ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 р. Справа № 440/7783/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, повний текст складено 22.07.26 по справі № 440/7783/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, пенсійний орган), в якій просила :
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.05.2026 № 916210127985 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058- IV) із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки (2023, 2024, 2025), що передують року звернення за призначенням пенсії відповідно до Закону України № 1058-IV;
зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 04.03.2026 на умовах та в порядку, передбаченому частиною другою статті 40 Закону України № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки (2023, 2024, 2025), що передують року звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії за віком, з урахуванням фактично сплачених сум починаючи з 04.03.2026.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено в обчисленні пенсії, виходячи із середніх показників за 2023, 2024, 2025. Позивач зауважувала, що з 2011 отримувала пенсію по вислузі років, відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України № 1788-XII), котрий передбачав інші підстави та порядок призначення пенсії, відтак призначення йому пенсії відповідно до Закону України № 1058-IV вперше відбулося у 2026 році, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний був нарахувати пенсію із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії, тобто 2023, 2024, 2025.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.05.2026 №916210127985 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки за 2023, 2024, 2025, що передують року звернення за призначенням пенсії з 04.03.2026.
Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити з 04.03.2026 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України № 1058-IV, зі застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки за 2023, 2024, 2025, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331.20 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що оскільки ОСОБА_1 з 01.12.2011 вже призначено пенсію за вислугу років, станом на момент звернення із заявою від 04.03.2026 про перехід на пенсію за віком, заявниця має статус пенсіонера. Тобто, призначення пенсії вже відбулося незалежно від виду призначеної пенсії, надалі можливо лише здійснити перерахунок пенсії, поновлення або перехід на інший вид пенсії. Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України № 1058-IV, при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Враховуючи зазначене, пенсію ОСОБА_1 призначено за нормами Закону України № 1058-IV, в тому числі розрахунок заробітку для визначення розміру пенсії, а Закон України № 1788-XII використовується лише для визначення умов, які дають право на пенсію за вислугу років. Отже підстави для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2023-2025 при переході на пенсію за віком відсутні.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ Полтавській області та з 01.12.2011 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-XII, як працівник охорони здоров`я.
З 04.03.2026 переведена на пенсію за віком за нормами Закону України № 1058-IV.
Позивач звернулася 15.05.2026 до територіального органу Пенсійного фонду України зі заявою про перерахунок пенсії відповідно до Закону України № 1058-IV, а саме перехід на інший вид пенсії із застосуванням нового середнього показника заробітної плати.
ГУ ПФУ в Донецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву про перерахунок пенсії відповідно до Закону України № 1058-IV та 20.05.2026 прийнято рішення № 916210127985, яким відмовлено в перерахунку пенсії згідно заяви від 15.05.2026 в частині застосування показника середньої заробітної плати (доходу).
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відмови в перерахунку пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2023-2025 роки, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що призначення пенсії позивачеві відповідно до Закону України № 1058-IV 04.03.2026 відбулося вперше, тому частина третя статті 45 Закону України № 1058-IV не регулює спірні правовідносини. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що ГУ ПФУ в Донецькій області безпідставно відмовив позивачу у застосуванні при обчисленні пенсії згідно із Законом України № 1058-IV середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2023, 2024, 2025, тобто показника середньої заробітної плати, який має враховуватися за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом України № 1058-IV.
Погоджуюсь з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон України № 1058-IV, у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком), відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 10 Закону України № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років), передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку
Так у ст. 19 Закону України № 1788-ХІІ встановлює, що пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.
Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Згідно із ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Тобто, ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-ІV встановлений порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший та показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, - таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Отже, у випадку коли особі призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-ХІІ надалі при розрахунку пенсії за віком за Законом України № 1058-ІV такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а надалі при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-IV.
Подібний правовий підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в 2011 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, тоді як про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV позивач вперше звернулася із заявою від 04.03.2026, раніше 04.03.2026 позивачу не призначалася пенсія за віком відповідно до Закону України № 1058-IV.
Отже, для обчислення позивачу пенсії за віком у 2026 році пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року призначення нового виду пенсії, тобто, за 2023, 2024, 2025 оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а, який дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону України № 1058-IV.
Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17, а також Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі № 265/7301/16-а, від 09.12.2019 у справі № 265/5293/17, від 02.03.2020 у справі № 175/4084/16-а, від 24.06.2021 у справі № 243/8903/16-а, від 29.03.2023 у справі № 240/4170/19.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону України № 1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а, від 23.10.2018 у справі № 317/4184/16-а, від 13.12.2018 у справі № 185/860/17, від 13.02.2019 у справі № 265/7301/16-а, від 29.03.2023 у справі № 240/4170/19, від 27.11.2024 у справі № 560/11681/23, від 16.01.2025 у справі № 580/4901/22, від 31.01.2025 у справі № 200/1478/24, від 27.02.2025 у справі № 380/21644/23, від 25.03.2025 у справі № 380/3740/24, від 30.09.2025 у справі № 460/26237/23, від 27.11.2025 у справі № 520/23199/24, від 26.03.2026 у справі № 560/5460/25.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 20.05.2026 № 916210127985 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки за 2023, 2024, 2025, що передують року звернення за призначенням пенсії з 04.03.2026 є протиправним.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити з 04.03.2026 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України № 1058-IV, зі застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки за 2023, 2024, 2025, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 по справі № 440/7783/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий