ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Львів Справа № 140/8999/24 пров. № А/857/10825/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення в справі № 140/8999/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Дмитрука В.В.,
час ухвалення рішення - 29 січня 2026 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
в с т а н о в и в:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач), у якому просив:
визнати протиправними дій щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796;
зобов`язати провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 9118,81 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01.03.2022.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 9 118,81 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задоволено. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №140/8999/24 скасовано. Ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у проведенні перерахунку (індексації) пенсії ОСОБА_1 з 28.02.2024 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірах 1,14, 1,197, 1,0796.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити індексацію пенсії ОСОБА_1 з 28.02.2024 відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірах 1,14, 1,197, 1,0796 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за період з 01.03.2022 по 27.02.2024 (включно) залишено без розгляду.
Надалі, позивачем подано до суду заяву про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове про задоволення вимог заяви.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що належним чином не дослідив листи ГУ ПФУ у Волинській області, внаслідок чого не побачив, що саме зміст зазначених листів підтверджує факти невиконання постанови суду у повному обсязі та свідчить про те, що право позивача на належне пенсійне забезпечення продовжує порушуватися, а обставини, які стали підставою для звернення із заявою про встановлення судового контролю, не усунуті. Крім того, суд не врахував, що розмір пенсії позивача був неправомірно зменшений, що фактично позбавляє його частини належного пенсійного забезпечення, порушує гарантоване державою право на соціальний захист та суперечить принципу обов`язковості виконання судового рішення. Вказує, що відповідно до розрахунків пенсії ОСОБА_1 , для обчислення розміру його пенсії з лютого 2025 року враховується непроіндексований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 9118,81 грн замість правильного збільшеного показника у розмірі 13433,83 грн.
Відтак вважає, що постанова Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №140/8999/24 не виконана ГУ ПФУ у Волинській області в повному обсязі.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до ч. 2 ст. 312, п. 6 ч. 1 ст. 294 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до норм статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Норми Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення знайшли своє відображення також у нормах КАС України та Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Так, згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частини друга - четверта статті 13 Закону № 1402-VIII визначають, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України наголошував, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Таке право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
У Рішенні від 15 травня 2019року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зауважив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них.
Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні від 21 грудня 2004 року у справі «Деркач та Палек проти України» ЄСПЛ наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судового рішення є невід`ємною частиною судового розгляду та важливою стадією процесу правосуддя (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», від 11 січня 2005 року у справі «Дубенко проти України»).
Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
Отже, невід`ємним елементом обов`язковості судових рішень є їх виконуваність (executability), що передбачає своєчасне та належне виконання ухваленого на користь особи судового рішення як фундаментальну складову права кожного на справедливий суд.
На переконання колегії суддів, безумовним є те, що кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами, адже лише виконаний судовий акт реалізує право на справедливість. Тому після ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації особою тих прав та інтересів, заради захисту яких вона зверталася з позовом до суду.
Відповідно до змісту статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Правовий інститут судового контролю за виконанням судових рішень є комплексним механізмом, спрямованим на забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення. Такий інститут має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі).
За нормою частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (абзац перший).
Частина перша статті 382-1 КАС України визначає, що суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина друга вказаної статті).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 квітня 2026 року в справі № 9901/459/21 підкреслила, що зазначені процесуальні дії в контексті вказаних норм, є диспозитивним правом суду, яке суд може використовувати залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.
Так, підставою для зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є обставини, які ставлять під сумнів виконання цим суб`єктом судового рішення.
У такому разі йдеться не про будь-якого суб`єкта владних повноважень і не про будь-який обов`язок, який може виникнути у зв`язку з набранням судовим рішенням законної сили, а саме про виконання відповідачем в адміністративній справі обов`язку (обов`язків), який (які) покладено на нього судовим рішенням.
Норма частини першої статті 382-2 КАС України визначає, що суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до частини другої вказаної статті звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
Отже, відповідно до змісту вказаних норм логічним є висновок, що задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення має на меті встановлення, зокрема, таких обставин: чи виконано рішення суду, якщо так, то у який строк, порядок та спосіб.
Колегія апеляційного суду зауважує, що ключовим питання спору в цій адміністративній справі є неузгодженість положень Порядку №124 з приписами частини другої статті 42 Закону №1058-IV, оскільки такій по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти:
показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону №1058-IV);
показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 (за приписами Порядку №124).
Як встановлено з постанови Верховного Суду від 08 квітня 2025 року в цій справі при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020-2023 роках відповідно до Закону №1058-IV, у зв`язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (а саме за 2018 - 2020 роки, в розмірі 9118,81 грн), як це передбачено частиною другою статті 42 Закону №1058-IV. Відтак відповідач, здійснюючи позивачу перерахунок пенсії на підставі частини другої статті 42 Закону №1058-IV, встановивши йому щомісячну доплату до пенсії в 135,00 грн у 2022 році та 100,00 грн у 2023, 2024 роках, замість застосування коефіцієнта збільшення 1,14, 1,197 та 1,0796 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивачу, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Суд зауважує, що розмір пенсії ОСОБА_1 за віком (ст. 27) становив 3773.5 грн (8741.80 * 0.43167)
Матеріалами справи, зокрема листом Головного управління ПФУ у Волинській області від 10.06.2026 року №0300-0305-8/38551, стверджується, що на виконання рішення суду заявнику проведено перерахунок пенсії з 28.02.2024 із застосуванням середньої заробітної плати 13433,83 грн, обчисленої згідно вимог судового рішення (9118,81*1,14*1,197*1,0796). Сума боргу внаслідок виконання рішення суду за період з 28.02.2024 по 31.01.2025 становить 12502,55 грн.
Так, розмір пенсії за віком (ст.27) після перерахунку становить 4934.39 грн (12010.78 * 0.41083), збільшений на коефіцієнт 13433,83, що вбачається із розрахунку заробітку.
Зазначене підтверджується протоколами про перерахунок пенсії позивача.
Отже суд першої інстанції правильно встановив, що судове рішення в цій справі виконано, оскільки індексація пенсії здійснена позивачу з 28.02.2024 із застосуванням проіндексованого показника середньої заробітної плати 13433,83 грн, обчисленої згідно вимог судового рішення (9118,81*1,14*1,197*1,0796).
Водночас у зв`язку зі зміною умов пенсійного забезпечення з 01.02.2025 (перерахунок пенсії відповідно до статті 42 Закону № 1058) розмір пенсійної виплати заявника обчислено з урахуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2018 - 2020 роки - 9118,81 грн.
Розмір пенсії за віком (ст.27) позивача становить 3773,57 грн (8741,80 * 0.43167), що свідчить про зміну заробітної плати (доходу) застрахованої особи та коефіцієнту страхового стажу.
Тобто з 01.02.2025 року, оскільки позивач продовжує працювати, останньому проведено перерахунок з урахуванням нового (додаткового) заробітку та стажу.
Такий перерахунок не охоплюється виконанням судового рішення в справі №140/8999/24, а свідчить про виникнення нових правовідносин, які можуть бути предметом нового адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення в справі № 140/8999/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 09 вересня 2026 року.