Ухвала № 139623131 у справі № 748/3118/25 від 08.09.2026

Провадження №6/748/90/26

Єдиний унікальний № 748/3118/25

У Х В А Л А

08 вересня 2026 року м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Майбороди С.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасько К.П.,

заявника ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції)

представника заявника - адвоката Косянчук Л.Г. (в режимі відеоконференції),

провівши судове засідання в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

29 липня 2026 року, згідно поштового відправлення, ОСОБА_1 звернувся до суду в із заявою, в якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий Чернігівським районним судом Чернігівської області від 23.09.2025 № 748/3118/25, мотивуючи заяву тим, що між ним та ОСОБА_2 була досягнута домовленість, згідно якої заявник продає свою квартиру та кошти передає ОСОБА_2 для купівлі квартири АДРЕСА_1 в новобідові в рахунок майбутніх платежів по аліментах. Так, 25.07.2014 вчинено продаж квартири АДРЕСА_2 , 10.02.2015 в будинку по АДРЕСА_3 в було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Крім того, весь період заявником добровільно сплачувались кошти на утримання доньки ОСОБА_3 , що підтверджується банківськими виписками.

В судовому засіданні заявник та його представник підтримали подану заяву та просили її задовольнити.

Стягувач ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з`явились, надали заяву про розгляд справи без їх участі.

В поданих запереченнях ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні заяви, вказуючи, що боржником не надано доказів того, що у нього відсутній або припинився обов`язок щодо сплати аліментів. Останній не бажає сплачувати аліменти на утримання своєї дитини, у зв`язку з чим має заборгованість. Надала попередній розрахунок витрат на правову допомогу в розмірі 14000 грн, які просила стягнути з ОСОБА_1 .

Заслухавши заявника та його представника, вивчивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 23.09.2025 року Чернігівським районним судом Чернігівської області у справі № 748/3118/25 видано судовий наказ яким стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою : АДРЕСА_5 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 19 вересня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Згідно з ч. 8 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до п. п. 4 і 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянутий за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Згідно ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, закон передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Отже, до підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто, об`єктивно відсутній обов`язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто, випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.

При цьому, словосполучення «або з інших причин» стосується саме відсутності (припинення) обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.

З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що законодавцем передбачено судовий спосіб захисту прав боржника у разі якщо стягувач не визнає відсутність обов`язку боржника.

Звертаючись до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявник посилається на те, що обов`язок зі сплати аліментів ним фактично виконано шляхом продажу належної йому квартири та придбання за отримані від її продажу кошти іншої квартири для колишньої дружини.

Як убачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу квартири від 25.07.2014 ОСОБА_1 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 (а.с.25-26).

Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2015, ОСОБА_2 придбала у ТОВ «РАСТ» квартиру, що розташована за адресою : АДРЕСА_6 (а.с.27-29).

Так, договір купівлі-продажу від 29.05.2015 придбаної квартири укладено безпосередньо на ім`я стягувача ОСОБА_2 , тобто колишньої дружини заявника. Саме по собі придбання боржником нерухомого майна, право власності на яке набуває стягувач, не свідчить про припинення аліментного зобов`язання та не підтверджує передачу цього майна в рахунок сплати аліментів.

Відповідно до статті 190 Сімейного кодексу України батьки можуть укласти договір про припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації права власності на нерухоме майно. У матеріалах справи відсутній нотаріально посвідчений договір, яким сторони домовилися про припинення аліментного зобов`язання шляхом передачі нерухомого майна в рахунок аліментів.

Отже, придбання квартири на ім`я стягувача не може бути ототожнене з виконанням обов`язку сплати аліментів, оскільки заявником не доведено наявності домовленості сторін саме щодо зарахування вартості квартири в рахунок аліментних платежів та припинення відповідного зобов`язання.

Крім того, факт продажу заявником належної йому квартири та подальшого придбання іншої квартири на ім`я колишньої дружини підтверджує лише здійснення відповідних цивільно-правових правочинів, однак сам по собі не є належним доказом сплати аліментів.

Посилання заявника на те, що він добровільно перераховує грошові кошти на користь стягувача, суд також оцінює критично.

На підтвердження зазначених обставин заявником надано банківські виписки, в яких відображено здійснення окремих переказів грошових коштів із зазначенням номера платіжної картки та суми переказу (а.с.29-59).

Разом із тим, зазначені банківські виписки не містять відомостей про призначення платежів, зокрема про те, що відповідні грошові кошти перераховувалися саме як аліменти на утримання дитини, на виконання судового наказу або в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Сам факт перерахування грошових коштів на банківську картку стягувача не дає можливості однозначно встановити правову підставу таких платежів та їх призначення, а тому не може безумовно свідчити про виконання заявником обов`язку зі сплати аліментів за судовим наказом.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 390/2379/24 (провадження № 61-7389св25), відповідно до якої при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів можуть бути враховані як добровільна сплата аліментів лише ті платежі, призначення яких дозволяє ідентифікувати їх як аліменти або кошти на утримання дітей. Платежі без відповідного зазначення їх призначення не можуть автоматично зараховуватися як сплата аліментів.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 432 ЦПК України підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є, зокрема, повне або часткове припинення обов`язку боржника у зв`язку з його виконанням. Отже, для задоволення заяви необхідно встановити саме факт виконання зобов`язання, визначеного судовим наказом, а не лише факт здійснення боржником певних грошових переказів.

За встановлених обставин надані заявником банківські виписки підтверджують лише факт здійснення грошових переказів на певні банківські реквізити, однак не підтверджують, що такі платежі здійснювалися саме на виконання судового наказу про стягнення аліментів.

Таким чином, доводи заявника про добровільну сплату аліментів не підтверджують повного виконання ним обов`язку, встановленого судовим наказом, та не є підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов`язань ОСОБА_1 за судовим наказом, яким з нього стягнуто аліменти на утримання дитини.

Крім цього, судом встановлено, що заява про видачу судового наказу подана матір`ю дитини про стягнення аліментів з батька дитини відповідала за формою та змістом вимогам статті 163 ЦПК України та відповідала критеріям визначеним в статті 161 ЦПК України в частині вимог, за якими може бути видано судовий наказ. До заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів додані довідки уповноваженого органу про реєстрацію місця проживання матері разом з дитиною.

Відтак суд вважає, що немає правових підстав для визнання судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини таким, що не підлягає виконанню, оскільки існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов`язковим до виконання.

Законодавцем визначено підстави припинення обов`язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.

Так, статтею 273 Сімейного кодексу України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв`язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на звільнення його від обов`язку щодо сплати аліментів.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували припинення обов`язку (зобов`язань) батька зі сплати аліментів за судовим наказом від 23 вересня 2025 року, який набрав законної сили (наприклад, рішення суду про звільнення від сплати аліментів), та у відповідності до вимог закону є обов`язковим до виконання.

З урахуванням наведених вище обставин, суд приходить до висновку про те, що подана заява про визнання судового наказу виданого Чернігівським районним судом Чернігівської області 23 вересня 2025 року таким, що не підлягає виконанню задоволенню не підлягає.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат не є підставою для вирішення питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Стороною має бути надано докази на підтвердження понесених витрат щобо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, про що надаєтсья детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, з зазначенням витраченого часу, відповідно акти передачі виконаних послуг на відповідну суму, відповідні квитанції щодо понесених витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 80, 259, 353-355, 431, 432 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому копії ухвали.

Повний текст ухвали складений 10 вересня 2026 року.

Суддя С.М.Майборода