П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 479/535/26
Головуючий І інстанції: Рапушевська О.В.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року (с. Криве Озеро, дата складання повного тексту рішення суду - 18.06.2026р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про адміністративне правопорушення, -
В С Т А Н О В И В:
04.05.2026р. ОСОБА_1 звернувся до Кривоозерського районного суду Миколаївської області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд скасувати постанову від 09.01.2026р. №11 по справі про адміністративне правопорушення, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн., та закрити справу про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено постанову від 09.01.2026р. №11 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. Позивач не згоден із цією постановою, вважає її протиправною, незаконною, і такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем, при її винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства не з`ясовано чи вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна вина у вчиненні такого правопорушення.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) позов ОСОБА_1 - задоволено у повному обсязі. Скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.01.2026р. №11 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17000 грн., та закрито справу про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 06.07.2026р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим, просив скасувати рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18.06.2026р. і прийняти нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
13.07.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 , у відповідності до військово-облікового документа, роздрукованого з додатку «Резерв+» 24.04.2026р., є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Адресою місця проживання позивача зазначено: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.09.2024р. №4820-7002111563, фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .
09.01.2026р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято постанову №11 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі - 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.
Фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стало те, що 05.01.2025р. близько 14.30 год. під час дії особливого періоду та під час здійснення заходів мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками Національної поліції був доставлений громадянин ОСОБА_1 , під час проведення звірки облікових даних якого, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру, призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що з 09.10.2025р. він значиться порушником військового обліку, оскільки, будучи військовозобов`язаним, перебуваючи з 30.10.2021р. на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ОСОБА_2 ) при зміні його місця проживання, зареєструвавшись у Кривоозерський ТГ Первомайського району Миколаївської області 06.09.2024р. як внутрішньо переміщена особа, не виконав встановлені законодавством вимоги щодо реєстрації, у порушення ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в установлений законодавством семиденний термін не став на військовий облік військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ОСОБА_3 ), проігнорувавши виконання обов`язку, покладеного на нього згідно з абз.4 пп.1 п.2 Розділу ІІ Закону України від 11.04.2024р. №3633-IX, та всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки, відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.08.2024р. №932 зі змінами від 01.04.2025р. у період з 06.09.2024р. по день складання даного протоколу не уточнив вчасно персональних як військовозобов`язаного облікових даних, у тому числі: адресу свого проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні данні, а також у порушення п.2 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 21.03.2024р. №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», не отримав направлення на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням ВЛК, та не пройшов його, чим порушив вимоги п.3.2 Розділу І «Положення про військово-лікарську експертизу» (затв. наказом Міноборони України №402 від 14.08.2008р.), ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», а також абз.3 ч.1 та абз.7 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не виконав вимоги пп.4 п.1 ч.1, п.10-1 Додатку 2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів» від 30.12.2022р. №1487.
Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем постанови від 09.01.2026р. №11 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок включає, окрім іншого, дотримання правил військового обліку (ч.3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ)
Так, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій (незалежно від форми власності), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
У розумінні ст.1 цього Закону, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
При цьому, за приписами ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-ХІІ, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або ж в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022р. за №64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який станом на теперішній час продовжений. Одночасно, Указом Президента України за №65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
У той же час, у ст.210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.
Положення ч.3 ст.210 КУпАП встановлюють відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку в особливий період у вигляді штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом примітки, положення ст.210 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
30.12.2022р. постановою Кабінету Міністрів України був затверджений «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» №1487 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 19 Порядку №1487 встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Правила військового обліку наведені у додатку 2 Порядку №1487.
Так, за приписами п.1 Правил військового обліку, військовозобов`язані повинні:
- перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (пп.1);
- особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік (пп.7);
- особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у ст.7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у ст.23 Закону №3543-ХІІ (пп.8).
При цьому, відповідно до ч.4 ст.37 Закону №2232-XII, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або ж покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.
У силу ч.11 ст.38 Закону №2232-ХІІ, призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до положень ст.7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017р. за №1951-VIII, до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, окрім іншого місце проживання та місце перебування (п.7); відомості про сімейний стан особи та відомості про членів її сім`ї (ПІБ (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов`язаного, резервіста (п.8-1); відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (п.34).
При цьому, за ст.14-1 цього Закону, електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов`язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Вказаний кабінет реалізовано у форматі застосунку «Резерв +».
Перевіряючи висновки суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на позовну заяву, апеляційний суд зазначає таке.
Так, як вбачається із матеріалів даної справи та вже зазначалося вище, фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стало встановлення відповідачем факту невиконання ним обов`язку щодо взяття на військовий облік за новим місцем перебування після набуття статусу «внутрішньо-переміщеної особи».
Однак, суд апеляційної інстанції, переглядаючи оскаржувану постанову, перш за все, вважає за необхідне встановити, чи відбулася фактично зміна місця перебування позивача, яка, відповідно до наведених положень чинного законодавства України, зумовлювала виникнення у нього обов`язку стати на військовий облік у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а також чи виконав позивач такий обов`язок у встановлений законом строк.
Як встановлено судовою колегією, ОСОБА_1 з 30.10.2021р. перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 (Білозірка). Водночас, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.09.2024р. №4820-7002111563, позивач 06.09.2024р. був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, з 06.09.2024р. місцем перебування позивача стало інше місце, відмінне від того, за яким він перебував на військовому обліку до цього часу.
При цьому, така обставина не ґрунтується виключно на припущеннях ІНФОРМАЦІЯ_2 , а безпосередньо підтверджується належним та допустимим доказом - довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка містить відомості про дату взяття ОСОБА_1 на відповідний облік та адресу його фактичного місця проживання (перебування).
Таким чином, саме з 06.09.2024р. у позивача виник обов`язок, передбачений ч.4 ст.37 Закону №2232-XII, стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи у 7 (семиденний) строк з дати взяття на такий облік.
Водночас, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що у період з 06.09.2024р. по 13.09.2024р. позивач виконав вказаний обов`язок та звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 для взяття на військовий облік.
Навпаки, наявні у цій справі документи свідчать про те, що відповідне звернення позивача відбулося лише 05.01.2026р., тобто майже через 16 (шістнадцять) місяців після виникнення у нього обов`язку стати на військовий облік за новим місцем перебування.
Так, як видно з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 про взяття його на військовий облік датована 05.01.2026р. саме цього ж дня, як вбачається з матеріалів даної справи, позивача і було взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, відповідна дата - 05.01.2026р. об`єктивно підтверджує фактичне звернення позивача до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_2 для виконання обов`язку, який виник у нього ще 06.09.2024р.
У той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем ані в суді 1-ї, ані апеляційної інстанції не надано доказів його звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений 7 (семиденний) строк. Не наведено ним і об`єктивних обставин, які б свідчили про те, що такий обов`язок був виконаний ним своєчасно, але з незалежних від нього причин відповідні відомості не були внесені до облікових даних.
Тобто, сукупність наявних у справі доказів послідовно підтверджує як факт зміни позивачем місця його перебування, так і невиконання ним обов`язку відносно взяття на військовий облік у встановлений законом строк.
При цьому, доказів протилежного матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновками суду попередньої інстанції про недоведеність факту порушення позивачем правил військового обліку.
Суд першої інстанції, встановивши факт перебування ОСОБА_1 на обліку як внутрішньо переміщеної особи з 06.09.2024р., не надав жодної належної оцінки обставині відсутності доказів його звернення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у встановлений семиденний строк, а також не врахував, що перше документально підтверджене звернення позивача з цього питання відбулося лише 05.01.2026р.
У той же час, сам по собі факт подальшого взяття позивача на військовий облік 05.01.2026р. не спростовує факту встановленого порушення. Навпаки, вищевказана обставина свідчить лише про виконання ним відповідного обов`язку після спливу встановленого законом строку та не усуває факту його невиконання у визначений законодавством період.
Більше того, з матеріалів справи вбачається, що станом на 24.04.2026р. у військово-обліковому документі позивача (сформованому за допомогою застосунку «Резерв +»), як адреса місця проживання зазначалася адреса: АДРЕСА_1 , тоді як згадана довідка від 06.09.2024р. містить відомості про його фактичне місце проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначена розбіжність додатково свідчить про те, що факт актуалізації окремих облікових даних не може ототожнюватися з належним виконанням обов`язку щодо взяття на військовий облік за місцем перебування внутрішньо переміщеної особи.
Отже, наведені обставини у своїй сукупності підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони порушення правил військового обліку, а доводи про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення не знаходять підтвердження матеріалами справи.
Колегія суддів окремо звертає увагу, що для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення у даному випадку визначальним є встановлений факт невиконання позивачем конкретного обов`язку щодо своєчасного взяття на військовий облік, а не подальше виконання цього обов`язку після спливу передбаченого законом строку.
Таким чином, встановлені у справі обставини та досліджені докази спростовують висновок суду першої інстанції про неправомірність постанови відповідача від 09.01.2026р. №11 та свідчать про наявність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Окрім того, у межах апеляційного перегляду, даний спір також був зосереджений і на питанні дотримання позивачем установленого законом строку звернення до суду.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом.
У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст.289 КУпАП України, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- та кінозйомки, відеозапису, у тому числі, в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст.132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин даний строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Аналогічні за змістом норми закріплені у ч.2 ст.286 КАС України, за якою позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а відносно рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже, під час вирішення питання про пропуск строку звернення з позовом до суду стосовно оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, підлягає з`ясуванню саме дата отримання цієї постанови.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.11.2023р. у справі №290/606/23.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач також звернув увагу на те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, втім не надав суду жодних доказів поважності причин неявки, а також не навів об`єктивних обставин, які б унеможливлювали його явку до органу, що розглядав справу.
Однак, судова колегія вважає вказані доводи відповідача необґрунтованими та, в першу чергу, такими, що ґрунтується на припущеннях, з огляду на наступне.
З установлених судом попередньої інстанції обставин справи вбачається, що спірна постанова №11 по справі про адміністративне правопорушення, дійсно була прийнята 09.01.2026р.
Водночас, як сам факт обізнаності щодо її прийняття 09.01.2026р. (тим більше за його участі), так і, відповідно, факт її отримання у день прийняття позивач категорично заперечує.
У контексті зазначеного, варто звернути увагу на той те, що матеріали даної справи не містять будь-яких належних та достатніх доказів (у тому числі із онлайн-сервісу оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта»), які б дозволяли чітко стверджувати про отримання позивачем спірної постанови саме 09.01.2026р.
Не надав таких доказів відповідач і під час апеляційного перегляду даної справи.
Разом із тим, у даному випадку, вирішальним у визначенні строків звернення до суду є саме встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Як уже зазначалося вище, обґрунтовуючи заяву про поновлення строку на оскарження вказаної постанови, позивач наголосив, що не був обізнаний про існування такої постанови та не знав про притягнення його до адміністративної відповідальності до дати фактичного отримання її копії. Так, 23.04.2026р. позивач дізнався про прийняття спірної постанови та особисто отримав її у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 . І лише після отримання копії вказаної постанови, як зазначає позивач, ознайомився з її змістом.
Відповідач же, помилково сфокусувавши свою увагу лише на тому, що зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що позивач під розписку був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності - 09.01.2026р. о 15:15 год. Однак, при цьому, позивач не надав суду жодних доказів поважності причин неявки, а також не навів об`єктивних обставин, які б унеможливлювали його явку до органу, що розглядав справу.
У цьому контексті, суд апеляційної інстанції наголошує, що зазначені норми законодавства не пов`язують право позивача на звернення до суду з позовом про оскарження постанови №11 саме з моментом повідомлення про дату, час та місце розгляду відповідної справи про притягнення до адміністративної відповідальності та, як наслідок, дати безпосереднього прийняття цієї постанови.
Сам факт обізнаності позивача про дату, час та місце розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності не є тотожним та не свідчить про його обізнаність із винесенням конкретної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки така постанова у справі про адміністративне правопорушення є окремим індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, що породжує правові наслідки лише з моменту його ухвалення і належного доведення до відома особи.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 31.01.2020р. у справі №755/7433/19, від 25.02.2021р. у справі №953/2781/20 та від 23.12.2025р. у справі №755/13012/25.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи відповідача в цій частині.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року - скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено: 07.09.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко