справа № 361/3336/24
головуючий у суді І інстанції Дутчак І.М.
провадження № 22-ц/824/1442/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
в с т а н о в и в :
У квітні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» (надалі по тексту - позивач, кредитодавець) звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач, позичальник).
В обґрунтування позову зазначало, що 22 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №906218394, у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Відповідно до цього договору відповідачу було надано кредит у розмірі 22 000 грн строком на 30 днів від дати отримання кредиту, а саме до 22 жовтня 2021 року.
22 вересня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 22 000 грн на банківську картку відповідача № НОМЕР_4, що в свою чергу є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишились без змін.
31 грудня 2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В цій додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишились без змін, відповідно до договору залишились без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
Позивач зазначив, що відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (із урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 22 781 грн.
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК "Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому у відповідному додатку договору.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 157 грн.
06 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 06/03/24, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги за кредитним договором № 906218394 до ОСОБА_1 , відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до Акта прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року від ТОВ «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 157 грн.
За таких обставин позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року у розмірі 25 157 грн, що складається із 22 000 грн - заборгованості по кредиту, 3 157 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2025 року відмовлено у задоволені позову ТОВ «Юніт Капітал».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що після підписання 31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» угоди № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року, був підписаний і Реєстр прав вимоги за № 175 від 05 травня 2022 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» за яким від клієнта до фактора перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за заборгованістю по кредитному договору № 90621394 у розмірі 22 781 грн (а.с. 133-135). Разом з тим, позивачем, окрім вказаного реєстру прав вимоги, не долучено до матеріалів справи Акта прийому-передачі цього реєстру, а також відсутня будь-яка додаткова угода щодо передачі права вимоги до відповідача заборгованості за кредитним договором. Це ж стосується і наявного у матеріалах справи Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 30 жовтня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК Онлайн Фінанс» на виконання укладеного між ними договору факторингу № 30/1023-01від 30 жовтня 2023 року зазначено, Акт прийому-передачі чи додатковий договір щодо передачі якого, в тому числі за спірним кредитним договором, в матеріалах справи також відсутні.
Також суд першої інстанції констатував, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ТОВ «Юніт Капітал» не надало доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Юніт Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 17 056 грн, а саме судовий збір у розмірі 6 056 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000 грн.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення, не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу.
Відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Тобто, реєстр № 175 від 05 травня 2022 року, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент (дату його підписання).
Позивач наголошував, що даний реєстр укладено після виникнення кредитних правовідносин з відповідачем, що судом першої інстанції не враховано належним чином.
Перехід права вимоги за кредитним договором стосувався дійсного на той момент зобов`язання та відбувся на законних підставах, оскільки реєстри прав вимоги були укладені в межах чинності договорів факторингу та вже після укладення кредитного договору.
Зазначав, що укладення договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а також між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» до моменту виникнення кредитних правовідносин з боржником, не свідчить про недійсність переходу прав вимоги новому кредитору, оскільки перехід прав вимоги відбувається саме у момент підписання реєстрів прав вимоги. Станом на момент укладення кредитного договору зазначені договори факторингу були чинними, а тому могли бути підставою для подальшої передачі прав вимоги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо оплати договорів факторингу, позивач зазначав про те, що відсутність доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року, від 30 жовтня 2023 року, від 06 березня 2024 року, з урахуванням встановлених фактичних обставин даної справи, не спростовують факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №906218394 від 22 вересня 2021 року.
Зауважив, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати ним на користь попереднього кредитора заборгованості та інших платежів. В свою чергу, стаття 1077 ЦК України встановлено лише вимогу оплати договору факторингу, проте не встановлено терміну в який це має відбутись. Тобто право вимоги може перейти раніше, ніж фактична оплата.
Щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами, позивач зазначав, що скаржником на підтвердження позовних вимог надано розрахунки заборгованості створені та підписані електронними підписами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс». Крім того, у матеріалах справи наявна виписка з особового рахунку боржника.
Нарахування відсотків за користування кредитом відображені в наданих розрахунках відбулись згідно з погодженими умовами кредитного договору № 906218394 від 22 вересня 2021 року.
Виписка з особового рахунку боржника детально відображає структуру заборгованості, а саме: прострочене тіло кредиту, прострочені відсотки та загальну суму заборгованості. Позивач звернув увагу суду на тому, що період заборгованості, вказаний у виписці, охоплює проміжок часу від моменту набуття позивачем права вимоги до дати формування позовної заяви.
27 серпня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача - адвоката Трепетьон В.В., в якому просила апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Також у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просила поновити строк на подання відзиву, обґрунтовуючи це тим, що текст апеляційної скарги отримано 24 червня 2025 року, але без додатків. Ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач не отримав, про призначення справи до апеляційного розгляду дізнався з реєстру судових рішень 23 серпня 2025 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження та надано учасникам строк п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали на подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження Київським апеляційним судом.
Супровідним листом від 20 квітня 2026 року апеляційний суд надіслав представнику відповідача копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги на поштову адресу: АДРЕСА_1 , а також на електронну адресу: « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина 2 статті 127 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до частини 1 статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Враховуючи дату ознайомлення (23 серпня 2025 року) стороною відповідача ухвали Київського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року, апеляційний суд вважає обставини на які посилається представник відповідача поважними та вбачає підстав для продовження строку на його подання.
Відзив на апеляційну скаргу поданий представник відповідача засобами поштового зв`язку - 24 серпня 2025 року, тобто протягом одного дня з моменту ознайомлення стороною відповідача з ухвалою про відкриття апеляційного провадження та зі змістом апеляційної скарги, що свідчить про бажання сторони відповідача скористатись своїм правом на подачу відзиву.
Суд апеляційної інстанції вважає наведені у відзиві обставини, як підставу пропуску строку поважними та приходить до висновку про поновлення строку представнику відповідача для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відзив на апеляційну скаргу обґрунтованим тим, що апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України, а саме до неї не додані додатки для відповідача. Відповідачу надіслано лише текст апеляційної скарги без додатків, чим порушено частину 4 статті 356 ЦПК України. В описі зазначено, що апеляційна скарга з додатками містить 10 аркушів, що також свідчить про відсутність додатків. Крім того, відповідача представляє адвокат Трепетьон В.В., яка подавала відзив у справі, апелянтом не зазначені учасник справи та її данні у апеляційній скарзі, чим порушено п. 3 частини 2 статті 356 ЦПК України.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача зазначала, що відповідач не визнавала факту отримання грошових коштів по кредитному договору, про що зазначено на аркуші 4 у відзиві на позовну заяву. Відповідач заперечує факт наявності у неї в АТ «Таскомбанк» банківської платіжної картки. Відтак, транш за кредитним договором №906218394 від 22 вересня 2021 року у сумі 22 000 грн не перераховувався ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і не отримувався відповідачем на банківську карту в АТ «Таскомбанк». Факт отримання кредиту - відсутній.
Також зазначала про відсутність належної передачі прав вимоги від клієнта до фактора. У даній справі, фактично правовідносини за кредитним договором №906218394 від 22 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 22 вересня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.
Також представник відповідача зазначено про те, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження оплати за договором факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».
Щодо суми боргу за кредитним договором, представник відповідача зазначала, що апелянт в апеляційній скарзі підтвердив, що ним нараховувалися проценти до 17 червня 2022 року, тобто після закінчення строку на який видано кредит, неправомірно. В апеляційній скарзі відсутні підстави нарахування процентів поза межами встановленого договором кредиту строків. У зв`язку з чим, вважає, що вимога про стягнення суми 25 157 грн не підтверджена, а розрахунок боргу наданий позивачем не може бути прийнятий судом, та у позові має бути відмовлено, апеляційна скарга залишена без задоволення.
Заперечуючи проти заявлених позивачем судових витрат, представник відповідача наголошувала, що такі витрати є неспівмірними та значно перевищують розумні межі. Складність справи для позивача мінімальна, адже він навів численну кількість аналогічних справ за його участі, тому дана справ для апелянта є шаблонною та не потребує витрачання багато часу і вивчення законодавства у кредитних відносинах. Щодо обсягу послуг, то такі не підтверджені апелянтом, у апеляційній скарзі зазначено про надання акту прийому-передачі послуг, а фактично такого не долучено, у додатках він відсутній. Відповідач просив зменшити витрати на послуги адвоката до 300 грн.
01 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника відповідача про приєднання доказу до справи, а саме довідки АТ «Таскомбанк» №2140/47.7.-Ж від 26 серпня 2025 року про відсутність рахунків відповідача у АТ «Таскомбанк».
Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач посилалась у відзиві на позов та у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачем не надано доказів перерахування до неї суми позики, яка є предметом стягнення у справі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначала, що звернулась до банку з заявою про надання інформації по рахунках ОСОБА_1 у АТ «Таскомбанк».
Зі змісту відповіді на запит ОСОБА_1 про наявність в неї рахунків у АТ «Таскомбанк», що міститься у довідці № 2140/47.7.-Д від 26 серпня 2025 року слід дійти висновку, про відсутність рахунків відповідача у АТ «Таскомбанк», відповідно про неможливість перерахування коштів позивачем та отримання таких відповідачем.
15 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від позивача, підтримав доводи апеляційної скарги, та водночас заперечував проти доводів відповідача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
У свої додаткових поясненнях позивач зазначав, що оскільки первинний кредитор ініціював платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг з зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача (боржника) на надав електронне повідомлення від АТ «Таскомбанк» про те, що відповідне перерахування було здійснено успішно - відповідач довів факт отримання позивачем коштів, а отже зобов`язання останнього за кредитним договором.
Позивач також зауважував, що відповідач користується платіжною карткою № НОМЕР_1 , емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк». Встановлення BIN-коду («Bank Identification Number») картки дозволяє однозначно ідентифікувати банк-емітент, оскільки перші 6 цифр карткового рахунку є унікальними для кожної фінансової установи та визначення належність картки до конкретного емітента.
Документальне підтвердження зарахування коштів на рахунок відповідача може надати виключно банк-емітент, який відкрив та обслуговує відповідний рахунок. Однак відповідач надав інформацію, яка не підтверджує фактичного зарахування коштів, оскільки доступ до реєстру платіжних операцій та балансових даних по рахунку має лише емітент платіжної картки. Зі свого боку товариство, як ініціатор переказу, отримує лише електронне підтвердження в рамках протоколу обміну даними міжнародної платіжної системи про успішне завершення операції зарахування коштів на рахунок отримувача.
Звертав увагу, що відповідач долучив інформацію щодо емітування картки від АТ «Таскомбанк», який виступає лише провайдером платіжних послуг. Зазначений банк здійснює технічне проведення операції у випадку, коли первинний кредитор ініціює платіжну операцію шляхом випадку, коли первинний кредитор ініціює платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг з реквізитами, які клієнт зазначив у заявці на отримання кредитних коштів, для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача (боржника).
Однак, відповідач не надав доказів саме від банку-емітента платіжної картки, який відкрив та обслуговує відповідний рахунок і є єдиним, хто має доступ до реєстру платіжних інструкцій та балансових даних. Тому, позивач вважає, що надані відповідачем документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами щодо емітування картки, оскільки АТ «Таскомбанк» лише провайдер.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (частина 1 статті 638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у статті 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище апеляційним судом нормами законодавства.
Однак, в порушення зазначених вище норм закону та умов кредитного договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим допустила заборгованість, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості.
Відповідно до п.1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до частини 1 статей 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1077, 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор), яким може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 виклав такі висновки: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина 1 статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.
Встановлено, що 22 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №906218394 (а.с. 101-106 том 1).
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора MNV87J5J.
В матеріалах справи міститься заявка від імені відповідача на отримання грошових коштів у кредит від 22 вересня 2021 року у сумі 22 000 грн, на банківську картку № НОМЕР_1 (а.с. 97 том 1).
У п. 3.2 Правил кредитного договору визначено, що позичальник у Заявці зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні Товариству для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту. Позичальник також зобов`язаний оновлювати ці дані в Особистому кабінеті не пізніше 3-х календарних днів з дня виникнення змін у таких даних.
На підтвердження укладення вищевказаного кредитного договору та надання кредитних коштів до позовної заяви було долучено довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», графік розрахунків за кредитним договором, а також платіжне доручення від 22 вересня 2021 року про здійснення грошового переказу ОСОБА_1 на суму 22000 грн на картку НОМЕР_5 (а.с.95-96, 108, 123-127, 128-129 том 1).
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти в розмірі, передбаченому договором, що підтверджується платіжним дорученням.
Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно п. 1.1 договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 22 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, визначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно з пунктом 1.3. кредитного договору кредитодавець надає перший транш за договором у розмірі 22 000 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 22 жовтня 2021 року.
Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, позичальник в будь-який час протягом Дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається припиненим шляхом його повного виконання.
Згідно п. 1.7 Договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту Позичальником. У випадку надання кредиту не в день укладення договору, загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
Відповідно до п. 1.8 кредитного договору сторони погодили, що встановлений у пункті 1.7 договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Пунктами 1.9, 1.9.1, 1.9.2, 1.9.3 договору встановлено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:
1.9.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 109,50% річних, що становить 0,30 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним;
1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 361,35% річних, що становить 0,99% в день від суми кредиту за кожний день користування ним;
1.9.3. у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою у розмірі 722,70% річних, що становить 1,98% в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом Дисконтного періоду.
Відповідно до п. 1.12 кредитного договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах:
1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;
1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70% річних, що становить 2,98% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Відповідно до п. 1.13. договору проценти, в розмірі визначеному пунктами 1.9 та 1.12.2. договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання кредиту та до дня фактичного повернення суми Кредиту позичальником.
Відповідно до п. 4.2. договору строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту визначеного в п.1.7 договору строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.8. та п. 1.12. договору. У будь-якому разі зобов`язання що виникли під час дій договору діють до повного їх виконання.
Відповідно до п. 4.3. договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою, яка була надіслана останній на її поштову адресу (а.с. 107 том 1).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року, наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період із 22 вересня 2021 року по 18 лютого 2022 року заборгованість ОСОБА_1 із врахуванням проведених оплат зазначена 22 761 грн 20 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту 22 000 грн. У вказаному розрахунку також зазначена дата продажу 05 травня 2022 року (а.с. 123-127 том 1).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року, виданого ТОВ «Таліон Плюс» за період із 05 травня 2022 року по 30 жовтня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 зазначена у розмірі 25 157 грн, з яких 22 000 грн - заборгованість по кредиту, 3 157 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом (а.с. 128-129 том 1).
Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021року, встановлено, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах визначених цим договором (а.с. 19-25 том 1).
28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2020 року, при цьому умови договору залишилися без змін. (а.с. 30 том 1).
31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу викладено у новій редакції, проте залишено дату його укладення 28 листопада 2018 року (а.с. 31-37 том 1).
31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою було продовжено строк договору до 31 грудня 2022 року (а.с. 41 том 1).
Пунктом 4.1. встановлено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку цього договору.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 175 від 05.05.2022 року за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача у розмірі 22 781 грн (а.с. 133-135 том 1).
У матеріалах справи міститься довідка від 08 квітня 2024 року, видана ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про те, що 05 травня 2022 року було здійснено відступлення права вимоги за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року укладеного з ОСОБА_1 , ТОВ «Таліон Плюс» згідно із укладеним договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (а. с.172 том 1).
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року (а.с. 61-66 том 1).
Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (п. 4.1 договору).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 25 157 грн (а.с. 136-137 том 1).
06 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 06/03/24, за умовами якого за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід`ємною частиною договору (а.с. 51-60 том 1).
Відповідно п. 1.1 цього договору перелік боржників, підстави виникнення грошової вимоги до боржників, суми грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно з додатком № 1 є невід`ємною частиною договору.
Також 06 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «Юніт Капітал» укладено додаткову угоду до договору факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року.
У Реєстрі Боржників до договору факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року (Додаток № 1) від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «Юніт Капітал» Клієнт відступив право вимоги до Фактора до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 25 157 грн (а.с. 131-132 том 1).
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що укладення договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними. При цьому, право вимоги до відповідача по кредитному договору № 906218394 від 22 вересня 2021 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», потім на користь ТОВ «Онлайн фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договорів та реєстрів, які оформлені належним чином.
При цьому, відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.
Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що даними наявних в матеріалах справи договорів факторингу, витягів з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовуються висновки суду першої інстанції про те, що позивач не набув права вимоги по кредитному договору.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції, як підставу для відмови у задоволенні позову те, що позивачем не надано докази оплати за договорами факторингу, оскільки ТОВ «Юніт Капітал» у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором укладеним із первісним кредитором. Перехід прав вимоги за договорами факторингу відбувся саме за реєстрами прав вимоги боржників, оплата не є імперативною формою даних договорів факторингу. Тобто, за вказаними договорами факторингу перехід права вимоги відбувається не після оплати договору, а після підписання реєстру прав вимоги.
Таким чином, у даному випадку, відсутність у матеріалах справи доказів оплати за договорами факторингу не є підставою, для визнання таких договорів неукладеними.
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.
При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.
Окрім того, у пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку.
Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що дисконтний період тривав 30 днів (з 22 вересня 2021 року по 22 жовтня 2021 року).
За умовами кредитного договору відповідач отримав кредит з дисконтним періодом на 30 днів з умовами продовження у сумі 22 000 грн.
При цьому, враховуючи погоджені сторонами кредитного договору умови кредитування, колегія суддів зазначає, що строк кредиту складає 30 днів, який міг бути продовжений позичальником за умови оплати нарахованих процентів та активування функції продовження строку дисконтного періоду.
Згідно із наданим розрахунком заборгованості по кредиту відповідач протягом дисконтного періоду, 22 жовтня 2021 року здійснив сплату процентів у сумі 1 980 грн, в подальшому 21 листопада 2021 року у розмірі 6 534 грн, 21 грудня 2021 року у розмірі 5 214 грн, 20 січня 2022 року у розмірі 3 300 грн, 18 лютого 2022 року у розмірі 3 190 грн (а.с. 123-127 том 1).
Отже, відповідачем вчинялися дії з метою продовження дисконтного періоду та відповідно пролонгації договору.
Умовами кредитного договору передбачено, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду (22 жовтня 2021 року) є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії договору на наступних умовах: 1.12.1 зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду; 1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1078,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Відповідачем не спростовано факт користування кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду, тому за умовами договору строк дії кредитної лінії був продовжений.
Також з наданих позивачем розрахунків «ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» не вбачається нарахування відсотків поза межами строку кредитування з урахуванням його продовження.
Отже, нарахування відсотків повністю обґрунтовано та не суперечить умовам договору, з якими відповідач ознайомлена та підписанням електронним одноразовим ідентифікатором підтвердила та погодилась з умовами даного кредитного договору.
Доводи представника відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не було перераховано грошові кошти у розмірі 22 000 грн, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявне платіжне доручення від 22.09.2021 року про зарахування 22 000 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , отримувач вказаний ОСОБА_1 , призначення платежу: переказ коштів згідно з договору 906218394 від 22 вересня 2021 року (а.с. 108 том 1).
Окрім того, в ході розгляду справи в суді першої інстанції АТ «Сенс Банк» надало підтвердження, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам № 48 від 18 липня 2019 року банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби, в тому числі на банківську картку № НОМЕР_1 (а.с. 178-180 том 1).
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Колегія суддів вважає, що позивачем, при зверненні до суду з цим позовом, було надано достатні та допустимі докази щодо перерахування відповідачу кредитних коштів на картковий рахунок.
Що стосується наданої відповідачем довідки АТ «Таскомбанк» № 2140/47.7.-Д від 26 серпня 2025 року (долученої до клопотання від 01.09.2025 року), зі змісту якої вбачається, що станом на 26 серпня 2025 року в АТ «Таскомбанк» відсутні рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_1 , остання не була та не є клієнтом АТ «Таскомбанк» та не мала жодних відкритих рахунків і банківських карток.
Суд апеляційної інстанції з цього приводу зазначає, що емітентом платіжної картки № НОМЕР_2 є АТ КБ «ПриватБанк». Водночас, відповідач долучив інформацію щодо емітування картки від АТ «Таскомбанк», який виступає лише провайдером платіжних послуг. Зазначений банк здійснює технічне проведення операції у випадку, коли первинний кредитор ініціює платіжну операцію шляхом випадку, коли первинний кредитор ініціює платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг з реквізитами, які клієнт заначив у заявці на отримання кредитних коштів, для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача (боржника).
Однак, відповідач не надав доказів саме від банку-емітента (АТ КБ «ПриватБанк») платіжної картки, який відкрив та обслуговує відповідний рахунок і є єдиним, хто має доступ до реєстру платіжних інструкцій та балансових даних. Тому надана відповідачем довідка від АТ «Таскомбанк» не є належним доказом на спростування заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості відповідача за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року у загальному розмірі 25 157 грн, з яких 22 000 грн - заборгованість по кредиту, 3 157 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.
Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.
Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на уваги та знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, позов ТОВ «Юніт Капітал» слід задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року у розмірі 25 157 грн, з яких 22 000 грн - заборгованість по кредиту, 3 157 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Що стосується судових витрат на правову допомогу понесених позивачем у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-5 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 зробила висновок про те, що: «витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини друга статті 137 ЦПК України) При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат».
Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Звертаючись до суду першої інстанції, ТОВ «Юніт Капітал» у позовній заяві заявляло вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн, а також визначило розмір судових витрат в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн.
На підтвердження витрат на правову допомогу у матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22 лютого 2024 року, укладений ТОВ «Юніт Капітал» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», яким клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором (а.с. 47-49 том 1); протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №22/02/24-02 від 22 лютого 2024 року (а.с. 50); додаткову угоду № 7 до договору про надання правничої допомоги № 22/02/24-02 від 22 лютого 2024 року (а.с. 68-72 том 1); акт прийому-передачі наданих послуг у суді першої інстанції від 20 травня 2024 року на суму 5 000 грн (а.с. 171 том 1), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Тараненка А.І. №4956 (а.с. 144 том 1), довіреність від 22 лютого 2024 року про уповноваження адвоката Тараненка А.І. бути представником ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 46 том 1).
В акті прийому-передачі наданих послуг від 30 жовтня 2024 року (в суді першої інстанції), зазначено перелік наданих правових та юридичних послуг: складення позовної заяви - 3 000 грн, вивчення матеріалів справи - 500 грн, надання усної консультації стосовно складання позовної заяви - 500 грн, підготовка адвокатського запиту про зарахування/перерахування коштів на картковий рахунок боржника - 500 грн, підготовка клопотання про витребування інформації щодо перерахування/зарахування коштів на картковий рахунок боржника - 500 грн. Всього послуг надано на загальну суму: 5 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, позивачем до апеляційної скарги долучено акт прийому-передачі наданих послуг від 24 червня 2024 року, в якому зазначено перелік наданих правових послуг: складання апеляційної скарги на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року - 6 000 грн.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 910/10404/21 також зазначив про те, що водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7,9 статті 129 ГПК України (аналогічні норми містять частини 3-5,9 статті 141 ЦПК України), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції враховує, що представник відповідача в суді першої інстанції так і на стадії апеляційного розгляду (у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу) зазначав про неспівмірність заявлених позивачем розміру витрат на правову допомогу, з огляду на розмір позовних вимоги та типовий характер справи.
Таким чином, аналізуючи матеріали справи, враховуючи заперечення сторони відповідача, колегія суддів вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений у суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції, визначений адвокатом є дещо завищеним, враховуючи, що предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 25 157 грн, тобто справа відноситься до малозначних. При цьому, колегія суддів бере також до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що передбачено додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги, тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.
Враховуючи наведене, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» судових витрат на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи у розмірі 3 000 грн.
Що стосується судових витрат в частині сплаченого позивачем судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. за подання позовної заяви та 3 633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги на рішення суду.
Оскільки, суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 , з останнього підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 906218394 від 22 вересня 2021 року у розмірі 22 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 3 157 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. - за подання позовної заяви, 3 633 грн 60 коп. - за подання апеляційної скарги, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ: 43541163, адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд.4, літера А, офіс 10.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська