справа № 753/24653/25 головуючий у суді І інстанції Шаповалова К.В.
провадження № 22-ц/824/12588/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
07 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шаповалової К.В., у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ТОВ «ФК Єврокредит» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за договором TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року в розмірі 28 149,54 грн., з яких: 9997, 65 грн. - заборгованість за кредитом, 18 151,89 грн. - заборгованість за відсотками.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 січня 2022 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено договір TDB.1011.0011.2160 (у формі заяви про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб), відповідно до умов якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у гривні, встановивши ліміт кредитної лінії, та видав платіжну картку. У зв`язку із невиконанням умов договору, у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка складає 28 149,54 грн., з яких: 9997,65 грн. - заборгованість за кредитом, 18 151,89 грн. - заборгованість за відсотками. 03 вересня 2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» було укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перейшло право вимоги, зокрема, і за кредитним договором TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року. 27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК Єврокредит» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» було укладено договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за договорами кредиту, зокрема, і за договором TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК Єврокредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № TDB. 1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року в розмірі 28 149,54 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Застосувати позовну давність до вимог, строк за якими збіг до 13 жовтня 2025 року, та відмовити у їх задоволенні. Відмовити у стягненні відсотків у розмірі 18 151,89 грн. як нарахованих безпідставно після набуття боргом статусу простроченого та таких, що є явно завищеними і не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що справу розглянуто без виклику сторін. У самому рішенні суд констатував: «Копія ухвали про відкриття провадження у справі двічі направлялася відповідачу на адресу її місця реєстрації, проте поверталася до суду без вручення адресату, зокрема, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На цій підставі суд застосував п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України і вважав відповідача повідомленою. Проте зазначена норма застосовна лише тоді, коли особа свідомо ухиляється від отримання кореспонденції і не повідомляє іншої адреси. У справі немає жодного доказу того, що відповідач взагалі знала про провадження і мала можливість повідомити суд про іншу адресу. Формальна відмітка пошти не рівнозначна реальному повідомленню, оскільки заборгованість виникла ще у 2022 році, а АТ «Мегабанк» перебуває у процедурі ліквідації, що додатково ускладнює відстеження претензій. Наслідок: відповідач була позбавлена всіх прав, передбачених ст. 43 ЦПК України, подавати докази, заявляти клопотання (у тому числі про застосування позовної давності), надавати заперечення проти розрахунку. Банківська виписка АТ «Мегабанк» (рахунок № НОМЕР_1 , сформована 05.10.2024) фіксує: 12.01.2023 борг перенесено на рахунок прострочених кредитів з призначенням «Вiднесення простроченого кредиту за кредит. дог. № TDB.2022.0011.2160 від 28.01.2022 за призначенням» (документ № 236308 від 12.01.2023). Отже, банк сам ідентифікував заборгованість як прострочену щонайпізніше з 12 січня 2023 року. Позивач звернувся до суду 13 жовтня 2025 року, тобто через 2 роки і 9 місяців після встановлення факту прострочення. При загальній позовній давності 3 роки (ст. 257 ЦК України) для щомісячних мінімальних платежів, строк яких настав у лютому жовтні 2022 року, позовна давність збігла ще до дати подання позову. Також зазначає, що Кредитний договір № TDB.2022.0011.2160 від 28 січня 2022 року складається з двох частин: (1) публічної частини - Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, розміщеного на сайтах www.megabank.ua та www.todobank.com, - та (2) індивідуальної частини - Заяви Договору. Позивач прямо вказує у позовній заяві: «відповідно до приписів ст. 634 ЦК України є за своєю суттю договором приєднання, що укладений шляхом прийняття Клієнтом пропозиції Банку згідно ст.ст. 641, 644 ЦК України». До матеріалів справи не долучено: (1) текст публічної частини договору у редакції, чинній на 28 січня 2022 року; (2) доказів того, що відповідач отримала паспорт споживчого кредиту у встановленому порядку з повним розкриттям реальної річної процентної ставки; (3) підтвердження того, що умови кредитування не змінювались протягом дії договору. Позивачем не надано деталізованого розрахунку відсотків у розмірі 18 151,89 грн. - із зазначенням: (а) застосованої процентної ставки (% річних); (б) бази нарахування за кожен місяць; (в) обґрунтування правомірності продовження нарахування після 12.01.2023; (г) відповідності розрахунку умовам договору. Натомість надано лише довідку-розрахунок банку із підсумковою цифрою. Суд першої інстанції, задовольнивши позов у повному обсязі, не дослідив жодного з перелічених питань, не з`ясував за який саме період і за якою ставкою нараховані відсотки, чи мав банк взагалі право їх нараховувати після 12 січня 2023 року в тому самому розмірі, чи відповідає заявлена сума принципам справедливості та пропорційності. Це є порушенням ст. 89, 263 ЦПК України. Позивачем не доведено набуття права вимоги до відповідача. Відсутні докази повідомлення відповідача про відступлення права вимоги (вимога ст.ст. 516, 1082 ЦК України). Без такого повідомлення відповідач не зобов`язана була виконувати вимоги нового кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 28 січня 2022 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено договір TDB.1011.0011.2160 (у формі заяви про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб), відповідно до умов якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у гривні, встановивши ліміт кредитної лінії, та видав платіжну картку.
Позичальнику було видано платіжну картку № НОМЕР_2 та відкрито банківські рахунки, про що свідчить копія довідки про відкриття рахунків.
ОСОБА_1 також було підписано паспорт споживчого кредиту, у якому зазначені всі істотні умови кредитування, зокрема щодо сум кредиту, строку кредитування, процентної ставки, відсотків річних, за користування кредитними коштами.
Позивачем надано суду виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 28 січня 2022 року по 02 грудня 2022 року та за період з 03 грудня 2022 року по 03 вересня 2024 року, з яких слідує, що відповідач користувалася кредитними коштами.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості АТ «Мегабанк», станом на 03 вересня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року складала 28 149,54 грн., з яких: 9997,65 грн. - заборгованість за кредитом, 18151,89 грн. - заборгованість за відсотками.
09 липня 2024 року, відповідно до протоколу електронного аукціону №GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, переможцем електронного аукціону з придбання прав вимоги за кредитними договорами стало ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс».
03 вересня 2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого новий кредитор набуває право вимоги до боржників за основними договорами, вказаними у додатку № 1 до цього договору.
Позивачем надано витяг з додатку № 1 до договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03 вересня 2024 року, згідно з яким АТ «Мегабанк» відступило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 рокуна суму 28 149,54 грн., з яких: 9997,65 грн. - заборгованість за кредитом, 18151,89 грн. - заборгованість за відсотками.
Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 66895 від 31 липня 2024 року ТОВ «ФК «МустангФінанс» сплатило АТ «Мегабанк» за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі 23 425 777,00 грн.
27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого новий кредитор набуває право вимоги до боржників за основними договорами, вказаними у додатку № 1 до цього договору.
Згідно витягу з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27 грудня 2024 року, згідно з яким ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» відступило ТОВ «ФК «Єврокредит» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року на суму 28 149,54 грн., з яких: 9997,65 грн. - заборгованість за кредитом, 18151,89 грн. - заборгованість за відсотками.
Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 1074 від 27 грудня 2024 року ТОВ «ФК Єврокредит» сплатило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі 8 030 000,00 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконала грошове зобов`язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргу в загальному розмірі 28 149, 54 грн. Також суд першої інстанції, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, вважав, що вказана категорія справ не є складною та існує чисельна усталена судова практика щодо розгляду аналогічних справ, враховуючи, що подання таких позовів, зокрема від імені ТОВ «ФК «Єврокредит» не є одиничним випадком, що відповідно не потребує значного часу для професійного адвоката для складання позовної заяви, враховуючи її зміст, обґрунтування, викладені обставини, долучені докази, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з огляду на розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу, складність даної справи та ціну позову, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, суд визначив вартість наданих послуг у розмірі 5000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У відповідності до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Частина 1 ст.1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України обумовлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Положенням ст.611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.77-80 ЦПК України).
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, наявними у справі доказами підтверджено укладення та підписання відповідачем Заяви-договору № TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 рокупро приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, користування відповідачем кредитними коштами та неналежне виконання взятих на себе відповідачем зобов`язань.
Відповідач, розмір заборгованості по кредиту, по процентах та по інших нарахуваннях, які були передбачені договором й розрахунки, не спростувала, не надала доказів на підтвердження сплати коштів чи доказів на підтвердження відсутності боргу, в зв`язку з чим апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відповідно до вимог ст.ст.1048, 1050 ЦК України виникло право на стягнення з відповідача доведеної суми заборгованості за укладеним договором в загальній сумі 28 149,54 грн., яка складається з нарахованої банком заборгованості за тілом кредиту та процентами, які узгоджені між сторонами умовами кредитного договору.
Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача щодо погодження сторонами кредитного договору 12-місячного строку кредитування, оскільки пунктом 8 заяви-договору № TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 рокупередбачено, що строк дії договору набирає чинності з моменту підписання цієї заяви-договору та діє протягом 3 років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, цей договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій договору є необмеженою.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи заяв сторін про розірвання кредитного договору, він спочатку діяв протягом трьох років з 28 січня 2022 року, а потім вважається продовженим на тих же умовах. Тобто строк кредитування в межах строку дії кредитного договору був пролонгований, що сторони узгодили у заяві - договорі № TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що відсотки за користування кредитом нараховані у межах строку кредитування, узгодженого сторонами кредитного договору.
Доказів на підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором № TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 рокувідповідачем суду не надано та матеріали справи цього не містять.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано розрахунок заборгованості є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Так, відповідно до довідки-розрахунку, загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 року станом на 03 вересня 2024 року складає 28 149,54 грн., що складається з заборгованості за основним боргом 9 967,65 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 18 151,89 грн.
У Постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі №298/825/15-ц зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, надані виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача.
У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №910/1580/18 сформульовано висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (зазначений правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).
Враховуючи викладене, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписка по рахунку відповідача містять ідентичні відомості щодо руху коштів за кредитним зобов`язанням.
Також, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про не підтвердження переходу до позивача права вимоги.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України)
Оскільки, АТ «Мегабанк» відступило право вимоги до відповідача за кредитним договором № TDB.1011.0011.2160 від 28 січня 2022 рокуТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», а у подальшому ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» - ТОВ «ФК «Єврокредит», тому відповідач несе відповідальність за виконання зобов`язань за кредитним договором перед новим кредитором - позивачем, у тому обсязі, що і перед первісним кредитором.
Позивач для підтвердження переходу прав вимоги до боржника ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за кредитним договором надав належні та допустимі докази, зокрема протокол аукціону, договори про відступлення прав вимоги, витяги з реєстрів договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, платіжні інструкції.
При цьому неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору, за умови невиконання боржником грошового зобов`язання, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на спростування наданих позивачем розрахунків та на підтвердження виконання нею своїх зобов`язань у повному обсязі. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання ОСОБА_1 на пред`явлення позовних вимог ТОВ «ФК Єврокредит» зі спливом позовної давності, апеляційний суд відхиляє як безпідставні виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Договір № TDB.1011.0011.2160 про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank був укладений між АТ «Мега банк» та ОСОБА_1 28 січня 2022 року.
При цьому, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
14 травня 2025 року Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) виключено.
Відповідно до положень Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», зупинення строку позовної давності припиняється 04 вересня 2025 року.
Виходячи з викладеного, строк позовної давності в даному випадку почав перебіг 04 вересня 2025 року.
ТОВ «ФК Єврокредит»звернулось до суду 13 жовтня 2025 року, а тому строк позовної давності для звернення до суду не закінчився.
Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Дя визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року, укладеному між ТОВ «ФК «Єврокредит» та АО «Альянс ДЛС», клієнт доручає, а адвокатське об`єднання зобов`язується надавати йому на довгостроковій основі правничу допомогу, а клієнт зобов`язується прийняти послуги та сплатити винагороду.
Розділом 3 договору передбачено, винагороду об`єднання та порядок розрахунків. Відповідно до акту прийому-передачі послуг з правничої допомоги № 12115111 від 21 липня 2025 року, адвокат надав клієнту послуги: проведення юридичного фінансового аналізу боржника ОСОБА_1 - 1 200,00 грн., складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 - 10 000,00 грн. Загальна вартість послуг складає 11 200,00 грн.
Отже, адвокатом надано суду докази щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 11 200,00 грн.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції урахував складність справи, об`єм виконаних адвокатом робіт, час, вказаний як витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та (або) значення справи для сторони, та дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., оскільки саме такий розмір правової допомоги відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.
Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та проведення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 104-105).
Копія зазначеної ухвали та копія позовної заяви з додатками були направлені на адресу відповідача 08 грудня 2025 року, проте конверт з вказаної кореспонденцією повернувся до суду без вручення з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», 20 березня 2026 року судом було повторно направлено на адресу відповідача вищезазначені документи. Вказана кореспонденція повторно повернулась до суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 у справі №755/17944/18 касаційний суд виснував, що довідка поштового відправлення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
За правилом частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
За правилом частин п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
В пункті 4 частини 8 ст. 128 ЦПК України зазначено, що днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа. Ухвала про відкриття провадження у справі постановляється з додержанням вимог частини п`ятої статті 128 цього Кодексу (частина друга, п`ята статті 187 ЦПК України).
Статтею 190 ЦПК України передбачено надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів, а саме ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Положеннями статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовими принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.
Дотримання вимог процесуальної форми (у тому числі й щодо належного повідомлення учасників справи) є важливою гарантією їх прав та передумовою ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Отже, доводи відповідача про неналежне повідомлення про розгляд справи у Дарницькому районному суді м. Києва в порядку письмового провадження, що призвело до порушення її прав на ефективний і справедливий судовий захист, є необґрунтованими.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначила ту ж адресу місця свого проживання, на яку їй були направлені ухвала суду про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками.
Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру правовідносин.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.