ф
УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 200/8669/24
адміністративне провадження № К/990/40576/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі № 200/8669/24 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Національна поліція України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у виданні довідки про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частиною першою статі 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей";
- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.04.2024 про видачу довідки про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частиною першою статі 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей" з урахуванням висновків суду зазначених у цьому рішенні;
- зобов`язати відповідача видати капітану поліції ОСОБА_1 довідку про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частиною першою статі 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду позивач подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 31.08.2026.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В касаційній скарзі зазначено, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 2 та частини першої статті 4 Закону України №2 2010-ІХ у системному зв`язку і Порядком №55 щодо критеріїв підтвердження факту позбавлення особистої свободи працівника Національної поліції України під час окупації території, зокрема, щодо того, чи вимагається обов`язкове доведення виконання саме «спеціальних розвідувальних завдань» для видачі довідки, якщо факт позбавлення волі окупаційними військами підтверджений висновком службового розслідування органу Національної поліції України.
Варто зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку автора касаційної скарги відповідна норма повинна застосовуватися.
Зазначена автором касаційної скарги норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Також, варто зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку автора касаційної скарги буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Тож, покликання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України та відсутність у касаційній скарзі належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, касаційну скаргу належить повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2026 у справі № 200/8669/24 за позовом за позовом ОСОБА_1 до Національна поліція України про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова