П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/24674/24
Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович Ірина Едуардівна
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
09 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернувся в суд із позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за 45 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 18.10.2024 по 02.12.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
Житомирський окружний адміністративний суд рішення від 10.03.2026 позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні в розмірі 65583,80 грн .
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Військова частина НОМЕР_1 категорично не погоджується із вказаним рішенням в частині розміру стягнутої суми, оскільки суд першої інстанції ухвалив його з порушенням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають фундаментальне значення для справи, та з відвертим ігноруванням обов`язкової методології розрахунку, встановленої Верховним Судом.
Вважає, що суд першої інстанції лише зімітував застосування принципу співмірності, підмінивши його зміст.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
На підставі наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.10.2024 №323 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.10.2024 №242 він з 17 жовтня 2024 року був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу із зазначеного наказу.
Однак, при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_2 відповідач не виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 79881,55 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що вищезазначена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в розмірі 78683,33 грн (у урахуванням утриманих податків та зборів) була виплачена ОСОБА_1 лише 03.12.2024.
Вважаючи, що у зв`язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) він має право на отримання середнього заробітку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, колегія суддів враховує наступне.
Як видно із тексту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції правильно послався на актуальну постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, зазначивши, що суд зобов`язаний застосовувати принцип пропорційності та співмірності при стягненні середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
При цьому, замість того, щоб здійснити математичний розрахунок цієї пропорції, суд вдався до хибної логіки: він просто порівняв суму невиплаченого боргу (78 683,33 грн) із розрахованою базовою сумою середнього заробітку (65 583,80 грн) і дійшов висновку, що оскільки борг більший ніж середній заробіток, то стягнення всіх 100 % середнього заробітку є співмірним та розумним.
Такий підхід є грубим порушенням практики Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, співмірність визначається виключно як співвідношення (відсоток) невиплаченої суми до загального розміру всіх виплат, що належали працівникові при звільненні (де всі належні виплати - це 100%).
Для того, щоб вирахувати цей відсоток заборгованості і законно застосувати ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції був зобов`язаний встановити ключовий факт - загальний розмір належних позивачу при звільненні.
Військова частина НОМЕР_1 долучила до матеріалів справи довідку від 23.01.2026 № 387/73, яка підтверджує, що в день звільнення позивачу були вчасно виплачені кошти у загальному розмірі 583 709,26 грн.
Встановлення цього факту докорінно змінює пропорцію заборгованості, роблячи присуджену судом першої інстанції суму у 65 583,80 грн абсолютно неспівмірною та незаконною.
Отже, суд першої інстанції правильно визначив лише базові показники для розрахунку: середньоденне грошове забезпечення Позивача (1395,40 грн) та кількість календарних днів затримки (47 днів з 18.10.2024 по 03.12.2024), що в результаті множення дає базову (вихідну) суму 65 583,80 грн.
Однак, після правильного цитування практики Верховного Суду, суд першої інстанції зробив абсолютно хибний, нелогічний та суб`єктивний висновок. Суд зазначив, що оскільки сума невиплаченого боргу (78 683,33 грн) є більшою за розраховану базову суму середнього заробітку (65 583,80 грн), то стягнення всієї 100% суми штрафу нібито «відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності».
Таким чином, суд першої інстанції не здійснив жодного математичного розрахунку пропорції, чим прямо порушив сталу практику Верховного Суду, підмінивши поняття «співмірності» на просте порівняння двох сум (боргу та штрафу).
Всупереч вищенаведеним висновкам Верховного Суду, суд першої інстанції ухвалив рішення без з`ясування обставин, що мають фундаментальне значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вказаної довідки № 387/73, в день звільнення позивачу було вчасно нараховано та перераховано наступні суми:
Грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки: 326 291,41 грн;
Одноразова грошова допомога у зв`язку зі звільненням з військової служби: 234 078,62 грн;
Грошове забезпечення з 01 по 17 жовтня 2024 року: 23 339,23 грн. Всього виплачено вчасно при звільненні: 326 291,41 + 234 078,62 + 23 339,23 = 583 709,26 грн.
Використовуючи формулу, встановлену Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, розрахунок середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, має здійснюватися виключно у такій послідовності:
Виплачено вчасно при звільненні: 583 709,26 грн (згідно з Довідкою № 387/73).
Сума боргу (невиплаченої компенсації за речове майно): 78 683,33 грн.
Загальний розмір належних при звільненні виплат (100%): 583 709,26 грн + 78 683,33 грн = 662 392,59 грн.
Частка невиплачених коштів (пропорція боргу до всіх виплат): (78 683,33 грн / 662 392,59 грн) * 100% = 11,88 %.
Базовий розмір середнього заробітку за час затримки: 1395,40 грн * 47 днів = 65 583,80 грн.
Справедлива та співмірна сума до стягнення: 65 583,80 грн * 11,88 % = 7 791,36 грн.
Отже, замість здійснення обов`язкового математичного розрахунку пропорції, як того вимагає стала практика Верховного Суду, суд першої інстанції безпідставно стягнув 100% суми штрафу, штучно завищивши відповідальність військової частини майже у 8,5 разів.
Справжня, обчислена з неухильним дотриманням принципів співмірності та пропорційності сума відшкодування за ст. 117 КЗпП України становить лише 7 791,36 грн, а не 65 583,80 грн.
Відповідно до пунктів 1 та 4 частини 1 статті 317 КАС України, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування або зміни рішення. У зв`язку з цим, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 у справі № 240/24674/24 підлягає безумовній зміні шляхом суттєвого зменшення суми стягнення до 7 791,36 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 47 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 18.10.2024 по 03.12.2024 включно, у розмірі 7791,36 грн (сім тисяч сімсот дев`яносто одна гривня 36 копійок).
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.