УХВАЛА
09 вересня 2026 року
м. Київ
справа №380/23087/25
адміністративне провадження № К/990/39224/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Плат Єлизавети Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі №380/23087/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування поновлення на військовому обліку, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до системи РЕЗЕРВ+ та ІКС ОБЕРІГ замість «Перебуває на обліку» зазначити «Виключений з військового обліку».
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року прийнято справу до провадження та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-»г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанції є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для скаржника.
Заявник вважає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки, на його думку, перед Верховним Судом постає принципове питання щодо можливості зміни правового статусу особи, яку було виключено з військового обліку на підставі індивідуального адміністративного акта, виключно внаслідок зміни законодавчого регулювання та внесення відповідних відомостей до державних інформаційних систем без прийняття нового індивідуального адміністративного акта. На переконання скаржника, з цього приводу відсутня усталена позиція Верховного Суду, а аналогічні правовідносини мають масовий характер.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, поставлене заявником питання пов`язане насамперед із правовою оцінкою конкретної ситуації, що виникла у зв`язку зі зміною статті 37 Закону № 2232-XII, а саме з визначенням правових наслідків зміни законодавства для особи, яка раніше була виключена з військового обліку у зв`язку з наявністю підстави, передбаченої попередньою редакцією цієї норми.
При цьому саме по собі те, що правове регулювання було змінене, що відповідні правовідносини можуть виникати і в інших осіб та що заявник вважає спірне питання таким, що потребує правової визначеності, не свідчить про його фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.
Обґрунтовуючи виняткове значення справи, заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення визначають його правовий статус як особи, виключеної або поновленої на військовому обліку, впливають на обсяг його прав та обов`язків у сфері виконання військового обов`язку та можуть мати наслідком застосування до нього заходів мобілізаційного характеру.
Сам факт того, що судове рішення стосується правового статусу особи у сфері військового обліку та породжує для неї певні правові наслідки, не свідчить про наявність саме виняткового значення справи. Заявник не навів таких індивідуальних обставин, які б істотно відрізняли його становище від правового становища інших осіб, щодо яких вирішуються аналогічні питання військового обліку.
Натомість викладене у касаційній скарзі обґрунтування фактично зводиться до твердження про істотність для заявника самого предмета спору та незгоди з наслідками його вирішення. Саме по собі це не створює передбаченого законом винятку із загального правила непідлягання касаційному оскарженню судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Тому, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Крім того, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду викладених у постановах від 21 травня 2025 року у справі №280/2880/24 та від 09 квітня 2026 року у справі №280/6524/24.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду у якій саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній судами; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятій за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосованих редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, скаржник не зазначає норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами та указує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Щодо постанови Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №280/2880/24, то, як убачається зі змісту самої касаційної скарги, у зазначеній справі Верховний Суд виходив із правового розмежування понять «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» і, зокрема, зазначав про можливість повторного взяття на військовий облік осіб, які були зняті з такого обліку.
Водночас у справі № 380/23087/25 суди попередніх інстанцій не виходили з того, що зняття та виключення з військового обліку є тотожними правовими станами. Суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції підтвердив, що позивача було виключено з військового обліку у 2022 році на підставі законодавства, чинного на той час. Спір вирішувався з урахуванням подальшої зміни законодавства та чинних на 2025 рік положень статті 37 Закону № 2232-XII.
Так само не підтверджує заявленої підстави й посилання на постанову Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі №280/6524/24.
Як зазначає сам скаржник, зазначена постанова була постановлена у правовідносинах, пов`язаних зі зміною законодавства щодо граничного віку перебування у запасі. Саме на цю відмінність від правовідносин у цій справі послідовно звертає увагу й сам заявник.
При цьому оскаржувана постанова апеляційного суду не містить висновку про те, що будь-яка особа, виключена з військового обліку, безумовно підлягає повторному взяттю на нього. Суд виходив із конкретної зміни законодавчого регулювання, якою було виключено з частини шостої статті 37 Закону №2232-XII відповідну підставу для виключення з військового обліку, та із чинного на момент спірної дії регулювання щодо взяття на військовий облік осіб, які прибули після відбування покарання.
Таким чином, наведені скаржником постанови Верховного Суду не містять правових висновків, які б за встановлених у цій справі фактичних і правових обставин безпосередньо зобов`язували суд апеляційної інстанції дійти протилежного висновку.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Плат Єлизавети Ігорівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі №380/23087/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування поновлення на військовому обліку, зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько