ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
08 вересня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 754/1919/25
Головуючий у першій інстанції - Яременко І. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1844/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Разгуляєвої О.В., Стельмаха А.П.,
секретар судового засідання Герасименко Ю.О.
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»
відповідач ОСОБА_1
особа, яка подала апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2026 року (суддя - Яременко І.В., місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного рішення - 09.06.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість у розмірі 99289,63 грн, з яких: 10685,00 грн - борг за тілом кредиту, 63761,54 грн - борг за процентами, нарахованими первісним кредитором, 24843,09 грн - борг за процентами, нарахованими позивачем за 93 календарних днів, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 01.02.2024 між ТОВ «Лінеура Україна » і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4351182. За умовами даного договору товариство надало позичальнику на його банківську платіжну картку кредит у сумі 13000,00 грн, строком на 360 днів по 26.01.2025, із періодичністю сплати погоджених процентів кожні 30 днів. 25.10.2024 право вимоги за цим кредитним договором на підставі договору факторингу №25/10/2024 відступлено ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», яке рішенням учасника від 25.11.2024 перейменовано на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». Відповідач порушив свої зобов`язання й не виконав умови вказаного кредитного договору, існуючий борг ні первісному, ні новому кредитору не сплатив, що й спонукало товариство звернутися з даним позовом до суду.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2026 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором №4351182 від 01.02.2024 у розмірі 49327,07 грн, що складається: з основного боргу - 10685,00 грн, відсотків - 38642,07 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 1203,45 грн судового збору та 3338,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Розстрочено ОСОБА_1 виконання рішення суду в частині стягнення на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованості за договором №4351182 від 01.02.2024 у розмірі 49327,07 грн на строк шість місяців шляхом сплати щомісячного платежу у розмірі 8221,18 грн щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просить скасувати дане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим позовні вимоги задовольнити товариства до ОСОБА_1 , стягнувши з відповідача заборгованість загальною сумою 64186,769 грн, яка складається з основного боргу - 10685,00 грн, боргу за процентами, нарахованими первісним кредитором, - 43564,719 грн, боргу за процентами, нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», - 9937,05 грн, а також судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції, встановив існування між сторонами кредитних правовідносин згідно укладеного електронного кредитного договору від 01.02.2024, проте на інших умовах, а саме щодо нарахування відсотків.
Скаржник зазначає, що процентна ставка за договором погоджена сторонами під час його укладення, відповідач свідомо прийняв умови договору, не висловивши застережень чи заперечень, проте суд фактично втрутився у договірні відносини сторін, зменшивши обсяг зобов`язань відповідача без належних правових підстав.
Позивач наголошує, що суд не врахував додаткові роз`яснення щодо виконання окремих вимог Закону №3498-IX, надані Національним банком України, відповідно до яких згідно з пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про споживче кредитування» тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом №3498-IX, тобто до 20.08.2024 включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно). Згідно цих норм Закону наводить уточнений розрахунок заборгованості за процентами, які підлягають стягненню з відповідача.
Звертає увагу, що ані первісним, ані новим кредитором, нарахування штрафних санкцій за невиконання умов кредитного договору не здійснювалось.
Зазначає, що позивачем понесені витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000,00 грн, на підтвердження чого до апеляційної скарги додає відповідні документи.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
Вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не може бути прийнятий як безумовний доказ правильності заявлених вимог, оскільки визначений позивачем розмір процентів повинен відповідати імперативним обмеженням, встановленим законодавством у сфері споживчого кредитування.
Звертає увагу, що навіть у разі іншого підходу до тлумачення положень Закону України №3498-IX, позивачем не доведено правильність саме заявленого ним розміру заборгованості та не надано належного обґрунтування розрахунку процентів, які підлягають стягненню. При цьому сам по собі інший спосіб розрахунку процентів, наведений позивачем в апеляційній скарзі, не підтверджує правильності заявленої до стягнення суми заборгованості, оскільки її розмір має бути підтверджений належними та допустимими доказами.
Зазначає, що жодна із наведених позивачем постанов Верховного Суду не містить правового висновку щодо застосування Закону України №3498-IX, не вирішує питання поширення його дії на договори, укладені після 24.12.2023, не містить висновків щодо тлумачення пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» або частини другої розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №3498-IX.
Сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в електронній формі через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку електронного документу до електронного кабінету (ч. 6-8 ст. 128 ЦПК України), але своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неприбуття не повідомили, заяв про відкладення слухання справи не подали, відповідач у заяві від 04.09.2026 просить розглядати справу в його відсутність.
Неявка належним чином сповіщених про дату, час та місце розгляду справи учасників не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
За неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).
Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
01 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 було укладено Договір №4351182 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого товариство зобов`язується надати позичальнику кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник повинен повернути кредит, сплатити комісію і проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором, сума кредиту 13000,00 грн (п. 1.2); строк кредитування 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати комісії й процентів визначені в графіку платежів, що є додатком №1 до договору (п. 1.3); стандартна процентна ставка фіксована, 2,50% за кожен день користування кредитом і застосовується у межах всього строку кредитування, вказаного в п. 1.3 договору (п. 1.4.1); денна процентна ставка 2,5% (п. 1.5); кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника за реквізити електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 (п. 2.1); дата надання кредиту 01.02.2024 або 02.02.2024 (п. 2.2); у п. 6.3 договору сторони передбачили штрафні санкції за невиконання/неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань; додатками до договору є графік платежів (№1) та інформаційне повідомлення позичальника (№2) (а.с. 150-161 т. 1).
Аналогічна за змістом інформація щодо умов кредитування наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 01.02.2024 (а.с. 22-24, 146-148 т. 1).
За повідомленням ТОВ «Пейтек» від 01.11.2024 між товариством і ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №03012024-1 від 03.01.2024, відповідно до якого успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Лінеура Україна» на суму 13000,00 грн, призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_2 (а.с. 15, 218 т. 1).
Відповідно до наданої АТ КБ «ПриватБанк» інформації від 07.04.2026 з випискою по рахунку, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), на яку 01.02.2024 зараховано кошти в сумі 13000,00 грн (а.с. 242-243 т. 1).
Згідно виготовленого ТОВ «Лінеура Україна» розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором №4351182 від 01.02.2024 станом на 25.10.2024 (дата відступлення) складала 80946,54 грн, з яких: 10685,00 грн - борг за тілом кредиту, 63761,54 грн - борг за відсотками за користування кредитом, 6500,00 грн - борг за штрафними санкціями. Відповідачем 28.02.2024 було сплачено 2315,00 грн у рахунок погашення тіла кредиту та 3185,00 грн у рахунок сплати відсотків за користування кредитом (а.с. 27-32 т. 1).
25 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (фактор) і ТОВ «Лінеура Україна» ( клієнт) укладено договір факторингу №25/10/2024, згідно умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити фактору праву грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід`ємною частиною договору (п. 1.1). Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги; підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2) (а.с. 200-204 т. 1).
25.10.2024 між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» і ТОВ «Лінеура Україна» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 6091 осіб, загальна сума заборгованості складає 113270252,85 грн (а.с. 209 т. 1).
У витягу з реєстру боржників до договору факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024, підписаному 25 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» і ТОВ «Лінеура Україна», зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №4351182 на загальну суму 80946,54 грн, з яких: 10685 грн - борг за тілом кредиту, 63761,54 грн - борг за відсотками, 6500,00 грн - борг за штрафами/пенями (а.с. 36, 221 т. 1).
Згідно платіжної інструкції №3475 від 01.11.2024 ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна» кошти в сумі 2857292,90 грн, як оплату за договором факторингу №25/10/2024 від 25.10.2024 (а.с. 38, 182 т. 1).
Листом від 28.10.2024 ТОВ «Лінеура Україна» поінформувало ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», що відповідно до положень п. 1.3 договору факторингу від 25.10.2024 №25/10/2024, повідомлення кредитором боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами та передачу їхніх персональних даних новому кредитору ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відбулося в особистих кабінетах усіх боржників, зокрема відправлено текстове повідомлення SMS на зазначений в анкеті боржника телефонний номер НОМЕР_5 (а.с. 145 т. 1).
Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25 листопада 2024 року найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» змінено на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (а.с. 43, 143 т. 1).
Відповідно до складеного ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» розрахунку заборгованості за кредитним договором №4351182 від 01.02.2024 за 93 календарні дні (за період 26.10.2024 - 26.01.2025), сума основного боргу, на яку нараховується процентна ставка - 10685,00 грн, процентна ставка - 2,5%, сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами - 24843,09 грн (а.с. 33-34, 135-136 т. 1).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення з відповідачем електронного кредитного договору, отримання кредитних коштів відповідачем та порушення ним своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, право вимоги якої за договором факторингу перейшло до позивача.
Суд констатував, що з відповідача підлягає стягненню прострочене тіло кредиту в сумі 10685,00 грн.
Щодо стягнення процентів суд врахував, що кредитний договір було укладено 01.02.2024, тобто після набрання чинності (24 грудня 2023 року) Закону України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка містить обмеження максимального розміру денної процентної ставки в 1%. Тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 2,5% є нікчемною в силу положень ч. 5 ст. 8, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з цим, загальний розмір відсотків за кредитним договором №4351182 від 01.02.2024 за період з 01.02.2024 до 26.01.2025 повинен становити 38642,07 грн.
Крім того, суд не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань за кредитним договором у вигляді штрафів, пені та процентів, нарахованих за період його перебування під цілодобовим домашнім арештом та під вартою, оскільки обрання запобіжного заходу не звільняє особу від виконання цивільно-правових зобов`язань. Водночас з огляду на майновий стан відповідача суд розстрочив йому виконання рішення строком на шість місяців.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Оскільки за змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту учасниками справи не оскаржується, то воно у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі №186/1743/15-ц, де вказано, що у разі коли апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише щодо часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором по відсотках.
Матеріалами справи підтверджується, що 01.02.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №4351182, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора (61460), що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», не суперечить приписам ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.
У даному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільнообраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів, а саме відсутності перерахування на його банківський картковий рахунок кредитних коштів, а також спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, зокрема й шляхом надання інших своїх контрозрахунків.
Доказів своєчасного повернення кредитних коштів ні первісному кредитору, ні фактору ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
Крім того, за матеріалами справи жодна із сторін фактично не ставить під сумнів і в апеляційному порядку не оскаржує заборгованості позичальника за тілом кредиту в сумі 10685,00 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, кошти в установлений строк не повернув, право вимоги кредитної заборгованості за договором факторингу перейшло до позивача.
На думку апелянта спірним є застосування судом першої інстанції встановленого ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеженого розміру денної процентної ставки в 1% із 02.03.2024 й до закінчення строку дії кредитного договору з огляду на роз`яснення Національного банку України щодо виконання окремих вимог Закону №3498-ІХ.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом у п. 5 розділу І доповнено ч. 4 та ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Так, згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:
ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де
ДПС - денна процентна ставка;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;
ЗРК - загальний розмір кредиту;
t - строк кредитування у днях.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Пунктом 17 розділу ІV«Прикінцеві та перехідні положень» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%.
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону.
У п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» установлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Принагідно апеляційний суд констатує, що згідно пояснювальної записки до проекту до цього Закону в світлі світової практики мікрокредити для споживача повинні коштувати значно дешевше, у зв`язку з чим існує необхідність у законодавчому встановленні граничного розміру процентної ставки.
Тобто, метою запровадження зазначеного Закону є насамперед обмеження максимального розміру процентної ставки за кредитами задля забезпечення ефективного захисту найбільш вразливої категорії позичальників за споживчими кредитами, зокрема мікрокредитами, від високоризикового кредитування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За матеріалами справи, договір №4351182 про надання коштів на умовах споживчого кредиту між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено 01.02.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим на нього не поширюється дія п. 17 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» щодо поетапного зменшення розміру процентної ставки за кредитом. Тому денна процентна ставка не може бути більшою ніж 1%.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що умови кредитного договору про встановлення денної процентної ставки на рівні 2,5% в день суперечать вимогам зазначеного законодавства та є нікчемними й здійснив свій розрахунок заборгованості за кредитним договором виходячи з передбаченої договором процентної ставки 0,88% за період з 01.02.2024 по 27.02.2024, процентної ставки 0,87% за період з 28.02.2024 по 01.03.2024 та встановленого ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеженого максимального розміру денної процентної ставки 1% за решту періоду строку дії договору (з 02.03.2024 по 26.01.2025).
Цим розрахунком місцевий суд установив заборгованість відповідача по відсотках за користування кредитом, нарахованих обома кредиторами за строк дії договору, в загальній сумі 38642,07 грн.
Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.
Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.
З огляду на викладене, правильність проведеного судом першої інстанції розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором, у тому числі й нарахованих відсотків, у апеляційного суду не викликає сумнівів, оскільки такий розрахунок грунтується на матеріалах справи та вимогах чинного законодавства.
Аргументи позивача, що процентна ставка за кредитним договором була погоджена сторонами під час його укладення, а відповідач свідомо прийняв умови договору, не висловивши застережень чи заперечень, не спростовують правильності позиції місцевого суду щодо застосування обмеженого розміру денної процентної ставки в 1%, оскільки ця умова договору, якою недотримано вказаних обмежень є нікчемною в силу приписів ч. 5 ст. 8, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим не залежить від її погодження сторонами.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що умови договору були підготовлені фінансовою установою ТОВ «Лінеура Україна», тоді як ОСОБА_1 є споживачем кредитних послуг, а тому саме на кредитодавця покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.
Такий висновок грунтується на рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10.11.2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), де визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Безпідставними є й посилання скаржника на неврахування місцевим судом наданих Національним банком України роз`яснень щодо виконання окремих вимог Закону №3498-ІХ, оскільки вказані роз`яснення не є нормою права та актом цивільного законодавства в розумінні приписів ст. 4 ЦК України.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо не врахування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №561/77/19, від 09.09.2020 у справі №732/6700/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин, на що звертає увагу й відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».
Доводи ж апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, зазначених висновків місцевого суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2026 року - без змін.
Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.
Головуючий О.А. Луговець
Судді О.В. Разгуляєва
А.П. Стельмах