КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 361/11686/25
номер провадження 22-ц/824/10067/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2026 року /суддя Червонописький В.С./
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 300 000 грн, яка виникла на підставі розписки від 04 серпня 2025 року, та судових витрат.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено. Скасовано арешт, накладений на підставі ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року на транспортний засіб марки AUDI 100, 1991 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 . /а.с. 107-112/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт вказувала на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважала, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема статті 1046, 1047 Цивільного кодексу України, та не враховано правових висновків Верховного Суду щодо оцінки розписки як доказу укладення договору позики та факту передання коштів. Зазначала, що з тексту розписки прямо вбачається, що ОСОБА_2 «взяв у борг» грошові кошти та «зобов`язався повернути» їх у визначений строк, що відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України є належним доказом укладення договору позики та факту передання грошової суми позичальнику. Посилалась на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, в якій зазначено, що розписка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Також посилалась на статтю 545 Цивільного кодексу України, згідно з якою наявність боргового документа у кредитора свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником свого обов`язку. Вказувала, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що грошові кошти йому не були передані або передані в іншому розмірі, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Відповідач про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертався.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 04 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано договір у формі розписки, в якій зазначено: «Я, ОСОБА_2 НОМЕР_3, НОМЕР_4 взяв у борг у ОСОБА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 300 000 грн. Зазначені кошти зобов`язуюсь повернути до 15 вересня 2025 року в повному обсязі. 04 серпня 2025 (підпис)». Оригінал розписки досліджено в судовому засіданні.
Також судом встановлено, що 04 серпня 2025 року, під час виконання трудових обов`язків та керування транспортним засобом «Renault Master», д.н.з. НОМЕР_2 , який зареєстрований на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вчинив дорожньо-транспортну пригоду. Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року у справі № 760/22342/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
З пояснень відповідача та показів свідка ОСОБА_3 вбачається, що після ДТП, цього ж дня (04 серпня 2025 року), ОСОБА_2 у відсутності позивача ОСОБА_1 під тиском з боку її чоловіка та адвоката написав розписку. Свідок ОСОБА_3 підтвердив, що ОСОБА_1 під час написання розписки присутня не була, грошові кошти ОСОБА_2 після написання розписки ніхто не давав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався статтею 1046 Цивільного кодексу України про те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; частиною 2 статті 1047 Цивільного кодексу України про те, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми; статтею 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що зі змісту розписки не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 300 000 грн саме у борг, оскільки текст розписки не підтверджує конкретного моменту (конкретної дати) отримання ним грошей, а також не підтверджує, що такі гроші були надані відповідачу саме у власність і саме у борг. Суд врахував обставини ДТП, яка сталася 04 серпня 2025 року, відсутність позивача при написанні розписки, а також покази свідка, який підтвердив, що грошові кошти відповідачу не передавались. На підставі цього суд дійшов висновку, що позивачем не доведено існування між сторонами правовідносин за договором позики, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про те, що розписка від 04 серпня 2025 року містить чітке формулювання «взяв у борг» та «зобов`язуюсь повернути», що відповідно до статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України та практики Верховного Суду є належним доказом укладення договору позики та факту передання коштів, відхиляються з таких підстав.
Колегія суддів погоджується з наявністю розписки, разом з тим, суди повинні досліджувати дійсний зміст та достовірність документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, а також надавати оцінку всім наявним доказам у сукупності.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей (стаття 1046 ЦК України). Складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг, що підтверджується постановою Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 448/852/21. У розписці, на яку посилається позивач, зазначено лише дату її складання - 04 серпня 2025 року, однак відсутнє посилання на конкретний момент чи факт попередньої передачі коштів позикодавцем позичальнику. Така розписка не підтверджує, що передання коштів відбулося до її складання або в момент складання.
Крім того, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 серпня 2025 року, тобто в день складання розписки, ОСОБА_2 вчинив дорожньо-транспортну пригоду під час керування транспортним засобом, який належить позивачу ОСОБА_1 .
Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року у справі № 760/22342/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував ці обставини та дійшов висновку, що розписка була написана відповідачем у зв`язку з ДТП, а не внаслідок реальної передачі коштів у борг.
Посилання апелянта на статтю 545 Цивільного кодексу України, згідно з якою наявність боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником обов`язку, є безпідставним, оскільки застосуванню цієї норми передує встановлення факту укладення договору позики та факту передання коштів. Оскільки судом першої інстанції встановлено, що договір позики не є укладеним через відсутність факту реальної передачі коштів, стаття 545 ЦК України не підлягає застосуванню у цих правовідносинах.
Колегія суддів також враховує, що покази свідка ОСОБА_3 , який був безпосереднім очевидцем подій, підтвердили, що позивач ОСОБА_1 була відсутня при написанні розписки, а грошові кошти відповідачу після написання розписки ніхто не передавав. Відповідно до статті 76 ЦПК України показання свідків є належним доказом у справі, і суд першої інстанції обґрунтовано надав їм оцінку разом з іншими доказами.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальному тлумаченні тексту розписки без урахування всіх обставин справи в їх сукупності, що є неприпустимим відповідно до статті 89 ЦПК України, яка вимагає оцінки доказів за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Апелянт не надав жодних нових доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини, зокрема щодо відсутності факту реальної передачі коштів. ОСОБА_1 є роботодавцем ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, на які потреби були нібито позичені кошти та доказів їх передачі позивачем не надано.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено правовідносини сторін, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2026 року - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: