КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9989/2026
Справа № 755/24169/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
07 вересня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Комаревцевої Л.В. в м. Київ 16 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2025 року позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1368-6678 від 22 березня 2024 року в розмірі 77350 грн., з яких заборгованість за кредитом 17000 грн., заборгованість за нарахованими процентами 60350 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивував тим, що 22 березня 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту creditcasa.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1368-6678. Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 17000 грн., строк кредитування 300 днів, базовий період - 14 днів, знижена процентна ставка 2,50 % в день, стандартна ставка 2,50 % в день.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, видавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань відповідно до умов укладеного кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед позивачем, відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що відображено у розрахунку заборгованості.
Звертав увагу, що відповідач в загальній кількості 13 разів оформлював кредитні відносини з позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність відповідача з процедурою оформлення та виконання кредитного договору.
В подальшому відповідач всупереч умовам кредитного договору та вимог закону не повернув в повному обсязі кредит, а також не виконав у повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором.
Станом на 10 вересня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 136850 грн., а саме заборгованість за кредитом 17000 грн., заборгованість за нарахованими процентами 119850 грн.
Разом із тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 59500 грн. за умов погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 77350 грн.
Враховуючи вищезазначене, просить стягнути з позичальника не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме прострочену заборгованість за кредитом 17000 грн., прострочену заборгованість за нарахованими процентами 60350 грн., що разом становить 77350 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1368-6678 від 22 березня 2024 року в розмірі 77350 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов частково в межах основної суми заборгованості та процентів за користування кредитними коштами в розмірі 100 % від суми основної заборгованості.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, звертав увагу, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказує, що заявленої до стягнення суми не перевищують фактичного розміру заборгованості, але згідно наведеного розміру основної заборгованості 17000 грн. позивач фактично стягує 60 тисяч гривень, що майже на 400 % перевищує основну заборгованість.
Наводив зміст ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукту) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, правові висновки Верховного Суду про те, що вимога про нарахування та сплату відсотків (2-3 % в день), які є явно завищеними, не відповідає передбаченим ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості. добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
При цьому для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, завдають шкоди споживачеві, і відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права викладені в постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 664/1261/16-ц, від 27 січня 2020 року у справі № 754/6091/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19.
Вказував, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Наводив п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг, від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, згідно яких якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, і що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Вказаної позиції щодо можливості зменшення процентів за прострочення виконання грошових зобов`язань дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Вказував, що суд першої інстанції не з`ясував всі необхідні обставини та не врахував вищевказані норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини щодо укладення споживчого кредиту та його виконання сторонами, у тому числі Рішення Конституційного Суду України та усталеної судової практики з цих питань.
Зауважував, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» неодноразово звертався з аналогічними позовами до інших контрагентів та отримував відмови з вищевказаних підстав у стягненні завищених відсотків, та був обізнаний на час розгляду цієї справи щодо незаконності та нікчемності встановлених умов завищення та збагачення за рахунок споживача, якому таким чином заподіюються значні збитки.
Наголошував, що при цьому суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно ухвалив без його участі рішення, при цьому ОСОБА_1 не мав змоги отримати вказане рішення та отримати правову допомогу з цього питання.
Від позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.
Викладав фактичні обставини справи, зазначені в позовній заяві, щодо обставин укладення та умови кредитування відповідно до кредитного договору, зокрема розмір, порядок нарахування та сплати відсотків відповідно до конкретних пунктів договору, наголошував, що відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти, визначені у договорі, жодним чином не суперечать вимогам чинного законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився з ними.
Щодо порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, який відображено в розрахунку заборгованості за договором, пояснював, що до поданої позовної заяви було долучено розрахунок заборгованості за договором станом на 10 вересня 2025 року.
Посилався на правові висновки Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 щодо обов`язковості умов договору у випадку неспростування презумпції правомірності правочину, вказував, що спростувати розрахунок боргу за кредитом можливо лише в призмі оцінки доводів сторони, яка заперечує такий розрахунок.
Також, за змістом постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, розрахунок заборгованості також є належним доказом, який підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором; згідно позиції Верховного Суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 464/4985/15-ц, твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості, і доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано; у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 753/16745/15-ц Верховний Суд погодився з висновками апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості погоджується зі змістом договору та є належним доказом.
Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості за договором відображено всю необхідну детальну інформацію стосовно загальності кількості днів користування кредитом, кількості днів користування ставкою 1,45 %, основного боргу. залишку відсотків, залишку комісій і штрафів, наявна таблиця з відповідними графами.
Зауважував, що з наданого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що він відповідає вимогам закону, є чітким та зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих непогашених відсотків.
Звертав увагу, що відповідно до цього розрахунку штраф та пеня стосовно ОСОБА_1 не нараховувались, за період з 22 березня 2024 року по 15 січня 2025 року нарахування процентів відбувалось за стандартною процентною ставкою, яка становить 1,5 % за кожен день користування кредитом, 08 квітня 2024 року відповідачем було внесено платіж у розмірі 7650 грн., які було віднесено у рахунок погашення відсотків за користування кредитними коштами.
Звертав увагу, що після закінчення строку кредитування, а саме після 22 травня 2025 року, нарахування процентів за користування кредитом було зупинено, що також відображено в розрахунку заборгованості. Тобто позивачем нараховувались проценти у відповідності до умов договору та у строк, визначений договором.
Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед позивачем, відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом здійснення платежів. Сплачуючи кредит, відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано, що відповідає правовій позиції Верховного Суду в постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц, а саме, що часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Звертав увагу, що відповідач в загальній кількості 13 разів оформлював кредитні відносини з позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність відповідача з процедурою оформлення та виконання кредитного договору.
Станом на 10 вересня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 136850 грн., а саме заборгованість за кредитом 17000 грн., заборгованість за нарахованими процентами 119850 грн.
Разом із тим, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 59500 грн. за умов погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 77350 грн.
Зауважував, що жодних процентів відповідачу за несвоєчасне повернення отриманого кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, пені, штрафів або інших платежів за несвоєчасне виконання умов кредитного договору не нараховувалось. Отже, позивач законно нараховував проценти згідно п. 4.10, 10.1 кредитного договору протягом строку договору, що визначені в п. 2.11 кредитного договору.
Пояснював, що п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені та штрафу, а не до всіх умов договору. Відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що товариством не здійснюється нарахувань пені, штрафів за порушення умов договору, а відтак і відсутні порушення норм закону, визначені в 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно наданого розрахунку заборгованості товариство здійснює лише нарахування по процентам (згідно п. 10 договору) за користування кредитом в строк договору (п. 4.12 договору), що погоджено між сторонами.
Вказував, що позивачем дотримано вимоги ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана до відома відповідачу.
Наголошував, що відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти, визначені у договорі, не суперечать вимогам законодавства, а відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився з ним.
Нові правила роботи банків та небанківських фінансових установ, які надають послуги з кредитування, розроблені на період дії воєнного стану, не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами згідно договору.
Підсумовував, що проценти за користування кредитом визначені відповідно до ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, уклали електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1368-6678 шляхом його підписання відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора С1639 (а. с. 11 - 13).
Відповідно до п. 2.2 кредитного договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені цим договором у порядку, передбаченому цим договором.
Згідно п. 4.1, 4.2 кредитного договору загальний розмір кредиту (сума кредиту) за цим договором становить 17000 грн., дата надання/видачі кредиту - 22 березня 2024 року.
Згідно п. 4.10 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: 2,50 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням с строку використання позичальником права користування кредитом та промо-ставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою.
Згідно п. 4.12 кредитного договору строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 15 січня 2025 року.
Згідно п. 4.13 - 4.16 кредитного договору реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 290158,11 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору (за весь строк кредитування) складає 144500 грн. та включає в себе суму кредиту, комісію за видачу кредиту та проценти за користування кредитом. Денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 2,50 %. Загальні витрати за споживчим кредитом на дату укладення цього договору складають 127500 грн. та включають у себе проценти за користування кредитом та комісію за видачу кредиту.
На підтвердження факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивачем подано:
- копію квитанції LiqPay № [номер приховано] АТ КБ «ПриватБанк», згідно якої 22 березня 2024 року здійснено перерахування грошових коштів у сумі 17000 грн. на картку НОМЕР_1 ,
- довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1368-6678 від 22 березня 2024 року, згідно якої дата платежу 22 березня 2024 року, тип операції - видача кредиту, платіжна система LiqPay, платіж № [номер приховано], маска картки НОМЕР_2 .
Позивачем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» також надано розрахунок заборгованості за договором № 1368-6678 від 22 березня 2024 року станом на 10 вересня 2025 року, згідно якої основний борг 17000 грн., залишок відсотків 119850 грн., всього 136850 грн. (а. с. 19). Відображено нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 2,5 % за період з 22 березня 2024 року по 15 січня 2025 року включно (а. с. 19 зворот).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов`язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує, що відповідачем рішення суду першої інстанції в частині обставин укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не оскаржувалось, а рішення суду першої інстанції оскаржується ним лише в частині розміру процентів за користування кредитом, який відповідач вважав несправедливим.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Задовольняючи вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1368-6678 від 22 березня 2024 року в розмірі 77350 грн., суд першої інстанції виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про належне укладення кредитного договору та видачу кредитних коштів, в зв`язку з чим суд погодився з доводами позивача про стягнення із відповідача заборгованості з основного боргу в сумі 17000 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 60350 грн.
Разом із тим, стягуючи з відповідача на користь позивача проценти за користування кредитними коштами, заявлені позивачем до стягнення, в повному розмірі 60350 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, який вочевидь не відповідає обставинам справи, оскільки за умов розміру основної заборгованості 17000 грн. розмір процентів за користування кредитом 60350 грн. майже на 400 % перевищує основну заборгованості, та не надав оцінки несправедливості нарахованих процентів.
Так, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Разом із тим, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредитором застосовувалася відсоткова ставка у розмірі 2,5 % за кожен день користування кредитними коштами. При цьому, умовами договору передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 290158,11 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору (за весь строк кредитування) складає 144500 грн. та включає в себе суму кредиту, комісію за видачу кредиту та проценти за користування кредитом. Денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 2,50 %. Загальні витрати за споживчим кредитом на дату укладення цього договору складають 127500 грн. та включають у себе проценти за користування кредитом та комісію за видачу кредиту.
Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (17000 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 34000 грн., яка складається з: 17000 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 17000 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.
Апеляційний суд відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу, оскільки позивачем не спростовано доречних доводів апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих відсотків за користування кредитом, і зокрема в них не враховуються вищевикладені правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно ухвалив рішення без участі ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Отже, враховуючи, що категорія справи про стягнення заборгованості за кредитним договором не передбачає її обов`язкового розгляду в порядку загального судового провадження, а ціна позову не перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не припустився порушень норм процесуального права.
Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором. Разом із тим, висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за процентами здійснені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 34000 грн., яка складається з 17000 грн. заборгованості за тілом кредиту та 17000 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом.
В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.
Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасувати судове рішення лише в частині стягнення процентів, оскільки заборгованість в резолютивній частині рішення стягнута з відповідача на користь позивача єдиною підсумковою сумою без виділення складових заборгованості.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов залишається задоволеним на 44 %, з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню судовий збір у пропорційному розмірі 1065,86 грн.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3633,60 грн., і оскільки за наслідками апеляційного перегляду скаргу задоволено, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3633,60 грн. судового збору в повному обсязі.
Шляхом взаємного розрахунку з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2567,74 грн. (3633,60 грн. - 1065,86 грн.).
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (м. Київ бульвар Л.Українки 26 оф. 407 код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за кредитним договором № 1368-6678 від 22 березня 2024 року в розмірі 34000 грн., яка складається з 17000 грн. заборгованості за тілом кредиту та 17000 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом.
В решті позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2567,74 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.