КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 759/14165/25
номер провадження 22-ц/824/9737/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» - Климко Анни Дмитрівни
на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року /суддя Твердохліб Ю.О./
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 12 472,71 грн, з яких: 11 383,92 грн - основний борг, 184,72 грн - 3% річних, 904,07 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року заяву представника позивача про закриття провадження у справі задоволено частково. Провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору. Повернуто позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, в розмірі 1 514,00 грн. /а.с. 85-86/
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ТОВ «Новобудова» - Климко А.Д. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у повному обсязі в розмірі 3 028,00 грн.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалася на необґрунтованість висновків суду першої інстанції та неправильне застосування норм процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права, зокрема, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору, суд застосував частину першу статті 142 ЦПК України та повернув позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, в розмірі 1 514,00 грн.
Апелянт зазначає, що застосуванню в даному випадку підлягала частина третя статті 142 ЦПК України, якою передбачено, що якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Апелянт наголошує, що згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом, а відповідно до статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та інших заяв, передбачених процесуальним законодавством. Позивач, звертаючись до суду з позовом, сплатив судовий збір у встановленому законом порядку та розмірі, що підтверджується відповідним платіжним документом.
Апелянт звертає увагу на те, що погашення відповідачем основної заборгованості відбулося 24 вересня 2025 року, а компенсація 3% річних та інфляційної складової боргу - 07 жовтня 2025 року, тобто після пред`явлення позову до суду 25 червня 2025 року та після відкриття провадження у справі 30 червня 2025 року. Відтак, на думку апелянта, сплата відповідачем заборгованості після пред`явлення позову є безумовною підставою для застосування саме частини третьої статті 142 ЦПК України, а не частини першої цієї ж статті, яка передбачає повернення 50 відсотків судового збору лише у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті. При цьому апелянт посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, оскільки відповідач не подавав заяви про визнання позову в порядку статті 206 ЦПК України, а лише сплатив заборгованість після звернення позивача до суду.
Апелянт також посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 січня 2021 року у справі № 761/27177/14-ц (провадження № 61-17058св19), згідно з якою у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України. Відтак, на думку апелянта, суд першої інстанції, застосувавши частину першу статті 142 ЦПК України замість частини третьої цієї ж статті, допустив неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали в частині розподілу судових витрат та порушення права позивача на відшкодування судових витрат у повному обсязі.
ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, через електронний кабінет свого представника Солдаткіна О.С., з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертався.
Колегія суддів, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з постановленням нового рішення на підставі наступного.
Судом встановлено, що 25 червня 2025 року ТОВ «Новобудова» звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.06.2024 по 01.06.2025 в розмірі 12 472,71 грн.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
24 вересня 2025 року відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 11 383,92 грн, у зв`язку з чим позивач подав заяву про зменшення позовних вимог до 1 088,79 грн (3% річних та інфляційні втрати).
07 жовтня 2025 року відповідачем компенсовано 3% річних та інфляційну складову боргу в розмірі 1 088,79 грн.
08 жовтня 2025 року представник позивача подав заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору, в якій також просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, та ч. 1 ст. 142 ЦПК України, згідно з якою у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що оскільки заборгованість відповідачем сплачена у добровільному порядку, то провадження у справі підлягає закриттю, а позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем погашено основний борг 24.09.2025 року, а 3% річних та інфляційну складову боргу - 07.10.2025 року, тобто після пред`явлення позову до суду 25.06.2025 та після відкриття провадження у справі 30.06.2025.
Отже, сплата відповідачем заборгованості після пред`явлення позову є підставою для застосування частини третьої статті 142 ЦПК України, а не частини першої цієї ж статті, яка передбачає повернення 50 відсотків судового збору лише у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 761/27177/14-ц (провадження № 61-17058св19), згідно з якою у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України.
Отже, якщо відповідач добровільно задовольняє позовні вимоги вже після звернення позивача до суду, останній має право на повне відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок відповідача. Застосування механізму, за якого частина судового збору повертається з державного бюджету, а інша частина стягується з відповідача, у таких випадках є помилковим. Це має важливе значення для захисту майнових інтересів позивача, який був змушений ініціювати судовий процес для захисту свого права, а також запобігає безпідставному покладенню на державний бюджет витрат у спорах, які були фактично визнані боржником лише після звернення до суду.
Водночас згідно із ч. 3 ст. 142 ЦПК України в разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Вказана норма права є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює правові наслідки відмови позивача від позову. Вона встановлює правила, які підлягають застосуванню в певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма (ч. 1 ст. 142 ЦПК України) встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. /Постанова КЦС ВС від 5 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 (провадження № 61-7158св26); Постанова КЦС ВС від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26) /
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позивачу 50 відсотків судового збору, оскільки наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» - Климко Анни Дмитрівни - задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року в частині повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобудова» з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 1 514,00 грн - скасувати.
Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (ЄДРПОУ 32917247, адреса: 03028, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 10, IBAN № НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп, сплачений при подачі позову.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: