ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 року м. Львів Справа № 921/274/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
за участю представників від:
АТ КБ "ПриватБанк" - Маякова І.В. (адвокат);
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. ЗАГС №01- 05/2982/25, №01-05/2984/25 від 14.10.2025)
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2025 (повна ухвала - 02.10.2025, суддя Андрусик Н.О.) за результатами розгляду вимог кредитора
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2025 (повна ухвала - 29.09.2025, суддя Андрусик Н.О.) за результатами попереднього засідання
у справі №921/274/25
за заявою боржника ОСОБА_1 , м. Скалат Тернопільського району Тернопільської області
про неплатоспроможність фізичної особи
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.05.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів та мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; керуючим реструктуризацією боргів боржника призначено арбітражного керуючого Шимечка Андрія Ярославовича.
Офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 здійснено 28.05.2025.
26.06.2025 до суду звернулося АТ КБ "Приватбанк" із заявою про визнання кредиторських (грошових) вимог до боржника на загальну суму 27 800 995,05 грн, з яких: 16 013 032,57 грн - забезпечені заставою майна боржника; 8 454 768,09 грн - 2 черга задоволення вимог кредитора; 3 328 349,59 грн - 3 черга задоволення вимог кредитора, які ґрунтуються на невиконанні боржником основних зобов`язань за шістьома кредитними угодами та договорами поруки/застави. Окрім того, кредитор зазначає, що судовими рішеннями частково присуджено до стягнення заборгованість за укладеними договорами, а саме стягнуто:
- 4 385 252, 97 грн боргу за кредитним договором №05/07/915М від 15.05.2007 та договором застави товарів в обороті №05/07/915М від 15.05.2007, з яких: 2 408 571,27 грн прострочена заборгованість по кредиту, 307 420,07 заборгованість по прострочених відсотках, 1 643 009,20 грн пені, 24 522,43 грн простроченої комісії та 1 730,00 грн судових витрат;
- 4 606 634, 94 грн боргу за кредитним договором №05/07/916М від 16.05.2007 та договором застави товарів в обороті №05/07/916М від 16.05.2007, з яких: 2 665 452,38 грн прострочена заборгованість по кредиту, 184 544,73 грн заборгованість по прострочених відсотках, 1 739 656,80 грн пені та 16 981,04 грн простроченої комісії по договору;
- 10 228 752,01 грн боргу за договором застави товарів в обороті №01/08/1196М від 11.01.2008, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою №01/08/1196М від 11.01.2008, з яких: 5 677 329,90 грн прострочена заборгованість по кредиту, 1 169 879,38 грн заборгованість по прострочених відсотках, 3 374 622,00 грн пені, 6 920, 73 грн додаткові витрати банку, пов`язані з виконанням кредитного договору;
- 4 979 580,56 грн за договором застави товару в обороті №02/08/118М від 05.02.2008, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою №02/08/118М від 05.02.2008, з яких: 2 146 887,02 грн прострочена заборгованість по кредиту, 541 283,54 грн заборгованість по прострочених відсотках та 2 291 410,00 грн пені;
- 2 848 111, 39 грн боргу за договором поруки №05/08/10МЦ від 08.05.2008 та договором застави майна №05/08/10МЦ від 08.05.2008, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою №05/08/10МЦ від 08.05.2008, з яких: 1 353 454,23 грн прострочена заборгованість по кредиту, 1 102 564,42 грн заборгованість по прострочених відсотках та 392 092,75 грн пені;
- 713 348,82 грн, з яких 57 949,07 грн прострочена заборгованість по кредиту, 308 619,38 грн заборгованість по прострочених відсотках, 346 780,37 грн - пені за договором поруки №TEIG58M від 10.06.2008, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання овердрафту мікрокредиту №TEIG58M від 10.06.2008.
У розрахунку заявлених кредиторських (грошових) вимог зазначено, що частина вимог, які виникли на підставі кредитних договорів №05/07/915М від 15.05.2007 та №05/07/916М від 16.05.2007, укладених між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», а також кредитних угод №01/08/1096М від 11.01.2008 і №02/08/1118М від 05.02.2008, укладених між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», а також кредитної угоди №05/08/10МЦ від 08.05.2008, укладеної між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк», забезпечена заставою майна.
Зокрема, предметом застави є бруківка лита та пресована в асортименті (товари в обороті), що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Підволочиський район, м. Скалат, вул. Грушевського, 8. Зазначене майно передано у заставу на підставі договору застави товарів в обороті №05/07/915М від 15.05.2007 із заставною вартістю 261 300,00 грн та договору застави товарів в обороті №05/07/916М від 16.05.2007 із заставною вартістю 117 000,00 грн.
Інша частина бруківки литої та пресованої в асортименті, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є предметом застави за договором застави товарів в обороті №01/08/1096М від 11.01.2008 із заставною вартістю 335 920,00 грн та договором застави товарів в обороті №02/08/1118М від 05.02.2008 із заставною вартістю 93 600,00 грн. Відповідні вимоги заявлені до ОСОБА_1 як майнового поручителя, який забезпечив виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 .
Крім того, забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором №05/07/915М від 15.05.2007 є причіп Massey Ferguson 9240, 2007 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 заставною вартістю 78 000,00 грн, та тягач Holmer Classic, 1993 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_2 , заставною вартістю 130 000,00 грн, передані у заставу на підставі договору застави автотранспорту від 15.05.2007.
Також предметом застави є обладнання, а саме: три вібропреси СТ-94а, чотири прес-форми «Старе місто», прес-форма «Бордюр», прес-форма «Цегла фасадна» та п`ять бетонозмішувачів загальною заставною вартістю 218 400,00 грн. Вказане майно передано у заставу на підставі договору застави майна №05/08/10МЦ від 08.05.2008, укладеного на забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою №05/08/10МЦ від 08.05.2008 між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк».
Щодо обставин реалізації предметів забезпечення за низкою кредитних договорів АТ КБ «ПриватБанк» вказало, що переважна більшість майна, переданого у заставу, реалізована не була. Зокрема, не здійснювалася реалізація бруківки литої та пресованої, автотранспортних засобів Massey Ferguson 9240 (причіп) та Holmer Classic (тягач), а також обладнання і прес-форм, призначених для виготовлення тротуарної плитки.
Водночас банк зазначив про реалізацію окремих предметів забезпечення. Так, нежитлову будівлю - гараж з добудовою, розташовану у м. Скалат, було реалізовано в межах виконавчого провадження за ціною 3 417,19 євро, а отримані від її реалізації кошти спрямовано на погашення заборгованості; надходження відповідних коштів відбулося 08.05.2015. Крім того, автомобіль Mazda 3, 2006 року випуску, було реалізовано за ціною 15 747,83 дол. США, а кошти, одержані від його реалізації, також спрямовано на погашення заборгованості; дата надходження коштів - 13.09.2010.
За доводами АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 за кредитними угодами №01/08/1096М від 11.01.2008 та №02/08/1118М від 05.02.2008, укладеними між банком та ОСОБА_2 , виступає майновим поручителем на підставі договорів застави товарів в обороті, у зв`язку з чим несе відповідальність за виконання відповідних зобов`язань в межах вартості предмета застави. Наявність зобов`язань ОСОБА_1 , як майнового поручителя, підтверджується рішеннями Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08.09.2009 у справі №2-229/09 та від 01.09.2010 у справі №2-440/10. Оскільки заборгованість за відповідними кредитними зобов`язаннями у повному обсязі не погашена, а строк дії договорів застави визначено до моменту повного виконання зобов`язань за забезпеченими ними кредитними договорами, банк вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 як майнового поручителя існують і на цей час та залишаються невиконаними.
Щодо нарахування процентів за користування кредитом та пені за період після ухвалення судових рішень, АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості, яке боржником не виконано, не припиняє зобов`язальних правовідносин між сторонами та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, зокрема відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Банк вказав, що за більшістю кредитних договорів, зокрема №05/07/915М, №05/07/916М, №01/08/1096М, №02/08/1118М та №05/08/10МЦ, проценти за користування кредитними коштами нараховувалися до дати отримання відповідних судових рішень на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Водночас після звернення до суду з позовами про стягнення заборгованості, у тому числі з майнового поручителя ОСОБА_1 , банком здійснювалося нарахування відсотків вже як виду відповідальності за порушення виконання грошових зобов`язань відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, що узгоджується як з умовами укладених договорів, так і з вимогами чинного законодавства. Пеня також нараховувалася як передбачений договором вид відповідальності за неналежне виконання зобов`язань.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що у всіх наданих судових рішеннях про стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними в іноземній валюті, розмір боргу визначався саме у валюті відповідного кредиту. У зв`язку з цим, трансформації первісного грошового зобов`язання з іноземної валюти у гривневе зобов`язання, внаслідок ухвалення таких судових рішень, не відбулося.
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 23.09.2025 заяву АТ КБ «Приватбанк» від 26.06.2025 про визнання грошових вимог задовольнив і визнав грошові вимоги кредитора на суму 27 796 150,25 грн, з яких: 8 454 768,09 грн - 2 черга задоволення грошових вимог; 3 328 349,59 грн - 3 черга задоволення грошових вимог та 16 013 032,57 грн, які мають бути окремо внесені до реєстру вимог кредиторів як забезпечені заставою майна боржника.
Також ухвалою від 23.09.2025 за результатами попереднього засідання суд визначив розмір вимог кредитора, що підлягають внесенню керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів, а саме вимоги АТ КБ «Приватбанк» на суму 27 796 150,25 грн.
Ухвала суду мотивована тим, що заявлені АТ КБ «ПриватБанк» грошові вимоги до ОСОБА_1 підтверджуються кредитними договорами та угодами, договорами поруки і застави, судовими рішеннями, виписками з рахунків та розрахунками заборгованості. Суд врахував, що заборгованість за відповідними кредитними зобов`язаннями залишається непогашеною, а зобов`язання ОСОБА_1 як позичальника, фінансового та майнового поручителя не припинилися. Зокрема, за кредитними угодами №01/08/1096М від 11.01.2008 та №02/08/1118М від 05.02.2008, укладеними з ОСОБА_2 , відповідальність ОСОБА_1 ґрунтується на договорах застави товарів в обороті, строк дії яких встановлено до повного виконання забезпечених ними зобов`язань.
Щодо забезпечених вимог, суд виходив з того, що законодавство про банкрутство не пов`язує розмір вимог забезпеченого кредитора виключно з договірною вартістю предмета застави. Такий розмір визначається з огляду на фактичний розмір заборгованості та дійсні на момент подання заяви зобов`язання майнового поручителя, тоді як фактична вартість заставного майна встановлюється за результатами його реалізації. Оскільки заявлені забезпечені вимоги належними доказами підтверджені та їх розмір керуючим реструктуризацією не спростовано, суд визнав обґрунтованими вимоги банку в сумі 16 013 032,57 грн як забезпечені заставою майна боржника та такими, що підлягають окремому внесенню до реєстру вимог кредиторів.
Відхиляючи заперечення керуючого реструктуризацією щодо визначення заборгованості з урахуванням курсу іноземної валюти, суд встановив, що при зверненні з позовами про стягнення заборгованості банк заявляв вимоги у валюті кредитних зобов`язань. Тому визначення розміру таких вимог у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату подання заяви про визнання грошових вимог відповідає статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ). Суд дійшов висновку, що ухвалення попередніх судових рішень із зазначенням гривневого еквівалента не спричинило трансформації валютних зобов`язань у виключно гривневі.
Щодо нарахування процентів, суд першої інстанції зазначив, що після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту проценти за правомірне користування кредитом на підставі ст. 1048 ЦК України надалі не нараховуються. Водночас у разі прострочення повернення кредитних коштів настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України. Оскільки умовами кредитних договорів сторони визначили розмір процентної ставки, яка застосовується до залишку непогашеної заборгованості у разі порушення позичальником зобов`язань, суд визнав такі проценти як погоджену сторонами відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами, а тому їх нарахування є обґрунтованим.
Також суд визнав правомірним нарахування пені, оскільки вона є видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, її сплата передбачена умовами кредитних договорів, а нарахування здійснюється на суму невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання протягом періоду прострочення, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2025 скасувати в частині визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 27 796 150,23 грн та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги до боржника лише на суму 2 283 334,18 грн. Також просить скасувати ухвалу суду від 23.09.2025 за результатами попереднього засідання в частині включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 27 796 150, 23 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 покликається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення КУзПБ та безпідставно визнав грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у загальному розмірі 27 796 150,23 грн.
На думку скаржника, суд необґрунтовано відхилив висновки керуючого реструктуризацією та здійснив перерахунок заборгованості за поточним валютним курсом, незважаючи на те, що за частиною кредитних зобов`язань банком вже були отримані судові рішення про стягнення заборгованості у гривні. Відтак вважає обґрунтованими лише вимоги у розмірі 2 283 334,18 грн, які були визнані керуючим реструктуризацією.
Покликається на порушення судом першої інстанції підвищеного стандарту доказування, оскільки суд належним чином не перевірив сукупність наданих банком доказів, не з`ясував, чи оскаржував кредитор судові рішення в частині визначення заборгованості у гривні, а також не надав належної оцінки запереченням боржника та висновкам керуючого реструктуризацією щодо розміру заявлених вимог.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає про сплив позовної давності щодо частини заявлених банком вимог. Вважає, що навіть у разі переривання позовної давності у зв`язку зі зверненням банку до суду та ухваленням відповідних судових рішень новий трирічний строк сплив, тоді як доказів вчинення кредитором у подальшому дій, які б знову перервали його перебіг, не надано.
Також апелянт звертає увагу на порядок постановлення та складення повних текстів ухвал від 23.09.2025, зазначаючи, що повний текст ухвали за результатами попереднього засідання був складений раніше, ніж повний текст ухвали щодо вимог АТ КБ «ПриватБанк», хоча відповідно до ст. 47 КУзПБ ухвала за результатами попереднього засідання повинна постановлятися після вирішення питання про визнання чи відхилення вимог окремих кредиторів.
АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на безпідставність доводів апелянта та зазначає, що суд першої інстанції правильно визначив розмір заявлених кредиторських вимог відповідно до положень КУзПБ. Твердження скаржника про стягнення курсової різниці є помилковими, оскільки такої складової у заявлених грошових вимогах немає. Зобов`язання за відповідними кредитними договорами були визначені в іноземній валюті, а у попередніх судових провадженнях банк заявляв до стягнення борг саме у валюті кредиту із зазначенням його гривневого еквівалента. Відтак визначення грошових вимог у справі про неплатоспроможність у гривні за офіційним курсом НБУ на дату подання заяви відповідає ч. 2 ст. 45 КУзПБ.
Спростовуючи доводи про порушення судом першої інстанції підвищеного стандарту доказування, банк зазначає, що суд дослідив сукупність наданих доказів, надав оцінку запереченням боржника та керуючого реструктуризацією, встановив предмет і валюту вимог у попередніх судових справах, розмір заборгованості та належним чином мотивував свої висновки. Крім того, банк вказує, що на підтвердження наявності та розміру заборгованості ним подано не лише судові рішення, а й первинні документи, виписки з рахунків та платіжні документи. Відтак доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з результатами оцінки доказів, однак не спростовують встановлених судом обставин.
Щодо застосування позовної давності, банк зазначає, що вимоги до боржника були заявлені ним у судовому порядку в межах встановлених строків, за результатами розгляду позовів ухвалено судові рішення та відкрито виконавчі провадження, які надалі були об`єднані у зведене виконавче провадження та зупинені у зв`язку з відкриттям справи про неплатоспроможність. Тому підстав для застосування позовної давності до заявлених кредиторських вимог немає.
Уз зв`язку із зазначеним у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а оскаржувані ухвали - залишити без змін.
В порядку ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, банком та боржником подано додаткові пояснення у справі.
Так, у додаткових поясненнях ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та додатково зазначив про відсутність підстав для визнання грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» у заявленому розмірі. Боржник наголошує, що за низкою кредитних договорів банк раніше реалізував право на судовий захист, а заборгованість була визначена судовими рішеннями у гривні або із зазначенням її гривневого еквівалента. Погодившись із такими рішеннями та не оскарживши їх у частині валюти стягнення, банк не вправі через значний проміжок часу повторно визначати розмір боргу за поточним валютним курсом.
Крім того, боржник заперечує проти нарахування після ухвалення судових рішень договірних процентів, комісій та пені, посилаючись на те, що після спливу строку кредитування або пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту право на нарахування передбачених договором процентів припиняється, а кредитор може розраховувати на застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України.
Щодо вимог, забезпечених заставою майна, боржник звертає увагу на тривалий період невиконання відповідних судових рішень та відсутність належних доказів активного вчинення банком виконавчих дій, реалізації предметів застави чи переривання строків пред`явлення виконавчих документів до виконання. У зв`язку з цим вважає, що суд мав перевірити дійсність таких вимог та можливість їх судового захисту на момент звернення банку із заявою у справі про неплатоспроможність.
Аналогічні заперечення боржник наводить щодо вимог за кредитними угодами №01/08/1096М від 11.01.2008, №02/08/1118М від 05.02.2008 та №05/08/10МЦ від 08.05.2008, посилаючись на сплив значного часу після ухвалення судових рішень, відсутність доказів належного примусового виконання, неправомірність подальшого нарахування процентів і пені та повторного визначення розміру заборгованості за актуальним валютним курсом.
Враховуючи наведене, боржник вважає, що заявлений банком розмір вимог сформований із врахуванням курсової різниці та нарахувань, здійснених після ухвалення судових рішень, а також вимог, щодо яких сплинули строки позовної давності або строки примусового виконання.
У додаткових письмових поясненнях АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що заявлені ним грошові вимоги сформовані з урахуванням фактичного залишку заборгованості за кожним кредитним зобов`язанням, здійснених після ухвалення судових рішень погашень та стану відповідних виконавчих проваджень. Банк наводить окремі розрахунки за кредитними договорами №05/07/915М, №05/07/916М, №01/08/1096М, №02/08/1118М, №05/08/10МЦ та договором №TEIG58M, зазначаючи періоди нарахування основного боргу, процентів, пені й інших платежів, а також відомості щодо реалізації або нереалізації предметів забезпечення.
Банк вказує, що після ухвалення відповідних судових рішень за окремими кредитними зобов`язаннями фактично здійснювалися погашення заборгованості, у тому числі внаслідок примусового стягнення органами ДВС та реалізації заставного майна, і всі такі надходження враховані у поданих розрахунках. Зокрема, за договором №05/07/915М у період з 2013 по 2025 роки погашено 6 505,90 євро, за договором №05/07/916М - 4 042,15 євро, а за договором №01/08/1096М - 18 677,61 дол. США.
Щодо доводів боржника про сплив позовної давності банк зазначає, що частина судових рішень перебувала на примусовому виконанні, а відповідні виконавчі провадження надалі були приєднані до зведеного виконавчого провадження та зупинені у зв`язку з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність. Факт відкриття та чинність останніх виконавчих проваджень свідчать про відсутність пропуску строків пред`явлення виконавчих документів, тоді як попередні виконавчі провадження завершувалися не у зв`язку з виконанням зобов`язань, а через відсутність майна.
Заперечуючи проти доводів про неправомірне визначення заборгованості у валюті кредиту, банк повторно зазначає, що ухвалення судового рішення про стягнення боргу в гривні не змінює валюту первісного кредитного зобов`язання та не припиняє обов`язку боржника виконати його на умовах договору. Тому визначення грошових вимог у справі про неплатоспроможність, виходячи із залишку заборгованості у валюті кредиту, не є стягненням курсової різниці.
Щодо нарахування процентів та пені банк вказує, що за окремими договорами проценти нараховувалися лише до визначених у розрахунках дат, тоді як подальші проценти розглядаються ним як відповідальність за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України. Нарахування пені як відповідальності за триваюче порушення зобов`язання не обмежується самим фактом ухвалення судового рішення.
Інших заяв чи клопотань, учасники справи не подавали.
03.09.2026 в судовому засіданні взяла участь представниця АТ КБ «ПриватБанк», які навели доводи та заперечення по суті апеляційних скарг. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з`явилися.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
Щодо кредитної угоди №05/07/915М від 15.05.2007.
15.05.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду №05/07/915М, за умовами якої банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти окремими частинами - траншами, а ОСОБА_1 - повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та винагороду у строки і порядку, визначені договором. Кінцевий строк повернення кредиту встановлено не пізніше 15.05.2012, процентну ставку за користування кредитом - 10 % річних.
На виконання кредитної угоди, 15.05.2007 укладено договір про видачу траншу №05/07/915М-01 на суму 68 000 євро, а 02.10.2007 - договір про видачу траншу №05/07/915М-02 на суму 3 500 євро. Графіками погашення визначено строки повернення кредитних коштів, сплати процентів та винагороди.
Виконання зобов`язань за кредитною угодою забезпечено заставою рухомого майна та товарів в обороті. Зокрема, ОСОБА_1 передано у заставу комбайн Holmer Classic, причіп Massey Ferguson та бруківку литу і пресовану в асортименті заставною вартістю 261 300,00 грн.
Крім того, виконання зобов`язань за цією кредитною угодою забезпечувалося укладеним 15.05.2007 договором застави між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (як заставодавцями) та АТ КБ «ПриватБанк» (як заставодержателем). ОСОБА_4 в заставу передала автотранспорт - комбайн марки "GLASS MEGA" (модель: 238, рік випуску: 2000, тип Т3: комбайн), вартість якого визначена в сумі 182 000,00 грн.
Таким чином, загальна сума застави за кредитною угодою №05/07/915М складає 469 300 грн (261 300,00 грн - бруківка лита та пресована в асортименті, 78 000,00 грн - автотранспорт Massey Ferguson, 130 000,00 грн - автотранспорт (тягач): Holmer Classic).
Також в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитною угодою №05/07/915M, 15.05.2007 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 05/07/915/01, відповідно до якого поручитель прийняла на себе зобов`язання нести повну майнову відповідальність перед банком у разі невиконання ОСОБА_1 (позичальником за основним грошовим зобов`язанням), своїх зобов`язань за кредитною угодою, включаючи сплату кредиту, процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
В порушення умов кредитної угоди №05/07/915М від 15.05.2007, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, боржник свої зобов`язання не виконав - не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому угодою порядку та строки, у зв`язку з чим АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17.09.2009 у справі №2-289/09 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою № 05/07/915М від 15.05.2007 в розмірі 63 195, 41 Євро (629 426,28грн), укладеною між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , звернуто стягнення на предмети застави (комбайн марки "GLASS MEGA", вартість якого була визначена в сумі 182 000,00грн; комбайн марки "HOLMER", вартість якого становила 91 000,00грн; трактор марки "Messey Ferguson", вартість якого становила 78 000,00 грн) шляхом безпосереднього продажу предметів застави АТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1 730 грн судових витрат.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23.05.2011 у справі №2-2778/2011 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитною угодою №05/07/915M від 15.05.2007 станом на 26.04.2011 в розмірі 1 165 123,30 грн.
При цьому, судом у рішенні від 23.05.2011 встановлено, що станом на 26.04.2011 заборгованість ОСОБА_1 за кредитною угодою №05/07/915М від 15.05.2007 складала 102 572,70 Євро та визначено її гривневий еквівалент в розмірі 1 165 123,30 грн за курсом 11,3590 грн до 1 євро (станом на 23.05.2011), який наданий у довідці Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська згідно відомостей валютного відділу Дніпропетровського центрального відділення «Промінвестбанку».
Судом встановлено, що у Збаразькому відділі ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження №69201811 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" боргу в розмірі 1 163 594,49 грн на підставі виконавчого листа від 30.06.2011 №2-2778/2011, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про примусове виконання судового рішення від 17.09.2009. Виконавче провадження №69201811 на підставі п. 4 ч. 1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» 27.05.2025 зупинено до завершення розгляду судом справи про неплатоспроможність боржника (Інформація про виконавче провадження від 25.06.2025).
У зв`язку з подальшим невиконанням боржником своїх зобов`язань, станом на 26.05.2025 розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №05/07/915М від 15.05.2007 складає 90 204,01 євро, з яких: 49 842,34 євро - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 6 361,67 євро - заборгованість за простроченими відсотками; 34 000,00 євро - пеня; 24 522,43 грн - прострочена комісія по договору та 1 730,00 грн - сплачені судові витрати в рамках позовних проваджень.
Станом на 26.06.2025 (дата подання заяви з грошовими вимогами до боржника) офіційний курс гривні щодо Євро складав 48,3238 грн за 1 євро, отже, заборгованість ОСОБА_1 в гривневому еквіваленті, станом на 26.06.2025, складає 4 385 252,97 грн, з яких: 2 408 571,27 грн - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 307 420,07 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1 643 009,20 грн - пеня; 24 522,43 грн - прострочена комісія по договору та 1 730,00 грн - сплачені судові витрати в рамках позовних проваджень.
Розмір заборгованості підтверджується судовими рішеннями, виписками по рахунку боржника та розрахунком заборгованості (а.с.144-148, 185-218, том 1).
Щодо кредитної угоди №05/07/916М від 16.05.2007.
16.05.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду №05/07/916М на суму 72 000 євро з кінцевим строком повернення кредиту не пізніше 16.05.2012 та сплатою 10 % річних. На виконання кредитної угоди 17.05.2007 укладено договір про видачу траншу №05/07/916М-01 на суму 72 000 євро.
Виконання кредитних зобов`язань забезпечено іпотекою належної ОСОБА_1 нежитлової будівлі - гаражів з добудовою, загальною площею 462 кв. м, а також заставою бруківки литої та пресованої в асортименті ринковою вартістю 195 000,00 грн та заставною вартістю 117 000,00 грн. Крім того, укладено договори поруки з ТОВ «УФА «Верус» та ОСОБА_5 .
У зв`язку з невиконанням кредитних зобов`язань станом на 03.06.2009 у боржника утворилася заборгованість у розмірі 85 020,01 євро, а станом на 26.04.2011 - 98 425,01 євро.
03.07.2009 Підволочиським районним судом Тернопільської області прийнято рішення у справі № 2-240/2009, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №05/07/916 M від 16.05.2007 в розмірі 66 119,16 євро (651 273,52 грн) звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежилу будівлю, гаражі з добудовою, загальною площею 462 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 17.05.2007) АТ КБ «Приватбанк». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 1 730, 00 грн судових витрат.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23.05.2011 у справі №2-2778/2011 з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитною угодою № 05/07/916М від 16.05.2007 станом на 26.04.2011 в розмірі 1 118 009, 69 грн, що становить 98 425,01 євро за курсом 11,3590 за 1 євро.
Станом на дату подачі банком заяви з грошовими вимогами до боржника виконавче провадження №69201639 з примусового виконання виконавчого листа №2-2778/2011, виданого 30.06.2011 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 1 118 009,69 грн приєднано до зведеного виконавчого провадження №51186202, яке перебуває у Підволочиському відділі ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк», станом на 26.05.2025, за кредитним договором №05/07/916М від 16.05.2007 склав 95 328,49 євро, з яких: 55 158,17 євро - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 3 818,92 євро - заборгованість за простроченими відсотками; 351,40 євро - заборгованість за простроченою комісією; 36 000,00 Євро пеня.
За курсом гривні щодо євро (48,3238 грн за 1 євро) на дату подання банком заяви з грошовими вимогами до боржника (26.06.2025) заборгованість за кредитним договором становить 4 606 634,94 грн (в тому числі 2 665 452,38 грн - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 184 544,73 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 16 981,04 грн - заборгованість за простроченою комісією; 1 739 656,80 грн пеня).
Розмір заборгованості також підтверджується долученими до заяви судовими рішеннями, виписками та розрахунком заборгованості (а.с. 139-143, 180-182, том 1).
Щодо кредитної угоди №01/08/1096М від 11.01.2008.
11.01.2008 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитну угоду №01/08/1096М, за умовами якої банк зобов`язався надати кредит окремими траншами у межах 162 000 дол. США. Кінцевий строк повернення кредиту визначено не пізніше 11.01.2013. Процентна ставка становила 16 % річних, а у разі порушення зобов`язань - 32 % річних від залишку непогашеної заборгованості. Погашення кредиту та процентів передбачено у валюті кредиту.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , 11.01.2008 між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави товарів в обороті №01/08/1096М, за яким у заставу передано належну ОСОБА_1 бруківку литу та пресовану в асортименті ринковою вартістю 538 200,00 грн та заставною вартістю 335 920,00 грн. Максимальний розмір вимоги, забезпеченої заставою, визначено у сумі 200 000 дол. США.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01.09.2010 у справі №2-440/10 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №01/08/1096М від 11.01.2008 вирішено передати в заклад ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом вилучення майна, зазначеного в договорі застави №01/08/1096М від 11.01.2008, предметом якого є бруківка лита, пресована в асортименті, заставною вартістю 335 920,00 грн, що належить ОСОБА_1 на праві власності та звернути стягнення на заставне майно шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2012 у справі №2/0417/2658/2012 встановлено, що заборгованість за кредитним договором №01/08/1096М від 11.01.2008, станом на 20.09.2011, становить 324 313,95 дол. США, у тому числі: 152 297,32 дол. США - заборгованість за кредитом, 104 740,26 дол. США - заборгованість по процентах, 51 802,99 дол. США пеня, 31,35 дол. США - штраф (фіксована частина), 15 442,03 дол. США - штраф (процентна складова).
Вказаним рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2 575 982,16 грн, 10 000 грн заборгованості, а також 3 219 грн судових витрат (а.с. 32-33, том 2).
Заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена, судове рішення в повному обсязі позичальником ОСОБА_2 та майновим поручителем ОСОБА_1 не виконано.
Відтак, станом на 26.05.2025, розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитною угодою №01/08/1096М від 11.01.2008, майновим поручителем якої на підставі договору застави товарів в обороті №01/08/1096М від 11.01.2008 є ОСОБА_1 , перед АТ КБ «ПриватБанк» становить 245 517,55 дол. США, з яких: 136 271,18 дол. США - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіл кредиту); 28 080,25 дол. США - заборгованість за простроченими відсотками; 81 000,00 дол. США - пеня; 166,12 дол. США - додаткові витрати банку, пов`язані з виконанням кредитного договору, що за офіційним курсом гривні щодо дол. США (41 6620 грн. за 1 дол. США), станом на дату подання банком заяви з грошовими вимогами до боржника (26.06.2025), становить 10 228 752,01 грн (в тому числі 5 677 329,90 грн - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 1 169 879,38 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 3 374 622,00 грн - нарахована пеня; 6 920,73 грн - додаткові витрати банку, пов`язані з виконанням кредитного договору).
Таким чином, розмір вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 на підставі договору застави товару в обороті №01/08/1096М від 11.01.2008, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою №01/08/1096М від 11.01.2008, становить 10 228 752,01 грн, які забезпечені заставою майна боржника.
Розмір заборгованості також підтверджується виписками з рахунків, судовим рішенням, розрахунком заборгованості (а.с.135-138, том 1).
Щодо кредитної угоди №02/08/1118М від 05.02.2008.
05.02.2008 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитну угоду №02/08/1118М на суму 110 000 дол. США з кінцевим строком повернення до 05.02.2013. Процентна ставка за користування кредитом становила 16 % річних, а у випадку порушення зобов`язань - 32 % річних від залишку непогашеної заборгованості.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави товарів в обороті №02/08/1118М від 05.02.2008. Предметом застави є бруківка лита та пресована в асортименті ринковою вартістю 156 000,00 грн та заставною вартістю 93 600,00 грн. Максимальний розмір забезпеченої заставою вимоги встановлено у сумі 198 000 дол. США.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08.09.2010 у справі №2-229/09 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №02/08/1118М від 05.02.2008 в розмірі 113 459,71 дол. США звернуто стягнення на предмети застави: бруківку литу та пресовану в асортименті, заставна вартість якої становила 93 600,00 грн, що належала ОСОБА_1 , шляхом безпосереднього продажу заставодержателем.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14.07.2011 у справі №2-326/11 встановлено, що станом на 28.03.2011 за кредитним договором №02/08/1118 М від 05.02.2008 існує заборгованість на суму 184 298,31 долар США (в тому числі 102 255,35 дол. США заборгованість за кредитом; 51 161,95 дол. США заборгованість по процентах за користування кредитом; 22 074,95 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом; 31,45 дол. США - штраф ( фіксована частина ) 8 774,61 дол. США - штраф (процентна складова) (а.с.129-134, том 1).
Відтак рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14.07.2011 у справі №2-326/11 стягнуто з ОСОБА_6 в солідарному порядку заборгованість за кредитним угодою № 02/08/1118М від 05.02.2008 у сумі 184 298, 31 доларів США, що в гривневому еквіваленті відповідає сумі 1 465 171, 56 грн та 1 720 грн судових витрат.
Заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена, судове рішення в повному обсязі позичальником ОСОБА_2 та майновим поручителем ОСОБА_1 не виконано.
Станом на 26.05.2025 розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитною угодою №02/08/1118М від 05.02.2008, майновим поручителем якої на підставі договору застави товару в обороті №02/08/1118М від 05.02.2008 є ОСОБА_1 , перед АТ КБ «ПриватБанк» склала 119 523,32 дол. США, з яких: 51 531,06 дол. США - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 12 992,26 дол. США - заборгованість за простроченими відсотками; 55 000,00 дол. США - нарахована пеня.
Це також підтверджується відповідними виписками, судовим рішенням, розрахунком заборгованості.
Заборгованість за договором в гривневому еквіваленті за курсом 41,6620 грн. за 1 дол. США, станом на 26.06.2025 (дата подання заяви про визнання грошових вимог), становить 4 979 580,56 грн (в тому числі 2 146 887,02 грн - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 541 283,54 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2 291 410,00 грн - нарахована пеня).
Таким чином, розмір вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 на підставі договору застави товару в обороті №02/08/1118М від 05.02.2008, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою №02/08/1118М від 05.02.2008, становить 4 979 580,56 грн, які забезпечені заставою майна боржника.
Щодо кредитної угоди №05/08/10МЦ від 08.05.2008.
08.05.2008 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитну угоду №05/08/10МЦ на суму 45 000 дол. США з кінцевим строком повернення до 08.05.2013. За користування кредитом встановлено процентну ставку 18 % річних, а у випадку порушення строків повернення - 36 % річних.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 , між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки №05/08/10МЦ, відповідно до якого ОСОБА_1 поручився за виконання позичальницею зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, штрафів, пені та інших платежів. Відповідальність позичальника і поручителя визначено як солідарну.
Крім того, 08.05.2008 між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави майна №05/08/10МЦ, за яким у заставу передано обладнання та форми для виробництва тротуарної плитки: три вібропреси, чотири прес-форми «Старе місто», прес-форми «Бордюр» і «Цегла фасадна» та п`ять бетонозмішувачів. Ринкову вартість майна визначено у сумі 312 000,00 грн, заставну - 218 400,00 грн.
ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 04.09.2012 виникла заборгованість за кредитною угодою №05/08/10МЦ від 08.05.2008 в розмірі 72 488,09 дол. США, в тому числі 33 179,80 дол. США - заборгованість по кредиту, 26 436,14 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 9 390,55 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 31,28 дол. США - штраф (фіксована частина), 3 450,32 дол. США - штраф (процентна складова).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №2/0417/7064/2012 від 08.10.2012 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №05/08/10МЦ від 08.05.2008 у сумі 569 397, 32 грн, заборгованість у сумі 10 000,00 грн та суму сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 грн.
Заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена, судове рішення в повному обсязі позичальником ОСОБА_3 та поручителем ОСОБА_1 не виконано.
Станом на дату подачі заяви про визнання грошових вимог до боржника виконавче провадження №59012697, відкрите з примусового виконання виконавчого листа №2/0417/7064/2012 від 23.10.2012, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за договором №05/08/10МЦ від 08.05.2008 в розмірі 582 616,32 грн, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження №51186202, зупинено відповідною постановою від 27.05.2025.
Станом на 26.06.2025 розмір заборгованості за кредитною угодою №05/08/10МЦ від 08.05.2008, майновим та фінансовим поручителем за якою є ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» складає 68 362,33 дол. США, з яких: 32 486,54 дол. США - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту); 26 464,51 дол. США - заборгованість за простроченими відсотками; 9 411,28 дол. США - нарахована пеня, що станом на дату подання заяви про визнання грошових вимог кредитора до боржника (26.06.2025) еквівалентно 2 848 111,39 грн ( в тому числі 1 353 454,23 грн - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту), 1 102 564,42 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 392 092,75 грн пеня).
Таким чином, розмір вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 на підставі договору поруки №05/08/10МЦ від 08.05.2008 та договору застави майна №05/08/10МЦ від 08.05.2008, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою №05/08/10МЦ від 08.05.2008, становить 2 848 111,39 грн, з яких вимоги на суму 218 400,00 грн - забезпечені заставою майна боржника.
Розмір заборгованості також підтверджується виписками, судовим рішенням та розрахунком заборгованості (а.с.113-116, том 1).
Щодо договору №TEIG58М від 10.06.2008.
10.06.2008 між ПП «Скалат-Брук» та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання овердрафт - мікрокредиту №TEIG58М, за яким банком встановлено кредитний ліміт у розмірі 58 000,00 грн. За користування кредитом передбачено сплату 25 % річних, а при порушенні строку користування - 50 % річних, а також винагороди, штрафів та пені.
Виконання зобов`язань ПП «Скалат-Брук» забезпечено порукою ОСОБА_1 за договором поруки №TEIG58М від 10.06.2008, за умовами якого поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що й позичальник, у тому числі щодо сплати кредиту, процентів, винагороди, штрафів та пені.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області 20.12.2011 у справі № 2-607/11/п стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № TEIG58M від 10.06.2008 про надання овердрафту - мікро кредиту в сумі 208 276, 56 грн та 1 700 гривень судового збору, 120 гривень витрат на інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов`язаних з розглядом цивільних та господарських справ.
Виконавче провадження №60368484 з примусового виконання виконавчого листа №2-607-2011 від 27.02.2012, виданого Підволочиським районним судом Тернопільської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за договором №TEIG 58 М від 10.06.2008 про надання овердафт мікрокредиту в сумі 208 276,56 грн, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження №51186202, зупинено відповідною постановою від 27.05.2025.
Станом на 26.05.2025 розмір заборгованості за договором про надання овердафт мікрокредиту №TEIG58М від 10.06.2008, фінансовим поручителем за яким є ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» склала 713 348,82 грн, з яких: 57 949,07 грн - прострочена заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту); 308 619,38 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 346 780,37 грн - нарахована пеня.
Таким чином, розмір вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 на підставі договору поруки №TEIG58М від 10.06.2008, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання овердрафт мікрокредиту №TEIG58М від 10.06.2008, становить 713 348,82 грн.
Розмір заборгованості підтверджено виписками, судовим рішенням, розрахунком заборгованості (а.с.101-102, том 1).
Щодо винагороди за ведення кредитної справи «Мікро LES».
Крім наведених вимог, АТ КБ «ПриватБанк» заявлено до ОСОБА_1 заборгованість за винагородою за ведення кредитної справи «Мікро LES» у загальному розмірі 34 469,54 грн, з яких: 22 959,07 грн - винагорода та 11 510,47 грн - пеня.
Умовами договорів про видачу траншів до кредитної угоди №05/07/916М передбачено сплату винагороди за ведення кредитної справи у процентному співвідношенні до суми відповідного траншу, а у разі порушення строків її сплати - нарахування пені. За наданими банком виписками розмір відповідної заборгованості становить 34 469,54 грн.
Таким чином, станом на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 банк обліковував заборгованість як за кредитними договорами, укладеними безпосередньо з ОСОБА_1 , так і за зобов`язаннями, виконання яких останній забезпечив порукою або заставою власного майна. Зокрема, до ОСОБА_1 заявлено вимоги за кредитними угодами №05/07/915М, №05/07/916М, №01/08/1096М, №02/08/1118М, №05/08/10МЦ, договором №TEIG58М та за винагородою за ведення кредитної справи «Мікро LES».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частина 1 ст. 2 КузПБ визначає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, КУзПБ, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Відповідно до статті 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, ст. ст. 45, 46, 47 КУзПБ. Так, відповідно до положень ч.ч. 1, 3, 4, 6 ст. 45 КУзПБ:
- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів;
- до заяви в обов`язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
Відповідно до норм визначених КУзПБ, за результатами попереднього засідання господарський суд визнає розмір вимог кредиторів, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, порядок погашення (задоволення) яких відбувається відповідно до черговості, яка встановлена ст. 133 даного Кодексу.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частина 2 вказаної статті передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є і договори та інші правочини.
Згідно із ст. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що матеріалами справи підтверджено факт надання кредитних коштів, неналежного виконання позичальниками зобов`язань щодо їх повернення та непогашення заборгованості у повному обсязі.
Так, ОСОБА_1 є безпосереднім позичальником за кредитними угодами №05/07/915М від 15.05.2007 та №05/07/916М від 16.05.2007, а за кредитними угодами №01/08/1096М від 11.01.2008, №02/08/1118М від 05.02.2008 та №05/08/10МЦ від 08.05.2008, а також договором про надання овердрафт-мікрокредиту №TEIG58М від 10.06.2008 його зобов`язання перед банком виникли у зв`язку з наданою ним майновою та/або фінансовою порукою. Відповідні договори забезпечення не припинені, а забезпечені ними основні зобов`язання у повному обсязі не виконані.
Наявність заборгованості за відповідними кредитними зобов`язаннями підтверджується не лише укладеними між сторонами кредитними договорами, договорами поруки та застави, виписками з рахунків і розрахунками заборгованості, а й судовими рішеннями, які набрали законної сили та якими встановлено факт неналежного виконання позичальниками своїх зобов`язань, визначено розмір заборгованості на відповідні дати та, залежно від характеру забезпечення, стягнуто заборгованість з боржника і поручителів або звернуто стягнення на предмети застави. Зокрема, відповідні обставини встановлені рішеннями Підволочиського районного суду Тернопільської області, Жовтневого та Індустріального районних судів м. Дніпропетровська, ухваленими за кредитними зобов`язаннями, на яких ґрунтуються заявлені АТ КБ «ПриватБанк» вимоги.
При цьому, зазначені судові рішення у повному обсязі не виконані, а наявність невиконаного залишку заборгованості підтверджується матеріалами виконавчих проваджень, банківськими виписками та розрахунками кредитора. Здійснені після ухвалення судових рішень часткові погашення банком враховані при визначенні залишку боргу. Отже, ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості не свідчить про припинення відповідних зобов`язань, оскільки доказів їх фактичного виконання у повному обсязі матеріали справи не містять.
Доказів повного виконання відповідних зобов`язань, припинення поруки чи застави, погашення боргу в іншому розмірі або недійсності правочинів, з яких виникли заявлені вимоги, апелянтом не надано.
З врахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів вважає, що заявлені АТ КБ «ПриватБанк» грошові вимоги ґрунтуються на дійсних та невиконаних зобов`язаннях, підтверджені належними та достатніми доказами, а тому підлягають визнанню у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 у встановленому судом першої інстанції розмірі, з урахуванням характеру відповідних вимог та наявності забезпечення заставою майна боржника.
Щодо підстав для нарахування процентів.
Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальниками зобов`язань за кредитними договорами АТ КБ «ПриватБанк» реалізувало право на судовий захист шляхом звернення з позовами про стягнення заборгованості, яка існувала на момент відповідних звернень до суду.
Колегія суддів зазначає, що цивільне законодавство розмежовує правомірне користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування та неправомірне утримання коштів після настання строку їх повернення.
Так, проценти, передбачені ст. 1048 ЦК України, є платою за надану позичальнику можливість правомірно користуватися кредитними коштами протягом визначеного договором строку. Водночас після спливу строку кредитування або пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту позичальник втрачає право правомірно користуватися такими коштами, а тому подальше нарахування процентів як плати за користування кредитом на підставі статті 1048 ЦК України припиняється. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеними у постановах від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
Разом з тим, невиконання грошового зобов`язання після настання строку його виконання зумовлює настання передбаченої законом або договором відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити проценти річних у встановленому законом розмірі, якщо інший їх розмір не визначений договором або законом.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, умовами спірних кредитних договорів сторони окремо врегулювали наслідки порушення позичальниками обов`язку щодо своєчасного повернення кредитних коштів. Зокрема, пунктами 4.1 договорів визначено розмір процентів за правомірне користування кредитом, тоді як пунктами 4.3 передбачено інший розмір процентної ставки, що застосовується до залишку непогашеної заборгованості у разі порушення позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту.
Отже, проценти, нараховані після настання строку виконання основного зобов`язання, за своєю правовою природою є не платою за правомірне користування кредитними коштами у розумінні ст. 1048 ЦК України, а погодженим сторонами розміром відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, що відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що факт звернення банку до суду та ухвалення рішень про стягнення заборгованості не виключає застосування до невиконаного грошового зобов`язання наслідків його подальшого прострочення. Враховуючи, що відповідні судові рішення у повному обсязі не виконані, а умовами кредитних договорів погоджено розмір процентів, які підлягають сплаті у разі прострочення повернення кредиту, включення таких нарахувань до складу заявлених кредиторських вимог є обґрунтованим.
Щодо нарахування пені.
Відповідно до статей 549-551 ЦК України пеня є видом неустойки та способом забезпечення виконання зобов`язання, який одночасно має характер майнової відповідальності за його порушення. Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.
Підставою для її нарахування є факт порушення боржником зобов`язання, зокрема прострочення повернення кредитних коштів або сплати інших передбачених договором платежів. При цьому, ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання, якщо присуджена сума фактично не сплачена.
Як встановлено судами, відповідними кредитними договорами сторони передбачили сплату пені у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань. Заявлена банком пеня нарахована на невиконану частину відповідних зобов`язань за періоди, визначені у розрахунках заборгованості.
Таким чином, з огляду на те, що основні грошові зобов`язання залишилися невиконаними, а відповідальність у вигляді пені прямо передбачена умовами кредитних договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для врахування пені у складі грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» у межах та за періоди, визначені умовами відповідних договорів і законом.
Відтак доводи апеляційної скарги про те, що після звернення банку до суду та ухвалення рішень про стягнення заборгованості будь-яке подальше нарахування процентів і пені є неправомірним, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки не враховують відмінності між процентами як платою за правомірне користування кредитом та процентами і неустойкою як наслідками прострочення вже належного до виконання грошового зобов`язання.
Окрім того, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання вимог АТ КБ «ПриватБанк», забезпечених заставою майна ОСОБА_1 .
Як встановлено судами, ОСОБА_1 передав у заставу АТ КБ «ПриватБанк» належне йому майно з метою забезпечення виконання зобов`язань як за кредитними договорами, укладеними безпосередньо ним, так і за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Предметами застави є, зокрема, бруківка лита та пресована в асортименті, причіп Massey Ferguson 9240, тягач Holmer Classic, а також обладнання та форми для виробництва тротуарної плитки. Відповідні договори застави укладені на забезпечення виконання зобов`язань за кредитними угодами №05/07/915М від 15.05.2007, №05/07/916М від 16.05.2007, №01/08/1096М від 11.01.2008, №02/08/1118М від 05.02.2008 та №05/08/10МЦ від 08.05.2008.
Матеріалами справи підтверджено, що зазначене заставне майно, за винятком окремо реалізованого предмета іпотеки, не було реалізоване, а кошти від його реалізації на погашення відповідної заборгованості не надходили. Водночас нежитлову будівлю - гараж з добудовою, передану в іпотеку на забезпечення зобов`язань за кредитним договором №05/07/916М, було реалізовано у виконавчому провадженні, а отримані кошти в сумі 3 417,19 євро враховано банком при визначенні залишку заборгованості.
Відповідно до статей 572, 589 ЦК України та статей 3, 19 Закону України «Про заставу» заставодержатель у разі невиконання забезпеченого зобов`язання має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами, причому обсяг забезпеченої заставою вимоги визначається з урахуванням розміру забезпеченого зобов`язання на момент фактичного задоволення, якщо інше не встановлено договором.
Отже, зазначена в договорах заставна вартість майна не свідчить про обмеження розміру забезпеченої вимоги кредитора саме цією сумою. Визначальним для вирішення питання про характер та обсяг вимог кредитора є наявність дійсного невиконаного основного зобов`язання та чинного забезпечення, тоді як фактична вартість предмета застави і, відповідно, обсяг фактичного задоволення вимог кредитора встановлюються при реалізації такого майна.
Колегія суддів враховує, що заборгованість за кредитними зобов`язаннями, які забезпечені майном ОСОБА_1 , залишається непогашеною, а докази припинення відповідних договорів застави або реалізації заставного майна в повному обсязі в матеріалах справи відсутні. За таких обставин, право АТ КБ «ПриватБанк» на задоволення вимог за рахунок заставленого майна зберігається.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлені АТ КБ «ПриватБанк» вимоги у сумі 16 013 032,57 грн є такими, що забезпечені заставою майна Барана В.А., а тому підлягають окремому внесенню до реєстру вимог кредиторів як забезпечені вимоги.
Доводи апелянта про необхідність обмеження таких вимог виключно договірною заставною вартістю майна наведених висновків не спростовують, оскільки фактично ототожнюють вартість предмета забезпечення з розміром забезпеченого зобов`язання, що не є тотожними правовими категоріями.
Включення до реєстру вимог кредиторів окремо, як таких що забезпечені майном боржника, з посиланням виключно на визначену в договорі іпотеки (застави) вартість предмету іпотеки (застави) не відповідають положенням статей 3, 19 Закону України "Про заставу", які не пов`язують обсяг заставного забезпечення з договірною вартістю предмету застави. Договірна вартість предмета застави має значення як істотна умова договору застави при оцінці судами самого договору застави на предмет його укладення та дійсності його умов.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно визначив розмір грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» за офіційним курсом НБУ на дату подання заяви з грошовими вимогами, оскільки за відповідними кредитними зобов`язаннями раніше були ухвалені судові рішення про стягнення заборгованості у гривні. На думку апелянта, таке визначення заборгованості призвело до повторного перерахунку боргу та стягнення курсової різниці.
Колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими з огляду на таке.
Чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, тому у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення ч. 1 ст. 1046 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання позичальником є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц).
Якщо борг боржника виник на підставі кредитного договору, що визначений в іноземній валюті, в якій і був заявлений позивачем (кредитором) до стягнення у судовому порядку, але судовим рішенням за результатом розгляду такого спору сума боргу встановлена лише в національній валюті без зазначення його еквівалента в іноземній валюті, то це не свідчить, що відбулась трансформація грошового зобов`язання, визначеного у іноземній валюті, у зобов`язання у національній валюті, без урахування його фактичного розміру за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника (такого змісту висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 918/847/22).
Як встановлено судом, відповідні кредитні договори були укладені в іноземній валюті, а обов`язок позичальників щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів визначався саме у валюті кредиту. Звертаючись у подальшому до суду з позовами про стягнення заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» також визначало розмір своїх вимог у валюті кредитного зобов`язання. Водночас у судових рішеннях поряд із встановленим розміром заборгованості в іноземній валюті зазначався її гривневий еквівалент, розрахований за курсом, чинним на відповідну дату.
Отже, вказівка у резолютивній частині судового рішення суми, вираженої у гривні, за наведених обставин не свідчить про зміну валюти первісного зобов`язання та його трансформацію з валютного у виключно гривневе. Визначальним у цьому випадку є те, що кредитні зобов`язання виникли в іноземній валюті та саме у цій валюті банк визначав заборгованість при зверненні до суду, тоді як гривнева сума відображала еквівалент відповідної валютної заборгованості на момент її визначення судом.
Колегія суддів також враховує, що попередні судові рішення у повному обсязі не виконані, а відповідні кредитні зобов`язання залишилися непогашеними. Тому сам факт ухвалення судового рішення та зазначення у ньому гривневого еквівалента боргу не припинив існування невиконаного грошового зобов`язання у валюті, в якій воно було встановлено договорами.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
За таких обставин, визначення АТ КБ «ПриватБанк» залишку непогашеної заборгованості в іноземній валюті та його перерахунок у гривню за офіційним курсом НБУ на дату подання заяви з грошовими вимогами відповідає приписам ст. 45 КУзПБ, відповідно до якої у разі, якщо зобов`язання боржника визначене в іноземній валюті, склад і розмір грошових вимог кредитора для цілей провадження у справі про неплатоспроможність визначаються в національній валюті за курсом НБУ на дату подання такої заяви.
При цьому, такий розрахунок не є стягненням курсової різниці. Банк не заявляє окремої додаткової вимоги, яка становила б різницю між гривневим еквівалентом заборгованості, визначеним у попередньому судовому рішенні, та її еквівалентом станом на 2025 рік. У цій справі має місце визначення у гривні, відповідно до спеціальної норми ст. 45 КУзПБ, актуального розміру непогашеного валютного зобов`язання для цілей включення вимог кредитора до реєстру у справі про неплатоспроможність.
Безпідставним є покликання апелянта на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 904/1693/22), згідно якого кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Відтак, заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, кредитор втратив право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство (неплатоспроможність) визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці (близький за змістом.
Вказаний правовий висновок Верховного Суду, наведений апелянтом, щодо неможливості стягнення курсової різниці у випадку, коли кредитор сам визначив своє зобов`язання виключно у гривні та погодився з його виконанням у національній валюті, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, оскільки фактичні обставини цієї справи є іншими. У цьому випадку банк не відмовлявся від визначення зобов`язань у валюті кредиту, а гривневий еквівалент у попередніх судових рішеннях не змінив валютної природи зобов`язань.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що внаслідок ухвалення попередніх судових рішень відбулася трансформація валютних зобов`язань у гривневі, а тому доводи апеляційної скарги щодо неправомірного застосування курсу НБУ на дату подання заяви та фактичного стягнення банком курсової різниці є безпідставними.
Безпідставними є й доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності щодо частини грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Так, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на статті 257, 264 ЦК України, зазначає, що після ухвалення судових рішень приблизно у 2011 році розпочався новий трирічний строк позовної давності, який, за відсутності подальших дій кредитора, сплив орієнтовно у 2014 році. Водночас такі доводи мають загальний характер: апелянт не конкретизує, щодо якого саме кредитного договору, якої саме складової заборгованості та з якої дати, на його думку, розпочався і коли саме сплив строк позовної давності. Не наведено також окремого обґрунтування щодо основного боргу, процентів, пені чи інших складових заявлених вимог з урахуванням строків виконання кожного із відповідних зобов`язань.
Посилання апелянта на значний проміжок часу, що минув після укладення кредитних договорів або ухвалення судових рішень, не є достатнім для застосування наслідків спливу позовної давності. Для вирішення вказаного питання необхідно встановити конкретне право, за захистом якого звернувся кредитор, момент його порушення, початок перебігу позовної давності, а також обставини, що могли впливати на її перебіг. Таких обставин щодо кожної окремої вимоги апелянтом не наведено.
Крім того, щодо значної частини спірних зобов`язань АТ КБ «ПриватБанк» вже зверталося до суду за захистом свого права, а відповідними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено наявність та розмір заборгованості. Отже, у цій частині право кредитора вже було реалізоване шляхом пред`явлення позовів та отримання судових рішень. Після набрання такими рішеннями законної сили питання їх примусового виконання регулюється, насамперед, законодавством про виконавче провадження, а строки пред`явлення виконавчих документів до виконання не є тотожними позовній давності, передбаченій статтями 256-267 ЦК України.
Тому твердження апелянта про те, що після ухвалення судового рішення автоматично починається новий трирічний строк позовної давності на вже підтверджену цим рішенням вимогу, а після його спливу така вимога втрачає судовий захист, ґрунтується на ототожненні двох різних правових інститутів - позовної давності та строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що відповідні судові рішення у повному обсязі не виконані, а щодо частини з них відкривалися виконавчі провадження, які в подальшому приєднувалися до зведеного виконавчого провадження та були зупинені у зв`язку з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Отже, твердження скаржника про фактичну відсутність будь-яких дій кредитора протягом 2011-2025 років не відповідає встановленим обставинам справи.
Окремо щодо вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 як майнового поручителя за кредитними угодами №01/08/1096М від 11.01.2008 та №02/08/1118М від 05.02.2008 колегія суддів враховує, що вони ґрунтуються на договорах застави належного ОСОБА_1 майна. Відповідні забезпечені зобов`язання залишаються невиконаними, предмети застави не реалізовані, а доказів припинення права застави з передбачених законом або договором підстав матеріали справи не містять.
Таким чином, загальне посилання апелянта на сплив трирічного строку без визначення конкретної вимоги, моменту початку та закінчення перебігу позовної давності щодо неї, а також без урахування наявності судових рішень та їх виконання не може бути самостійною підставою для відмови у визнанні грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Відтак колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених кредитором вимог.
Апелянт також покликається на те, що повний текст ухвали за результатами попереднього засідання складено 29.09.2025, тоді як повний текст ухвали за результатами розгляду грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» - 02.10.2025, у зв`язку з чим вважає, що порушено передбачену ст. 47 КУзПБ послідовність розгляду вимог кредитора.
Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та такими, що не свідчать про порушення встановленого КУзПБ порядку розгляду кредиторських вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, як ухвала за результатами розгляду грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк», так і ухвала за результатами попереднього засідання постановлені 23.09.2025. При цьому, в ухвалі за результатами попереднього засідання відображено результат розгляду вимог банку та визначено їх розмір для внесення до реєстру вимог кредиторів.
Різний час складення, підписання чи направлення повних текстів процесуальних документів до системи «Електронний суд» не доводить того, що питання про грошові вимоги банку фактично не було вирішено судом до визначення результатів попереднього засідання. Стаття 47 КУзПБ визначає порядок розгляду вимог кредиторів та їх відображення в ухвалі за результатами попереднього засідання, однак наведені апелянтом обставини щодо дат виготовлення повних текстів ухвал не спростовують факту розгляду вимог АТ КБ «ПриватБанк» та постановлення відповідних ухвал 23.09.2025.
Крім того, апелянтом не наведено, яким саме чином різниця у датах складення повних текстів ухвал вплинула на правильність вирішення питання про наявність, розмір чи черговість грошових вимог банку або призвела до порушення його права на участь у розгляді цих вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи учасників справи, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2025 у справі №921/274/25 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Повна постанова підписана 10.09.2026.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК