справа № 754/8559/25 головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.
провадження № 22-ц/824/6664/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» поданою представником - адвокатом Гурським Германом Юрійовичем на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2025 року позивач ТОВ «Кошельок» звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № [номер приховано]-514568 про надання коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту від 10 листопада 2021 року (далі по тексту - кредитний договір) у розмірі 17 397,50 грн; судовий збір в розмірі 2 422,40 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 вересня 2021 року між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем ТОВ «Кошельок» було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачем було отримано кредит у розмірі 5 000,00 грн, строком на 27 днів, відсоткова ставка становить 1,85 % на добу, шляхом перерахування їх на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .
Позивач своє зобов`язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, виконав, але позичальник кредит не погашає, сума заборгованості становить - 17 397,50 грн, та складається з: заборгованості за кредитом - 5 000,00 грн; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 12 397,50 грн.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» суму заборгованості за договором № [номер приховано]-514568 про надання коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту від 10 листопада 2021року у розмірі 7 498,00грн, що складається з 5 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 2 498,00 грн заборгованості за процентами; судовий збір в розмірі 2 422,40 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн.
Не погодившись із таким рішенням суду, представник ТОВ «Кошельок» - адвокат Гурський Г.Ю. 05 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року по справі № 754/8559/25 в частині відмови, та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Кошельок» задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № [номер приховано]-514568 від 10.11.2021 в розмірі 17 397,50 грн, що складається з заборгованості за сумою кредиту: 5 000,00 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою: 12 397,50 грн.
Так, представник апелянта стверджує, що суд першої інстанції встановив, що між сторонами укладено Договір, за умовами якого кредит надавався строком на 27 (діб) днів, початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визнаний як Лояльний (п. 2.1. Договору).
У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним. (п.3.8. Договору).
Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 117 днів з моменту укладення Договору (27 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 07.12.2021 року до 06.03.2022 року є погодженим сторонами Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 27 днів відповідач не повернув кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. Тобто відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 117 днів з моменту укладення Договору до 06.03.2022 року. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним.
При цьому позичальник, який не повернув кредит до спливу Лояльного періоду, ніяким чином не порушив Договір (а відтак не йдеться про відповідальність), він продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовилисть сторони Договору.
Суд першої інстанції, відмовляючи в частині стягнення процентів, нарахованих за вищезазначений період, послався на те, що: «Умовами кредитного договору, було визначено строк кредитування - 27 днів, тому позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто - 27 днів. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».
Далі суд дійшов висновку, що: після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а тому заборгованість по нарахованих процентах за користування позикою у розмірі 12397,50 грн. розрахована позивачем, виходить за межі строку, на який видався кредит, при цьому судом враховано положення умов кредитного договору.».
Проте, суд не звернув увагу на пункт 2.2 Договору, яким визначено, що встановлений в пункті 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути подовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів фактично нарахованих за користування кредитом. Тобто, якщо б відповідач сплатив всі проценти протягом Лояльного періоду, то цей період був би подовжений, і проценти продовжували нараховуватись за пільговою ставкою, що діяла у Лояльний період, і саме про це домовились сторони Договору.
В даномувипадку відповідач до спливу Лояльного періоду не сплатив проценти і не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитом, не сплативши проценти, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п.2.2. Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовились сторони Договору, (п.п. 3.6, 3.7, 3.8 Договору).
При цьому позичальник, який не повернув кредит до спливу Лояльного періоду, ніяким чином не порушив Договір (а відтак не йдеться про відповідальність), він продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони Договору.
Таким чином, після спливу Лояльного періоду строк користування кредитом за Договором був подовжений до 06.03.2022 року, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 07.12.2021року до 06.03.2022 року.
Отже, суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відтак, представник позивача вказує, що сторони в Договорі погодили умови та порядок подовження строку користування кредитом, і ці умови чіткі, зрозумілі та недвозначні: спочатку кредит наданий на 27 днів (з нарахуванням процентів за пільговою ставкою), а при неповерненні кредиту до 27-го дня, тобто продовженні користування ним Договором передбачена можливість подовження цього строку до 117 днів (27 плюс 90 днів) з нарахуванням з 28-го дня до 117-го процентів вже за іншою ставкою.
Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального і порушив норми процесуального права та безпідставно дійшов висновку про сплив строку кредитування після закінчення Лояльного періоду.
Крім цього, представник апелянта не погоджувався з висновками суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Підсумовуючи вищенаведене представник ТОВ «Кошельок» вважає, що оскаржуване заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03.12.2025 року по справі № 754/8559/25 не відповідає засадам повноти та обґрунтованості, законності та об`єктивності, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та матеріалам справи і відтак зазначене рішення підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про повне задоволення позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» поданою представником - адвокатом Гурським Германом Юрійовичем на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження була надіслана товариству (апелянту) у електронний кабінет у системі ЄСІТС «Електронний суд», яку було отримано 09 квітня 2026 року.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження відповідачу була надіслана за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 , однак рекомендоване поштове повідомлення повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до вимог ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 вересня 2021 року між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем ТОВ «Кошельок» було укладено кредитний договір, у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Відповідач добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт позивача, ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно без примусу чи тиску відповідач виявив бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської карти для перерахунку коштів та місце реєстрації/проживання.
Кредитний договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Так, кредитний договір, був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор.
Після вчинених дій відповідача, кредитором 19 вересня 2021рокубуло перераховано грошові кошти у сумі 5 000,00 грн, на банківську карту № НОМЕР_1 , якою користується відповідач.
Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.
Виконання первинним кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 5000,0 грн відповідачу, підтверджується листом Центрального відділення ПАТ «МТБ Банк» у м. Києві від 15 травня 2025року за № 05/642-05/44.
В свою чергу, позичальник зобов`язувався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно цього договору.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, сума заборгованості за кредитним договором становить 17 397,50 грн, та складається з: 5000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 12397,50грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки, умовами кредитного договору, було визначено строк кредитування - 27 днів, позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто - 27 днів, виходячи з відсоткової ставки - 0,99 % (дисконтна) в день; річна відсоткова ставка - 361,35 %; стандартна відсоткова ставка - 2,2 % в день або 803,0 % річних. Суд зазначав, що матеріали справи не містять відомостей, що між боржником та кредитором була укладена додаткова угода про продовження строку користування кредитом. Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а тому заборгованість по нарахованих процентах за користування позикою у розмірі 12 397,50 грн розрахована позивачем, виходить за межі строку, на який видався кредит.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню загальна сума заборгованості у розмірі 7 498,00 грн (5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 498,00 грн - проценти за користування кредитом, за визначеним строком кредитування). При цьому судом враховано, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022р., у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022р. строком на 30 діб.
Щодо витрат на правову допомогу суд першої інстанції проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, часткове задоволення позову, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд першої інстанції дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 2 500,00 грн, яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, Також суд вважав, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може погодитися з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Положення частини першої статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ТОВ «Кошельок» має право грошової вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за кредитом, у зв`язку з невиконанням ним зобов`язань за договором.
Проте, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції щодочасткового задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами, виходячи з наступного.
Оскільки між сторонами укладено Договір, за умовами якого кредит надавався строком на 27 (діб) днів, початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визнаний як Лояльний (п. 2.1. Договору).
У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним. (п.3.8. Договору).
Відтак, стороною позивача доведено, що до спливу Лояльного періоду у 27 днів відповідач не повернув кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, а тому відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 117 днів з моменту укладення Договору, тобто з 07 грудня 2021 року до 06 березня 2022 року.
Таким чином, відбулася пролонгація договору та, як наслідок, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, а тому нарахування відсотків за продовжений строк користування кредитними коштами, на думку апеляційного суду, є правомірним.
Розмір процентів за продовжений строк користування кредитними коштами у сумі 12 397,50 грн нараховано згідно із умовами договору та підтверджено належними доказами. Обґрунтованих доводів щодо спростування суми заборгованості сторона відповідача не навела, а також не надала будь-якого власного контррозрахунку.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що позивачем доведено суму заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у повному обсязі, а отже, вона підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «Кошельок»у розмірі 12 397,50 грн.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене вище, колегія апеляційного суду вважає, що оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, не врахував умови кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами в повній мірі, нарахованими протягом продовженого строку користування кредитом, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому не може бути залишене без змін і підлягає скасуванню.
Крім того, оскільки суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення визначив загальну суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, з метою уникнення ускладнень при виконанні судового рішення, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Щодо витрат на правову допомогу.
Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, вбачається, що в апеляційній скарзі представник апелянта не погоджується зі зменшеним розміром витрат на правову допомогу, оскільки вимоги заявлені у суді першої інстанції про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн були доведені та є співмірними.
Проаналізувавши доводи апелянта в даній частині, колегія суддів враховуючи відсутність клопотання про зменшення судових витрат зі сторони відповідача приймає до уваги практику Верховного Суду, викладену у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Верховного Суду від 13.03.2025 року по справі № 275/150/22).
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про можливість самостійного зменшення витрат на правову допомогу, за відсутності заперечень щодо визначеного розміру та його співмірності іншої сторони та клопотання про зменшення судових витрат, а тому оскаржуване рішення суду в частині витрат на правову допомогу також необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 2 422,40 грн.
Також враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, є необхідність стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн.
Щодо витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
На обґрунтування заявленого розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року, укладеного між АБ «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «Кошельок», із відповідним додатком від 15 травня 2025 року.
З додатку до договору, вбачається, що ТОВ «Кошельок» доручає АБ «Герман Гурський та партнери» надати правову допомогу, зокремапідготувати апеляційну скаргу (4 000,00 грн).
У п. 1.2. передбачено, що розмір гонорару (винагороди) Виконавця підлягає сплаті Замовником не пізніше 10 банківських днів від дати винесення судом рішення, але не раніше повідомлення адвокатом про даний факт.
Отже, представником позивача надано належні та допустимі докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, понесених у суді апеляційної інстанції.
Відповідач не подав будь-яких заперечень з приводу розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, оскільки суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції необхідно стягнути з відповідача на користь ТОВ «Кошельок» у розмірі 4 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд.
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» поданою представником - адвокатом Гурським Германом Юрійовичем - задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором від 10 листопада 2021 року у розмірі 17 397(сімнадцять тисяч триста дев`яносто сім) грн 50 коп, якаскладається з заборгованості за тілом кредиту - 5000,00 грн та заборгованостіпо відсоткам за користування кредитом - 12 397,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп та витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 копта витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова