Справа № 194/558/26
Номер провадження № 2/194/828/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Хоменка Д.Є.,
за участю секретаря судового засідання - Клімової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), про визнання дійсним договору міни нерухомого майна -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання дійсним договору міни нерухомого майна. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12.03.1999 р. між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договір міни нерухомого майна: однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , який був зареєстрований 12.03.1999 р. на Павлоградській товарній біржі за № 3/5 - НДТ та 18.03.1999 зареєстрований в міжміському колективному БТІ м. Тернівка за № 5-104/584. Зазначена в договорі міни квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Тернівським УЖКГ об`єднання «Павлоградвугілля! За № 4464 від 18.06.1996 р. та зареєстрованого в міжміському госпрозрахунковому БТІ м. Тернівка за № 35-375/53 про що зазначено в договорі. Зазначений в договорі міни житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Другої Павлоградської держнотконтори за № 2304 від 14.10.1975 р. та зареєстрованого в міжміському БТІ м. Тернівка за № 5-104 від 0.02.1988 р. Діяльність Павлоградської товарної біржи припинена 01.12.2010 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 померла. Факт родинних відносин з померлою підтверджено рішенням Тернівського міського суду від 02.02.2026 р. справа № 194/1793/25. Позивач після смерті матері ОСОБА_3 звернувся до державного нотаріуса для прийняття спадщини. Державний нотаріус 12.09.2012 р. відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав того, що згідно зі ст.. 227 ЦК України(в редакції 1963 р.) договори, щодо відчуження житлових будинків підлягали нотаріальному посвідченню. Позивач просить визнати дійсним договір міни нерухомого майна - однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , який був зареєстрований 12.03.1999 р. на Павлоградській товарній біржі за № 3/5 - НДТ та 18.03.1999 зареєстрований в міжміському колективному БТІ м. Тернівка за № 5-104/584.
15.04.2026 р. було відкрито провадження у справі і постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Позивач у судове засідання не з`явився, але в позовній заяві просить розглядати справу за відсутністю позивача, не заперечує проти ухвалення заочного рішення, судові витрати по справі просить залишити за позивачем.
Відповідач не з`явився у судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Також відповідач повідомлявся про розгляд справи згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування повідомлення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке було розміщене за десять днів до дати ухвалення цього рішення, однак у визначений йому строк відзиву на позов або інших клопотань суду не подав.
Отже, враховуючи приписи ст. 280 ЦПК України, неявку відповідача та неподання ним відзиву, суд приходить до висновку про проведення заочного розгляду справи.
Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, приходить до наступного.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 12.03.1999 р. між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договір міни нерухомого майна: однокімнатна квартира АДРЕСА_3 загальною площею 34,2 кв.м., житловою площею 17,1 кв.м. на житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 26,4 кв.м., який розташований на земельній ділянці загальною площею 0,15 га.(а.с.11-12)
Зазначена в договорі міни квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Тернівським УЖКГ об`єднання «Павлоградвугілля» За № 4464 від 18.06.1996 р. та зареєстрованого в міжміському госпрозрахунковому БТІ м. Тернівка за № 35-375/53.(а.с.12)
Зазначений в договорі міни житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Другої Павлоградської держнотконтори за № 2304 від 14.10.1975 р. та зареєстрованого в міжміському БТІ м. Павлограда за № 5-104 від 01.02.88 р.(а.с.12)
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є матір`ю позивача. Даний факт родинних відносин підтверджується рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02.02.2026 р. справа № 194/1793/26. (а.с.8-9)
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 актовий запис № 44. (а.с.7)
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що після смерті ОСОБА_4 позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. За результатами розгляду його звернення 14.09.2012 р. державним нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Підставою для відмови зазначено відсутність належним чином оформленого правовстановлюючого документа на нерухоме майно, зокрема те, що договір міни від 12 березня 1999 року не був нотаріально посвідчений, у зв`язку з чим нотаріус послався на положення статті 227 ЦК України (редакція 1963 року) та відповідні роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. за № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод дійсними».(а.с.10)
Таким чином, наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину підтверджує, що саме невизнання нотаріусом належності спадкодавцю спірного нерухомого майна стало перешкодою для оформлення позивачем спадкових прав у нотаріальному порядку, що зумовило його звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Отже, правова оцінка договору міни від 12 березня 1999 року має здійснюватися відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення.
Статтею 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року було передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, а недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Разом з тим, на час укладення спірного договору діяла частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу», відповідно до якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню.
Таким чином, законодавством, чинним на момент укладення договору міни, було встановлено спеціальний порядок оформлення угод, зареєстрованих на товарній біржі.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, відповідно до якої частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» є спеціальною нормою щодо положень статей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року, а тому укладення та реєстрація договору на товарній біржі унеможливлювали вимогу щодо його подальшого нотаріального посвідчення.
Верховний Суд також зазначив, що при вирішенні питання про дійсність правочину, укладеного під час дії ЦК УРСР 1963 року, застосуванню підлягає законодавство, чинне на момент його вчинення.
Судом встановлено, що договір міни від 12 березня 1999 року був укладений сторонами на Павлоградській товарній біржі за № 3/5 - НДТ та зареєстрований 18.03.1999 р. у встановленому на той час порядку в міжміському колективному госпрозрахунковому БТІ м. Тернівки за № 5-104/584.
Сторони фактично виконали умови договору: кожна зі сторін отримала у володіння та користування нерухоме майно, визначене договором міни. Договір протягом тривалого часу сторонами не оспорювався та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.
Суд бере до уваги також те, що сучасна судова практика виходить із того, що угоди щодо відчуження нерухомого майна, які були укладені та зареєстровані на товарній біржі в період дії відповідної редакції статті 15 Закону України «Про товарну біржу», не потребували нотаріального посвідчення. Зокрема, аналогічний правовий підхід застосовано судами до договору міни нерухомості, укладеного у 1999 році.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відсутність нотаріального посвідчення договору міни від 12 березня 1999 року не свідчить про його недійсність, оскільки договір був укладений та зареєстрований на товарній біржі відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення.
При цьому встановлення факту родинних відносин між позивачем та померлою ОСОБА_4 рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року підтверджує наявність у позивача правового інтересу щодо оформлення спадкових прав після смерті матері.
З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 280-280 ЦПК України, статтями 47, 48, 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року, статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», суд
У Х В А Л И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , про визнання дійсним договору міни нерухомого майна - задовольнити повністю.
Визнати дійсним договір міни нерухомого майна: однокімнатна квартира АДРЕСА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , який був зареєстрований 12.03.1999 р. на Павлоградській товарній біржі за № 3/5 - НДТ та 18.03.1999 зареєстрований в міжміському колективному БТІ м. Тернівка за № 5-104/584.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Головуючий суддя: Хоменко Д.Є.