ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6638/26 Справа № 171/1721/24 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Халаджи О. В.
суддів:Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконкому Зеленодольської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області про позбавлення матері дитини батьківських прав (суддя першої інстанції Томаш В.І., повний текст рішення складено 18 березня 2026 року),
В С Т А Н О В И В:
10 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконкому Зеленодольської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області про позбавлення матері дитини батьківських прав, в якому просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи.
Скарга мотивована тим, що місцевий суд при розгляді справи неповно з`ясував обставини про свідоме ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина.
Суд не взяв до уваги та не надав правової оцінки тому факту, що відповідачка свідомо періодично уже маючи на вихованні малолітню дитину неодноразово залишала її, а останній раз у липні 2023 року пішла з дому нікого не попередивши, поїхала до міста Кривого Рогу і там від початку вересня 2023 року по кінець січня 2024 року у групі осіб займатись виготовленням порнографічної продукції для подальшого її розповсюдження за грошову винагороду. У такий спосіб вона реалізувала свої злочинні дії спрямовані на виготовлення та розповсюдження відеопродукції порнографічного характеру, повторно, діючи із корисних намірів. Ці дії є неприйнятними з погляду суспільної моралі, загальновизнаних правил сором`язливості, ображають честь і гідність людини.
Вказує, що суд першої інстанції також залишив поза своєю увагою зазначений у позовній заяві факт, що відповідачка за рішенням Орджонікідзевського міського суду по цивільній справі №171/2098/23 від 23.12.2023 року зобов`язана на утримання сина сплачувати аліменти.
Суд в оскаржуваному рішенні безпідставно відхилив письмовий висновок Органу опіки та піклування виконкому Зеленодольської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 25.04.2024 року та повторний від 16.03.2026 року, не вказавши при цьому, яким саме чином цим Органом опіки та піклування були порушені чи недотримані вимоги Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 № 866.
ОСОБА_1 , просив заочне рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
ОСОБА_1 , у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.
Прокурор Мамаєва Є.М., у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення місцевого суду залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є: батько - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_2 (а.с.9).
Згідно довідки №327 від 18.08.2023 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, наданого виконкомом Зеленодольської міської ради с. Велика Костромка, за адресою - с. Велика Костромка зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8).
Згідно заочного рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області (справа №171/2098/23) від 25.12.2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини зі всіх видів її заробітку (доходів), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання даної позовної заяви до суду, тобто з 05.09.2023 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.10).
Згідно характеристики на ОСОБА_2 , наданої старостою Великокостромського старостинського округу за №26/04-03 від 25.04.2024 року, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_1 та неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 неодноразово залишала на тривалий час неповнолітнього сина на чоловіка та його матір, ОСОБА_4 , виїжджала з села в невідомому напрямку, не повертаючись додому протягом одного-двох місяців. Декілька разів ОСОБА_5 забирала з собою й сина, не повідомляючи про це чоловіка. Представники Нацполіції повідомляли до Великокостромського старостинського округу про її місцезнаходження та повертали дитину батькові. Наданий час місцезнаходження ОСОБА_2 невідомо. Її син, неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживає разом з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_4 (а.с.11).
Згідно характеристики на ОСОБА_1 , наданої старостою Великокостромського старостинського округу за №27/04-03 від 25.04.2024 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але на даний час фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (в будинку своєї матері). ОСОБА_1 працює в ДТЕК Криворізька ТЕС, через що вихованням та доглядом його сина ОСОБА_6 , в робочий час батька, займається бабуся - ОСОБА_4 . В будинку створені належні умови для проживання всіх членів родини. У дитини є спальне місце, іграшки, достатньо одягу, продуктів харчування. ОСОБА_1 турботливий батько та син. Постійно проводить свій вільний від роботи час з сином та матір`ю. Дитина відвідує дошкільну групу Великокостромської гімназії (онлайн). На адмінкомісіях при виконкомі Зеленодольської міської ради в с. Велика Костромка не розглядався. Скарг та звернень протягом останніх трьох місяців по відношенню до ОСОБА_1 в старостат с. Велика Костромка не надходило (а.с.12).
Згідно Акту обстеження умов проживання від 25.04.2024 року, за адресою - АДРЕСА_3 умови проживання задовільні, в будинку в наявності всі необхідні меблі та побутова техніка, газове опалення, електропостачання. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: для дитини облаштовано окреме спальне місце, місце для ігор, в наявності одяг та взуття відповідно до сезону. За даною адресою проживають: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати з родиною не проживає понад сім місяців, вихованням дитини займається батько. При відсутності батька (працює Криворізька ТЕС) за хлопчиком доглядає бабуся (а.с.13).
У висновку органу опіки та піклування виконкому Зеленодольської міської ради №27/06-03 від 16.03.2026 року про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 вказано, що органу опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що поведінка відповідачки відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, тощо.
Колегія суддів не може погодиться з даним висновком суду у повному обсязі.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами законів України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Проте, у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом (див. пункти 48-49), з врахуванням підходів Верховного Суду (див. пункти 49, 55-57), закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є більш вищим ніж «вірогідність доказів».
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні, оскільки, як правильно було встановлено місцевим судом, позбавлення батьківських прав є крайньою мірою.
Аналіз зібраних в матеріалах справи доказів не дає підстав вважати, що відповідачка злісно ухиляється від виконання своїх обов`язків.
Однак, як було встановлено матеріалами справи, що вироком Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 2025 року у справі №211/1909/24 (№1-кп/211/197/25) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.301 КК України та призначити їй покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права поширювати інформацію через мережу Інтернет на строк 1 рік, а на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк в 1 рік.
Апеляційний суд наголошує на тому, що вчиненні відповідачкою кримінальне правопорушення передбаченого ч.3 ст. 301 КК України у суспільстві вважається аморальним, однак колегія суддів зазначає, що у даному випадку не вбачається, що даний злочин впливає на психічний чи фізичний стан малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (§ 100).
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Доводи апеляційної скарги про безвідповідальність відповідачки до виконання батьківських обов`язків та відсутність її виправлення у ставленні до сина не можуть свідчити про безумовне ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків.
Разом з тим, оскільки в судовому засіданні встановлено, що раніше до відповідачки ОСОБА_2 не застосовувалося попередження про необхідність змінити своє ставлення до дитини, апеляційний суд вважає за необхідне попередити відповідачку ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та покласти на Орган опіки та піклування Зеленодольської міської ради Криворізького раону Дніпропетровської області контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.
Апеляційний суд, звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
Колегія суддів роз`яснює матері дитини, що з урахуванням відносин, що склалися між нею та сином, вона повинна застосовувати ініціативу у поновленні постійних материнських відносин з нею, вживати дієві заходи щодо прийняття участі у її вихованні, проявляти материнську турботу, у разі перешкоджання у зустрічах з сином, звертатися до органів опіки та піклування за допомогою в організації таких зустрічей, визначення їй часу та місця.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції, доповнивши мотивувальну та резолютивну частину наведеним вище змістом.
Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026 року змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення наступним змістом.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3
Покласти на Орган опіки та піклування Зеленодольської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В інший частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.П. Красвітна
Повний текст судового рішення складено 8 вересня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи