Дата документу 07.09.2026
Справа № 509/1428/26
2/501/1907/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача: ОСОБА_2
предмет та підстави позову: про захист прав споживача,
ВСТАНОВИВ:
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовною заявою ОСОБА_2 , про захист прав споживача, згідно якого просить суд:
- розірвати договір купівлі-продажу (аккумуляторні елементи LiFePO4 280 Ah), укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 в електронній формі;
- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти у розмірі 11 268,00 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України за період з 24.02.2026 по день фатичного виконання рішення суду;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.02.2026 між позивачем та відповідачем у спрощеній письмовій формі шляхом електронного листування через платформу ОЛХ було укладено договір продажу товару (аккумуляторні елементи LiFePO4 280 Ah).
На виконання умов договру позивач здійснив оплату за товар у розмірі 11 268,00 грн. на банківський рахунок відповідача.
Після отримання коштів відповідач свої зобов`язання не виконав, товар у погоджений сторонами строк (до 23.02.2026 включно) не відправив та припинив виходити на зв`язок.
Позивач стверджує, що викладене свідчить про порушення відповідачем своїх зобов`язань як продавця товару.
На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідач відзиву на позов не надав.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 28.04.2026 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.22).
Ухвалою судді від 01.05.2026 позовну заяву залишено без руху (а.с.23).
Ухвалою судді від 11.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.29-30).
Позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.33).
Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав та в судове засідання не з`явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу судової повістки про виклик до суду, проте конверти повернулися з відповідною відміткою: «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.32, 36), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що згідно електронного листування між невідомою особою ОСОБА_3 , яка не є учасником справи та іншою невказаною особою 20-21 лютого (рік не зазначено) здійснено переписку щодо продажу текстоліту/тестолітів вартістю 11268 грн. та зазначено реквізити отримувача «Ніколаєв Ілля Аркадійович, банк отримувача: АТ «Райффайзен Банк», ІПН отримувача: [номер приховано], ІВАN: НОМЕР_1 ». (а.с.5-6).
Відповідно до платіжної інструкції №КМС9-4ТТ9-79Е6-5РРТ від 21.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 перерахував ФОП ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк» кошти у розмірі 11268,00 грн., призначення платежу «оплата за товар» (а.с.4).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєстрований як ФОП за видом економічної діяльності 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (а.с.7).
Відповідно до електроного листування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що позивач намагався повернути кошти перераховані на рахунок відповідача, суть якого зводиться до того, що відповідач не здійснював продаж зазначеного товару та вважає себе потерпілою стороною (а.с.9-11).
ІV. Оцінка Суду.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, для вирішення заявлених позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу та повернення попередньої оплати необхідним є встановлення факту виникнення між сторонами відповідного договірного правовідношення, зокрема досягнення сторонами згоди щодо предмета договору та його ціни, а також факту здійснення позивачем оплати на виконання такого договору.
Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували досягнення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 домовленості щодо укладення договору купівлі-продажу саме (аккумуляторні елементи LiFePO4 280 Ah).
Зокрема, як встановлено судом електронне листування велось між невідомою особою ОСОБА_3 , яка не є учасником справи та іншою невказаною особою 20-21 лютого (рік не зазначено) щодо продажу текстоліту/тестолітів вартістю 11268 грн. та зазначено реквізити отримувача «Ніколаєв Ілля Аркадійович, банк отримувача: АТ «Райффайзен Банк», ІПН отримувача: НОМЕР_2 , ІВАN: НОМЕР_1 ». (а.с.5-6).
Із наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції №КМС9-4ТТ9-79Е6-5РРТ від 21.02.2026, в якій зазначено, що ОСОБА_1 перерахував ФОП ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк» кошти у розмірі 11268,00 грн., призначення платежу «оплата за товар» (а.с.4), неможливо встановити належність даного рахунку відповідачу та їх зв`язок саме з придбанням позивачем аккумуляторних елементів LiFePO4 280 Ah у ОСОБА_2 .
Посилання позивача на інформацію служби фінансового моніторингу та відповідь АТ «Райффайзен Банк» (а.с.12) щодо належності банківської картки до зазначеного рахунку саме відповідачу не знаходять свого підтвердженя, оскільки така інформація у даному листі не міститься.
Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт погодження між сторонами предмета договору, його ціни, порядку та строку передачі товару, матеріали справи не містять.
Саме по собі посилання позивача на те, що відповідна домовленість відбулася через платформу ОЛХ, без надання доказів такої домовленості, які дають можливість ідентифікувати сторін правочину та його істотні умови, не може бути достатнім доказом укладення між сторонами договору купівлі-продажу.
Також наявність платіжного документа про перерахування 11268,00 грн. сама по собі не підтверджує, що зазначені кошти були отримані саме відповідачем та перераховані йому позивачем саме за аккумуляторні елементи LiFePO4 280 Ah.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між ним та відповідачем договору купівлі-продажу аккумуляторних елементів LiFePO4 280 Ah, а також факт здійснення оплати саме за таким договором.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживачем є фізична особа, яка купляє, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно зі статтею 4 цього Закону споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на захист своїх прав державою, належну якість продукції та обслуговування, а також звернення до суду за захистом порушених прав.
Разом з тим застосування передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» способів захисту передбачає наявність відповідних правовідносин між споживачем та продавцем (виконавцем) і встановлення факту порушення прав споживача у межах таких правовідносин.
У даному випадку судом не встановлено належними та допустимими доказами факту укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу аккумуляторних елементів LiFePO4 280 Ah, а також не підтверджено, що грошові кошти у сумі 11 268,00 грн. були отримані відповідачем як оплата саме за цей товар.
За таких обставин відсутні правові підстави для застосування до встановлених судом правовідносин положень статей 12, 13, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, оскільки не встановлено самого факту виникнення між сторонами правовідносин, на які поширюються положення зазначеного Закону.
Посилання позивача на невиконання відповідачем обов`язку щодо передачі товару також не може бути покладено в основу рішення про розірвання договору, оскільки факт укладення такого договору та виникнення між сторонами відповідного договірного зобов`язання належними та допустимими доказами не підтверджено.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
Отже, вимога про розірвання договору купівлі-продажу є похідною від встановлення факту існування такого договору. Оскільки факт укладення між сторонами договору купівлі-продаж уаккумуляторних елементів LiFePO4 280 Ah не доведений, правові підстави для його розірвання відсутні.
Таким чином, позивачем не доведено факт виникнення між сторонами договірних правовідносин купівлі-продажу, факт отримання відповідачем 11 268,00 грн., як оплати за товар та, відповідно, наявність у відповідача обов`язку повернути зазначені кошти на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених судом обставин, суд зазначає, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, позивачем обрано невірний спосіб захисту права.
Натомість, суд робить висновок, що кошти отримані відповідачем мають характер безпідставно отриманих, що дозволяє можливість застосування до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, тощо.
Оскільки вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про зобов`язання вчинити дії (розірвати договір купівлі-продажу, стягнути кошти), у задоволенні яких судом відмовлено, не підлягають задоволенню і інші похідні вимоги.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власної правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись статями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача відмовити повністю.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним-процесуальним кодексом України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
Суду Одеської області М.І.Петрюченко