ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року справа №200/3342/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (головуючий суддя І інстанції Чекменьов Г.А.), складеного в повному обсязі 10 листопада 2025 року, у справі № 200/3342/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи при призначенні пенсії за віком за заявою від 30.05.2024;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії з дати призначення 30.05.2024 із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993, з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, з 05.01.2007 по 08.01.2007, з 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення з 01.03.2025 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 та виплатити донараховану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області з 30.05.2024 пенсію (заборгованість за минулий час) та донараховану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області з 01.03.2025 пенсію (заборгованість за минулий час) у строк не пізніше 25 числа місяця, в якому виплачується поточна пенсія, але не пізніше одного місяця з дня проведення відповідних перерахунків, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів згідно ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати";
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком, що була призначена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком, нараховану з 30.05.2024 по 23.04.2025, згідно Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування при призначенні пенсії до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з дати призначення 30.05.2024 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії, нарахованої з 30.05.2024 по 23.04.2025.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115, позивач подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що саме коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні 1, 115 має бути застосований для розрахунку її пенсії.
Крім того, не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 200/3342/25, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що спірний період не зараховано до страхового стажу через недоліки в записах трудової книжки.
Вважає, що пенсію (з урахуванням індексації) обраховано відповідно до норм діючого законодавства.
Зазначено, що пенсія - це соціальна гарантія та не є доходом, відтак, підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії відсутні.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/3342/25, однак листом суд першої інстанції повідомив, що справа в паперовому вигляді не формувалась. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду».
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач 30.05.2024 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області, яке рішенням № 056650010432 від 7 червня 2024 року відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24 (набрало законної сили 13.02.2025) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 056650010432 від 7 червня 2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 періоди її роботи: з 26 вересня 2011 року по 19 квітня 2015 року, з 11 червня 2012 року по 14 жовтня 2012 року, з 15 жовтня 2012 року по 19 квітня 2015 року, з 11 травня 2015 року по 18 серпня 2015 року;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 30 травня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 - із врахуванням вимог п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, а також з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 2018(746/15) № 1-р/2020.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 30.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі № 200/5938/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Згідно з формою РС-право при призначенні пенсії позивачу не зараховано до страхового стажу позивача періоди: з 28.06.1991 по 01.09.1993 роки, з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, 05.01.2007 по 08.01.2007, 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020.
Відповідно до даних електронної пенсійної справи при розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2024 рік (2021-2023) в розмірі 13559,41 грн та коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,023.
Згідно з протоколом перерахунку пенсії від 10.03.2025 проведено доплату до індексації пенсії з 1 березня 2025 року до 100 грн в розмірі 17,65 грн.
Згідно з витягом з карткового рахунку 23.04.2025 позивачу виплачена заборгованість з пенсійних виплат за минулий час з моменту призначення 30.05.2024 в сумі 36611,35 грн.
Не погодившись із діями Пенсійного органу, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі по тексту - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі по тексту - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Щодо не зарахування до страхового загального стажу спірних періодів трудової діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 1 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Законом № 1058-IV визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).
Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків
Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 26.06.1991 позивач працювала на підприємстві "Красноармійська фабрика індивідуального пошиву та ремонту одягу" з 26.08.1991 по 01.09.1993 кравцем з пошиву легкого плаття 5 розряду з вмінням кроїти (записи №№ 2-5).
Записи є зрозумілими, містять відбиток печатки підприємства, назву, підпис посадової особи підприємства, посилання на накази про прийняття та звільнення, про перейменування підприємства (01.11.1991 на підставі рішення ОБУ № 82 фабрика перейменована на Орендне підприємство "Індодяг"; 17.03.1993 на підставі рішення Красноармійського міськвиконкому від 17.03.1993 № 78/1 підприємство перейменоване на Колективне підприємство "Індодяг").
З 01.09.1993 по 08.01.2007 працювала кравцем з пошиву легкого плаття в ТОВ "Фірма "Сілует" (запис №№ 6-8);
з 10.01.2007 по 04.02.2011 гірником 1 розряду в Шахтопрохідницькому будівельному управлінні № 9 ДВАТ "ТРЕСТ "Донецькшахтопроходка" (записи №№ 9-11);
з 07.02.2011 по 28.08.2020 на різних посадах в Державному підприємстві "Вугільна компанія "Краснолиманська" (записи №№ 12-18). Відповідно до "Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях", затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), підпункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно пункту 2.11 розділу 2 Інструкції 162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або зміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.12 розділу 2 Інструкції 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Відповідачі зазначають, що період роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993 не зараховано до загального страхового стажу в зв`язку з відсутність коду ЄДРПОУ на печатці підприємства в трудовій книжці та відсутності дати наказів.
Запис про прийняття на роботу 28.06.1991 вчинений на підставі наказу № 128-к без дати, а запис про переведення від 01.09.1993 на підставі наказу наказу № 73-к від 01.09.1993.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1993 року № 538 (втратила чинність з 01 січня 1996 року) затверджено Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України відповідно до якого державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України (надалі - Державний реєстр) - це автоматизований банк даних для забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб`єктів, на які поширюється Закон України "Про державну статистику" і що є юридичними або фізичними особами (підприємцями) і підлягають відповідно до чинного законодавства державній реєстрації.
Згідно з пункту 5 вказаного Положення державний реєстр складається з інформаційного фонду, до якого входять, зокрема, ідентифікаційний код господарюючого суб`єкта, який є єдиним для всього інформаційного простору України.
При цьому зобов`язано всі господарюючі суб`єкти, на які поширюється Закон України "Про державну статистику", до 1 жовтня 1993 року подати відповідному органу статистики (Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя) заповнену реєстраційну картку для включення даних про них до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України.
У подальшому, з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності 22 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України № 118 (чинна станом на час розгляду справи) затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введено в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення № 118), згідно з яким Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).
Відповідно до пункту 3 Положення № 118 до Державного реєстру включаються дані про юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України.
Згідно з пунктом 15 Положення № 118 у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування.
Пунктом 16 Положення № 118 встановлено, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб`єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
При цьому, Положенням № 118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини сьомої статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Тобто, з вказаного нормативного регулювання випливає, що створений з 1993 року Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України, а в подальшому Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України мали на меті забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб`єктів, забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб`єктів господарської діяльності, накопичення статистичної інформації.
Отже, під час роботи позивача з 1991 по 1993 рік законодавцем не ставились вимоги щодо обов`язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства.
Враховуючи наведене, відповідачами не зазначено обставин, які спростовують факт роботи позивача на підприємстві "Красноармійська фабрика індивідуального пошиву та ремонту одягу" з 26.08.1991 по 01.09.1993, в зв`язку з чим зазначений період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, пенсії позивачу призначена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24, 23.04.2025 позивачу виплачена заборгованість з пенсійних виплат за минулий час з моменту призначення 30.05.2024 в сумі 36611,35 грн
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія.
Матеріали справи не містять доказів виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відтак, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є необґрунтованими.
Щодо індексації пенсії.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно приписів статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.
Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
У зв`язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15 лютого 2022 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» № 2040-ІХ, яким частину п`яту статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було викладено в новій редакції.
Так, частиною п`ятою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Преамбулою названого Закону України закріплено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону України.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінетом Міністрів України 20 лютого 2019 року видано постанову № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 124).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.
Кожен наступний перерахунок у зв`язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Пунктом 4 Порядку № 124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою:
(ЗСЦ+ЗСЗ )х 50%
К = ------------------------ + 1%,
100%
де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках);
ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою:
ЗСЗ = Псзп (1): Псзп(2) х 100% - 100%,
де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення;
Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.
Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня.
Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування, держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням нового уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії, який не є сталим, та підвищення рівня матеріального забезпечення найбільш вразливих верств населення з числа пенсіонерів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115 (пункт 1 постанови).
Отже, індексація (перерахунок) пенсії проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 1 березня 2025 року у розмірі 1,115.
Судом встановлено, що при призначенні пенсії позивачу відповідачем застосовано середній заробіток в Україні, з якого сплачено страхові внески, за три календарні роки в розмірі 13559,41 грн (за 2021-2023 роки), що підтверджується відповідним розрахунком.
Пенсія позивачу призначена 30.05.2024 і для обчислення її розміру був застосований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, в розмірі 13559,41 гривень, що перевищує розмір показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, визначений відповідно до пункту 5 Порядку № 124, збільшений на коефіцієнт 1,11 (в 2021 році), на коефіцієнт 1,14 (в 2022 році), на коефіцієнт 1,197 (в 2023 році), на коефіцієнт 1,115 (в 2025 році), а саме: 8913,83 грн (3764,40 х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115).
При цьому ОСОБА_1 проведено автоматичний перерахунок «Індексація заробітку» з 01.03.2025 за результатами опрацювання перерахунку середній показник заробітної плати (доходу) в Україні 13559,41 грн збільшено на коефіцієнт 1,023, що передбачено пунктом 6 Постанови КМУ № 209, склав 13871,28 грн та встановлено доплату до 100 грн індексації 01.03.2025 в сумі 17,65 грн.
Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням позовних вимог та зазначених вище висновків Верховного Суду, суд констатує, що відповідач здійснюючи в 2025 році перерахунок пенсії позивача на підставі частини другої статті 42 Закону №1058-IV, без застосування коефіцієнту збільшення 1,115 до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяло не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відтак, позовні вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені цих позовних вимог - скасуванню.
Доводи апеляційної скарги позивача в частині виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою пенсії з урахуванням вищевказаного коефіцієнта збільшення є неприйнятними, оскільки дані позовні вимоги заявлені передчасно (виплата пенсії з урахуванням вищевказаного коефіцієнта збільшення відповідачем не здійснена) та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог (щодо коефіцієнта збільшення) і дають підстави для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справ
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення з 01.03.2025 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 та зобов`язання провести перерахунок пенсії та їх задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнт у розмірі 1,115 для забезпечення індексації пенсії.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести з 01.03.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії за 2021-2023 роки в розмірі 13 559,41 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2025.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 200/3342/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко