ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
08 вересня 2026 року м. Херсон
Єдиний унікальний номер справи: 766/5305/25
Номер провадження: 22-ц/819/1215/26
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого Радченка С.В.,
суддів Бездрабко В.О., Майданіка В.В.
секретар: Андреєва В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Рядчої Т.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на ті обставини, що йому належить 95/100 частин будинку АДРЕСА_1 , а відповідачу по справі - 5/100 частин. Відповідач не проживає в зазначеному будинку з 1988 року, технічним станом будинку не опікується, комунальні платежі не сплачує. Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу частки з об`єкту нерухомого майна від 13.02.2025 за технічними показниками частка 5/100 майна не може бути виділена в натурі. Просить суд припинити право власності ОСОБА_2 на 5/100 частин житлового будинку з прилеглими до нього спорудами АДРЕСА_1 ; визнати право власності ОСОБА_1 на житловий будинок з прилеглими до нього спорудами АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 червня 2026 рокув задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено, що 5/100 частин майна не може бути виділена в натурі, в силу невідповідності експертного висновку вимогам законодавства, а також необґрунтовано, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити. У змісті апеляційної скарги позивач наводить усі встановлені судом обставини справи, але надає їм свою оцінку.
Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до свідоцтва про право власності від 18.08.2006 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 належить 95/100 частин будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до Свідоцтва про право власності від 18.08.2006 серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 належить 5/100 частин будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу частки з об`єкту нерухомого майна від 13.02.2025 за технічними показниками частка - 5/100 майна не може бути виділена в натурі.
На депозит суду позивачем перераховано вартість частки відповідача 5/100 частин в сумі 38955 грн., яка визначена позивачем згідно висновку про вартість майна, складеного ПП ПКФ «Експерт» для визначення ринкової вартості нерухомого майна.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18.
В даній справі, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову співвласника із часткою 95/100 необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка відповідача незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 , та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підставі статті 365 ЦК України просив припинити право власності відповідача на 1/20 (5/100) частку спірного будинку, стягнувши з нього вартість такої частки, та визнати за ним право власності на 5/100 частин вказаного нерухомого майна.
Як на обґрунтування підстав позову посилався на те, що частка відповідача у спільному майні є незначною, виділ такої частки в натурі є неможливий, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача, який у спірному будинку не проживає з 1988 року, не приймає ніякої участі в утриманні майна, тощо.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач зареєстрований та проживає за іншою адресою, проте зроблено висновок про відсутність іншого житла, попри те, що позивачем надано докази відсутності відповідача у спірному будинку з 1988 року.
Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу частки з об`єкту нерухомого майна від 13.02.2025р., за технічними показниками частка 5/100 майна не може бути виділена в натурі. На 5/100 частин з об`єкту нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 , належить до виділу із загальної площі будинку 5,6 кв.м., з житлової площі 3,3кв.м., що вочевидь недостатньо для виділу в натурі окремої частини нормованої площі.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежність зазначеного висновку, та вважає, що зазначений доказ відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст.76, ст.ст.77-78 ЦПК України, як письмовий доказ, який містить інформацію щодо предмета доказування та одержаний в законному порядку, хоч і не є висновком експерта.
Таким чином, на думку колегії суддів, у справі слід вважати встановленим те, що: спірний будинок є неподільною річчю, частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння та користування майном є неможливим та припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача, з огляду на відсутність його зацікавленості до спірного майна.
При цьому колегія суддів, відповідно до вимог ч.3 ст.367 ЦПК України відхиляє клопотання позивача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а саме висновку судового експерта від 20.08.2026 року, оскільки зазначений доказ не досліджувався судом першої інстанції та подано всупереч вимогам, встановленим положеннями статті 83 ЦПК України.
Відтак, колегія суддів вважає, що обставини, передбачені пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України, у даній справі є встановленими, в тому числі з урахуванням внесення позивачем вартості 5/100 частин в розмірі 38955 грн., що визначена у висновку оцінювача від 17 березня 2025 року, та не спростована за допомогою належних доказів відповідачем, а отже така умова закону позивачем виконана.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального закону, рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 червня 2026 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на нерухоме майно- задовольнити.
Припинити право ОСОБА_2 на 5/100 частин у спільному будинку з прилеглими до нього спорудами АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/100 частин будинку з прилеглими до нього спорудами АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 компенсацію вартості 5/100 частин у розмірі 38955 грн., що внесені ним згідно квитанції № 9391-9325-0790-4807 від 24.09.2025 року та зберігаються на розрахунковому рахунку ТУ ДСА України в Херсонській області, шляхом їх перерахування на користь ОСОБА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С.В. Радченко
Судді В.О. Бездрабко
В.В. Майданік