УХВАЛА
08 вересня 2026 року
м. Київ
справа №120/17002/24
адміністративне провадження № К/990/39245/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №120/17002/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2026, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №120/17002/24 відмовлено у задоволенні позову.
20.08.2026 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №120/17002/24, ухвалити нове рішення, яким позивачу задовольнити позовні вимоги повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність згаданих вище обставин, позаяк скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Верховний Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Проте, скаржник в касаційній скарзі не наводить обґрунтувань, які б давали достатні підстави вважати, що справа становить значний суспільний інтерес.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа становить значний суспільний інтерес є необґрунтованими.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено:
1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку;
2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до розділу 6 Акту про нещасний випадок №360/219 від 12.06.2023, ОСОБА_2 19.05.2023 близько 13:00 години убув додому на обідню перерву, де помер близько 13:30 год., про що військову частину повідомила дружина померлого військовослужбовця. Згідно з витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії №3139 від 22.09.2023 та інших медичних і військово-облікових документів ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання "Гіпертонічна хвороба з переважним ураженням серця. Гостра серцева недостатність". Захворювання, яке призвело до смерті, так, пов`язане із захистом Батьківщини. Відтак, причиною смерті підполковника ОСОБА_2 стало не поранення, травма чи контузія, а саме захворювання. Тобто підполковник ОСОБА_2 не мав поранень (контузій, травм, каліцтв), а помер внаслідок захворювання, відповідно, він не належить до категорії загиблих та померлих внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців, що давало б родині право на отримання допомоги у збільшеному розмірі, відповідно до вимог Постанови №168, а саме 15000000 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, про те, що пункт 2 Постанови № 168 не обмежує виплату одноразової грошової допомоги лише випадками смерті від поранення (контузії, травми чи каліцтва), а охоплює випадки смерті військовослужбовця в період воєнного стану, пов`язані із захистом Батьківщини, включаючи смерть від захворювання, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.
Також було сформовано такі висновки:
« 1. Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.
2. Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.
3. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.
4. Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.
5. За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій».
Колегія суддів звертає увагу, що саме по собі встановлення зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови № 168. За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.07.2026 у справі № 420/20374/24, від 30.06.2026 у справі № 120/14921/24.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не містять належних підстав касаційного оскарження відповідно до статті 328 КАС України та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2026 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №120/17002/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді В.М. Кравчук
В.М. Шарапа