Постанова № 139560466 у справі № 733/612/26 від 08.09.2026

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/612/26

Головуючий у першій інстанції - Вовченко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1883/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Стельмаха А. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» нарішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 15.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 668254832 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, та відповідачу були перераховані кошти на банківську картку № НОМЕР_1 у розмірі 9 700,00грн.

Позивач вказував, що Товариство свої зобов`язання виконало та надало грошові кошти ОСОБА_1 , тоді як відповідач не виконав умови кредитного договору, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість у розмірі 70 398,98грн, з яких: 15 958,80грн - заборгованість за тілом кредиту, 54 440,18грн - заборгованість за відсотками, станом на день подання позовної заяви.

Також за доводами позову, за договорами факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеним між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ «Таліон плюс», № 05/0820-01 від 05.08.2020, укладеним між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», № 11/07/25-Е від 11.07.2025, укладеним між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем - ТОВ «ФК «Ейс», до останнього перейшло право вимоги до відповідача за Договором № № 668254832 від 15.10.2020

У позові ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 668254832 від 15.10.2020 у розмірі 70 398,98грн, судовий збір та витрати на правову допомогу.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18.06.2026 позов ТОВ «ФК «Ейс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним Договором № 668254832 від 15.10.2020 у сумі 70 398,98грн, повернення сплаченого судового збору у розмірі 2 662,40грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00грн, а всього 80 061,238грн.

Враховуючи положення ст. 526, 527, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Також за висновком суду, відповідачем неодноразово укладались додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до умов укладеного договору, визначено два окремих строки кредитування, орієнтовний строк повернення кредиту 25 днів, який передбачає право позичальника користуватися пільговими умовами договору, тому оскільки договір про надання фінансових послуг № 668254832 був укладений 15.10.2020, проте відповідач кредитні кошти протягом 25 днів не повернув, тому кредитодавець продовжив нараховувати позичальнику проценти за користування кредитними коштами в межах граничного строку кредитування, тобто до 24.09.2021.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С. К. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18.06.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс», а також просить стягнути витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 7 000,00грн у суді першої інстанції та 5 000,00грн витрат за надання професійної правничої (правової) допомоги, а також судовий збір.

За доводами скарги рішення судом першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті, не сприяв повному, об`єктивному її розгляду.

Як вказує заявник, позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 668254832 від 15.10.2020, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки позивачем не надано таких первинних документів (платіжних інструкцій, меморіального ордеру, виписки з банківських рахунків, звітність тощо), з яких можливо достеменно встановити перерахування коштів від ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як оплату за договором факторингу, та як наслідок встановити факт виконання фінансових зобов`язань однієї із сторін правочину.

Зазначає, що наявні у справі протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно Реєстру прав вимоги № 146 від 10.08.2021 та Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 146 від 10.08.2021 за Договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 не є документами первинного бухгалтерського обліку, не замінюють собою платіжний документ, а відтак, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту проведення фінансової операції та зарахування коштів на рахунок клієнта.

За твердженням заявника, складення відповідного акту та протоколу не передбачено умовами договору факторингу, укладеного первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2018 № 28/1118-01, їх форма також не затверджена відповідними додатками до цього договору, а також Акт звірки взаємних розрахунків не є належним доказом здійснення господарської операції, оскільки він є лише інформаційним документом для звірки даних бухгалтерського обліку.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012, від 02.11.2021 у справі № 905/306/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, а також посилається на постанови Рівненського апеляційного суду від 12.03.2026 у справі № 571/2162/25, Чернігівського апеляційного суду від 25.05.2026 у справі № 748/2041/25.

Також за доводами скарги, за умовами акцепту оферти сума кредиту становить 9 700,00грн зі строком 25 днів, який було підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, проте заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 25 дня кредитування, що визначено п. 1.2. договору № 668254832 позивач посилався на факт пролонгації договору на підставі додаткових угод від 09.11.2020, 21.11.2020, 20.12.2020, 18.01.2021, 12.02.2021, 09.03.2021, 08.04.2021, 08.05.2021, 07.06.2021, 02.12.2020, 09.01.2021, 10.01.2021, 03.04.2021, 05.04.2021, які не підписані відповідачем належним чином і з відповідачем такі умови погоджені не були.

Адвокат зазначає, що ОСОБА_1 заперечує факт укладення додаткових угод до договору № 668254832 від 15.10.2020, а з наданих позивачем доказів не можливо дослідити електронну складову їх укладення, а саме: цілісність накладення електронних підписів у додаткових угодах, шлях та метод ідентифікації ОСОБА_1 в інформаційній телекомунікаційній системі кредитора при укладенні додаткових угод та відповідач не визнає факт заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання додаткових угод та одноразового ідентифікатора до них, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти додаткові угоди до договору № 668254832 від 15.10.2020.

Тому заявник вважає, що позивачем не надано жодних доказів як б підтверджували, що ОСОБА_1 ідентифікувався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишив там свої контактні дані; що він отримав цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишив, і ввів цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; що його дії були пов`язані саме з його наміром укласти певну додаткову угоду до договору, а також позивачем не надано доказів у який саме спосіб було ідентифіковано ОСОБА_1 в ІТС ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» при укладенні додаткової угоди до договору. Судом не було з`ясовано, чинаправлявся примірник електронної додаткової угоди до договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його аккаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронної додаткової угоди до договору після її укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди.

На переконання заявника, довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

Також посилається, що позивач не надав електронний файл з оригіналом електронної додаткові угоди до договору, щоб суд та сторона відповідача мали можливість перевірити факт накладання КЕП та зміст електронного файлу на сайті центрального засвідчувального органу Міністерства цифрової трансформації України, у зв`язку з чим відсутня можливість встановити, що додаткові угоди до договору містять електронні підписи як з боку «первісного кредитора» так і з боку відповідача.

Заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем надано належні докази на підтвердження розміру заборгованості відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутні і позивачем не надано будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та просив збільшити суму кредиту в межах договору № 668254832 від 15.10.2020, ОСОБА_1 не звертався до первісного кредитора про збільшення суми кредиту, тому вважає, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 не було погоджено домовленостей щодо отримання відповідачем додатково 12 250,00грн після 15.10.2020.

Вважає необґрунтованим нарахування позивачем відсотків поза межами 25-денного строку кредитування, оскільки договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов`язання - конкретний термін, який є закінченням строку дії договору і нарахування відсотків після закінчення 25-денного строку кредитування, визначена пунктом 4.2 Договору не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права.

Крім того, як стверджує заявник, визначений позивачем розмір заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом за договором № 668254832 від 15.10.2020 в розмірі 54 440,18грн не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, тому з огляду на умови договору № 668254832 від 15.10.2020 відсутні підстави для нарахування процентів з 10.11.2020, тобто за межами строку кредитування, а їх нарахування позивачем є неправомірним і позивачем безпідставно нараховано по 30.05.2023 заборгованість по відсотками за користування кредитом в розмірі 54 440,18грн.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19, від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23.

Крім того, у скарзі заявник зазначає, що згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачем було сплачено всього 34 459,00грн в рахунок погашення заборгованості за договором, тому ОСОБА_1 повністю повернув грошові кошти і у нього відсутня заборгованість (9 700,00грн - тіло кредиту + 24,25грн відсотки за користування кредитом = 9 724,025грн - 34 459,00грн сума сплачена ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором).

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ТОВ «ФК «Ейс» Сахарова О. І. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18.06.2026 - залишити без змін. В обґрунтування посилається, що враховуючи порушення відповідачем норм матеріального права, що регулюють договірні зобов`язання, та умов договору в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, у позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст.1048 ЦК України) так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст.625 ЦК України). Також на переконання заявника, вартість виконаних робіт адвоката є завищеною, необґрунтованою такою, що не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України, то вважає, що вимоги в частині щодо стягнення витрат на правничу допомогу з ТОВ «ФК «Ейс» у розмірі 12 000,00грн, є необґрунтованими та завищеними відносно складності справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 15.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 668254832 в формі електронного документу з використанням електронного підпису (а.с. 73-74 зворот т. 1) та відповідачу перерахованікошти набанківську картку № НОМЕР_1 у розмірі 9 700,00грн, що підтверджується платіжним дорученням від 15.10.2020 (а.с. 106 т. 1).

За матеріалами справи, 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників № 146 від 10.08.2021 (а.с. 20-23, 33-33 зворот т. 1).

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01 та підписаний реєстр прав вимоги № 2 від 30.05.2023 до Договору факторингу №2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному Реєстрі прав вимоги (а.с. 35-37, 41 зворот т. 1).

11.07.2025 між ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е і відповідно до реєстру боржників №б/н від 14.07.2025 до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 668254832 від 15.10.2020 в загальній сумі 70 398,98грн (а.с. 43-46, 49-50 т. 1).

Судом також встановлено, що відповідно до умов п.п.1.1,1.2 Кредитного договору № [номер приховано] від 15.10.2020, кредит надавався відповідачу орієнтовним строком на 25 календарних днів, тобто до 08.11.2020. Строк дії цього договору , вказаний у п.1,2 продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права та обов`язки за цим Договором, та визначається як період від дати отримання позичальником кредиту до фактичної дати повернення кредиту, процентів за дисконтною та/або базовою процентними ставками, , компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов договору(пені) та інших нарахувань, передбачених Договором.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «ФК «Ейс» заявляє до стягнення процентів за користування кредитом, які були нараховані первинними та наступними кредиторами за період з 15.10.2020 по 24.09.2021 у загальному розмірі 70 398,98грн, що складається з тіла кредиту - 15 958,80грн, заборгованості за відсотками - 54,440,18 грн (а.с. 56-59, 60, 61 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги та враховуючи положення ст. 526, 527,1048, 1050, 1054 ЦК України, суд виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Також за висновком суду, відповідачем неодноразово укладались додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до умов укладеного договору, визначено два окремих строки кредитування, орієнтовний строк повернення кредиту 25 днів, який передбачає право позичальника користуватися пільговими умовами договору, тому оскільки договір про надання фінансових послуг № 668254832 був укладений 15.10.2020, проте відповідач кредитні кошти протягом 25 днів не повернув, тому кредитодавець продовжив нараховувати позичальнику проценти за користування кредитними коштами в межах граничного строку кредитування, тобто до 24.09.2021.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення вимог ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Матеріалами справи підтверджується, що 15.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 668254832 в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора(а.с. 74 зворот т. 1), що підтверджується алгоритмом дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів та довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства (а.с. 96-101, 102 т. 1), що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним і у судовому порядку не оскаржувався, а відповідачем ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору № 668254832 від 15.10.2020.

Крім того, апеляційний суд враховує, що ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту укладення кредитного договору. Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді заперечував щодо укладення додаткових угод щодо збільшення кредитного ліміту та щодо нарахування відсотків поза межами строку кредитування.

Факт перерахування відповідачу коштів у розмірі 9 700,00грн підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 21.09.2025 (а.с. 88 зворот т. 1) та платіжним дорученням від 15.10.2020 (а.с. 106 т. 1).

Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами кредитного договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 668254832від 15.10.2020 недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.

Із врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору№ № 668254832 від 15.10.2020.

Що стосується факту відступлення права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», то апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Апеляційний суд враховує що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «ФК «Ейс» вказувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача на підставі договорів факторингу, які були укладені відповідно 28.11.2018, 05.08.2020 та 11.07.2025, а також на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та договору факторингу № 05/0820-1 від 05.08.2020, і реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу.

Як убачається з матеріалів справи, 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. До вказаного договору було укладено ряд додаткових угод, згідно з якими строк договору продовжений до 31.12.2024.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що право вимоги означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги які виникнуть у майбутньому.

Згідно пункту 2.1 Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

У відповідності до пункту 4.1. договору наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 146 від 10.08.2021 до Договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2018 № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 58 190,48грн (а.с. 33 -33 зворот т. 1).

Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передано ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 за кредитним договором № 668254832 від 15.10.2020 у межах строку дії договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», що виникла в майбутньому.

Аналогічна згода була досягнута в Договорі факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 (п.1.3.), Договорі факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025.

Отже, у договорі право вимоги до нового кредитора пов`язане з наявністю заборгованості за кредитним договором станом на дату відступлення прав вимоги.

Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Умовами укладених договорів факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», між ТОВ «ФК«Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», передбачено право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі, відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «ФК Ейс».

Враховуючи викладене, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки наведеним законодавством передбачено відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: наявної вимоги - це строк платежу; майбутньої вимоги - це момент виникнення.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24 (провадження № 61-8056св25), відповідно до «п.п. 43-45 Отже, вбачається, що, укладаючи договір відступлення прав вимоги, сторони обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договору відступлення прав вимоги, у якому зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними. Умови зазначеного договору відступлення прав вимоги передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договору не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Суди не врахували, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення (постанова Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25)».

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем надано належні докази на підтвердження факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Ейс», а ТОВ «ФК «Ейс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Посилання на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

А посилання в апеляційній скарзі в обґрунтування її доводів на постанови Рівненського апеляційного суду та Чернігівського апеляційного суду не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах лише Верховного Суду, що передбачено ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли своє підтвердження в ході перегляду даної справи, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині доведеності переходу права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, до позивача.

Звертаючись із позовом ТОВ «ФК «Ейс» просило суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 668254832 від 15.10.2020 у розмірі 70 398,98грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 15 958,80грн, заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 54 440,18грн.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 668254832 від 15.10.2020, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» датою видачі кредиту є 15.10.2020, строк - 25 днів, загальна сума кредиту - 21 950,00грн і заборгованість ОСОБА_1 складає 57 919,18грн (а.с. 56-59 т. 1).

Із вказаного розрахунку убачається, що ОСОБА_1 була надано кредит у сумі 9 700,00грн 15.10.2020, 5 850,00грн - 02.12.2020, 2 450,00грн - 09.01.2021, 2 500,00грн - 10.01.2021, 450,00грн - 03.04.2021, 1 000,00грн - 05.04.2021.

На підтвердження надання відповідачу додаткових коштів та продовження строку кредитування позивачем надано:

Додаткову угоду від 09.11.2020 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 75 т. 1),

Додаткову угоду від 21.11.2020 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 75 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 20.12.2020 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 76 т. 1),

Додаткову угоду від 18.01.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 76 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 12.02.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 77 т. 1),

Додаткову угоду від 09.03.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 77 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 08.04.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 78 т. 1),

Додаткову угоду від 08.05.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 78 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 07.06.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 79 т. 1),

Додаткову угоду від 09.01.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 80 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 02.12.2020 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 79 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 15.10.2020 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 81 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 03.04.2021до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 82 зворот т. 1),

Додаткову угоду від 05.04.2021 до Договору № 668254832 від 15.10.2020 (а.с. 83 зворот т. 1),

Графіки розрахунків (а.с. 80, 81, 82, 83, 84 т. 1),

довідки від 21.09.2025 (а.с. 86, 86 зворот, 87, 87 зворот, 88 т. 1),

платіжні інструкції від 03.04.2021, від 09.01.2021, від 05.04.2021, 10.01.2021, 02.12.2020 (а.с. 105, 105 зворот, 106 зворот. 107, 107 зворот т. 1).

Також позивачем наданий розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Таліон плюс», відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 з 10.08.2021 по 24.09.2021 складає 70 398,98грн, з яких 15 958,80грн - заборгованість за тілом кредиту та 54 440,18- заборгованість за процентами (а.с. 60 т. 1).

Аналогічну суму заборгованості ОСОБА_1 містить і виписка з особового рахунку за кредитним договором № 668254832 від 15.10.2020 за період з 14.07.2025 по 26.12.2025, складена ТОВ «ФК «Ейс» (а.с. 61 т. 1).

