Постанова № 139576158 у справі № 500/6304/25 від 08.09.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Львів Справа № 500/6304/25 пров. № А/857/18704/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мандзій О.П.,

суддів Гудим Л.Я., Качмар В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №500/6304/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -

суддя в 1-й інстанції Юзьків М.І.,

дата ухвалення рішення 23 лютого 2026 року,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення 23 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - апелянт, відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ) у якому, просив:

визнати протиправним (незаконним) рішення НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо відмови у звільненні солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи);

зобов`язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача у заявах по суті справи вказує, що позивач ОСОБА_1 з квітня 2024 проходить військову службу за мобілізацією в період дії воєнного стану у Державній прикордонній службі України. У вересні 2025 подав рапорт на звільнення з військової служби командиру Військової частини НОМЕР_1 за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та згідно висновку лікарсько-консультативної комісії потребує постійного догляду. Однак, відповідач листом від 09.10.2025 №08/80823/25 відмовив у звільненні з військової служби у зв`язку з тим, що позивачем не доведено потреби батька у постійному сторонньому догляді та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Позивач вважає, що така відмова є протиправною, оскільки не ґрунтується на дійсних фактичних обставинах справи, а тому звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у цій справі позов задоволено частково: визнано протиправною відмову НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби військовослужбовця солдата ОСОБА_1 , оформлену листом від 09.10.2025 №08/80823/25. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив таке в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, розглядаючи цю справу, фактично проігнорував доводи та заперечення сторони апелянта щодо неправомірності застосування до спірних правовідносин норм, які регулюють проходження військової служби у Збройних Силах України. Наголошено, що виключно Положенням №1115/2009 визначається порядок проходження військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Крім того зазначено, що у своєму позові позивач подає виключно окремі фрагменти відповіді військової частини, які, на його думку, свідчать про те, що відповідач поставив під сумнів лише потребу батька позивача у постійному сторонньому догляді. Однак такий вибірковий підхід не відображає змісту наданої відповіді в повному обсязі та не передає логіку прийнятого рішення. Відповідач стверджує, що військова частина НОМЕР_1 надала позивачу сукупну та обґрунтовану відповідь, у якій містилися застереження не лише щодо підтвердження потреби у постійному сторонньому догляді батька, але й щодо відсутності інших осіб першої та другої лінії спорідненості, або потребу таких осіб в постійному сторонньому догляді.

Апелянт звернув увагу на те, що, покликаючись на абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», слід довести наявність таких підстав: 1. наявність у батьків чи батьків дружини (чоловіка) ІІ чи І групи інвалідності. 2. потреба батьків чи батьків дружини (чоловіка) у постійному догляді у зв`язку з інвалідністю. 3. відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорт доказами. Враховуючи зазначене, саме військовослужбовець при поданні рапорту зобов`язаний довести наявність підстав для звільнення, однак відповідні обставини залишилися недоведеними.

Щодо потреби у постійному догляді, то апелянт вказав, що довідка до акту огляду МСЕК від 01.05.2024 серія 12 ААГ №723971 слугує підтвердженням наявності у ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи, та свідчить про відсутність потреби у постійному догляді станом на 01.05.2025

Щодо висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 09.07.2025 №157, то відповідно до пункту 11 Інструкції №080-4/о особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Як вбачається інвалідність ОСОБА_1 встановлена до 28.12.2025, однак Висновок №1575 дійсний до 09.07.2026, тобто є таким, що виданий з грубим порушенням пункту 11 Інструкції №080-4/о

У поданому рапорті військовослужбовцем не надано жодного обґрунтування щодо обставин, викладених у висновку за формою №080-4/о, а саме - не надано пояснень чому при встановленні інвалідності до 28.12.2025, висновок щодо потреби у соціальній послузі видано до 09.07.2026, тобто після закінчення інвалідності. Цей аспект прямо впливає на юридичну оцінку потреби у догляді, однак в рапорті він повністю ігнорується. Окрім іншого, суд першої інстанції, жодним чином не спростував дані твердження апелянта, а навпаки просто їх проігнорував. Крізь призму положень частини 4 статті 16 Закону України «Про соціальні послуги» слід дійти однозначного висновку, що ОСОБА_2 потребує не постійного, а - догляду вдома. Ні висновок за формою №080-4/о, ані інструкція з його заповнення, не містить положень про те, що такий висновок видається виключно для осіб які потребують постійного догляду.

Отже, висновок за формою №080-4/о є похідним від Висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг з догляду на професійній основі, а тому не може бути самостійним доказом потреби особи у постійному догляді, оскільки не містить інформації, достатньої для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби, проте даного документу також не подано до рапорту. У поданому рапорті військовослужбовець посилається виключно на висновок за формою №080-4/о, однак не додає основоположного документу - висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує соціальної послуги. Відповідно до положень Порядку №859, саме цей документ є визначальним для встановлення потреби у соціальній послузі. Водночас висновок за формою №808-4/о не є самостійною та достатньою підставою для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби, що прямо випливає з нормативного регулювання. Ігнорування цього факту та відсутність будь-якого обґрунтування з боку військовослужбовця щодо ненадання зазначеного висновку свідчить про формальний характер рапорту та брак належної доказової бази . Окрім іншого також варто звернути увагу, що у даному висновку необхідність отримання соціальної послуги з догляду не пов`язаний з причиною інвалідності зазначеній у довідці МСЕК, інших документів, які б спростували дане твердження до рапорту не додані. Дані аргументи відповідача кореспондуються з твердженнями викладеними у відповіді, що у свою чергу повністю нівелюють заяви позивача відносно ігнорування та залишення без уваги Висновок ЛКК від 09.07.2025 №157.

Щодо заключення Копичинецької ЛКК вказано, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду). Даного висновку дійшов Верховний Суд висловивши його у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23.

Акцентовано увагу на тому, що до рапорту, позивач додав не медичний висновок, а заключення ЛКК. Однак заключення ЛКК не є належним доказом потреби у постійному догляді, оскільки не відповідає встановленим вимогам до форми, змісту та призначення медичних документів. Наявність інвалідності як така не є безумовною підставою для визнання потреби в постійному догляді - така потреба повинна бути обґрунтована та підтверджена медичними документами, оформленими у встановленому порядку. Разом з тим, навіть якщо б дана довідка була відповідного зразка, під час опрацювання рапорту встановлено, що до нього не додано жодного документа, який би підтверджував наявність причинно-наслідкового зв`язку між встановленою інвалідністю та потребою у догляді. За відсутності таких підтверджень рапорт не може бути задоволений, оскільки розгляд питання без належного обґрунтування порушує вимоги законодавства та створює ризики прийняття рішень без достатніх правових підстав. Дані аргументи відповідача кореспондуються з твердженнями викладеними у відповіді, що у свою чергу повністю нівелюють заяви позивача відносно ігнорування та залишення без уваги заключення ЛКК від 09.07.2025 №157.

Щодо відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або якщо такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, то вказано, що до рапорту позивач додав рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26.01.2006, що засвідчує розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Однак, зазначений документ не підтверджує, той факт, що станом на момент подання рапорту батько військовослужбовця не перебуває у інших шлюбних відносинах, оскільки до рапорту не додано витягу актів цивільного стану громадян. Окрім того, позивач не надав докази того, що у його батька відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд або, що такі особи самі потребують такого догляду (зокрема, до рапорту не додано документів відносно батьків особи з інвалідністю, та рідних братів та сестер). Таким чином, позивачем не надано підтверджуючих документів відсутності інших родичів І-ІІ групи споріднення, які могли здійснювати постійний догляд. Зазначені документи не були надані відповідачу.

Разом з тим, відповідно до рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (п. 15 Акту обстеження сімейно-майнового стану від 24.07.2025 №130506/1), комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено наявність інших осіб першого і другого ступеня спорідненості у ОСОБА_2 , а саме дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як видно з матеріалів справи до рапорту позивача про звільнення з військової служби додано Акт обстеження сімейно-майнового стану від 24.07.2025 №13506/1 та інші матеріали обстеження сімейного стану позивача, складені ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно яких за результатами обстеження сімейного стану військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 , комісію згідно відомостей Державного реєстру актів цивільного стану громадян було встановлено, що у ОСОБА_2 (батько) наявні інші особи першого ступеня споріднення, а саме дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд вказує, що сестра позивача здійснює догляд за іншою особою, тому не може здійснювати догляд за батьком. Разом з тим, суд першої інстанції ігнорує прямі норми закону передбачені СК України, що обов`язок дітей піклуватися про своїх батьків носить імперативний характер

Окрім іншого, до рапорту не додано документі, які дають підстави вважати, що сестра позивача не може здійснювати такий догляд за батьком.

З позиції апелянта, вказане свідчить про правомірність відмови позивачу у звільненні зі служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.

Апелянт просив рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/6304/25 скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Посилання відповідача на Положення №1115/2009 є помилковим, оскільки цей акт регулює питання проходження служби, тобто процедурні аспекти, але не встановлює та не може встановлювати інші або додаткові підстави для звільнення з військової служби ніж ті, що прямо передбачені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу». Суд першої інстанції застосував саме норми Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», які поширюються на всі військові формування, у тому числі і на Державну прикордонну службу України. Навіть якщо судом було здійснено посилання на Указ №1153/2008, це не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки вирішальне значення мали норми закону, які застосовані вірно

Посилання відповідача на те, що довідка МСЕК підтверджує лише інвалідність ІІ групи та нібито свідчить про відсутність потреби у постійному догляді, є хибним. Сам по собі факт встановлення інвалідності ІІ групи не виключає потребу у сторонньому постійному догляді, а питання такої потреби визначається окремими медичними висновками, зокрема висновком лікарсько-консультативної комісії. Закон прямо передбачає, що підставою для звільнення з військової служби є необхідність здійснення постійного догляду за батьками з інвалідністю І або ІІ групи, підтверджена відповідними медичними документами, а не лише група інвалідності.

Твердження відповідача про те, що висновок за формою №080-4/о є недійсним у зв`язку з різними строками дії інвалідності та самого висновку, є безпідставним та не підтверджується жодною нормою права.

Зауважено, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12.01.2026 (номер рішення: №180/26/69/Р) батьку позивача продовжено ІІ групу інвалідності строком до 01.01.2029, вказаний документ підтверджує не тимчасовий, а тривалий характер розладу стану здоров`я особи та об`єктивну необхідність у постійному сторонньому догляді.

Посилання відповідача на нібито порушення п. 11 Інструкції №080-4/о є декларативним, оскільки жодних належних доказів порушення процедури видачі висновку не надано. Відповідач не є спеціальним суб`єктом у сфері охорони здоров`я та не наділений повноваженнями ставити під сумнів законність або правильність оформлення медичних документів, виданих уповноваженими органами.

Доводи про те, що позивач не обґрунтував у рапорті причини розбіжності строків дії інвалідності та висновку, також є надуманими, оскільки закон не покладає на військовослужбовця обов`язку надавати пояснення щодо медичних рішень, прийнятих компетентними медичними органами.

Додатково слід зазначити, що доводи відповідача про те, що документ, виданий Копичинецькою лікарсько-консультативною комісією, не є належним доказом лише з тієї підстави, що він має назву «заключення», а не «висновок», є формальними, адже назва документа сама по собі не визначає його правову природу та доказове значення, вирішальним є зміст такого документа, його сутність та те, яким органом він виданий.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував надані Позивачем медичні документи та дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання відмови Відповідача у звільнення позивача з військової служби протиправною.

Позивач вважає за необхідне зазначити, шо він не заперечує той факт, що у особи з інвалідністю II групи батька позивача є дочка ОСОБА_5 , яка не проживає разом із батьком позивача за однією фактичною чи зареєстрованою адресою місця проживання, що підтверджено відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №149 та актом обстеження факту проживання (не проживання) особи №154.

Актом обстеження факту проживання (не проживання) особи на території Васильковецької сільської ради від 11.07.2025 №154 встановлено, що: « ОСОБА_2 згідно Заключення Копичинецької ЛКК від 09.07.2025 №157 за станом здоров`я потребує постійного догляду та має ІІ групу інвалідності. ОСОБА_2 , окрім сина ОСОБА_1 , який міг би здійснювати за ним постійний догляд немає». Нотаріально засвідченою заявою від 07.08.2024 батько Позивача підтверджує, що крім Позивача інших осіб військовозобов`язаних та невійськовозобов`язаних, які б надавали допомогу (в тому числі матеріальну), утримання в розумінні ст. ст. 55, 75, 198, 203 Сімейного кодексу України та ст. 51 Конституції України немає.

Сестра Позивача фактично проживає окремо, зареєстрована за іншою адресою проживання та здійснює постійний догляд за іншою особою, що виключає реальну можливість забезпечення нею постійного догляду за батьком позивача який є особою з інвалідністю II групи.

Посилання на Акт обстеження сімейно-майнового стану від 24.07.2025 №13506/1 який виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 також не є належним доказом у цій частині, оскільки встановлення факту наявності родичів не є тотожним встановленню їхньої спроможності або обов`язку здійснювати постійний догляд. Вказаний акт не містить висновків про реальну можливість інших осіб забезпечити такий догляд, а отже не спростовує доводів Позивача.

Доводи відповідача щодо нібито відсутності підтвердження того, що батько позивача не перебуває у шлюбі, а також щодо ненадання витягів з актів цивільного стану, є формальними та не мають правового значення для вирішення даного спору. Предметом розгляду є наявність підстав для звільнення позивача з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю ІІ групи, а не встановлення сімейного стану батька як самоцілі. Посилання відповідача на те, що позивач не надав доказів відсутності інших родичів, також є безпідставним. Закон не покладає на військовослужбовця обов`язку доводити абсолютну відсутність усіх можливих родичів першого чи другого ступеня споріднення, натомість має значення фактична можливість здійснення догляду такими особами. Сам по собі факт наявності родинних зв`язків не означає наявності реальної можливості або обов`язку здійснювати догляд у конкретних життєвих обставинах.

Позивач просив апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/6304/25 - залишити без задоволення , а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/6304/25 - залишити без змін.

Від апелянта надійшла відповідь на відзив. Апелянт зазначає, що відповідно до п. 11 Інструкції №080-4/о особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності , але не менше ніж на 12 місяців. Інвалідність ОСОБА_1 встановлена до 28.12.2025, однак Висновок №1575 дійсний до 09.07.2026, тобто є таким, що виданий з грубим порушенням п. 11 Інструкції №080-4/о.

Твердження позивача про те, що лише спеціальний суб`єкт може встановити невідповідність документів вимогам наказу МОЗ є безпідставним. Наголошує, що не у всіх випадках наявність висновку форми №080-4/о підтверджує потребу саме у постійному догляді.

Апелянт зауважує, що висновок за формою №080-4/о є похідним від Висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг з догляду на професійній основі, а тому неможе бути самостійним доказом потреби особи у постійному догляді, оскільки не містить інформації, достатньої для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби, проте даного документу також не подано до рапорту.

У поданому рапорті військовослужбовець посилається виключно на висновок за формою №080-4/о, однак не додає основоположного документу - висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує соціальної послуги. Відповідно до положень Порядку №859, саме цей документ є визначальним для встановлення потреби у соціальній послузі. Водночас висновок за формою №808-4/о не є самостійною та достатньою підставою для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби, що прямо випливає з нормативного регулювання. Ігнорування цього факту та відсутність будь - якого обґрунтування з боку військовослужбовця щодо ненадання зазначеного висновку свідчить про формальний характер рапорту та брак належної доказової бази.

Позивач у відзиві знову зазначає, що про «Заключенням Копичинецької ЛКК від 09.07.2025 №157, яке є належним та допустимим доказом.» Проте апелянт знову змушений звертати увагу на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23. Де чітко зазначено, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду). У тому ж відзиві сторона позивача, не вказує ні яким нормативно правовими документами передбачене дане заключення, ні інші висновки Верховного Суду які б спростували дані доводи апелянта. Фактично позивач знову повторює свої аргументи, які були повністю спростовані у відзиві на позовну заяву.

Щодо сестри позивача зазначено, що ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» має імперативний характер, який вказує, що члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення мають бути відсутні або самі потребувати постійного догляду.

Разом з тим, позивач зазначає, що сестра позивача проживає за іншою адресою (варто зазначити, що в тому самому населеному пункті, що і батько), і це ніби то є поважною причиною невиконання нею свого, по факту, конституційного обов`язку. Також вказує, що вона здійснює догляд за іншою особою. Тобто з даного твердження можна зробити висновок, що сам догляд сестра в фізичному стані здійснювати. Разом з тим, не зазначено, чи є інші особи які також можуть здійснювати такий догляд відповідно до вимог законодавства.

При наданні правової оцінки наявності підстави для звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, необхідно не лише звертати увагу чи здійснює безпосередньо військовослужбовець постійній догляд відносно даної особи, але й те чи немає інших осіб, які за станом фізичного та психологічного здоров`я можуть здійснювати такий догляд.

Апелянт критично оцінює наведені стороною позивача доводи щодо неможливості здійснення такого догляду сестрою позивача, оскільки подані на їх підтвердження обставини не свідчать про об`єктивну та документально підтверджену неможливість такого догляду у розумінні вимог закону. Сам факт проживання за іншою адресою (в тому самому населеному пункті) та здійснення догляду за іншою особою не підтверджують стану який би виключав можливість участі у здійсненні догляду за батьком, зокрема за відсутності належних медичних висновків про потребу у постійному догляді.

Стосовно тверджень позивача щодо «нібито відсутності підтвердження того, що батько Позивача не перебуває у шлюбі, а також щодо ненадання витягів з актів цивільного стану, є формальними та не мають правового значення для вирішення даного спору.

Предметом розгляду є наявність підстав для звільнення позивача з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю ІІ групи, а не встановлення сімейного стану батька як самоцілі.». Варто зазначити, що другий з подружжя є також членом сім`ї першого ступеня спорідненості і може здійснювати також постійний догляд. Окрім іншого, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища може підтвердити як розірвання шлюбу так і відсутність його.

Враховуючи норми Положення 1115/2009 обов`язок доведення наявності підстав для звільнення лежить саме на військовослужбовцю.

Вищенаведене свідчить про правомірність відмови позивачу у звільненні зі служби за сімейними обставинам на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.

Апелянт просив рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/6304/25 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні адміністративного позову в частині вимог до військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Позивач подав заперечення на відповідь на відзив. Зазначає, що доводи відповідача про те, що позивач нібито не подав «основоположний документ» - висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи яка потребує соціальної послуги є безпідставними, надуманими та свідчать про свідоме перекручення норм законодавства з метою створення штучних перешкод позивачу у реалізації його законного права на звільнення з військової служби. Відповідач фактично висуває до позивача вимоги щодо подання документів, які не передбачені жодною нормою законодавства, що регулює порядок звільнення з військової служби. Перелік документів, які подаються військовослужбовцем разом із рапортом, чітко визначений відповідними нормативними актами, зокрема Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 і цей перелік не містить жодної вимоги щодо подання висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи яка потребує соціальної послуги.

Таким чином, відповідач самовільно розширює перелік документів, встановлений законодавством, що є грубим порушенням принципу законності діяльності суб`єкта владних повноважень.

Посилання відповідача на Порядок №859 є маніпулятивним та юридично неспроможним, оскільки вказаний нормативний акт регулює сферу надання соціальних послуг і не встановлює жодних вимог щодо порядку звільнення з військової служби, ототожнення різних за правовою природою правовідносин є свідомим перекрученням норм права. Більше того, навіть у межах самого Порядку №859 висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи не є єдиним можливим документом, який підтверджує потребу особи у постійному догляді, а тому твердження

Аргументи відповідача щодо сестри Позивача є необґрунтованими, оскільки Відповідач фактично ототожнює формальну наявність родича з наявністю реальної можливості здійснювати постійний догляд, що суперечить суті правової норми. Сама по собі наявність сестри як родича першого ступеня споріднення жодним чином не свідчить про існування альтернативної особи, здатної здійснювати постійний догляд за батьком позивача, а тому не може бути підставою для відмови у реалізації позивачем його законного права на звільнення з військової служби.

Посилання Відповідача на імперативність статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» є маніпулятивним, оскільки зазначена норма не вимагає фізичної відсутності родичів як такої, а передбачає відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд, у зв`язку з чим тлумачення відповідача щодо необхідності «неіснування» родичів є штучним та таким, що суперечить змісту правової норми.

Також безпідставними є посилання відповідача на практику судів апеляційної інстанції, оскільки наведені рішення стосуються інших фактичних обставин та не можуть бути застосовані до даного спору, тоді як у цій справі встановлені конкретні обставини, що свідчать про відсутність реальної альтернативи здійснення постійного догляду за батьком Позивача.

Зазначено, що відповідь на відзив не містить жодних нових юридично значимих аргументів, не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин та не дає підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду. Позивач повністю погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з повним і всебічним з`ясуванням усіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, з належним дослідженням та повною оцінкою всіх наявних у матеріалах справи доказів, а також із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/6304/25 є правомірним та законним.

Позивач просив апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/6304/25 - залишити без задоволення , а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №500/6304/25 - залишити без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Бажаючи звільнитися з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач по команді подав командуванню Військової частини НОМЕР_1 рапорт від 25.09.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду та відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

До рапорту долучено: паспорт та РНОКПП позивача; паспорт та РНОКПП батька позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 (Серія НОМЕР_4 ); витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб від 08.09.2025 №149; довідку до акта огляду МСЕК №723971 щодо встановлення ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 ; заключення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 09.07.2025 №157 щодо потреби в постійному догляді ОСОБА_1 ; висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійний основі від 09.07.2025 (Форма №080- 4/о) щодо потреби в постійному догляді ОСОБА_1 ; рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області про розірвання шлюбу від 26.01.2006 у справі №2-69/2006; Акт обстеження факту проживання (не проживання) особи на території Васильковецької сільської ради від 11.07.2025 №154 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ; висновок головного спеціаліста від 29.07.2025 та Акт обстеження сімейно-майнового стану військовослужбовця виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.07.2025 №1Г3506/1 солдата ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 від 07.08.2024; паспорт ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; витяг з реєстру територіальної громади від 01.09.2025 №2025/012648513; паспорт та РНОКПП ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; витяг з реєстру територіальної громади від 02.09.2025 №2025/012753036; Акт обстеження факту проживання (не проживання) особи на території Васильковецької сільської ради від 04.09.2025 №219 відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ; заключення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 29.08.2025 №186 щодо потреби у постійному догляді ОСОБА_7 ; Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійний основі від 29.08.2025 (Форма №080- 4/о) щодо потреби у постійному догляді ОСОБА_7 .

Листом за підписом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2025 №08/80823/25 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби з таких підстав:

долучений до рапорту висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою №080-4/о не може вважатись документом, який підтверджує потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді;

у додатках до рапорту відсутні документи, які дають підстави вважати, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд та що вона потребує постійного догляду, а саме витягу з реєстрів цивільного стану.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що саме відповідач Військова частина НОМЕР_1 є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту або надання мотивованої відмови в такому.

Разом з тим, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, відповідач помилково вважав, що додані позивачем документи не підтверджують потреби ОСОБА_2 у постійному догляді.

Також відповідач не навів обґрунтувань щодо неналежності поданих позивачем документів на підтвердження обставин відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного суд першої інстанції констатував, що відповідач формально віднісся до розгляду рапорту в частині не надання оцінки документам, що, на думку позивача, засвідчують факт відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за ним постійний догляд.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби є немотивованим та протиправним.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, зважаючи на встановлені у справі обставини, буде зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця, солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час апеляційного перегляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII установлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.ч. 2, 3 цієї ж статті закону №2232-ХІІ).

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-XII).

Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-ХІІ визначено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі Положення №1115/2009, в редакції чинній станом на момент подання рапорту позивачем, в редакції Указу Президента України №615/2025 від 23.08.2025).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно з п. 265 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби, з переоглядом через 6 - 12 місяців;

2) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Пунктом 270 Положення №1115/2009 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», здійснюється:

1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби;

2) начальниками регіональних управлінь, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, вищому військовому навчальному закладі відповідно;

2-1) керівником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби - усіх військовослужбовців у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно, які проходять службу в цьому розвідувальному органі (крім заступників керівника розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби);

3) Головою Державної прикордонної служби України - військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно;

4) Президентом України - військовослужбовців у військовому званні генерала (адмірала).

Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.

Згідно з п. 279 Положення №1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Для звільнення з військової служби за власним бажанням особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, подають у порядку підпорядкування рапорт начальнику органу Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу (абзац 1 п. 285 Положення №1115/2009).

Відповідно до абзацу 1 п. 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Отже, звільнення військовослужбовців органів Державної прикордонної служби України з військової служби здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 вказав, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Так, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 24.08.2024 солдат ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 27.04.2024. З 16.07.2024 приймає безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в Харківській області (а.с.25)

25.09.2025 позивачем подано рапорт начальнику другого відділення розвідки розвідувальної прикордонної застави третього прикордонної комендатури швидкого реагування, у якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ).

Суд зазначає, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Надаючи оцінку документам, доданим до позову, та які були додані позивачем до рапорту, варто зазначити таке.

Дослідженням змісту довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №723971 судом встановлено, що батькові позивача ОСОБА_2 08.05.2024 встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням до 01.01.2026, дата чергового переогляду 28.12.2025. Тобто, позивачем доведено факт наявності у його батька інвалідності ІІ групи, що вимагається абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, відповідач вказує, що відповідна довідка підтверджує наявність у ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи та свідчить про відсутність потреби у постійному догляді станом на 01.05.2025, оскільки позивачем до рапорту не додано індивідуальної програми реабілітації інваліда.

Позивачем до рапорту також додано Висновок про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №157 від 07.07.2025 та заключення Копичинецької ЛКК від 09.07.2025 №157, відповідно до якого за станом здоров`я хворий ОСОБА_2 потребує постійного догляду до 09.07.2026.

Відповідач також стверджує про його невідповідність Інструкції №080-4/о, оскільки інвалідність встановлена до 28.12.2025, а висновок дійний до 09.07.2026.

Стверджено, що крізь призму положень ч. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальні послуги» відповідач дійшов однозначного висновку, що ОСОБА_2 потребує не постійного, а догляду вдома. Ні висновок за формою №080-4/о, ані інструкція з його заповнення не містять положення про те, що такий видається виключно для осіб, які потребують постійного догляду.

Крім того, висновок за формою 080-4/о є похідним від Висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг з догляду на професійній основі, а тому не може бути самостійним доказом потреби особи у постійному догляді, оскільки не містить інформації, достатньої для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби, проте такий документ також не додано до рапорту.

Суд зауважує, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 «Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено «Положенням про медико-соціальну експертизу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (далі - Положення №1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного можливо дійти висновку, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, №34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Разом з цим, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 за №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Зокрема, пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також, повноваження ЛКК визначені в Наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 за №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

При цьому, такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань.

ЛКК закладу охорони здоров`я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №667.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Також, Постанова Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 роз`яснює, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Такого ж трактування Верховний Суд притримується у постанові від 11.04.2024 в справі №420/16689/23: поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України №25-04/15616/2-23 від 08.06.2023 встановлено, що Міністерством охорони здоров`я України не затверджено форми первинної облікової документації, яка видається для підтвердження потреби постійної сторонньої допомоги в осіб з тяжкими формами захворювання (у тому числі до встановлення інвалідності), які не здатні (частково нездатні) до самообслуговування.

Таким чином, за умови невиконання МОЗ України обов`язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді через хворобу, медичний висновок ЛКК підлягає врахуванню разом з іншими документами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 11 Інструкції №080-4/о особам, яким інвалідність встановлено безстроково, Висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлено на певний строк, Висновок видається на строк не більше, ніж до завершення строку, на який їм встановлено інвалідність, але не менше, ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб Висновок видається на строк 12 місяців з дати видачі.

Оскільки висновок сформовано 09.07.2025, то видання такого на термін до 09.07.2026 не суперечить вищевказаному припису.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що для осіб з II групою інвалідності необхідність догляду визначається індивідуально, залежно від стану здоров`я та можливості самообслуговування, а також за умови невиконання МОЗ України обов`язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді через хворобу, суд дійшов до переконання що висновок ЛКК за формою №080-4/0 та заключення ЛКК не встановленої форми, у якому вказується на потребу особи у постійному догляді, можуть бути допустимими доказами на підтвердження обставин щодо потреби особи з інвалідністю ІІ групи у постійному догляді.

Отже доводи відповідача, що висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися і самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи №157 від 09.07.2025 за формою №080-4/0 та заключення Копичинецької ЛКК від 09.07.2025 №157 не підтверджують потребу ОСОБА_2 у постійному догляді, є безпідставними.

Апеляційний суд зважає на долучений до матеріалів справи Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №180/26/69/В від 12.01.2026, яким батьку позивача визначено ІІ групу інвалідності до 01.01.2029, однак зауважує, що така не досліджувалася відповідачем, оскільки таку видано пізніше ніж рапорт позивача про звільнення з військової служби.

Щодо відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або якщо такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, то слід зазначити таке.

Так, до рапорту про звільнення з військової служби позивач надав такі документи:

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області про розірвання шлюбу від 26.01.2006 у справі №2-69/2006 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

Акт обстеження факту проживання (не проживання) особи на території Васильковецької сільської ради від 11.07.2025 №154, відповідно до якого, зокрема, ОСОБА_2 , окрім сина ОСОБА_1 , який би міг здійснювати за ним постійний догляд, немає;

Висновок головного спеціаліста командування ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо наявності законних підстав для звільнення від 29.07.2025, відповідно до якого встановлено наявність у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи згідно з довідкою №723971 від 08.05.2024 та за висновком ЛКК №157 від 09.07.2025 за станом здоров`я потребує постійного стороннього договору догляду, інгих осіб першого і другого ступеня споріднення - дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

Акт обстеження сімейно-майнового стану військовослужбовця, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.07.2025 №13506/1;, у якому зафіксовано, зокрема, окреме проживання ОСОБА_5 від батька; та у п. 15 зафіксовано наявність доньки у ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ;

Нотаріальну засвідчену заяву ОСОБА_2 , який він стверджує, що крім його сина ОСОБА_8 інших осіб військовозобов`язаних та невійськовозобов`язаних, які б надавали йому допомогу (в тому числі матеріальну), утримували у розумінні ст.ст. 55, 75, 198, 203 Сімейного кодексу України та ст. 51 Конституції України немає.

Звертаючись із рапортом, позивач також надав відповідачу паспорт ОСОБА_5 , витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_5 , паспорт та РНОКПП ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_7 ; акт обстеження факту проживання (не проживання) особи на території Васильковецької сільської ради від 04.09.2025 за №219; заключення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 29.08.2025 ;186 стосовно ОСОБА_7 ; Висновок про наявність порушень функцій організму через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 29.08.2025 стосовно ОСОБА_7 . Вказані документи стосувалися здійснення сестрою постійного догляду за іншою особою, а саме ОСОБА_7 .

Однак, як вірно зауважив суд першої інстанції, відповідним документам оцінка не надавалася, а відповідач обмежився зазначенням, що у додатках до рапорту відсутні документи, які дають підстави вважати, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд та що вона потребує постійного догляду. Зокрема, до рапорту не додано витягу з реєстрів цивільного стану.

Апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 сформував правовий висновок, згідно з яким: «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.

Застосовуючи висновки Верховного Суду щодо існування «об`єктивних причин», які унеможливлюють здійснення догляду формально («юридично») наявними родичами, суд чітко констатує: неможливість здійснювати догляд через постійне перебування члена сім`ї за межами України є саме тією об`єктивною і непереборною підставою, що унеможливлює виконання обов`язку з догляду. Відтак, наявність таких родичів за кордоном фактично прирівнюється до їхньої відсутності у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, що виключає правомірність відмови військовослужбовцю у звільненні.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, головним з яких є спільне проживання. Особи, які постійно проживають у різних країнах і не пов`язані спільним побутом, об`єктивно не можуть вважатися членами сім`ї у контексті здатності здійснювати постійний догляд вдома.

Як установлено ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття «постійний догляд» передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.

Проте, відмова від 09.10.2025 не містить оцінки доводів того, що ОСОБА_5 , яка спільно не проживає з її батьком, а проживає з ОСОБА_7 , яка також потребує постійного догляду, могла б реально здійснювати постійний догляд за її батьком ОСОБА_2 ..

З огляду на це, відмова НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби військовослужбовця солдата ОСОБА_1 , оформлену листом від 09.10.2025 №08/80823/25, є протиправною. Суб`єкт владних повноважень діяв непропорційно, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та застосував норму права всупереч її дійсній меті.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 (щодо меж дискреційних повноважень військового командування при звільненні) зазначено, що закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів дій суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця у разі встановлення судом факту наявності підстав для його звільнення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

З метою належного та ефективного способу захисту прав позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції вірно обрано спосіб захисту прав позивача шляхом зобов`язання НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби військовослужбовця солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Інші висновки суду першої інстанції відповідачем під сумнів не ставляться, а позивачем відповідної апеляційної скарги не подано. Отже у зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які були б безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до приписів ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції здійснив покликання на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2018 №1153/2008, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі, однак застосування такого не вплинуло на правильність вирішення спору по суті у цій справі, апеляційний суд вважає, що є наявними підстави для зміни рішення суду першої інстанції у цій справі в частині мотивів задоволення позову у редакції цієї постанови.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у цій справі - зміні в частині мотивів задоволення позову. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №500/6304/25 змінити в частині мотивів задоволення позову, виклавши його в редакції цієї постанови.

В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №500/6304/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар