П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/2505/26
Головуючий в 1 інстанції: Кузьменко Н. А.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук`янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )_ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.01.2026 по 18.01.2026 включно на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби;
- зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.01.2026 по 18.01.2026 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення. Враховуючи несвоєчасне проведення повного розрахунку при звільненні, позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення з урахуванням перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні за весь час затримки остаточного розрахунку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.01.2026 по 18.01.2026 включно на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.
Зобов`язано НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.01.2026 по 18.01.2026 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що у період спірних правовідносин не був затверджений кошторис НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону.
Суд першої інстанції не звернув у вагу на ту обставину, що кошторис НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( військова частина НОМЕР_2 ) на 2026 рік затверджений в.о. Голови Державної прикордонної служби України 16 січня 2026 року, а тому, всі платежі до цієї дати, військовою частиною не могли бути проведені.
Вказує, що судом першої інстанцією не було враховано той факт, що визначальною юридично значимою обставиною для виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні серед іншого, є зокрема вина роботодавця у невиплаті належних працівникові сум при звільненні. В даному випадку, вина НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону у несвоєчасному нарахуванні позивачу грошового забезпечення під час звільнення відсутня, оскільки порушення строків розрахунку відбулось у зв`язку із обставинами, які перешкоджали НОМЕР_1 мобільному прикордонному загону провести розрахунки та нарахування у визначені законом строки
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 27.02.2022 по 31.12.2025 проходив військову службу, у том числі з 27.02.2022 по 23.08.2022 - в НОМЕР_3 прикордонному загоні, з 24.08.2022 по 31.12.2025 - в НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Наказом від 31.12.2025 № 558-ос начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, майора, остання штатна посада - старшого офіцера 2 відділення інструкторів відділу інструкторів ("Дозор-Київ") звільнено з військової служби за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): а саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутност, інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військової обов`язок і військову службу".
18 січня 2026 року на особистий банківський рахунок позивача від військової частини надійшло 279 110, 25 грн. (одноразова допомога при звільненні тощо).
20 січня 2026 року позивачем на адресу Відповідача направлено звернення щодо виплати йому середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та надання документів щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Станом на день подачі позову відповідь позивачем не отримано.
Позивач вважає протиправним ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі протиправними, у зв`язку із чим звернувся до суду із позовом.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі виходив з того, що 31.12.2025 позивача звільнено, остаточний розрахунок з ним всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 18.01.2026, а тому прийшов до висновку що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.01.2026 по 18.01.2026 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.
Також, за правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Колегія суддів зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Так, колегія суддів враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця зазначає наступне.
Позивача - ОСОБА_1 - було звільнено зі служби 31.12.2025 року, тобто в останній календарний день бюджетного року.
Відповідно до листа управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі м. Києва №01-09-08/1489 від 10.12.2025 року «Про Регламент роботи у період завершення бюджетного 2025 року та початку 2026 року» (копія міститься в матеріалах справи), граничним терміном здійснення видатків бюджетного 2025 року було визначено 28 грудня 2025 року.
Апелянт вказує, що станом на дату звільнення Позивача (31.12.2025) будь-які видаткові операції за рахунок асигнувань 2025 року органами ДКСУ були повністю припинені у зв`язку із закриттям фінансового року. Військова частина НОМЕР_2 об`єктивно та незалежно від своєї волі не мала технічної можливості провести платіж.
Вказує, що кошторис НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону ДПС України ( військова частина НОМЕР_2 ) на 2026 рік затверджений в.о. Голови Державної прикордонної служби України 16.01.2026 року, а тому, всі платежі до цієї дати, військовою частиною не могли бути проведені
Так, з даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до імперативних вимог статті 116 КЗпП України, виплата всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Ця норма є абсолютною і не містить жодних винятків для державних чи військових органів.
Відсутність фінансування, затримка відкриття асигнувань, затвердження кошторису вищестоящим органом (в.о. Голови ДПСУ) чи технічні процедури переходу на новий бюджетний рік не звільняють державний орган від обов`язку вчасно виплатити працівнику належні йому при звільненні кошти.
Ризики, пов`язані з організацією бюджетного процесу, строками погодження фінансових документів та взаємодією з органами Державної казначейської служби України, покладаються виключно на саму Державу в особі її органів. Позивач ( ОСОБА_1 ) є найслабшою стороною у цих правовідносинах, він не є учасником бюджетного процесу і не повинен нести негативні наслідки за несвоєчасне виконання посадовими особами ДПСУ своїх управлінських функцій.
Відповідно до сталої та послідовної правової позиції Верховного Суду (зокрема, правових висновків у справах щодо застосування ст. 116, 117 КЗпП України), відсутність бюджетних асигнувань, затримка у фінансуванні установи або незатвердження кошторису у встановлені строки не звільняють державний орган від обов`язку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися зі звільненим працівником.
Твердження апелянта про те, що до 16.01.2026 року всі платежі військовою частиною не могли бути проведені, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки Бюджетне законодавство України (зокрема, норми Бюджетного кодексу України щодо виконання бюджету на початку року) чітко передбачає інститут тимчасового розпису та тимчасового кошторису. У разі якщо кошторис на новий рік не затверджено до 1 січня, розпорядники бюджетних коштів мають право здійснювати видатки на захищені статті (до яких належить грошове забезпечення та розрахункові виплати військовослужбовцям) у межах тимчасових асигнувань.
Військова частина НОМЕР_2 не була позбавлена можливості скласти та подати тимчасовий кошторис для забезпечення негайного розрахунку з військовослужбовцем у день його звільнення (31.12.2025) або в перші дні січня 2026 року.
У справі «Бурдов проти Росії» суд зазначив, що державний орган не може посилатися на брак фінансування чи внутрішні адміністративні перешкоди для виправдання невиплати боргу, присудженого чи встановленого законом.
Таким чином, несвоєчасне затвердження кошторису на 2026 рік (лише 16.01.2026) свідчить не про відсутність вини Військової частини НОМЕР_2 , а підтверджує факт неналежної організації роботи всередині структури ДПСУ. Оскільки факт затримки розрахунку з 31.12.2025 по 18.01.2026 є доведеним, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і скасуванню не підлягає
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 08 вересня 2026 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова