08.09.26
22-ц/812/1783/26
Провадження № 22-ц/812/1783/26 Головуючий суду першої інстанції Далматова Г. А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 486/1941/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Правекс Банк» на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Далматової Г.А., в залі судового засідання в м. Південноукраїнськ, за позовом Акціонерного товариства «Правекс Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
13 жовтня 2025 року Акціонерне товариство «Правекс Банк» (далі - АТ «Правекс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 02 серпня 2021 року між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 169RPUA212140001.
Відповідно до умов кредитного договору, банк надає позичальнику кредит на загальну суму 112 000 грн на споживчі цілі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, що нараховуються на суму фактичної заборгованості за кредитом, якщо інше не передбачено Договором, строк кредиту з 02 серпня 2021 року по 01 серпня 2026 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки 18,99% річних та 29,99% у разі настання відкладальної обставини, передбаченої у пункті 1.7 загальної частини договору.
Перед підписанням кредитного договору від 02 серпня 2021 року № 169RPUA212140001 між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 , було підписано Анкету-заяву фізичної особи на отримання кредиту, в якій зазначено інформацію про сімейні відносини, а саме те, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.
Зі своєї сторони АТ «Правекс Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.
Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а тому станом на 05 вересня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 69 644.25 грн, що складається з заборгованості за кредитом - 57 643.89 грн, заборгованості за процентами - 12 000.36 грн.
Посилаючись на викладене, АТ «Правекс Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2021 року № 169RPUA212140001 станом на 05 вересня 2025 року в розмірі 69 644.25 грн, що складається з: заборгованості за кредитом - 57 643.89 грн; заборгованості за процентами - 12 000.36 грн.
Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс Банк» заборгованість за Кредитним договором від 02 серпня 2021 року № 169RPUA212140001 у розмірі 47 853.16 грн, що складається з заборгованості за кредитом - 47 853.16 грн.
Відмовлено АТ «Правекс Банк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами.
В задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із співвідповідачки ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс Банк» судовий збір в розмірі 1 664.43 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що укладаючи кредитний договір сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.
Отже стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості за кредитом з якою ОСОБА_1 погоджується.
Проценти відповідачу були нараховані з 02 серпня 2021 року по 02 серпня 2025 року, тобто в межах строку дії договору.
Відповідач, як військовослужбовець, який проходить службу з 11 жовтня 2023 року та дотепер, звільнений від виконання перед своїм кредитором зобов`язань, зокрема, по сплаті процентів за користування кредитними коштами.
Таким чином, проценти які були нараховані ОСОБА_1 за кредитним договором в період з 02 листопада 2023 року по 02 вересня 2025 року не підлягають задоволенню, а кошти які були зараховані на погашення процентів по кредитному договору за вказаний період підлягають зарахуванню за тілом кредиту.
Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем отримання співвідповідачкою ОСОБА_2 грошових коштів за кредитним договором від 02 серпня 2021 року № 169RPUA212140001 та їх використання в інтересах створеної із ОСОБА_2 сім`ї, а тому, вказаний договір не створює будь-яких обов`язків для співвідповідачки ОСОБА_2 .
Не погодившись з рішенням суду АТ «Правекс Банк» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов в частині вимог пред`явлених до ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до наданих документів ОСОБА_1 його статус - контрактна форма служби вказана у витягу з наказу.
Таким чином, враховуючи відсутність в інших документах відомостей про форму служби ОСОБА_1 , а також враховуючи інформацію з витягу з наказу від 04 січня 2025 року № 5 - вбачається що ОСОБА_1 не відноситься до мобілізованих та резервістів, а будучи військовослужбовцем за контрактною формою служби, за змістом Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», відноситься до категорії - інших військовослужбовців.
Враховуючи поширення на ОСОБА_1 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» в частині категорії - інших військовослужбовців то для отримання права на пільгу, відповідачу необхідно було надати документ, який підтверджує його залучення до безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.
Незважаючи на встановлену законодавством вимогу до пакету документів, які необхідно надати для отримання права на пільгу, ОСОБА_1 такого пакету надано не було, суд першої інстанції не встановив цієї обставини справи та дійшов невідповідного висновку на підставі якого виніс помилкове рішення в частині прав на пільгу.
Надане ОСОБА_1 посвідчення було безпідставно визнано судом першої інстанції як документ який передбачає право на отримання пільги зокрема, по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.
Вказане посвідчення не є військовим квитком, оскільки не відповідає вимогам затвердженим "Положенням про військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу", а також не підпадає під перелік документів передбачених нормативно, щоб передбачати право відповідача на отримання пільги.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено висновки невідповідні дійсним обставинам справи та помилково визнано право ОСОБА_1 на пільгу на підставі посвідчення з 11 жовтня 2023 року, яке не є військовим квитком.
Довідка від 13 січня 2025 року № 146 надана відповідачем не надає інформації про порядок несення служби, формулювання «за контрактом» відсутнє.
Таким чином, судом першої інстанції прийнято в якості доказу документ який не доводить отриманого судом висновку, як наслідок суд при винесенні рішення спирався на документ який не містить обставин описаних в рішенні.
Враховуючи визначений Міністерством оборони України перелік документів та майже ідентичний перелік документів в листі Національного Банку України які й необхідно надати для отримання пільги, а також враховуючи визначену Верховним Судом довідку форми № 5 як єдиний документ який підтверджував би проходження служби в особливий період у Збройних Силах України то беззаперечним є та обставина справи що судом першої інстанції було прийнято рішення на підставі неповно з`ясованих обставинах справи, а також невідповідних висновків, дійсним обставинам справи, без належних документів, наявність яких для отримання пільги є обов`язковою.
Висновок суду про наявність права на пільгу є помилковим, оскільки надані ОСОБА_1 документи не входять до переліку обов`язкових для надання, посвідчення (Серія НОМЕР_1 ) не є військовим квитком і вказане посвідчення не передбачено нормативно як документ достатній для отримання пільги, документи на підтвердження залученості відповідача до безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, як вимагає Закон України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» і як було роз`яснено Міноборони та НБУ, надано не було взагалі, суд першої інстанції не витребував вказані документі та не вивчив вказане питання ніяким чином.
Відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця - ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу.
В своєму відзиві відповідач зазначав, що вищевказане право на пільгу відповідач набув згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Цей Закон не обумовлював набуття права необхідністю повідомити кредитну установу про його наявність.
Відповідач є військовослужбовцем з 11 жовтня 2023 року, а з 05 січня 2025 року ніс службу у м. Запоріжжя.
24 січня 2025 року був поранений і отримав травму пов`язану з проходженням військової служби.
Доказом проходження ОСОБА_1 військової служби безперервно станом на зараз, також є його переведення до 1-го взводу спеціального призначення 1-ї роти спеціального призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_2 батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_3 1-го корпусу НГУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (шпк - солдат), ВОС - 103061П, 5 т.р.).
Таким чином, на ОСОБА_1 , як на військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період, поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Службове посвідчення військовослужбовця Національної гвардії України за юридичною силою є документом, який на рівні військового квитка, в розумінні положень статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», що підтверджує наявність права ОСОБА_1 на пільгу по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.
Щодо позицій Міністерства Оборони України та Національного Банку України стосовно документів, які підлягають наданню для отримання пільги, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, необхідно звернути увагу, що вказані позивачем позиції не мають законної сили і носять рекомендаційний характер на відміну правової позиції Верховного Суду.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 02 серпня 2021 року між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 169RPUA21214000, своїм підписом позичальник погодився на умови кредитного договору та підтвердив факт того, що ознайомився із умовами кредитного договору та не заперечує проти них.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 Договору, сума кредиту 112 000 грн, строк на який надається кредит з 02 серпня 2021 року по 01 серпня 2026 року, з фіксованою процентною ставкою - 18,99%, та 29,99% у разі настання відкладальної обставини, передбаченої у пункті 1.7 загальної частини договору.
Згідно з підпунктом 4.1 Договору, видача кредиту здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, зазначений у пункті 5 Особливої частини Договору, після виконання Позичальником усіх умов в пункті 2.1. Договору.
За заявою ОСОБА_1 від 02 серпня 2021 року АТ «Правекс Банк» надав відповідачу грошові кошти в сумі 112 000 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 02 серпня 2021 року № 32004310.
З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, в період з 02 вересня 2021 року по 23 серпня 2024 року вносив кошти в рахунок погашення заборгованості. Однак, з 02 вересня 2024 року ОСОБА_1 кошти на рахунок погашення заборгованості більше не вносив, внаслідок чого закономірною є наявність заборгованості станом на 05 вересня 2025 року у розмірі 69 644.25 грн, що складається з заборгованості за кредитом - 57 643.89 грн, заборгованість за відсотками - 12 000.36 грн.
До позовної заяви позивачем долучено досудові вимоги АТ «Правекс Банк», які були направлені на адресу місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 вересня 2025 року щодо погашення заборгованості у розмірі 69 644.25 грн.
Апеляційний суд перевірив у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору.
Визначення поняття "зобов`язання" міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3 статті 1054 ЦК України).
У частині 2 статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини 10 статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
Конституційний Суд України виснував, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Судом першої інстанції було встановлено, що 02 серпня 2021 року між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 169RPUA21214000, за яким сума кредиту 112 000 грн, строк на який надається кредит з 02 серпня 2021 року по 01 серпня 2026 року, з фіксованою процентною ставкою - 18,99%, та 29,99% у разі настання відкладальної обставини, передбаченої у пункті 1.7 загальної частини договору.
Також підтверджені обставини направлення досудових вимог АТ «Правекс Банк» на адресу місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 вересня 2025 року щодо дострокового погашення заборгованості у розмірі 69 644.25 грн.
У справі, що переглядається, зважаючи на те, що кредитор виконав умови договору, відповідач отримав кредитні кошти та використав їх, допустивши при цьому заборгованість, а позивач набув право вимоги до нього, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 47 853.16 грн з відрахуванням сплачених процентів за користування кредитними коштами та відмовив у стягненні процентів за період з 02 листопада 2023 року по 02 вересня 2025 року з огляду на приписи Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не надав відповідних документів, які б давали йому право звільнення від сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до спеціального Закону, який застосував суд першої інстанції.
Апеляційний суд з такими аргументами скарги не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 06 квітня 2000 року воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 2 цього Закону правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, а в подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено Указами Президента № 133/2022 від 14 березня 2022 року, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, 17 травня 2022 року № 341/2022, 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16 листопада 2022 року № 2738-IX затверджено Указ Президента від 07 листопада 2022 року, за яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного стану продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.
Отже, на час дії воєнного стану всі військові частини Збройних Сил України або інші утворені відповідно до закону військові формування повинні бути переведені на воєнний стан.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статті 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Пунктом 15 частини 3 статті 14 цього Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Відповідно до частини 1, 2 статті ! Закону України «Про національну гвардію» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
Статус військовослужбовця Національної гвардії України підтверджує службове посвідчення. Посвідчення є офіційним документом, який засвідчує перебування особи на військовій службі в Національній гвардії України та підтверджує встановлені Законом України "Про Національну гвардію України" та іншими нормативними актами повноваження та права власника посвідчення (Положення про службові посвідчення військовослужбовців Національної гвардії України, затверджене наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 7 травня 2014 року N 435 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень військовослужбовцям Національної гвардії України»).
Відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Національній гвардії України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 11 вересня 2023 року № 55 о/с ОСОБА_1 призначений старшим стрільцем 1 стрілецького взводу стрілецької роти.
Зі змісту витягу з наказу від 04 січня 2025 року № 5 встановлено, що ОСОБА_1 який проходив військову службу за контрактом, здав справи та обов`язки за посадою старшого стрільця 3 відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти батальйону охорони військової частини НОМЕР_4 та переміщеного відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03 січня 2025 року № 1 о/с, у розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) з 04 січня 2025 року.
За даними довідки від 13 січня 2025 року № 146 старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_5 АДРЕСА_1 з 05 січня 2025 року по теперішній час.
До відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача долучив повідомлення Т.в.о. командира в/ч НОМЕР_3 на адресу командира в/ч НОМЕР_6 про порушення клопотання про переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 1-го корпусу НГУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, як військовослужбовець, який проходить службу з 11 жовтня 2023 року та дотепер, звільнений від виконання перед своїм кредитором зобов`язань, зокрема, по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.
Доводи апеляційної скарги про невідповідність наданих відповідачем документів переліку документів, визначених Міністерством оборони та Національним Банком України, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки такий перелік носить рекомендаційний характер. За умовами військового стану військовослужбовець надає документи, які він на час розгляду справи в суді має можливість надати, а суд при розгляді справи повинен оцінити надані документи на предмет підтвердження статусу військовослужбовця.
За такого, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
За вимогами апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 , однак апеляційна скарга не містить заперечень щодо вирішення судом першої інстанції вимог про стягнення тіла кредиту, тому в цій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду ( частини 1-3 статті 133 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.