ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" вересня 2026 р. Справа№ 917/1831/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
без виклику сторін;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 (повний текст - 15.06.2026) на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026
у справі № 917/1831/23 (суддя - Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник"
до ОСОБА_1
про стягнення 175 704,59 грн.
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст поданої позовної заяви
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 175 704,59 грн., з яких 84 280,64 грн. основної заборгованості, 3 879,22 грн. 3% річних, 23 491,44 грн. інфляційних втрат, 47 197,16 грн. пені та 16 856,13 грн. штрафу за договором поставки № 102 від 08.05.2015 року на підставі статей 526, 527, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України.
09.06.2026 року відповідачем до суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення від 08.06.2026 року, в якій остання просила стягнути з позивача витрати понесені відповідачем на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 35 000,00 грн. у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог позивача.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" 9 249 грн 29 коп. основного боргу, 2 412 грн 46 коп. інфляційних втрат, 1 849 грн 86 коп. штрафу, 1 674 грн 12 коп. пені, 425 грн 72 коп. 3% річних та 238 грн 47 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на користь ОСОБА_1 18 222 грн 99 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" 02.07.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 року по справі №917/1831/23 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТІЇВСЬКИЙ ПРЯНИК" суму заборгованості у розмірі 175 704,59 грн, що складається з: 84 280,64 грн (сума заборгованості); 47 197,16 грн (пеня); 16 856,13 грн (штраф); 23 491,44 грн (інфляційні втрати) та 3 879,22 грн (3% річних). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТІЇВСЬКИЙ ПРЯНИК" суму сплаченого судового збору у розмірі 2 684 грн 00 коп.
02.07.2026 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №917/1831/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику доплатити судовий збір у встановленому відповідним законодавством розмірі (536,80 грн), про що надати суду докази в десятиденний строк.
08.07.2026 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява з доказами доплати судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №4311 від 08.07.2026. Заяву подано в строк, встановлений судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 було, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №917/1831/23 у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.
Також ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 було, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 917/1831/23 у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.
24.07.2026 від відповідачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, який приймається судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 викладено, зокрема, такий висновок, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тому вказані апеляційні скарги переглядаються разом.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
ТОВ «Тетіївський пряник» оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 917/1831/23, яким позов до ОСОБА_1 про стягнення 175 704,59 грн задоволено лише частково - на суму 9 249,29 грн основного боргу з похідними нарахуваннями. Заявник просив скасувати рішення та ухвалити нове - про повне задоволення позову.
Основний і фактично єдиний довід апеляційної скарги на рішення арифметична помилка суду першої інстанції у визначенні суми основного боргу. Апелянт вказує, що суд врахував поставку товару лише за трьома видатковими накладними на загальну суму 231 869,30 грн, тоді як фактично товар поставлявся за чотирма накладними на суму 306 900,65 грн (включно з накладною № 6799 від 10.12.2021 на 75 031,35 грн, яку суд, за твердженням апелянта, помилково не врахував). Оскільки відповідачем оплачено товару на 222 620,01 грн (що підтверджується касовими прибутковими ордерами і не заперечувалось відповідачем у процесуальних документах), апелянт наполягає, що дійсна сума заборгованості становить 84 280,64 грн (306 900,65 - 222 620,01), а не 9 249,29 грн, як визначив суд.
Виходячи з цього, апелянт наводить власний перерахунок похідних вимог на підставі виправленої суми основного боргу за період прострочення з 26.02.2022 по 08.09.2023 (560 днів): пеня за пунктом 5.4 договору (0,1% за день) - 47 197,16 грн; штраф (20%) - 16 856,13 грн; інфляційні втрати за статтею 625 ЦК України - 23 491,44 грн; 3% річних - 3 879,22 грн. Разом із основним боргом загальна сума вимог, на переконання апелянта, повинна становити 175 704,59 грн - тобто повний розмір, заявлений у позовній заяві.
На підставі викладеного апелянт просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва, ухвалити нове рішення про повне задоволення позову на суму 175 704,59 грн та стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору.
ТОВ «Тетіївський пряник» оскаржує також додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №917/1831/23, яким частково задоволено заяву ОСОБА_1 та стягнуто з апелянта на її користь 18 222,99 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи це рішення незаконним та необґрунтованим.
Апелянт зазначає, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем було подано документи щодо послуг адвокатами. Однак стосовно послуг саме адвоката Чубарова Д.В. (на суму 25 000 грн згідно з договором та тарифом) до заяви не долучено детального опису виконаних робіт (наданих послуг), що є прямим порушенням вимог частини третьої статті 126 ГПК України. Апелянт наголошує, що договір про надання правової допомоги та додаток до нього самі по собі не містять деталізації робіт на заявлену суму, а відсутність такого опису унеможливлює встановлення судом переліку, вартості та обґрунтованості фактично наданих Чубаровим Д.В. послуг.
На цій підставі апелянт вважає, що суд першої інстанції передчасно й помилково визнав обґрунтованими витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн, не перевіривши дотримання встановлених законом вимог до підтвердження таких витрат.
На цих підставах апелянт просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі №917/1831/23 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.
5. Вимоги відзиву на апеляційну скаргу та короткий зміст наведених у ньому доводів
ОСОБА_1 заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «Тетіївський пряник» - на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026. Водночас, вважає рішення суду першої інстанції незаконним, тільки з протилежних підстав: якщо апелянт наполягає на повному задоволенні позову, то ОСОБА_1 наголошує, що суд мав відмовити в позові повністю.
Основний довід відзиву стосується арифметичної помилки самого позивача. Так, ОСОБА_1 вказує, що підсумкові суми, зазначені безпосередньо у видаткових накладних (№6799, №2, №283, №692), дають загальну суму поставки 305 177,51 грн, тоді як ТОВ «Тетіївський пряник» у своєму розрахунку помилково використав щодо накладної №6799 суму до застосування знижки, унаслідок чого завищив загальну вартість поставки на 1 723,14 грн. Виходячи з фактичних сум оплати та поставки, за версією відповідачки, спірною залишається лише сума за однією накладною - №692 від 11.02.2022 на 82 557,50 грн (а не 84 280,64 грн, як зазначено в позові).
Головний змістовний довід полягає в тому, що ОСОБА_1 заперечує факт підписання нею саме цієї спірної накладної №692 та отримання за нею товару. Відповідачка детально аналізує висновок судової почеркознавчої експертизи, наголошуючи, що підписи у спірних накладних не належать ОСОБА_1 (група зразків №1, походження яких підтверджено незалежними джерелами), а встановлений експертом збіг цих підписів стосується лише документів, наданих самим позивачем як порівняльні зразки (№95 і №97, група №2) - походження яких так само не підтверджено незалежно, тобто сам факт збігу не доводить, що підписантом була саме ОСОБА_1 . Відповідач також посилається на нотаріально засвідчену заяву свідка - менеджера позивача, - яка визнала, що особисто вносила прізвище « ОСОБА_1 » у графу «Отримав(ла)» ще до передання накладних водію, що, на переконання відповідачка, свідчить про оформлення спірного документа в межах внутрішнього документообігу самого позивача, а не про фактичне отримання товару ОСОБА_1 .
Окремим процесуальним доводом відповідачка вказує, що суд першої інстанції взагалі не розглянув її заяву про зменшення неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, не навівши жодних мотивів її відхилення, чим порушив статтю 86 та пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України. На випадок якщо апеляційний суд усе ж визнає борг доведеним, відповідач наводить розгорнуту аргументацію на користь зменшення штрафу і пені: недоведеність позивачем реальних збитків, значний ступінь виконання нею договору, відсутність ознак недобросовісності в її поведінці, та те, що сама суперечка спричинена неналежним оформленням документів позивачем.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила відмовити в задоволенні апеляційних скарг позивача, скасувати рішення від 03.06.2026 з ухваленням нового рішення про повну відмову в позові, додатково - на випадок часткового чи повного задоволення позову - просить зменшити розмір штрафу та пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
Так, у відзиві на апеляційну скаргу щодо правничої допомоги сторона зазначила, що вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуване додаткове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 заперечує проти доводу позивача про недоведеність витрати на правничу допомогу адвоката Чубарова Д.В., вказуючи, що суд уже перевірив ці витрати по суті (зменшивши їх з 25 000,00 до 20 000,00 грн), а сам позивач не називає, які саме послуги нібито не надавались. Разом з тим ОСОБА_1 заперечує проти відмови суду у стягненні 10 000,00 грн витрат на іншого представника (АБ «Куропати Олексія»), вказуючи, що договір, на відсутність якого послався суд, насправді був поданий клопотанням від 24.02.2025. Окремо відповідач звертає увагу, що суд взагалі не вирішив питання розподілу 17 038,80 грн витрат на судову почеркознавчу експертизу, попри подану платіжну інструкцію.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, скасувати додаткове рішення від 18.06.2026 з новим розподілом судових витрат на її користь (25 000,00 грн + 10 000,00 грн + 17 038,80 грн), а також покласти на позивача понесені нею 3 500,00 грн витрат на представництво в апеляційній інстанції.
Позивач отримав відзив відповідачки 24.07.2026, однак свої заперечення щодо заявленого розміру адвокатських витрат не надав.
6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин
Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.05.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Кавко Оленою Михайлівною (відповідачка, покупець) укладено договір поставки № 102 (договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати товар, а покупець зобов`язується прийняти поставлений товар та оплатити його.
Відповідно до пункту 2.2 договору датою поставки вважається дата отримання товару покупцем.
Згідно з пунктом 3.1 договору кількість, якість, асортимент, комплектність та ціна кожного виду товару вказується в накладних на кожну партію товару.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату за отриману продукцію згідно накладних.
Згідно з пунктом 4.2 договору плата за партію товару здійснюється з відстрочкою 14 календарних днів.
У відповідності до пункту 7.1 договору даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2016 року.
Згідно з пунктом 7.2 договору якщо договір не поновлено або не розірвано, його дія продовжується.
Пунктом 7.3 договору визначено, що даний договір може бути припинений достроково лише за письмовою угодою сторін. Припинення договору може набути чинності лише при обов`язковому взаєморозрахунку сторін.
Крім того, судом встановлено, що 18.04.2022 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Кавко Оленою Михайлівною за власним рішенням.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, просив стягнути з відповідачки 84 280,64 грн. основної заборгованості, оскільки на виконання умов договору між сторонами складено та підписано наступні видаткові накладні, а саме: за № 692 від 11.02.2022 року на суму 82 557,50 грн., № 283 від 24.01.2022 року на суму 81 045,50 грн. № 2 від 04.01.2022 року на суму 68 266,30 грн., у зв`язку з чим позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 306 900,65 грн.
При цьому, обидві сторони визнають, що відповідачка частково здійснила оплату за поставлений позивачем товар на суму 222 620,01 грн.
ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
При цьому, поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 990/220/24, Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 916/1055/23.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, в обґрунтування підстав позову заявник зазначив: «Поставка товару підтверджується видатковими накладними: №692 від 11.02.2022 року на суму 82 557 (вісімдесят дві тисячі п`ятсот п`ятдесят сім гривень) грн. 50 коп.; №283 від 24.01.2022 року на суму 81 045 (вісімдесят одна тисяча сорок п`ять гривень) грн. 50 коп.; №002 від 04.01.2022 року на суму 68 266 (шістдесят вісім тисяч двісті шістдесят шість гривень) грн. 30 коп».
Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 627 ЦК України згідно із ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом першої інстанції встановлено, що спірні видаткові накладні, а саме за № 692 від 11.02.2022 року на суму 82 557,50 грн., № 283 від 24.01.2022 року на суму 81 045,50 грн. № 2 від 04.01.2022 року на суму 68 266,30 грн. підтверджує факт поставки та отримання відповідачем товару на загальну суму 231 869,30 грн (з урахуванням виправлення, що містить видаткова накладна № 2 від 04.01.2022 року).
В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника як підставу для скасування рішення суду першої інстанції в частині того, що суд першої інстанції помилково виходив із поставки за трьома видатковими накладними, оскільки сам позивач (як в первісній редакції, так і в новій редакції позовної заяви) зазначає про заборгованість за трьома видатковими накладними. В даному аспекті суд апеляційної інстанції враховує долучення позивачем до позовної заяви копії чотирьох видаткових накладних, однак подання таких доказів не змінює підстави позову, визначені самим заявником. Так, суд розмежовує визначення позивачем підстав позову від подання стороною доказів в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86 ГПК України. Той факт, що позивач надав до суду чотири накладні не змінює підстав поданого позову. Тоді як заборгованість (в разі її наявності) за четвертою накладною може бути підставою окремого позову в загальному порядку.
Разом з цим, матеріалами справи підтверджується часткова оплату відповідачкою поставленого товару, що підтверджується наступними прибутковими касовими ордерами: № 54 на суму 73 308,21 грн; № 246 на суму 68 266,30 грн, № 552 на суму 81 045,50 грн.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, що відповідачкою оплачено товару на 222 620,01 грн (що підтверджується вказаними касовими прибутковими ордерами і не заперечувалось відповідачем у процесуальних документах). А тому з урахуванням поставки товару на 231 869,30 грн та оплати відповідачкою на суму 222 620,01 грн, висновок суду першої інстанції, що розмір непогашеної заборгованості становить 9 249,29 грн - є правомірним. А доводи апелянта в цій частині необґрунтованими.
Щодо підстав та розміру стягнених інфляційних втрат та річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, від 04.05.2022 у справі №761/28949/17, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №908/153/21, від 07.09.2022 у справі №924/159/14 , від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
При цьому, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з своєчасної та повної оплати за поставлений товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 879,22 грн. 3% річних, 23 491,44 грн. інфляційних втрат (у відповідності до наданого позивачем розрахунку).
При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21.
В цій частині суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції (з урахуванням визнання обґрунтованим розміром суми заборгованості в розмірі 9 249,29 грн) - 2 412,46 грн. інфляційних втрат та 425,72 грн. 3% річних та 1 849,86 грн пені за заявлені періоди. У стягненні решти суми інфляційних втрат, 3% річних та пені суд першої інстанції правомірно відмовив.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи обох сторін в частині зазначення заперечень щодо наданого судовими експертами висновку почеркознавчої експертизи, оскільки, по-перше, у поданому висновку частково було підтверджено виконання рукописного тексту на спірних видаткових накладних саме ОСОБА_1 , по-друге, матеріалами справи, зокрема, прибутковими касовими ордерами було підтверджено обставини часткової оплати постановленого товару. Дані обставини не спростовані відповідачкою ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції. А тому такі доводи обох сторін відхиляються через необґрунтованість.
Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи відповідачки (викладені у відзиві на апеляційну скаргу) про необхідність зменшення розміру річних та пені з посиланням на положення ст. 551 ЦК України, оскільки відповідачкою апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не подавалась. Тоді як суд апеляційної інстанції не може погіршувати становище апелянта за результатами апеляційного перегляду рішення за його ж скаргою. А тому доводи відповідачки в цій частині відхиляються через необґрунтованість.
В даному аспекті суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника з посиланням на заяви свідків, оскільки, виходячи з положень ст. 77 ГПК України, відповідно до якої обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. А тому з урахуванням наявності в матеріалах справи видаткових накладних, частково рукописний текст на яких був здійснений відповідачкою, враховуючи часткову оплату поставленого товару, заяви свідків на спростування вказаних обставин - не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення суду першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткову обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично направлені на переоцінку обставин, які були правильно досліджені судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядав справу в межах ст. 269 ГПК України та підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги не встановив.
Щодо незгоди апелянта з додатковим рішення, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на користь ОСОБА_1 18 222 грн 99 коп. витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Нормою ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону).
Водночас, відповідно до положень ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем надано такі докази суду: договір № 25012023 про надання правничої допомоги від 25.10.2023 року, укладеного між відповідачем та адвокатом Чубаровим Д.В. Тариф вартості послуг від 25.10.2023 року на суму 25 000,00 грн., який є додатком № 1 до договору № 25012023 про надання правничої допомоги від 25.10.2023 року, платіжну інструкцію № P24A[номер приховано]D1371 від 26.10.2023 року на суму 10 000,00 грн., платіжну інструкцію № P24A[номер приховано]D9168 від 18.01.2024 року на суму 10 000,00 грн., акт приймання-передачі наданих послуг № 08 від 08.06.2026 року на суму 10 000,00 грн., рахунок на оплату № 01 від 01.06.2026 року на суму 4 000,00 грн., рахунок на оплату № 11 від 11.02.2025 року на суму 2 000,00 грн., рахунок на оплату № 27 від 27.01.2026 року на суму 4 000,00 грн., платіжну інструкцію № 269667856 від 08.06.2026 року на суму 4 000,00 грн., платіжну інструкцію № 207776708 від 11.02.2025 року на суму 2 000,00 грн., платіжну інструкцію № 251364290 від 27.01.2026 року на суму 4 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до правового висновку, викладеного у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
При цьому колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
В даному аспекті щодо представництва інтересів відповідачки двома адвокатами, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично під час розгляду даної справи адвокатом Куропатою О.В. (повноваження якого підтверджуються ордером серії АА № 1539580 від 17.02.2025 року) було подано лише заяву про залучення його як представника, заяву про ознайомлення з матеріалами справи та заяву про відшкодування адвокатських витрат за надані ним послуги. А тому є правомірним висновок суду першої інстанції, що витрати, пов`язані з правничою допомогою наданих адвокатом Куропатою О.В. не підтверджені матеріалами справи, то стягнення таких витрат за подання вказаних заяв - є необґрунтованим. Таким чином доводи відповідачки в цій частині відхиляються через необґрунтованість, тоді як скаржник в суді апеляційної інстанції в цій частині додаткове рішення не оскаржує.
Так, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши надані адвокатом послуги, дослідивши подані адвокатом процесуальні документи, зазначає, що частково враховує доводи апеляційної скарги про завищення розміру витрат на послуги адвоката, які судом першої інстанції було визнано обґрунтованим. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що ціна позову становить 175 704,59 грн. При цьому, дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності справи, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованою та співмірною зі складністю справи та фактично наданими послугами є витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Заяв про зменшення розміру витрат на послуги адвоката від іншої сторони не надходило.
Тоді як виходячи з принципу пропорційності, з урахуванням часткового задоволення розміру позовних вимог, витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 9 136,00 грн.
А тому, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 18 222 грн 99 коп. витрат на професійну правничу допомогу - є необґрунтованим. Таким чином, п. 2 додаткового рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 18 222 грн 99 коп. витрат на професійну правничу допомогу слід змінити, шляхом викладення рішення в цій частині в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на користь ОСОБА_1 9 136,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви - відмовити».
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275-277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги на основне рішення у даній справі без задоволення, а основне рішення суду першої інстанції - без змін. Водночас, апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення зміні, шляхом викладення п. 2 резолютивної частини у вказаній судом апеляційної інстанції редакції.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги на основне рішення, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Щодо поданої заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 500,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження понесених витрат, адвокатом відповідачки було подано (долучено до відзиву) рахунок на оплату № 23 від 23.07.2026 на суму 3 500,00 грн, квитанція про оплату виставленого рахунку № 275917292 від 23.07.2026, а також акт приймання-передачі наданих послуг № 24 від 24.07.2026.
Вказана сума фактично було сплачена за підготовку відзиву на апеляційну скаргу. Заперечень щодо поданої заяви від апелянта не надійшло.
Так, проаналізувавши надані адвокатом послуги, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично адвокатом було підготовлено відзив, який було прийнято в порядку ст. 263 ГПК України та частина доводів якого була врахована судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи. Таким чином, обґрунтованим розміром витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції становить - 3 500,00 грн. Таким чином, заява відповідачки про стягнення витрат на послуги адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню.
Щодо розподілу витрат на проведення експертизи, які суд першої інстанції не розподілив, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторони не позбавлені права звернутись з відповідною заявою до суду першої інстанції про здійснення відповідного розподілу в порядку ст. 244 ГПК України, оскільки такий здійснено не було.
Керуючись ст. 2, 4, 129,269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 917/1831/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі №917/1831/23 - залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 917/1831/23 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 у справі № 917/1831/23 - змінити, шляхом викладення п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (09801, Київська область, Білоцерківський район, місто Тетіїв, вулиця Цвіткова, будинок 69; ЄДРПОУ: 36178864) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 9 136 (дев`ять тисяч сто тридцять шість) грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви - відмовити».
4. Здійснити розподіл судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Судовий збір, у зв`язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
6. Заяву ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції задовольнити.
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (09801, Київська область, Білоцерківський район, місто Тетіїв, вулиця Цвіткова, будинок 69; ЄДРПОУ: 36178864) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн витрат на професійну правничу допомогу».
7. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.
8. Матеріали справи № 917/1831/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова