Справа № 509/3021/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів на навчання, -
ВСТАНОВИВ :
11 травня 2026 року, представниця ОСОБА_1 адвокат Дубінчук Ж.М. звернулася до Овідіопольського райсуду Одеської області з названим позовом, в якому просила суд, звільнити позивача ОСОБА_1 від сплати на користь відповідачки ОСОБА_2 аліментів на період навчання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22.11.2024 р. до 30.06.2028 р., але не більш ніж до досягнення дитиною 23-х років, визначених рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.05.2025 р., мотивуючи це припиненням навчанням їхньої доньки ОСОБА_3 у Міжнародному університеті, шляхом оформлення академічної відпустки строком на 1 рік, з 01.02.2026 р. по 31.01.2027 р., що відповідає приписам ч. 1 ст. 199 СК України, а також стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати за правничу допомогу у сумі 6000 грн. та судовий збір 1331,20 грн., підтверджених документально.
Представниця позивача в судове засідання не з?явився, надіславши на електронну адресу суду заяву, в якій підтримала позов та проханням про розгляд справи за їхньої відсутності.
Представниця відповідачки в судове засідання не з?явилася, надіславши до суду відзив на позов з проханням про відмову у задоволенні безпідставного позову і проханням про слухання справи за її відсутності та відсутності відповідачки, вважаючи, що за позивачем рахується борг по сплаті аліментів на навчання доньки ОСОБА_3 , який станом на 01.08.2026 р. становить 55699,58 грн. згідно розрахунку державного виконавця.
3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_3 (донька сторін по справі), залучена до участі у справі ухвалою суду від 14.07.2026 р. в судове засідання не з?явилась, знаходячись поза межами України, у Німеччині, надіслала на електронну адресу суду свої письмові пояснення, в яких повністю підтримала позов свого батька ОСОБА_1 , який просила задовольнити і слухати справу без її участі, вказавши про те, що вона дійсно припинила навчання у Міжнародному університеті, шляхом оформлення академічної відпустки за сімейними обставинами, строком на 1 рік з 01.02.2026 р. по 31.01.2027 р., що підтверджується наказом учбового закладу від 26.02.2026 р. № 437-с, виїхавши до Німеччини, де вона проживає окремо від батьків, працює та забезпечує себе самостійно. В аліментах, які стягуються на її навчання з батька ОСОБА_1 на користь її матері ОСОБА_2 - потреби немає, адже остання її утриманням зараз не займається та ніякі витрати, пов?язані з з її життям та навчанням - не несе, тому вважає, що позовні вимоги її батька ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на її навчання на користь матері ОСОБА_2 законні і підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).
ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов`язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв`язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.
На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК (2947-14). При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину - не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Факт народження у платника аліментів дитини в іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану - не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів (Постанова ВС від 28.05.2021 р. у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).
Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов?язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Стаття 180 СК України передбачає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 199 СК України передбачено - якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв?язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 (провадження № 61-15422св20) зазначено, що: «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження № 61-18142св19. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред?являти позов на загальних підставах». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року в справі № 125/2525/18 (провадження № 61-13525св20)зроблено висновок, що «спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні».
Розмір заборгованості зі сплати аліментів обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Згідно зі ст. 192 СК України - розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів позову вбачається, що рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.05.2025 р., залишеним без змін постановою ОАС від 08.04.2026 р. - стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 аліменти на навчання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22.11.2024 р. до 30.06.2028 р., але не більш ніж до досягнення дитиною 23-х років.
Згідно довідки Міжнародного університету - відповідно до наказу від 26.02.2026 р. № 437-с ОСОБА_3 , здобувач 2 курсу факультету іноземних мов, медіа та психології Міжнародного університету денної форми здобуття освіти за освітнім рівнем вищої освіти : перший «Бакалаврський», за спеціальністю 035 «Філологія», за освітньою програмою «Філологія» - надано академічну відпустку з 01.02.2026 р. по 31.01.2027 р. за сімейним и обставинами.
З письмових пояснень самої доньки сторін ОСОБА_3 (3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору), надісланих на адресу суду, в яких вона яка просить суд задовольнити позов, вбачається, що вона дійсно припинила навчання у Міжнародному університеті, шляхом оформлення академічної відпустки за сімейними обставинами, строком на 1 рік з 01.02.2026 р. по 31.01.2027 р., що підтверджується наказом учбового закладу від 26.02.2026 р. № 437-с, виїхавши до Німеччини, де вона проживає окремо від батьків, працює та забезпечує себе самостійно. В аліментах, які стягуються на її навчання з батька ОСОБА_1 на користь її матері ОСОБА_2 - потреби немає, адже остання її утриманням зараз не займається та ніякі витрати, пов?язані з з її життям та навчанням - не несе, тому вважає, що позовні вимоги її батька ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на її навчання на користь матері ОСОБА_2 законні і підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 199 СК України передбачено, що право на отримання повнолітньою дитиною аліментів від батьків на час навчання - припиняється у разі припинення навчання дитини.
Згідно з Наказом МОН України від 07.02.2024 р. № 134 «Про затвердження Положення про порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, та надання їм академічної відпустки», академічна відпустка надається здобувачам вищої освіти як форма переривання навчання.
Академічна відпустка або переривання навчання - це перерва в навчанні, яку бере студент з поважних причин, і яка дозволяє пізніше повернутися до занять зі збереженням попередніх результатів і досягнень.
На думу суду, позов є обґрунтованим, з урахуванням припинення навчання ОСОБА_3 у вищому навчальному закладі, а тому є підстави для звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати на користь відповідачки ОСОБА_2 аліментів на період навчання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , яка просить суд задовольнити позов, підтвердивши вищевказані обставини.
Щодо тверджень представниці відповідачки з приводу боргу позивача по сплаті аліментів на навчання, що є однією з підстав відмови у задоволенні позову, суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справа № 487/4219/20 (провадження № 61-18539св20) зазначено, що у частинах першій, третій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У статті 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
В зв?язку з розглядом даної справи в суді, позивач понес наступні витрати : сплачений судовий збір 1331,20 грн.
Для подання даної позовної заяви, позивачі звернулися за правовою допомогою до адвоката Дубінчук Ж.М., з якою було укладено відповідний договір про надання правової допомоги № 1163 від 14.04.2025 р., у відповідності до умов якого, адвокату було доручено здійснити підготовку та скласти позов про звільнення від плати аліментів на утримання дитини, яка припинила навчання та інших дій відповідно до договору, а саме, встановити обставини справи, зібрати та аналізувати докази і документи, підготувати необхідні документи, сформувати правову позицію по справі, зняти копії документів, скласти та подати позовну заяву, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі про надання правової допомоги, детальним описом адвокатських послуг (наданих послуг) на суму 6000 грн., адвокатським ордером та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 23 від 30.04.2026 р. на суму 6000 грн.
За змістом ч.ч. 1,2 ст. 15 ЦПК України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).
Частинами 1,3 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги і встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с. 111).
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Витрати на правову допомогу відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України - належать до судових витрат.
Отже, враховуючи повне задоволення позову, суд вважає необхідним покласти на відповідачку зобов`язання компенсувати позивачеві документально підтверджені витрати на судовий збір у розмірі 1331,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 121,180-183,191,192 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 51,52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», суд, -
ВИРІШИВ :
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів на навчання - задовольнити ;
2. Звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) від сплати на користь ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) аліментів на період навчання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22.11.2024 р. до 30.06.2028 р., але не більш ніж до досягнення дитиною 23-х років, визначених рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.05.2025 р. ;
3. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1331,20 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 6000 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 10.09.2026 р.
Суддя Гандзій Д.М.