П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-----------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/34152/24
Головуючий І інстанції: Юхтенко Л.Р.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 19.08.2026р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
04.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Житомирській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії №155350020757 від 28.08.2024р.;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком, з дня звернення, з урахуванням періоду роботи: з 01.07.1979р. по 16.11.1984р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Втім, 28.08.2024р. відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №155350020757, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач наголошує, що недоліки в оформленні трудової книжки не є підставою для відмови у призначенні пенсії за віком, а відмова пенсійного органу, на її думку, є протиправною та порушує її право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.
Ухвалою суду першої інстанції від 03.12.2024р. до участі у справі залучено ГУ ПФУ в Одеській області в якості другого відповідача.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 12.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було частково порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2025р. в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та і прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху .
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
07.10.2025р. до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), після досягнення 60-річного віку, 21.08.2024р. звернувся до територіального органу ПФУ із заявою встановленого зразка №5187 про призначення пенсії за віком.
Відповідно до розписки-повідомлення, позивач до пенсійного органу надав:
- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;
- заяву про призначення пенсії;
- паспорт;
- військовий квиток;
- диплом про навчання;
- заяву про спосіб виплати пенсії №5828;
- пам`ятка пенсіонера;
- трудову книжку.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсії - ГУ ПФУ в Житомирській області.
04.10.2023р., за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області №155350017242 відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою для відмови вказано про те, що за необхідного страхового стажу - 30 років, позивач має лише - 28 років 09 місяців 22 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14.07.1981р., а саме з 01.07.1979р. по 16.11.1984р., оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі. При цьому, довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі відсутня.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, відсутності правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена вище норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, спеціальними законами, які визначають принципи, засади та механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
Відповідно до ст.8 Закону № 1058-IV, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Згідно зі ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду у відповідності до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965р., якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або ж довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У той же час, законодавець, окрім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. При цьому, якщо член колгоспу не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку.
Так, «Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників» (затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310, та чинних на час розгляду справи).
Відповідно до п.п.1,2 Основних положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, серед іншого, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою (п.п.5, 6 Основних положень).
Відповідно до п.8 Основних положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеними в постанові від 12.06.2024р. у справі №120/2366/21-а.
Як вбачається із наявної у матеріалах справи трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , позивач,
- 01.07.1979р. - прийнятий в члени колгоспу на підставі наказу №15 від 25.07.1979р.; відсутня назва підприємства, між тим запис засвідчений печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи (запис №1);
- 14.07.1981р. - переведення на постійну роботу у відповідності до наказу №7 від 29.06.1981р. (запис №2:);
- 15.02.1984р. - зарахований на роботу в якості водія на підставі наказу №2 від 15.02.1984р. (запис №4);
- 16.11.1984р. - вибув з колгоспу у зв`язку з вступом на підготовче відділення Одеського сільськогосподарського інституту на підставі наказу №20 від 16.11.1984р. (запис №5).
У розділі V «трудова участь у громадському господарстві» трудової книжки вказано: 1979р. - прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві 170, виконано - 19, причина невиконання річного мінімуму трудової участі - ученик середньої школи; 1980р. встановлено -170, виконано - 50, причини ті самі; 1981р. - 170, виконано - 14, причини не зазначені; 1984р. - 250 , виконано - 90, причини не зазначені. На підставі чого внесений запис, не зазначено, підпис уповноваженої особи - відсутні.
Довідки із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі позивачем також не надано.
Наявна ж у матеріалах справи довідка ТОВ «Світанок Старі Маяки» вих.№371 від 05.09.2024р., яка видана ОСОБА_1 , свідчить про те, що книги обліку розрахунків по оплаті праці колгоспу ім. Жданова за 1984р. наявні, але сторінки де вказані прізвища імена та по батькові - відсутні. При цьому, згідно з наданою позивачем довідкою ТОВ «Світанок Старі Маяки» про заробітну плату для обчислення пенсії, сума заробітної плати з розшифруванням (карб, грн.) помісячно за 1981р., 1987р., 1988р., 1989р., 1990р., 1991р., 1992р. становить в цілому 0,0000 (карб, грн.), окрім липня 1981р. - 0,00071 та серпня 1981р. - 0,00086.
У цьому контексті, судова колегія наголошує, що з огляду приписи ч.2 ст.56 Закону №1788-XII, інформація про мінімум трудової участі в громадському господарстві і його виконання є необхідною, оскільки це впливає на зарахування стажу або повного або ж за фактичною тривалістю. Відсутність же обов`язкових записів у трудовій книжці колгоспника, як належного доказу трудового стажу в спірний період, а також не зазначення необхідної інформації у довідці, виданої архівною установою, не може вважатися формальністю.
Таким чином, враховуючи наведені обставини, колегія суддів, як і суд 1-ї інтсанції, вважає, що відповідач, в даному випадку, правомірно відмовив позивачу у зарахуванні вказаного періоду роботи позивача до страхового стажу.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 08.09.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко