії позивачу у зв`язку з неповним пакетом документів, а саме відсутністю висновку лікарсько- консультаційної комісії про визнання дитини особою з інвалідністю до 6-річного віку. У рішенні зазначено, зокрема, що на дату звернення вік заявниці становив 52 роки, страховий стаж - 15 років 05 днів. Основними документами, які підтверджують особливий статус особи є документи про виховання дитини з інвалідністю до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю. Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. До страхового стажу не зараховано періоди роботи та навчання: 03.08.1991-28.06.1996, оскільки в трудовій книжці відсутні дати наказів, а в дипломі немає дати початку навчання; 01.07.1996-08.10.1997, оскільки відсутні накази на прийом та звільнення; 27.12.1997-23.04.1998 та 22.02.1999-15.11.1999, оскільки відсутня назва підприємства при прийомі на роботу. Стаж після 01.07.2000 зараховано за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов такого висновку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.
За змістом пункту 2.17 розділу II Порядку № 22-1 при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з пунктом 2.18 розділу II Порядку № 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 27.02.2001 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим.
У копії виданих Центром з діагностики та лікування порушень згортання крові Інституту гематології та трансфузіології АМН України 13.11.2001 результатів обстеження ОСОБА_2 (вік - 1 рік) зазначено висновок з діагнозом «Гемофілія А», середньотяжка форма.
Згідно з медичним висновком № 13 від 28.02.2002, виданим вперше Третьою дитячою поліклінікою (м. Сімферополь), наявне захворювання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - « ОСОБА_3 » і патологічний стан відповідає розділу ІІІ, пункту 19 переліку медичних показань, що дають право на отримання допомоги на дітей з інвалідністю у віці до 16 років.
До позовної заяви додано копію посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 18.10.2006 Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь АР Крим ОСОБА_2 , 2000 року народження, вид пенсії - інвалідність з дитинства.
Відповідно до листа Державної установи «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» № 329 від 04.08.2025, адресованого ОСОБА_4 , оригінал консультативного висновку № 02 від 05.01.2006 було видано йому після проведення консультації лікаря. До листа додано копію другого примірника консультативного висновку Інституту патології крові та трансфузійної медицини Академії медичних наук України № 02 від 05.01.2006, який зберігався в архіві інституту, в якому зазначено діагноз ОСОБА_2 , 2000 року народження, - « ОСОБА_3 , важка форма, стаціонарний перебіг. Залізодефіцитна анемія середнього ступеня тяжкості».
Копію консультативного висновку Інституту патології крові та трансфузійної медицини Академії медичних наук України № 02 від 05.01.2006, виданого стосовно ОСОБА_2 , було додано до позовної заяви.
Отже, наданими документами підтверджено наявність у сина позивача - ОСОБА_2 у віці одного року хвороби, яка у подальшому стала підставою для визнання його дитиною з інвалідністю.
Зазначене, на переконання суду, доводить той факт, що син позивача мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Відповідачем зворотного не доведено.
На підставі зазначених вище і досліджених судом документів, за відсутності інших доказів на підтвердження того, що син позивача не мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстави ненадання висновку лікарсько-консультаційної комісії про визнання дитини особою з інвалідністю до 6-річного віку.
Такий висновок суду відповідає викладеному у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 620/4083/18, у якій також зазначено, що для дострокового призначення пенсії матері дитини з інвалідністю має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Судом встановлено, що на дату звернення за пенсією 26.02.2025 позивача досягла віку 52 роки та мала необхідний страховий стаж 15 років. Наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 213050042815 від 06.03.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З метою ефективного способу захисту прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.02.2025 - дати звернення за призначенням пенсії.
На переконання суду, зобов`язання органу призначення пенсії призначити позивачу пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Більше того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачем не наведено, а тому суд дійшов висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення дострокової пенсії за віком.
Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не є втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, ніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Щодо позовних вимог у частині зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 03.08.1991 до 28.06.1996, з 01.07.1996 до 08.10.1997, з 27.12.1997 до 23.04.1998, з 22.02.1999 до 15.11.1999 суд дійшов такого висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частинами першою-другою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка позивача НОМЕР_3 , заповнена вперше 02.10.1989, містить такі записи, що стосуються спірних періодів:
запис № 5 - з 03.08.1991 до 28.06.1996 навчалася у Кримському інституті природоохоронного та курортного будівництва;
записи №№ 6, 7, 10, 11 - з 01.07.1996 до 08.10.1997, з 27.12.1997 до 23.04.1998 працювала касиром валютних операцій у ПМП «ТЕЛЕОС»;
записи №№ 14, 15 - з 22.02.1999 до 15.11.1999 працювала касиром пункту обміну валют «Югбанк» Кримська філія Акціонерного товариства «ЗУКБ».
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58 від 29.07.1993), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.14 Інструкції № 58 від 29.07.1993 передбачено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
За змістом п. 2.16 Інструкції № 58 від 29.07.1993 для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Відповідно до п. 2.27 Інструкції № 58 від 29.07.1993 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.
Відповідач зазначав про наявність недоліків у записах у трудовій книжці позивача, у зв`язку з чим спірні періоди не було зараховано до її страхового стажу.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Зі змісту оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії встановлено, що період навчання з 03.08.1991 до 28.06.1996 не зараховано до страхового стажу, оскільки оскільки в трудовій книжці відсутні дати наказів, а в дипломі немає дати початку навчання.
Трудова книжка позивача містить запис про її навчання з 03.08.1991 до 28.06.1996 у Кримському інституті природоохоронного та курортного будівництва, який було внесено навчальним закладом із зазначенням підстави для таких записів - наказів навчального закладу про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів.
У записах про період роботи позивача у ПМП «ТЕЛЕОС» з 01.07.1996 до 08.10.1997 не вказано підставу їх внесення (документ, його дату і номер). Записи внесено директором ПМП «ТЕЛЕОС», запис про звільнення завірено печаткою.
Перед записом № 10 про прийняття позивача на роботу до ПМП «ТЕЛЕОС» 27.12.1997 як заголовок не внесено повне найменування підприємства. Разом із тим, зазначено підставу внесення запису № 10 про прийняття на роботу - наказ № 24 від 27.12.1997 та запису № 11 про звільнення 23.04.1998 - наказ № 13 від 23.04.1998. Запис про звільнення завірено печаткою.
Також перед записом № 14 про прийняття позивача на роботу до пункту обміну валют «Югбанк» Кримська філія Акціонерного товариства «ЗУКБ» 22.02.1999 як заголовок не внесено повне найменування підприємства. Разом із тим, зазначено підставу внесення запису № 14 про прийняття на роботу - наказ № 22 від 22.02.1999 та запису № 15 про звільнення 15.11.1999 - наказ № 116 від 10.11.1999. Запис про звільнення завірено печаткою.
Не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів навчання і трудової діяльності.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що до загального страхового стажу позивача протиправно не зараховано період її навчання з 03.08.1991 до 28.06.1996 та періоди роботи з 01.07.1996 до 08.10.1997, з 27.12.1997 до 23.04.1998, з 22.02.1999 до 15.11.1999 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 .
Визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі, а не формальні неточності у документах.
Пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру.
Згідно з пунктом 1.8 розділу І Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
У матеріалах справи відсутні відомості з доказами на їх підтвердження про те, що при прийманні заяви про призначення пенсії позивача було повідомлено про те, які документи необхідно подати додатково. Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача. Наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 03.08.1991 до 28.06.1996 та періоди роботи з 01.07.1996 до 08.10.1997, з 27.12.1997 до 23.04.1998, з 22.02.1999 до 15.11.1999.
В оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено про неврахування лише вказаних вище періодів до страхового стажу позивача. Розрахунок стажу (форма РС-право) у матеріалах справи відсутній. Позовні вимоги про зобов`язання відповідача врахувати всі періоди трудового стажу позивача є передчасними, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про незарахування інших періодів до страхового стажу.
Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань. Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог у частині обрання способу захисту порушеного права позивача.
Позивач за подання позовної заяви до суду сплатила судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією № 7980-2263-9071-4257 від 01.07.2025.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 213050042815 від 06.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 03.08.1991 до 28.06.1996 та періоди роботи з 01.07.1996 до 08.10.1997, з 27.12.1997 до 23.04.1998, з 22.02.1999 до 15.11.1999;
- призначити ОСОБА_1 з 26.02.2025 дострокову пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.
Повний текст рішення складено 08.09.2026.
Суддя В.В. Рянська