ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 р. Справа № 520/8353/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, по справі № 520/8353/26
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Темнівська виправна колонія (№100)» щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2026;
- зобов`язати Державну установу «Темнівська виправна колонія (№100)» нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2026 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обґрунтування поважності причин пропуску такого строку та наданням доказів на підтвердження поважності таких причин; документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, або документу про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн.
20.04.2026 представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій він виклав свою позицію щодо строку звернення до суду в інтересах позивача, та до якої було додано квитанцію про сплату судового збору.
У зазначеній заяві представник позивача зазначає, що у даному випадку обов`язковим є досудовий порядок вирішення спору, визначальним є лише факт звернення до відповідача та факт відповіді на таке звернення, оскільки відсутність цих подій при одночасному зверненні до суду, свідчитиме про передчасність подання позову.
Спеціальний місячний строк звернення до суду відраховується саме з результатів розгляду заяви позивача.
Поряд з цим, заява позивача до відповідача подана до спливу місячного строку з дати звільнення 06.02.2026, а той факт, що відповідач надав позивачу на вирішення його заяви лише довідку, яка містить неналежні дані, не сплативши при цьому жодних сум, при цьому, цю довідку відповідач надіслав позивачу супровідним листом від 17.03.2026, тобто, коли вже минув місяць з дати звільнення позивача, це є бездіяльність відповідача, яка не повинна обмежувати позивачу у доступі до правосуддя. Отже, оскільки до моменту вирішення заяви позивача, останній не мав права позиватись до відповідача, а відповідь на заяву надано вже після спливу місячного строку після звільнення позивача, це є поважною причиною пропуску позивачем строку, про який вказував суд, враховуючи також той факт, що між датою листа відповідача від 17.03.2026 на заяву позивача та, датою звернення до суду місячний строк не минув.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 позовну заяву повернуто позивачу.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 року скасувати з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що загальна норма ч.2 ст.122 КАСУ, вказує, що строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, вказує на те, що визначальним є саме факт дійсної обізнаності позивача з порушеним правом. А така подія дійсної обізнаності пов`язана з фактом отримання листа від 17.03.2026. Між датою отримання листа та датою звернення до суду 08.04.2026, місячний строк не пропущено.
Крім того, позивач зазначає, що у випадку ДКВС п. 23 Порядку № 578 чітко свідчить, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. При цьому, норми Порядку № 578 не містять в собі жодних строків, коли колишня особа рядового чи начальницького складу ДКВС повинна звернутись з такою заявою. Однак, заява позивача до відповідача подана до спливу місячного строку з дати звільнення 06.02.2026, а той факт, що відповідач надав позивачу на вирішення його заяви лише довідку, яка містить неналежні дані, не сплативши при цьому жодних сум, при цьому, цю довідку відповідач надіслав позивачу супровідним листом від 17.03.2026, тобто, коли вже минув місяць з дати звільнення позивача, це є бездіяльність відповідача, яка не повинна обмежувати позивачу у доступі до правосуддя. Отже, оскільки до моменту вирішення заяви позивача, останній не мав права позиватись до відповідача, а відповідь на заяву надано вже після спливу місячного строку після звільнення позивача, це є поважною причиною пропуску позивачем строку, враховуючи також той факт, що між датою листа відповідача від 17.03.2026 на заяву позивача та, датою звернення до суду місячний строк не минув.
Крім того, позивач зазначає, у справі № 540/2001/21 Верховний Суд, вказував про обрахунок місячного строку звернення з моменту проведення остаточного розрахунку при звільненні, а не з дати звільнення (п.48 постанови).
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.
За положеннями статей 294 та 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявникові) (пункт 3 частини першої статті 294 КАС України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що подання відповідачу адвокатського запиту в інтересах позивача та отримання листа від 17.03.2026 у відповідь не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, оскільки позивач була звільнена зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України 06.02.2026, разом з тим, до суду з даним позовом за захистом свого права на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивач звернулася лише 08.04.2026, тобто з пропуском передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, місячного строку звернення до суду.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Так, позивач звернувся до суду з позовом щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі ОСОБА_1 при звільненні.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10.02.2025 у справі № 240/5940/24, від 20.11.2025 року у справі № 260/1942/24.
Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року № 578, визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами.
Відповідно до п. 23 наведеного Порядку № 578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" відповідно до їх закупівельної вартості.
Згідно з п. 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
З матеріалів справи встановлено, що позивач була звільнена зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України 06.02.2026 за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію (за власним бажанням), що підтверджується витягом з наказу від 06.02.2026 №34/ОС-26 Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)", копія якого додана до позову.
Таким чином, з 06.02.2026, а саме з моменту звільнення позивача зі служби, у неї виникло право на отримання грошової компенсації за належне речове майно.
Як свідчать матеріали справи 25.02.2026 року позивач звернувся до відповідача про надання довідки вартості належного, але не отриманого речового майна за час проходження служби у ДУ «Темнівська виправна колонія (№100)», а також просив нарахувати та виплатити компенсацію вартості належного, але не отриманого майна.
Листом від 17.03.2026 року № 22/7/14-130/Кз-26 відповідачем була надана відповідь та долучено довідку № 2 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
З позовною заявою позивач звернулась до суду 08.04.2026 року.
Тобто, ОСОБА_1 , після звільнення її зі служби 25.02.2026, звернулась із заявою про надання їй відповідної інформації, а також просила нарахувати та виплатити компенсацію вартості належного але не отриманого майна, без зайвих зволікань 25.02.2026.
Так, дійсно за подання відповідачу заяв про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви.
Таким чином, у даній адміністративній справі підлягає застосуванню місячний строк, перебіг якого розпочався 17.03.2026, тобто після отримання позивачем листа від ДУ «Темнівська виправна колонія (№100)» за результатами розгляду заяви.
До того ж позивач просила у своїй заяві нарахувати та виплатити компенсацію вартості належного, але не отриманого майна.
Проте, відповідач надав лише довідку про нарахування та виплату компенсації вартості належного, але не отриманого майна.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, компенсація вартості належного, але не отриманого речового майна у розмірі 29 950, 21 грн, позивачу наразі не були виплачені.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач звернувся з адміністративним позовом до Харківського окружного адміністративного суду 08.04.2026, тобто в межах місячного строку звернення до суду.
Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для повернення позивачу позову є помилковими та передчасними, свідчать про неправильне застосування судом норм процесуального права.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на сталу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції", "Ільхан проти Туреччини", "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).
З огляду на вищевикладене, враховуючи подання позивачем позову у стислі строки, а також враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду неповажними та повернення позовної заяви.
Доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження у ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до статті 320 КАС України є підставою для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі № 520/27612/25 і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 по справі № 520/8353/26 - скасувати.
Адміністративну справу №520/8353/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова