ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
09 вересня 2026 року справа № 380/18564/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сподарик Н.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 27.04.2022 по 23.03.2026 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 27.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 23.03.2026 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 23.03.2026 із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.1, 5 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, Верховний Суд неодноразово зазначав, що положення ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022 року), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, суддя враховує, що положення розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним ч.2 ст.233 КЗпП України та не містять жодних застережень щодо застосування цього Закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
За правилами ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Вимоги заявлені позивачем стосуються періоду проходження служби з 27.04.2022 до 23.03.2026.
З огляду на те, що до 19.07.2022 діяла норма, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог за період з 27.04.2022 по 18.07.2022 позов подано з дотриманням строк звернення до суду.
Що стосується позовних вимог за період з 19.07.2022, суд зазначає таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
В означеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст.233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме ч.1 ст.233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).
Відтак, згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24), для працівника, який продовжує працювати не застосовується тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, тоді як у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні застосовується тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення (одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
До того ж, Верховний Суд у постановах від 24.02.2026 у справі № 300/1236/25, від 29.01.2026 у справі № 380/17739/24, від 29.01.2026 у справі № 380/14780/24, від 29.12.2025 у справі № 580/9034/24, від 18.12.2025 у справі № 340/6466/24, від 12.12.2025 у справі № 460/7194/24, від 04.12.2025 у справі № 380/25392/24 послідовно дотримується позиції, відповідно до якої для встановлення дат, з якими пов`язується початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19.07.2022, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.
Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 23.03.2026.
Відтак, суд вважає, що з 23.03.2026 у позивача є три місяці для звернення до суду з цією позовною заявою.
До суду позовна заява надійшла 03.09.2026, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
Разом із позовною заявою, представником позивача подано заяву, в якій просить поновити строк для звернення до суду та відкрити спрощене позовне провадження. Звернув увагу на введений в Україні воєнний стан. Крім цього, зазначив, що позивач продовжує проходити військову службу. Просить взяти до уваги психологічне напруження позивача після проходження військової служби в умовах воєнного стану.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оціночні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час спливу строків звернення до суду.
Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об`єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Така позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до ч.2 якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка має об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Позивачем не наведено об`єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк.
Щодо покликань позивача про запровадженням воєнного стану в Україні суд зауважує таке.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Представником позивача не надано доказів того, що запровадження воєнного стану стало перешкодою для своєчасного звернення до суду та перебуває у прямому причинному зв`язку, а саме покликання на запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення процесуальних строків.
Крім цього, представник позивача не обґрунтовує, яким чином проходження військової служби вплинуло на пропуск строку звернення до суду.
Позивач не надав жодних доказів в підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини нарахування йому грошового забезпечення. Доказів, що відповідач чинив йому перешкоди у отриманні відповідної інформації, позивачем також не надано.
З огляду на зазначені обставини, суд не вбачає підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
За правилами ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відтак, суддя висновує, що зазначені представником позивача обставини, якими обґрунтовується поважність причин пропуску строку звернення до суду мають абстрактний характер та не підтверджуються жодними доказами, а тому такі слід визнати неповажними.
Отже, підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з огляду на повідомлені ним обставини немає.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, позов залишається без руху, якщо підстави, вказані нею у заяві про поновлення строку, визнані судом неповажними.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою та вказати інші підстави для поновлення строку, якщо такі існують.
Виходячи з викладеного, позовну заяву подано без додержання вимог статей 44, 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 169 вказаного Кодексу суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Беручи до уваги наведене, наявні правові підстави для залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
Позовну заяву залишити без руху.
Причини пропуску строку звернення до суду викладені в клопотанні визнати неповажними.
Надати позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали - десять днів з дня отримання копії ухвали у такий спосіб: скерувати до Львівського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої надати:
- клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази у підтвердження викладеного у такому клопотанні з обґрунтуванням поважності причин пропуску звернення до суду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу (представнику позивача).
Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Сподарик Наталія Іванівна