Як убачається з матеріалів справи, 09.11.2020 ОСОБА_1 на виконання зобов`язань за кредитом було внесено кошти у розмірі 769,00грн, з яких 744,75грн зараховані на погашення тіла кредиту, 24.25грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 21.11.2020 були внесені кошти у розмірі 2 535,00грн, з яких 708,12грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 1 826,88грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 20.12.2020 були внесені кошти у сумі 9 220,00грн, з яких 4 535,28грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 4 684,72грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 13.01.2021 внесено кошти у сумі 2 100,00грн, які були зараховані на погашення відсотків за користування кредитом; 18.01.2021 було внесено кошти у сумі 1 717,00грн, з яких 0,49грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 1 716,51грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 12.02.2021 внесено кошти у сумі 3 134,00грн, з яких 0,91грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 3 133,09грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 09.03.2021 внесено кошти у сумі 3 084,00грн, з яких 0,50грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 3 083,50грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 08.04.2021 внесені кошти у сумі 3 745,00грн, з яких 0,45грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 3 744,55грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 08.05.2021 внесено кошти у сумі 4 070,00грн, з яких 0,20грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 4 069,80грн - на погашення відсотків за користування кредитом; 07.06.2021 внесено кошти у сумі 4 070,00грн, з яких 0,20грн зараховані на погашення тіла кредиту, а 4 069,80грн - на погашення відсотків за користування кредитом, 18.07.2021 відповідачем внесено кошти у сумі 15,00грн, які зараховані на погашення відсотків за користування кредитом, а всього відповідачем було внесено 34 459,00грн.

Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись із заявленим позивачем розміром відсотків, враховуючи наступне.

Згідно п.п.1.1,1.2 Кредитного договору Товариство зобов`язується надати позичальнику без конкретної споживчої мети, на суму 9 700,00грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3, 1.4 або 1.5 цього договору. Кредит надається (Договір укладається) строком на 25 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Пунктами 1.3-1.5 договору передбачено, що на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,01 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою, скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується Базова процентна ставка у розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п. 1.2 договору, включно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4 цього договору.

Відповідно до п. 4.2 кредитного договору строк дії цього договору вказаний у п.1,2 продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права та обов`язки за цим Договором, та визначається як період від дати отримання позичальником кредиту до фактичної дати повернення кредиту, процентів за дисконтною та/або базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов договору(пені) та інших нарахувань, передбачених Договором.

Також сторони погодили, що проценти. Нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору, є процентами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Припис абзацу 2 ч. 1 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108 вказано щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма ч. ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Таким чином, після закінчення встановленого договором строку кредитування - 08.11.2020 - у первісного кредитора були відсутні правові підстави для подальшого нарахування процентів за користування кредитом.

Заборгованість ОСОБА_1 станом на 08.11.2020 становила 9 724,25грн, а саме заборгованість за тілом кредиту - 9 700,00грн та заборгованість за відсотками (з 15.10.2020 по 08.11.20202) у розмірі 24,25грн (9 700,00грн х 0,01%х 25 днів).

Разом з тим, із наданого позивачем розрахунку не вбачається, що відповідач вчиняв дії щодо пролонгації Дисконтоного періоду, тому в первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» були відсутні підстави для нарахування процентів після закінчення дисконтного періоду.

Нарахування та стягнення відсотків за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України, а тому відповідні вимоги задоволенню не підлягають.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак, таких вимог позивач у справі не заявив.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом").

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у межах 25 днів та із застосуванням дисконтної процентної ставки.

З огляду на наведене, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» процентів за користування кредитом з 15.10.2020 по 08.11.2020, тобто поза межами строку кредитування.

Щодо наданих позивачем додаткових угод на підтвердження продовження строку дії договору та збільшення суми кредиту, апеляційний суд враховує наступне.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет магазину) вказує особа, яка створила замовлення.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 зазначив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

За матеріалами справи, спірним є питання наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 668254832 від 15.10.2020 з урахуванням додаткових угод.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що надані позивачем додаткові угоди, якими продовжено строк договору та збільшено суму кредиту, не містять підпису ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Підпис відповідача відсутній і на графіках розрахунків, які є додатками до додаткових угод.

Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що ОСОБА_1 виявив волю на укладення додаткових угод з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», якими продовжено строк договору та збільшено суму кредиту, заборгованість за якими є предметом розгляду судом даної справи.

Приписами статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що створення електронного документа завершується накладенням електронного підпису.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор електронного підпису на документ, яким погоджені умови щодо продовження строку кредиту та збільшення розміру кредиту.

Необґрунтованими є доводи відзиву проте, що користування додатково наданими кредитними коштами відповідачем підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 та платіжними інструкціями про перерахування відповідачу коштів, оскільки позивачем не доведено погодження відповідачем умов додаткових угод.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, саме на фінансову установу покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

Фактично, зазначені в позовній заяві обставини є лише твердженням позивача, оскільки підтверджуються лише створеними останнім доказами та доказами створеними попереднім кредитором, які неможливо перевірити та які не узгоджуються з жодним іншим доказом не створеним самим позивачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

ТОВ «ФК «Ейс» не надало суду жодних належних та допустимих доказів укладення ОСОБА_1 додаткових угод, якими продовжено строк договору та збільшено суму кредиту.

Також апеляційний суд враховує, що надані позивачем паперові копії додаткових угод не містять відомостей про підписання таких угод і на ухвалу суду першої інстанції про витребування у позивача оригіналів електронних доказів (додаткових угод) на носії його створення (електронний файл), суду не надані.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

При цьому, згідно із частиною третьою статті 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, оскільки оригінали електронних доказів (додаткових угод) не подано, а відповідач ОСОБА_1 ставить під сумнів відповідність поданих копій (паперових копій) оригіналу, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції помилково взяті до уваги додаткові угоди до договору № 668254832 віж 15.10.2020.

Тому, враховуючи, що заборгованість відповідача станом на 08.11.2020 перед кредитором становила 9 724,25грн, а позичальником було сплачено 34 459,00грн, тому зобов`язання відповідача щодо погашення заборгованості за кредитним договором є припиненими на підставі ст. 599 ЦК України (виконанням, проведеним належним чином).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «ФК «Ейс» просили стягнути з відповідача заборгованість, яка складається з заборгованості по кредиту та з заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Вимог про стягнення з відповідача грошових коштів за прострочення виконання зобов`язань, встановлені охоронною нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, позовна заява не містить.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс».

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

З урахуванням задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі, з ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 993,60грн за апеляційний розгляд справи.

Крім того, в апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С. К. просив здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційним судом, а саме 7000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 5 000,00 грн за апеляційний розгляд справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Калініним С. К. серії ВІ № 1392893 (а.с. 165 т. 1), Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/26 від 28.04.2026 (а.с. 168-169 т.1), Додаток № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/26 від 28.04.2026 (а.с. 170 т. 1), акт виконаних робіт (наданих послуг) від 10.05.2026 (а.с. 171 т. 1).

На підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції Ширшиком Є. І. надано ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Калініним С. К. серії ВІ № 1408482 (а.с. 220 т. 1, Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/26 від 23.06.2026 (а.с. 222-223 т. 1), Додаток № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/26 від 23.06.2026 (а.с. 224 т. 1), акт виконаних робіт (наданих послуг) від 20.07.2026 (а.с. 226 т. 1).

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Ейс» Сахарова О. І. заперечувала щодо заявленого відповідачем розміру витрат на правову допомогу (а.с. 232-255 т. 1).

Ширшиком Є. І. в передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 5 000,00 грн за апеляційний розгляд справи.

Проте, враховуючи заперечення позивача щодо заявленого розміру витрат, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, зважаючи на знаходження на розгляді у судах різних інстанцій значної кількості таких справ, а також враховуючи, що справа не є складною, є малозначною, апеляційний суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 4 000,00грн та понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00грн.

Керуючись ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 червня 2026 року скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 993,60грн за апеляційний розгляд справи.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 7 000,00грн у відшкодування витрат за надання професійної правничої (правової) допомоги за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 08.09.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

А. П. Стельмах