УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
справа №440/17317/25
адміністративне провадження № К/990/38511/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу Державного некомерційного товариства «Інститут оцінювання функціонування» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі №440/17317/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», у якому просила визнати протиправним та скасувати Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонального стану особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» № ЦО-3991 від 21 січня 2025 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 21 січня 2025 року №ЦО-3991, яким скасовано ОСОБА_1 2 групу інвалідності безстроково.
Не погоджуючи із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Державне некомерційне товариство «Інститут оцінювання функціонування» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 серпня 2026 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Жук А.В., Уханенко С.А.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2026 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Єресько Л.О., Жук А.В.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте наведене скаржником обґрунтування не дає підстав для висновку про фундаментальне значення порушеного ним питання права для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржник не навів переконливих аргументів щодо наявності новітнього, проблемного, засадничого або раніше ґрунтовно не досліджуваного питання права, відповідь касаційного суду на яке мала б забезпечити нове, уніфіковане розуміння та застосування відповідних норм для невизначеного широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Обґрунтовуючи фундаментальне значення порушеного у касаційній скарзі питання права для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник посилається на реформування системи медико-соціальної експертизи, запровадження нового порядку оцінювання повсякденного функціонування особи та можливість виникнення значної кількості спорів щодо застосування відповідного нормативного регулювання.
Проте наведені доводи самі собою не свідчать про наявність у цій справі питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання скаржника на окремі судові рішення, у яких, на його переконання, сформовано відмінні підходи до застосування відповідного нормативного регулювання, без належного обґрунтування усталеності та суперечливості судової практики, а також необхідності усунення правової невизначеності саме шляхом касаційного перегляду цієї справи, не є достатнім для висновку про наявність виняткового випадку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Скаржник не обґрунтовує існування різної чи суперечливої судової практики щодо застосування відповідних норм права, наявності істотної правової невизначеності або іншої обставини, яка б зумовлювала необхідність формування Верховним Судом правового висновку саме у межах цієї справи.
При цьому сам по собі факт новизни нормативного регулювання, його застосування до певної категорії правовідносин та потенційна можливість виникнення аналогічних спорів не є достатніми для висновку про фундаментальне значення порушеного скаржником питання права у розумінні підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на суспільний інтерес, то Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Суд зауважує, що процесуальним обов`язком заявника, окрім зазначення у касаційній скарзі наведених вищі критеріїв наявності «суспільного інтересу, є необхідність доведення наявності цього «суспільного інтересу» до результату розгляду саме цієї справи, в якій подана ця касаційна скарга. Проте у касаційній скарзі не зазначено та у додатках до неї відсутні докази, які б свідчили про наявність заінтересованої великої кількості людей (їх певних груп) в результаті розгляду саме цієї справи. Отже, доводи скаржника є абстрактними та не містять належного обґрунтування щодо наявності підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на значний суспільний інтерес до питань реформування системи встановлення інвалідності, то зазначене також не доводить наявності передбаченого підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткового випадку. Значний суспільний інтерес у розумінні наведеної норми має бути пов`язаний не із суспільною важливістю відповідної сфери правового регулювання загалом, а з конкретною справою та наслідками її вирішення. Натомість наведені скаржником аргументи характеризують суспільне значення питань функціонування системи оцінювання повсякденного функціонування особи в цілому, однак не розкривають, у чому полягає значний суспільний інтерес саме до цієї справи.
Щодо твердження відповідача про те, що справа становить виняткове значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, доводи скаржника щодо впливу судових рішень на діяльність Центру оцінювання функціонального стану особи, необхідності належного виконання ним покладених повноважень, формування суспільної довіри до відповідного органу, а також можливих бюджетних наслідків фактично характеризують загальне значення здійснюваних ним владних функцій та сферу його діяльності, але не свідчать про винятковість саме цієї справи для скаржника.
Сам по собі факт того, що висновки судів у цій справі можуть бути враховані скаржником при здійсненні ним аналогічних повноважень у майбутньому, також не надає цій справі виняткового значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного некомерційного товариства «Інститут оцінювання функціонування» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі №440/17317/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
Л.О. Єресько
А.В. Жук