Справа № 420/39254/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить:
визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за несвоєчасний остаточний розрахунок (виплата індексації грошової допомоги) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби з ОСОБА_1 ;
зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення) за період з 02.11.2021 по 15.10.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Стислий виклад позиції позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.11.2021 №500-ОС його звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу, проте під час проходження служби та при звільненні відповідач безпідставно не нараховував і не виплачував йому індексацію грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі №420/10021/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 визнано протиправною, а відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити цю індексацію. На виконання цього рішення відповідач сплатив позивачу 44920,85 грн лише 15.10.2025.
Позивач вважає, що оскільки станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунку в повному обсязі, він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України. Позивач наголошує, що спеціальне законодавство, яке регулює проходження військової служби, не встановлює наслідків порушення строків розрахунку при звільненні, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми Кодексу законів про працю України.
Розмір середньоденного грошового забезпечення позивач визначає за архівною відомістю за 2021 рік виходячи з виплат за вересень і жовтень 2021 року та кількості 61 день, що становить 558,95 грн. Позивач також зазначає, що до складу грошового забезпечення входить компенсація податку на доходи фізичних осіб, посилаючись на пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, і що позов подано в місячний строк з дня фактичного розрахунку.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що розмір відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України підлягає зменшенню за принципом пропорційності. На обґрунтування цього відповідач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, а також на постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 і від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Відповідач вважає, що середньомісячна заробітна плата позивача має обчислюватися з виплат за червень і липень 2022 року, які становлять по 15660,60 грн, а період, за який нараховується відшкодування, обмежений 183 днями з 15.04.2025 до 15.10.2025. Відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення відповідач визначає як 48 відсотків (44920,85 грн від 92883,78 грн) і обчислює суму відшкодування у розмірі 46595 грн (530,46 грн х 48 відсотків х 183 дні). Водночас у прохальній частині відзиву відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Відповідач також просить урахувати окрему думку судді Верховного Суду Смоковича М.І. від 09.12.2024 у справі №440/6856/22 щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин.
Процесуальні дії у справі
Суд ухвалою від 01.12.2025 відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою суд витребував у відповідача докази проходження позивачем військової служби, довідку про середній розмір грошового забезпечення, обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, довідку про повну суму грошового забезпечення, виплаченого під час звільнення, із обов`язковим зазначенням складових та дати виплати, а також інформацію про наявність у відповідача статусу розпорядника бюджетних коштів.
Відповідач 15.12.2025 подав відзив на позовну заяву, до якого додав частину витребуваних судом доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.11.2021 №500-ОС, майстер-сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби I категорії - інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), звільненого у запас Збройних Сил України за підпунктом «д» (через службову невідповідність) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01 листопада 2021 року. Цим самим наказом остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 01 листопада 2021 року, а позивача направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з архівною відомістю за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, позивачу нараховано грошове забезпечення за вересень 2021 року в сумі 16951,92 грн, за жовтень 2021 року - 17144,26 грн, за листопад 2021 року - 47792,88 грн. У складі нарахувань за вересень і жовтень 2021 року відображено, зокрема індексацію грошового забезпечення по 540,03 грн за кожен місяць та компенсацію податку на доходи фізичних осіб у сумах 2585,89 грн і 2615,23 грн; суми утриманого податку на доходи фізичних осіб за ці ж місяці становлять 2585,89 грн і 2615,23 грн відповідно. У складі нарахувань за листопад 2021 року відображено індексацію грошового забезпечення в сумі 30216,59 грн та грошову допомогу на оздоровлення в сумі 9785,03 грн. Одноразових виплат такого характеру у вересні та жовтні 2021 року позивачу не нараховувалось.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі №420/10021/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025:
визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення ("базового місяця") - січень 2008 року;
зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання наведеного судового рішення відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 44920,85 грн, що підтверджено, зокрема копією повідомлення банку про безготівкове зарахування з призначенням платежу «Виконання судового рішення (пер-ня індексації грошового забезпечення), (відн.кас.вид. 14.10.25р.); Рішення Одеського окружного адмін. суду по справі №420/10021/24 від 02.06.2025р.».
Позивач зазначив у позовній заяві, що ці кошти надійшли на його рахунок 15.10.2025. Розмір виплати та дату її надходження відповідач визнав у відзиві на позовну заяву від 15.12.2025, поклавши дату 15.10.2025 у власний розрахунок, а тому відповідно до частини першої статті 78 КАС України ці обставини доказуванню не підлягають. Днем фактичного розрахунку суд вважає 15.10.2025 - день надходження коштів позивачу.
За накладною АТ «Укрпошта» №6508200133361 від 20.10.2025 позивач надіслав відповідачу звернення, у якому просив надати розрахунок виплаченої індексації та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення. Доказів розгляду цього звернення або надання відповіді на нього матеріали справи не містять.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02.03.2022 №91-ОС позивача зараховано у списки особового складу загону та на всі види забезпечення з 02 березня 2022 року як призваного на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.08.2022 №374-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 09 серпня 2022 року у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На виконання ухвали суду від 01.12.2025 відповідач подав довідку про доходи від 15.12.2025, за якою позивачу нараховано заробітну плату за червень 2022 року в сумі 15660,60 грн та за липень 2022 року в сумі 15660,60 грн, загальна сума доходу становить 31321,20 грн, середньоденна заробітна плата - 513,46 грн, середньомісячна заробітна плата - 15660,60 грн.
Разом з довідкою відповідач подав архівну відомість за період з січня 2022 року по грудень 2022 року, за якою позивачу нараховано за червень 2022 року 46677,81 грн і за липень 2022 року 47360,20 грн. У складі цих нарахувань відображено індексацію грошового забезпечення 1017,21 грн за червень і 1066,00 грн за липень, винагороду за бойове чергування 633,60 грн за липень та додаткову винагороду за постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 по 30000,00 грн за кожен місяць.
Довідку про повну суму грошового забезпечення, виплаченого позивачу під час звільнення 01.11.2021, із зазначенням складових такого забезпечення та дати виплати відповідач не надав.
Вважаючи протиправними дії відповідача стосовно невиплати середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Абзацом другим частини третьої цієї ж статті встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Суд зазначає, що наведеними законами та іншими актами, які регулюють проходження військової служби, не врегульовано питання наслідків порушення строків проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця. За таких обставин до спірних правовідносин суд застосовує статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як загальні норми, що поширюються на відносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на 01.11.2021, було встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, за якою роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведені норми суд застосовує в редакціях, чинних на відповідні частини періоду затримки, оскільки затримка розрахунку розпочалася 02.11.2021, тобто до набрання чинності Законом №2352-IX, і тривала після 19.07.2022.
Вирішуючи питання про те, чи мало місце звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України пов`язує відповідальність роботодавця саме зі звільненням працівника.
Суд зауважує, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини може бути наслідком як звільнення з військової служби, так і переміщення по службі, і лише в першому випадку виникає передбачений цією статтею юридичний склад.
У постанові від 03 лютого 2026 року у справі №400/5149/24 Верховний Суд зазначив: «Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку»; «Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення»; «Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження».
Подібний висновок Верховний Суд виклав і у постанові від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23.
Застосовуючи цей висновок до встановлених обставин, суд виходить з того, що наказом від 01.11.2021 №500-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення саме як звільненого у запас Збройних Сил України за підпунктом «д» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Цим самим наказом остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 01 листопада 2021 року, а позивача направлено на військовий облік до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, 01.11.2021 позивач був звільнений з військової служби, а не переміщений по службі, і його військова служба на цю дату закінчилась у розумінні частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Суд враховує, що з 02.03.2022 позивач знову проходить військову службу - спочатку за призовом під час мобілізації у НОМЕР_2 прикордонному загоні (наказ від 02.03.2022 №91-ОС), а з 29.11.2024 у військовій частині НОМЕР_3 . Це, однак, є новим періодом служби, який розпочався після звільнення 01.11.2021, і на кваліфікацію події 01.11.2021 не впливає.
Натомість виключення позивача зі списків особового складу 09.08.2022 звільненням не було: за наказом від 09.08.2022 №374-ОС позивач вибув для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто був переміщений по службі. З цією подією стаття 117 Кодексу законів про працю України жодних наслідків не пов`язує.
Вирішуючи питання про наявність у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Як установлено вище, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі №420/10021/25, яке набрало законної сили 19.09.2025, суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.
Отже, спір про розмір належних звільненому працівникові сум вирішено на користь позивача, а вина відповідача у невиплаті цих сум у строк, визначений статтею 116 Кодексу законів про працю України, встановлена судовим рішенням.
Фактичний розрахунок з позивачем відповідач провів лише у жовтні 2025 року, а саме 15.10.2025, тобто майже через чотири роки після дня, у який розрахунок мав бути проведений. За частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України саме така обставина - вирішення спору про розмір належних сум на користь працівника - є підставою для виплати передбаченого цією статтею відшкодування.
Суд враховує висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19: «Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку».
Цей висновок суд визнає застосовним до спірних правовідносин, оскільки він сформульований у справі за позовом військовослужбовця до військової частини про стягнення середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України у зв`язку з невиплатою при звільненні частини належних сум, тобто за подібних предмета спору, суб`єктного складу та змісту правовідносин.
Отже, часткова виплата належних при звільненні сум не позбавляє звільненого права на відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України, а лише зменшує розмір такого відшкодування пропорційно частці невиплаченого.
Суд також враховує, що ухвалення судового рішення про стягнення виплат, які належали працівникові при звільненні, не припиняє обов`язку роботодавця, а тому період відповідальності охоплює і час до звернення працівника до суду, і час після ухвалення судового рішення. У постанові від 12 грудня 2024 року у справі №160/20805/22, ухваленій за позовом військовослужбовця про стягнення середнього заробітку за затримку виплати індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання судового рішення, Верховний Суд зазначив: «Спираючись на практику, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, Верховний Суд у постановах від 25.04.2024 у справі № 380/15715/23 і від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 висловив правову позицію, згідно з якою жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, водночас, у подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні». Цей висновок суд визнає застосовним до спірних правовідносин з огляду на тотожність предмета спору, суб`єктного складу та змісту правовідносин.
За результатом розгляду цього питання суд доходить висновку, що позивач має право на відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Визначаючи розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, суд виходить з такого.
Обчислення середньої заробітної плати провадиться за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
За абзацом першим пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Подією, з якою пов`язана спірна виплата, є звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 01.11.2021.
Отже, розрахунковим періодом є вересень та жовтень 2021 року - два календарні місяці, що передують листопаду 2021 року.
Визначаючи, які саме нараховані суми входять до розрахунку, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2025 року у справі №420/18799/24, ухваленій за позовом військовослужбовця прикордонного загону про стягнення середнього заробітку за затримку виплати індексації грошового забезпечення: «За умовами пункту 3 Порядку №100 для обчислення середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, за виключенням визначених у пункті 4 Порядку №100, який не містить застережень щодо неможливості врахування сум індексації, у тому числі виплачених на підставі рішення суду»; «Отож індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їхньої праці (служби), підлягає обов`язковому включенню до сум заробітної плати, з якої обчислюється середньоденна заробітна плата для цілей нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку».
Індексацію грошового забезпечення за вересень і жовтень 2021 року по 540,03 грн за кожен місяць відповідач нарахував і відобразив в архівній відомості за 2021 рік, а тому вона входить до сум, з яких обчислюється середньоденне грошове забезпечення. Суд перевірив також, чи не змінює бази розрахунку індексація, стягнута на користь позивача рішенням у справі №420/10021/25: цю індексацію присуджено за період з 01.01.2016 до 28.02.2018, який вересня і жовтня 2021 року не охоплює, а тому підстав для збільшення сум, з яких обчислюється середньоденне грошове забезпечення, немає.
Позивач зазначає, що до складу грошового забезпечення входить компенсація податку на доходи фізичних осіб, і посилається на пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України. Ця норма визначає цільове спрямування утриманих із грошового забезпечення військовослужбовців сум податку, а не порядок обчислення середнього заробітку, а тому спірного питання не вирішує. Суд не погоджується з позицією позивача і доходить висновку, що суми компенсації податку на доходи фізичних осіб при обчисленні середньоденного грошового забезпечення не враховуються, з таких мотивів.
Наведена вище частина друга статті 9 Закону №2011-XII містить вичерпний перелік складових грошового забезпечення військовослужбовця, і компенсації податку на доходи фізичних осіб цей перелік не називає.
За пунктами 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, ця компенсація виплачується для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, одночасно з виплатою такого забезпечення, за місцем його одержання і в розмірі суми утриманого податку.
Отже, вона є не винагородою за виконання обов`язків військової служби, а виплатою відшкодувального характеру, призначення якої - повернути військовослужбовцю утриману з нього суму податку.
Архівна відомість за 2021 рік це підтверджує: компенсація за вересень 2021 року становить 2585,89 грн і за жовтень 2021 року 2615,23 грн, а суми утриманого податку на доходи фізичних осіб за ці ж місяці - 2585,89 грн і 2615,23 грн відповідно.
Виплати такого характеру пункту 4 Порядку №100 відносить до тих, які при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються.
Абзац другий пункту 3 Порядку №100, за яким нараховані суми враховуються у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, цього висновку не змінює: він визначає, у якому розмірі береться виплата, що входить до розрахунку, а не те, які саме виплати до нього входять. Оскільки компенсація податку на доходи фізичних осіб складовою грошового забезпечення не є, вона до розрахунку не входить, а тому питання про зменшення врахованих сум на утримання не виникає.
Водночас на визначення загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат і частки невиплаченого цей висновок не впливає. Стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує виплатити при звільненні всі суми, що належать працівникові, а не лише складові його грошового забезпечення, і компенсація податку на доходи фізичних осіб є однією з таких сум: відповідач нарахував її позивачу і мав виплатити в день звільнення. Пункти 3 і 4 Порядку №100 натомість встановлюють правила обчислення середньої заробітної плати і переліку сум, належних працівникові при звільненні, не визначають. Тому загальний розмір належних при звільненні виплат і частку невиплаченого суд визначає за сумами в тому розмірі, в якому їх нарахував відповідач.
За архівною відомістю за 2021 рік позивачу нараховано за вересень 2021 року 16951,92 грн, у складі яких компенсація податку на доходи фізичних осіб становить 2585,89 грн, і за жовтень 2021 року 17144,26 грн, у складі яких така компенсація становить 2615,23 грн.
Отже, до обчислення входить 14366,03 грн за вересень і 14529,03 грн за жовтень, разом 28895,06 грн. Кількість календарних днів за цей період становить 61 день (30 днів вересня та 31 день жовтня). Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 473,69 грн (28895,06 грн / 61 день).
Наведений позивачем розмір середньоденного грошового забезпечення 558,95 грн суд не приймає, оскільки позивач обчислив його з включенням компенсації податку на доходи фізичних осіб.
Суд відхиляє довідку відповідача про доходи від 15.12.2025 в частині визначення середньоденної та середньомісячної заробітної плати позивача за червень і липень 2022 року як таку, що не стосується предмета доказування.
За частинами першою і четвертою статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Червень і липень 2022 року передують не звільненню позивача з військової служби 01.11.2021, а виключенню його зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону 09.08.2022, яке за наказом від 09.08.2022 №374-ОС відбулось у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону і звільненням не було. Затримка ж розрахунку, за яку позивач вимагає відшкодування, пов`язана саме зі звільненням 01.11.2021, а тому наведені в цій довідці величини стосуються іншої події та в основу розрахунку покладені бути не можуть.
Крім того, в межах періоду, якого вона стосується, ця довідка не відповідає пункту 3 Порядку №100.
За архівною відомістю за 2022 рік, яку відповідач подав разом із довідкою, позивачу нараховано за червень 2022 року 46677,81 грн і за липень 2022 року 47360,20 грн, тоді як до обчислення відповідач узяв по 15660,60 грн за кожен місяць, залишивши поза розрахунком, зокрема, індексацію грошового забезпечення (1017,21 грн за червень і 1066,00 грн за липень) та винагороду за бойове чергування (633,60 грн за липень).
Пункт 4 Порядку №100 цих виплат до переліку тих, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, не відносить.
Суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що середньоденний заробіток позивача становить 530,46 грн. Ця величина не узгоджується навіть із власною довідкою відповідача, у якій середньоденну заробітну плату визначено в розмірі 513,46 грн, і жодним доказом у справі не підтверджена.
Визначаючи загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат та частку невиплаченого, суд виходить з такого.
За архівною відомістю за 2021 рік розрахунок при звільненні позивача проведено у листопаді 2021 року, і нарахована та виплачена в добровільному порядку сума становить 47792,88 грн. Сума, яка при звільненні позивачу не була виплачена і яку відповідач виплатив лише у жовтні 2025 року на виконання судового рішення у справі №420/10021/25, становить 44920,85 грн. Обидві величини суд бере в тому розмірі, в якому їх нарахував відповідач, включно з компенсацією податку на доходи фізичних осіб.
Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 92713,73 грн (47792,88 грн + 44920,85 грн). Частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні, становить 51,55 відсотка, а частка коштів, яка не була виплачена, - 48,45 відсотка (44920,85 грн / 92713,73 грн х 100).
Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що сума всіх належних та виплачених позивачу при звільненні сум становить 92883,78 грн. Ця величина жодним доказом у справі не підтверджена: витребувану ухвалою суду від 01.12.2025 довідку про повну суму грошового забезпечення, виплаченого під час звільнення, із зазначенням складових та дати виплати відповідач не подав і поважних причин її ненадання не повідомив. За таких обставин суд, відповідно до частини шостої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів і бере за основу дані архівної відомості за 2021 рік, складеної самим відповідачем.
Визначаючи період, який підлягає оплаті середнім заробітком, суд виходить з такого.
Період затримки розрахунку розпочався 02.11.2021 - у день, наступний за днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, і тривав до 15.10.2025 - дня фактичного розрахунку. Цей період охоплює час дії обох редакцій статті 117 Кодексу законів про працю України, а тому його належить поділити на дві частини - до і після набрання чинності Законом №2352-IX.
Період з 02.11.2021 до 18.07.2022 включно регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежувала строку, за який стягується середній заробіток. Тривалість цього періоду становить 259 календарних днів.
Період з 19.07.2022 регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями.
Визначаючи, який саме шестимісячний відрізок підлягає оплаті, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 серпня 2026 року у справі №400/607/24, ухваленій у справі за позовом військовослужбовця про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, яку відповідач провів на виконання судового рішення: «У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, щодо періоду з 26.04.2020 по 18.07.2022, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 27.06.2023 по 27.12.2023, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 із застосуванням принципу співмірності до обох періодів».
У наведеній справі повний та остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 27.12.2023, і шестимісячний відрізок Верховний Суд відлічив назад від цієї дати - з 27.06.2023 до 27.12.2023. Такий підхід відповідає тексту частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, за яким середній заробіток виплачується за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців: кінцевою точкою періоду є день фактичного розрахунку, а шестимісячне обмеження відлічується від нього.
Застосовуючи цей підхід, суд визначає другий період як час з 15.04.2025 до 15.10.2025 - шість місяців, що передували дню фактичного розрахунку. Тривалість цього періоду становить 184 календарних дні.
Суд враховує заперечення відповідача про те, що відшкодування належить обчислювати за період з 15.04.2025 до 15.10.2025, і погоджується з ним у частині визначення цього періоду. Водночас суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що цей період становить 183 дні: з 15.04.2025 до 15.10.2025 включно налічується 184 календарних дні. Суд також відхиляє заперечення відповідача в частині, у якій він залишає поза розрахунком час затримки до 19.07.2022: до цього часу застосовується попередня редакція статті 117 Кодексу законів про працю України, яка жодного обмеження не встановлювала, і шестимісячне обмеження, запроваджене Законом №2352-IX, на нього не поширюється.
За час з 19.07.2022 до 14.04.2025 відшкодування нарахуванню не підлягає з огляду на обмеження, встановлене частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX. Це обмеження є максимальною межею відповідальності роботодавця і застосовується незалежно від того, скільки часу тривала затримка.
Вирішуючи питання про співмірність відшкодування, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювала такий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати»; «Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Критерії зменшення розміру відшкодування Верховний Суд навів і у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19: «розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні». У цій же постанові Верховний Суд зазначив: «Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».
Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 як на механізм розрахунку. У цій постанові Верховний Суд зазначив: «При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи». Цей висновок перелічує обставини, які суд має врахувати, а способу обчислення частки не встановлює.
Спосіб обчислення частки визначив Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, ухваленій у спорі, пов`язаному з проходженням публічної служби, і саме його суд застосовує в цій справі. Відповідач, посилаючись на постанову №806/2473/18, обчислив відсоток так само - як відношення несвоєчасно виплаченої суми до загальної суми, що належала позивачу при звільненні.
Наведені висновки суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України і застосовує до обох частин періоду затримки.
Суд бере до уваги, що розмір простроченої заборгованості (44920,85 грн) є співмірним із сумою, виплаченою позивачу при звільненні (47792,88 грн), тобто становить майже половину всіх належних йому при звільненні виплат; відповідач не нарахував індексацію ані під час служби, ані при звільненні і виплатив її лише на виконання судового рішення; позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату відшкодування 20.10.2025, тобто невідкладно після фактичного розрахунку, а до суду - 25.11.2025.
Суд вважає справедливим і пропорційним присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який відповідає відсотку несвоєчасно виплаченої суми стосовно загальної суми, що належала йому при звільненні.
Застосовуючи цей алгоритм до встановлених обставин, суд виходить з такого.
Сума середнього заробітку за період з 02.11.2021 до 18.07.2022 становить 122685,71 грн (473,69 грн х 259 днів). З урахуванням принципу пропорційності на користь позивача за цей період належить 59441,23 грн (48,45 відсотка від 122685,71 грн).
Сума середнього заробітку за період з 15.04.2025 до 15.10.2025 становить 87158,96 грн (473,69 грн х 184 дні). З урахуванням принципу пропорційності на користь позивача за цей період належить 42228,52 грн (48,45 відсотка від 87158,96 грн).
Загальний розмір відшкодування, яке підлягає виплаті позивачу, становить 101669,75 грн (59441,23 грн + 42228,52 грн).
Суд вважає помилковим розрахунок відповідача, за яким відшкодування становить 46595 грн. Метод, який використав відповідач, і визначений ним шестимісячний відрізок суд визнає правильними, проте решта вихідних величин цього розрахунку не підтверджена доказами або обчислена неправильно: середньоденний заробіток 530,46 грн не відповідає жодному доказу у справі та не збігається з власною довідкою відповідача, загальна сума належних при звільненні виплат 92883,78 грн нічим не підтверджена, кількість днів у періоді з 15.04.2025 до 15.10.2025 становить 184, а не 183, а весь час затримки до 19.07.2022 відповідач у розрахунку не врахував.
Суд не враховує посилання відповідача на окрему думку судді Верховного Суду Смоковича М.І. від 09.12.2024 у справі №440/6856/22, оскільки окрема думка судді не є висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду, у розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України. Суд також зазначає, що від висновків, викладених у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду відступила постановою від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.
Вирішуючи питання про те, чи були і ким порушені права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд виходить з такого. Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України - не провів з позивачем повного розрахунку в день його звільнення з військової служби, а після фактичного розрахунку 15.10.2025 не нарахував і не виплатив йому середнього заробітку за час затримки, чим позбавив позивача гарантованого статтею 117 Кодексу законів про працю України права на відшкодування майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку.
Отже, права позивача порушив саме відповідач, і таке порушення полягає у ненарахуванні та невиплаті цього відшкодування.
Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а тому не спростовують наведених висновків суду.
Позовна вимога про визнання протиправною поведінки відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою та підлягає задоволенню. За змістом цієї вимоги позивач оскаржує не активні дії, а невчинення відповідачем дій, які він зобов`язаний був вчинити, тому належним способом захисту в цій частині відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України є визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Визначаючи спосіб захисту за другою позовною вимогою, суд зазначає таке. Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України покладає визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який ухвалює рішення по суті спору. У постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд зазначив: «Однак, статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору». У тій справі Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції саме тому, що суд, встановивши право позивача на виплату середнього заробітку, «не визначив розмір такого стягнення».
У постанові від 22 травня 2025 року у справі №420/18799/24 Верховний Суд зазначив: «Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що належним способом захисту права позивачки у випадку несвоєчасної виплати сум, що належали їй при звільненні, є стягнення середнього заробітку за увесь період затримки».
Вимога про виплату середнього заробітку є грошовою, а її розмір суд визначив у цьому рішенні. Зобов`язання відповідача виплатити цю суму залишило б рішення без механізму примусового виконання, а в разі невиконання вимагало б від позивача повторного звернення до суду. Тому відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України суд обирає способом захисту за цією вимогою стягнення визначеної судом суми з відповідача на користь позивача.
Позовна вимога про виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку підлягає задоволенню частково - шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 101669,75 грн за періоди з 02.11.2021 до 18.07.2022 та з 15.04.2025 до 15.10.2025. У задоволенні цієї вимоги за період з 19.07.2022 до 14.04.2025 суд відмовляє, оскільки частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX обмежує час затримки, який підлягає оплаті середнім заробітком, шістьма місяцями.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для розподілу судових витрат за статтею 139 КАС України немає.
Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за періоди з 02.11.2021 до 18.07.2022 та з 15.04.2025 до 15.10.2025 у загальній сумі 101669,75 грн (сто одна тисяча шістсот шістдесят дев`ять гривень 75 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .
Суддя Дмитро БАБЕНКО