П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 600/2295/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович
Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.
09 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючої судді: Гнап Д.Д.
суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в особі командира ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 щодо не розгляду його рапорту від 14.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі пункту 279 Положення "Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України" та підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , в особі командира ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , розглянути рапорт від 14.01.2025 про звільнення з військової служби па підставі пункту 279 Положення "Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України" та підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років та прийняти відповідне рішення за результатом його розгляду.
В обґрунтування поданого позову вказував, що проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та 14.01.2025 надіслав командуванню військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби з підстав підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки, на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. Відтак у нього є підстави для звільнення з військової служби. Даний рапорт був отриманий відповідачем 21.01.2025. Однак, на момент звернення з даним позовом до суду, через бездіяльність відповідача, рапорт від 14.01.2025 про звільнення з військової служби досі ним не розглянутий, а лише надано лист-відповідь, що до повернення позивача у військову частину, рапорт розглянутий не буде.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі пункту 279 Положення "Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України" та підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ), розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.01.2025 про звільнення з військової служби па підставі пункту 279 Положення "Про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України" та підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років та прийняти рішення за результатом його розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рапорт позивача був офіційно отриманий відповідачем 21 січня 2025 року, а тому підлягав обов`язковому розгляду по суті із прийняттям відповідного рішення про звільнення чи про вмотивовану відмову у звільненні.
Окружний суд зазначив, що надіслання відповідачем інформаційного листа про неможливість розгляду рапорту до моменту повернення військовослужбовця до частини не є належною формою вирішення рапорту та свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
При цьому суд вказав, що самовільне залишення позивачем військової частини (нез`явлення з відпустки 21 січня 2025 року) є предметом окремого службового розслідування та можливого кримінального провадження, проте вказана обставина не звільняє військове командування від обов`язку розглянути письмовий рапорт військовослужбовця та прийняти за ним формальне рішення.
ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нову постанову про повну відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та без належного з`ясування фактичних обставин справи.
Скаржник зазначає, що Чернівецький окружний адміністративний суд припустився грубої юридичної помилки, застосувавши до спірних відносин Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України № 531, оскільки Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, не входить до складу Збройних Сил України та не підпорядковується Міністерству оборони України.
Крім того, апелянт зазначає, що рапорт позивача був поданий не через безпосереднього керівника, як того вимагає пункт 288 Положення № 1115/2009 та Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, а надісланий поштою безпосередньо командиру частини без клопотання безпосереднього сержанта або взводного командира.
Скаржник наголошує, що позивач з 21.01.2025 не з`явився на службу з відпустки без поважних причин та перебуває у стані самовільного залишення військової частини, у зв`язку з чим за фактом вчинення кримінального правопорушення за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України було повідомлено Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Полтава.
На думку апелянта, перебування військовослужбовця за межами дислокації частини та ухилення від виконання обов`язків військової служби унеможливлює надання йому направлення на військово-лікарську комісію, розрахунок вислуги років та виконання інших обов`язкових процедур звільнення, що робить прийняття будь-якого рішення за рапортом юридично та фізично неможливим до моменту його повернення або набрання законної сили вироком суду.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач проходить військову службу у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2025 № 04-ВВ позивачу надано частину щорічної основної відпустки терміном 15 діб з 02.01.2025.
14.01.2025 позивач засобами поштового зв`язку направив начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 рапорт, в якому просив звільнити його з служби у Державній прикордонній службі України на підставі п. 279 Положення "Про проходження громадянином України служби в державній прикордонній службі України", пп. "г" п. 2 ч. 4 та п. 3 абз. 4 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років). До вказаного рапорту позивачем було додано наступні документи: копію паспорту, копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та довідку про склад сім`ї.
Вказаний рапорт отриманий відповідачем 21.01.2025, що підтверджується відміткою про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Відповідно до наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.01.2025 року №382-АГ було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби без поважних причини солдатом ОСОБА_1
26.02.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 надіслано на адресу державного бюро розслідувань Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтава лист, у якому останній повідомив про виявлення в діях старшого солдата ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування.
04.02.2025 відповідач листом №08/1826-25 повідомив позивача, що до повернення позивача до військової частини будь-які рапорти, надіслані у будь-яких спосіб, розглядатись не будуть.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин у сфері проходження військової служби визначається, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Згідно з частиною четвертою статті 2 цього Закону порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим Законом та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
На час виникнення спірних правовідносин підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII передбачено можливість звільнення відповідної категорії військовослужбовців під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті. Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 до таких обставин віднесено, зокрема, перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років за визначених законом умов.
При цьому реалізація зазначеної підстави для звільнення передбачає встановлення відповідних юридично значимих обставин та їх підтвердження належними документами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України врегульований Положенням, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009.
Відповідно до пункту 279 Положення № 1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений з військової служби за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається законодавством.
Згідно з пунктом 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та, у разі необхідності, документи, які підтверджують підстави звільнення.
Колегія суддів звертає увагу, що положення пункту 288 Положення № 1115/2009 дійсно передбачає подання рапорту по команді. Отже, доводи апелянта про недотримання позивачем установленого порядку подання рапорту підлягають оцінці.
Водночас наведене положення не може тлумачитися як таке, що надає військовому командуванню право не реагувати взагалі на отриманий ним документ, у якому військовослужбовець порушує питання про звільнення з військової служби за прямо передбаченою законом підставою.
У цій справі встановлено, що рапорт позивача фактично отриманий відповідачем 21 січня 2025 року. При цьому відповідач не зазначив, що такий документ не містив відомостей про особу військовослужбовця, зміст заявленої вимоги або документи на підтвердження викладених у ньому обставин.
Натомість відповідач повідомив позивача про те, що до його особистого повернення до військової частини будь-які рапорти розглядатися не будуть.
Тобто відповідач фактично відмовився від розгляду рапорту не через відсутність у ньому необхідних відомостей чи непідтвердженість заявленої підстави звільнення, а виключно у зв`язку з відсутністю позивача у військовій частині.
Колегія суддів вважає такий підхід необґрунтованим.
Разом з тим слушними є доводи пелянта про помилкове застосування судом першої інстанції Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531, оскільки його дія поширюється на Міністерство оборони України, Збройні Сили України та Державну спеціальну службу транспорту. Державна прикордонна служба України до визначеного кола суб`єктів не належить. Отже, висновки суду першої інстанції про необхідність оформлення результату розгляду рапорту саме в порядку та формі, передбачених Порядком №531, є помилковими.
Разом з тим зазначене неправильне застосування нормативно-правового акта не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, оскільки обов`язок відповідача належно розглянути фактично отриманий рапорт випливає з інших норм законодавства, що безпосередньо регулюють спірні правовідносини.
Колегія суддів звертає увагу, що недотримання позивачем порядку подання рапорту по команді не було тією фактичною підставою, з якої відповідач відмовився від його розгляду. У листі від 04.02.2025 відповідач не послався на порушення пункту 288 Положення №1115/2009 і не запропонував позивачу усунути таке порушення, а встановив іншу умову - нерозгляд будь-яких його рапортів до особистого повернення до військової частини. Отже, наведений в апеляційній скарзі аргумент щодо порядку подання рапорту не спростовує факту допущеної відповідачем бездіяльності з тих підстав, якими сам відповідач керувався у спірний період.
Верховний Суд у постанові від 08 липня 2025 року у справі №580/6020/22 зазначив, що розглянутим є рапорт, за яким прийнято рішення та таке рішення належним чином доведено до військовослужбовця; праву військовослужбовця на звернення кореспондує обов`язок військового командування відреагувати на поданий рапорт. Верховний Суд також визнав передчасним висновок судів про відсутність бездіяльності лише внаслідок порушення порядку подання рапорту та наголосив на необхідності належного обґрунтування рішення за результатами його розгляду.
Колегія суддів ураховує наведені висновки Верховного Суду саме в частині загальних вимог до належного реагування на рапорт військовослужбовця, зважаючи на відмінності нормативного регулювання проходження служби у Збройних Силах України та Державній прикордонній службі України.
Питання щодо наявності у військовослужбовця права на звільнення за сімейними обставинами, достатності поданих ним документів, дотримання встановленого порядку подання рапорту, а також наявності інших обставин, які можуть впливати на вирішення питання про звільнення, належить до компетенції військового командування.
Саме тому суд у цій справі не вирішує наперед питання про наявність у позивача всіх необхідних умов для звільнення з військової служби, а перевіряє лише правомірність невчинення відповідачем дій щодо розгляду поданого рапорту.
За встановлених обставин відповідач мав надати оцінку рапорту позивача та долученим до нього документам, перевірити наведені у ньому обставини і за результатами такої перевірки прийняти рішення в межах наданих йому повноважень.
При цьому сам факт направлення рапорту поштовим зв`язком не звільняв відповідача від необхідності належним чином відреагувати на отриманий документ.
Якщо відповідач вважав, що рапорт подано з порушенням встановленого порядку підпорядкованості, він мав вирішити це питання у встановленому нормативним регулюванням порядку, а не встановлювати загальне правило про нерозгляд будь-яких рапортів військовослужбовця до моменту його особистого повернення до військової частини.
Матеріалами справи підтверджується, що після закінчення відпустки позивач не прибув до місця проходження військової служби, у зв`язку з чим щодо нього проводилося службове розслідування та вживалися заходи реагування за фактом можливого кримінального правопорушення.
Разом із тим зазначені обставини виникли після подання позивачем рапорту від 14 січня 2025 року та не змінюють того факту, що на момент його подання позивач перебував у наданій йому відпустці.
Саме по собі проведення службового розслідування або повідомлення правоохоронного органу про можливе вчинення кримінального правопорушення не свідчить про припинення обов`язку військового командування належним чином розглянути отримані до цього документи військовослужбовця.
Водночас правові наслідки самовільного залишення військової частини, у тому числі питання призупинення або продовження військової служби, визначаються спеціальними нормами законодавства та не можуть ототожнюватися з нерозглядом раніше поданого рапорту.
Отже, посилання відповідача на відсутність позивача як на безумовну перешкоду для розгляду його рапорту є необґрунтованим, а доводи щодо неможливості проведення окремих процедурних заходів, пов`язаних з оформленням фактичного звільнення військовослужбовця, не є тотожними неможливості розглянути отриманий рапорт.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, не зобов`язував відповідача звільнити позивача з військової служби, а лише зобов`язав розглянути рапорт та прийняти рішення за результатами його розгляду.
Такий спосіб захисту не підміняє уповноважене військове командування при вирішенні питання про наявність правових підстав для звільнення, оскільки не визначає зміст рішення, яке має бути прийняте за результатами розгляду рапорту.
Відтак висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту та необхідність зобов`язання відповідача розглянути його є правильним.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги частково підтверджуються щодо неналежного нормативного обґрунтування рішення суду першої інстанції, однак не спростовують правильності вирішення спору по суті та не дають підстав для скасування або зміни оскарженого рішення
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Гнап Д.Д.
Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.