ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року Луцьк Справа № 140/5183/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про перебування на військовому обліку; зобов`язання здійснити внесення актуальної інформації щодо у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації про виключення з військового обліку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у 2014 році досяг граничного віку перебування в запасі відповідно до законодавства, чинного на той час, у зв`язку з чим, на його думку, був виключений з військового обліку та перестав належати до категорії військовозобов`язаних. Позивач вважає, що подальше законодавче збільшення граничного віку перебування в запасі до 60 років не може застосовуватися до нього, оскільки відповідні правовідносини виникли у 2014 році, а закон не має зворотної дії в часі.
Позивач зазначає, що у його військовому квитку відсутній запис про виключення з військового обліку, однак вважає, що за законодавством, чинним на момент досягнення ним граничного віку, він автоматично перестав перебувати на військовому обліку. При цьому заяви про повторне взяття на військовий облік він не подавав та, на його думку, обов`язку самостійно оновлювати персональні дані після виключення з військового обліку законодавством не встановлено.
Також позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , як орган ведення Реєстру, зобов`язаний забезпечувати внесення до нього повної та достовірної інформації, а також її актуалізацію. У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про внесення до Реєстру інформації про його виключення з військового обліку, однак станом на дату звернення до суду відповіді на заяву не отримав.
У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 07.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву від 01.06.2026 представник відповідача заперечив проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні виходячи з наступних підстав.
Вказав, що спірні правовідносини регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», який визначає, зокрема, загальні засади військового обліку військовозобов`язаних. Військовий обов`язок включає, серед іншого, виконання військового обов`язку в запасі, а військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
На думку відповідача, перебування особи на військовому обліку покладає на неї відповідні обов`язки, зокрема прибувати за викликом ТЦК та СП, проходити медичний огляд, виконувати військовий обов`язок у запасі та дотримуватися правил військового обліку.
Обґрунтовуючи свою позицію щодо граничного віку, відповідач посилається на статті 27, 28 та 32 Закону №2232-XII. Зазначає, що на момент досягнення позивачем 40-річного віку законодавством дійсно передбачався інший граничний вік перебування в запасі, у зв`язку з чим особи, які його досягли, підлягали виключенню з військового обліку та переведенню у відставку. Водночас у подальшому законодавство було змінено.
Зокрема, відповідач звертає увагу на зміни до статті 28 Закону №2232-XII, внесені Законами України від 27.03.2014 №1169-VII та від 22.07.2014 №1604-VII, якими граничний вік перебування в запасі другого розряду було послідовно збільшено спочатку до 50, а надалі до 60 років. При цьому положення про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є одночасно граничним віком перебування у запасі та військовому резерві, залишилося чинним. Тому, за твердженням відповідача, після внесення відповідних змін позивач не досяг встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.
Окремо відповідач заперечує доводи позивача щодо зворотної дії закону в часі. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, відповідач зазначає, що нормативно-правовий акт діє з моменту набрання ним чинності до моменту втрати чинності, а до відповідної події чи факту застосовується закон, який діяв на час їх виникнення. Водночас, на думку відповідача, внесені до Закону №2232-XII зміни не мають зворотної дії, а встановлюють нове правове регулювання для осіб, які на момент набрання ними чинності ще не досягли нового граничного віку перебування в запасі.
Відповідач вважає, що підвищення граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі було спрямоване на розширення кола осіб, на яких поширюється військовий обов`язок, зокрема осіб, які мають досвід військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто на збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Отже, нова редакція Закону №2232-XII поширюється на осіб, які не досягли встановленого ним граничного віку перебування в запасі.
Таким чином, відповідач вважає, що доводи позивача про порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі є необґрунтованими, оскільки зміни законодавства щодо граничного віку перебування в запасі встановили нове правове регулювання, відповідно до якого позивач не досяг граничного віку перебування в запасі. З огляду на це відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні.
Враховуючи вищевикладене просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Інших заяв по суті справи не надходило.
Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що згідно з витягом із застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , є військовозобов`язаний, інформація про відстрочку відсутня, Постанова ВЛК: відсутня. В графі «причина звернення до Нацполіції» вказано: не пройшли (відмовилися від проходження) ВЛК.
Як слідує з матеріалів справи позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, однак відповідь відповідача на згадану заяву в матеріалах справи відсутня.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправні дії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон України № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 1 України № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із ч. 8 ст. 2 Закону України № 2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходження зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.
Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону України № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст. 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За правилами ч. 1 ст. 34 Закону №2232-XII персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону № 2232-ХІІ.
Пунктом 2 ч.1 ст.37 Закону № 2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних;
військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;
які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;
які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;
призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу;
жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;
які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;
які є кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону;
Пунктом 2 ч. 1 ст. 37 Закону №2232-XII визначено, що зняттю з військового обліку військовозобов`язаних підлягають громадяни України:
які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік за новим місцем проживання;
які призвані чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
які направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
які зараховані до військового оперативного резерву;
в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.6 ст.37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;
6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок №1487). Він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Згідно пункту 2 Порядку №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:
фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;
здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами;
подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Пунктом 3 Порядку №1487 визначено, що військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
За нормами п.15 Порядку №1487 за умови запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»:
- взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомості про яких наявні та актуалізовані (верифіковані) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за умови дотримання ними правил військового обліку здійснюється на підставі відомостей про декларування, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання осіб в електронній формі, надісланих органами, що здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (далі - органи реєстрації) через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;
- відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надіслані органом реєстрації через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є підставою для взяття особи на військовий облік або зняття з військового обліку районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, органом СБУ, відповідним підрозділом розвідувального органу.
Відповідно до п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.
Приписами статті 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (21.01.1974), було визначено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (21.01.2014), було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Законом України від 27.03.2014 №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі - Закон № 1169-VII, який набрав чинності 01.04.2014) було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, частину другу статті 28 Закону № 2232-XII викладено у такій редакції: «Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 50 років».
Законом України від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014), було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри « 50» замінено цифрами « 60».
У матеріалах справи відсутні докази виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі, а саме 21.01.2014, у зв`язку з досягненням ним 40-річчя.
Копія військового квитка в матеріалах справи відсутня, застосунок «Резерв+» такої відмітки не містить.
Вважаючи, що повинен був бути виключеним з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі (40 років) у 2014 році, позивач стверджує, що повторне взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов`язаного є протиправним.
Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24 дійшов висновку, що законодавець у статті 37 Закону чітко виокремлює поняття «зняття» з військового обліку та «виключення» з військового обліку, при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.
Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку громадяни продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.
Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що він мав бути виключеним з такого обліку у 2014 році на підставі ст. 32 Закону № 2232-XII, у редакції чинній станом на 21.01.2014.
Між тим, при вирішенні даного спору слід враховувати, що положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.
Так, згідно зі ст.28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку 21.01.2014, запас військовозобов`язаних поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві
У подальшому, Законом № 1169-VII внесено зміни до ст.28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом №1604-VII - до 60 років.
Однак, приписи ст.28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Тобто з набранням чинності вказаних змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.
Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично взято на облік, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки він ще не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.
При цьому, суд враховує, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави. У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами ст.28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, то відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних. Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 у справі 280/6524/24.
З таких обставин, позовні вимоги позивача щодо зобов`язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, задоволенню не підлягають.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя А.Я. Ксензюк