ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/5038/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Бондар А.Г.,
від Громадської організації "ОЛІМП" - Панчошак О.Д.,
від Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Громадської організації "ОЛІМП"
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2026, прийняте суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 27.02.2026,
у справі №916/5038/25
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Громадської організації "ОЛІМП"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія"
про виселення
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Громадської організації "ОЛІМП", в якому просив виселити відповідача з нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, на користь позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який за відсутності належних правових підстав користується майном комунальної власності - нежитловими приміщеннями першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 29.12.2025 відкрито провадження у справі №916/5038/25.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 у справі №916/5038/25 (суддя Волков Р.В.) задоволено позов; виселено Громадську організацію "ОЛІМП" з нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93; стягнуто з Громадської організації "ОЛІМП" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Судове рішення мотивоване незаконністю користування Громадською організацією "ОЛІМП" вищенаведеними нежитловими приміщеннями, які належать територіальній громаді міста Одеси на праві комунальної власності.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Громадська організація "ОЛІМП" звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 у справі №916/5038/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Зокрема, скаржник наголошує на недоведеності позивачем за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав для виселення Громадської організації "ОЛІМП" з орендованих нею приміщень.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 19.05.2026 (вх.№1387/26/Д2 від 19.05.2026) Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Громадської організації "ОЛІМП", а рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 у справі №916/5038/25 - залишити без змін, посилаючись на те, що після припинення дії основного договору оренди, укладеного між позивачем та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" щодо нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, відповідач, як суборендар, втратив правові підстави для користування зазначеним нерухомим майном комунальної власності.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 04.05.2026 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 01.06.2026 призначено справу №916/5038/25 до розгляду на 01.07.2026 о 10:30.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026, зокрема, залучено до участі у справі №916/5038/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Громадську організацію "Центр сприяння інвалідам "Надія" та відкладено судове засідання у даній справі на 12.08.2026 о 10:30.
У судовому засіданні 12.08.2026 протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 у справі №916/5038/25 відмовлено у задоволенні клопотань Громадської організації "ОЛІМП" б/н від 30.06.2026 (вх.№2691/26 від 30.06.2026) та б/н від 06.08.2026 (вх.№3235/26 від 06.08.2026) про призначення будівельно-технічної експертизи з огляду на відсутність сукупності передбачених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України умов для призначення у справі судової експертизи, яка повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, а також беручи до уваги те, що призначення експертизи є правом суду, а не його обов`язком, і суд в межах своєї компетенції може надати правову оцінку доводам сторін, які ґрунтуються на праві та не потребують використання спеціальних знань.
Крім того, з огляду на оголошення повітряної тривоги, у судовому засіданні у справі №916/5038/25, яке відбулося 12.08.2026, Південно-західним апеляційним господарським судом шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 10:00 год 09.09.2026.
У судовому засіданні 09.09.2026 представник Громадської організації "ОЛІМП" підтримав апеляційну скаргу; представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради висловив заперечення проти її задоволення; представник Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с.92).
Протокольними ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 у справі №916/5038/25:
-залишено без розгляду письмові пояснення Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" №08/09/26-в від 08.09.2026 (вх.№1387/26/Д8 від 09.09.2026) на підставі частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказані письмові пояснення подано з пропуском строку, встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 про залучення третьої особи у справі №916/5038/25, та без клопотання про його продовження, при цьому доказ, доданий до цих письмових пояснень, а саме: додаткова угода б/н від 09.10.2025 про розірвання договору суборенди №2024/06/11-СА від 11.06.2024, до уваги колегією суддів не береться та до розгляду не приймається, адже заявником взагалі не було порушено питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи відповідного доказу та врахування його при апеляційному розгляді даної справи;
-відмовлено у задоволення клопотання Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" про відкладення розгляду справи, викладеного за змістом письмових пояснень №08/09/26-в від 08.09.2026 (вх.№1711/26/Д4 від 14.07.2026), адже вказану організацію залучено до участі у даній справі ухвалою суду від 01.07.2026, яка була отримана зазначеною організацією в електронний кабінет ще 02.07.2026, що підтверджується відповідною довідкою про доставку (т.1 а.с.192), у зв`язку з чим заявник, будучи завчасно повідомленим про залучення його до участі у справі, та, діючи розумно, обачливо і добросовісно, мав достатньо часу для пошуку представника з метою представництва його інтересів у межах даної справи у суді апеляційної інстанції, у тому числі шляхом реалізації права на ознайомлення з матеріалами справи, своєчасного подання письмових пояснень тощо, при цьому відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 06.12.2022 у справі №923/719/17), чого у даному випадку заявником не доведено і колегією суддів не встановлено.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, та в цілому складається з нежилих приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, відображених у технічному паспорті від 24.09.2003, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15.10.2003, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради.
31.08.2015 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" ("Орендар") укладено договір оренди нежилого приміщення №11/53, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, терміном до 31.08.2018.
29.06.2016 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" укладено договір оренди №11/53 у новій редакції, який нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №1414.
Згідно з пунктом 1.1 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93 та право комунальної власності на які зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 15.10.2003 в книзі 28неж на сторінці 8 під №3195.
29.06.2016 право власності на об`єкт оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 958139551101, номер запису про право власності: 15151569.
26.11.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" укладено договір про внесення змін до нової редакції договору оренди №11/53 від 31.08.2015, яким абзац 5 пункту 1.1 вказаного договору викладено у наступній редакції: "Ринкова вартість об`єкта оренди згідно з висновком про ринкову вартість нежитлових приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93, який був виконаний суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ "СОЛАР НОВА" станом на 08.10.2019, становить 13707000 грн (без урахування податку на додану вартість)".
Відповідно до пункту 1.3 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 26.11.2019) термін дії договору - до 01.01.2049.
Положеннями пунктів 2.1, 2.2 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 26.11.2019) передбачено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", рішення Одеської міської ради №4214-VII від 30.01.2019 "Про затвердження Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси". За орендовані нежилі приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший місяць після підписання нової редакції договору оренди 77196,52 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць (розрахунок орендної плати додається). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
У пунктах 2.3-2.5 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) вказано, що до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
За умовами пунктів 3.3, 3.4 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі. Передача об`єкта оренди здійснена згідно з вимогами чинного законодавства України за актом приймання-передачі.
Згідно з пунктом 4.1 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 26.11.2019) вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для розміщення громадської організації інвалідів.
У пункті 4.2 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) визначено, що Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.
Відповідно до пункту 4.7 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю нежитлові приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.
Пунктами 4.8, 4.9 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) передбачено, що Орендар має право передавати частину орендованих нежитлових приміщень в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням Орендодавця. У 5-денний термін з дати отримання дозволу на суборенду Орендар зобов`язаний надати до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради копію договору суборенди. В іншому разі дозвіл втрачає силу. Орендар не має права без згоди Орендодавця передавати нежитлові приміщення у користування третім особам за цивільно-правовими правочинами, укладати відносно Об`єкту оренди будь-які цивільно-правові правочини, в тому числі попередні договори та передавання будь-яким шляхом право оренди іншим особам.
Положеннями пунктів 5.2, 5.3 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) визначено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний. У разі невнесення Орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу Орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також Орендодавець має право відмовитись від договору оренди у разі невикористання Орендарем нежитлових приміщень за їх профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови Орендодавця від договору останній є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від договору.
За умовами пунктів 7.5, 7.6 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів та підлягають нотаріальному посвідченню. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.
В силу пункту 7.11 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю Орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Додатком до договору оренди №11/53 від 31.08.2015 є підписаний сторонами цього договору розрахунок орендної плати.
На виконання договору оренди №11/53 від 31.08.2015 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" підписано акт прийому-передачі б/н, з якого вбачається, що Орендареві передано нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93.
У грудні 2022 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 1471154,27 грн, з яких: 1266349,76 грн заборгованості з орендної плати та 204804,51 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати; розірвати укладений між сторонами договір оренди №11/53 у новій редакції від 29.06.2016, зареєстрований в реєстрі за №1414, а також виселити Громадську організацію "Центр сприяння інвалідам "Надія" з нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
За вищенаведеною позовною заявою судом першої інстанції 19.12.2022 відкрито провадження у справі №916/3377/22.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.06.2023 у справі №916/3377/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, позов задоволено частково; стягнуто з Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у сумі 271903,06 грн, пеню у розмірі 36829,75 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 4630,99 грн; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 06.12.2023 касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2023 у справі №916/3377/22 скасовано у відмовленій частині позову; справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі №916/3377/22 у задоволенні позову відмовлено повністю; судові витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №916/3377/22, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25.02.2025, задоволено апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі №916/3377/22; задоволено позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" про стягнення 1162360,55 грн, розірвання договору та виселення; стягнуто з Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 994446,70 грн заборгованості з орендної плати, 167913,85 грн пені, 22397,41 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 33596,12 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги; розірвано договір оренди №11/53 у новій редакції від 29.06.2016, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" і зареєстрований в реєстрі за №1414; виселено Громадську організацію "Центр сприяння інвалідам "Надія" з нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Під час примусового виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №916/3377/22 в межах виконавчого провадження №777532803 щодо виселення Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" з нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93 головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Франчук М.А. було встановлено, що боржник (Громадська організація "Центр сприяння інвалідам "Надія") відсутній за зазначеною адресою та у даному об`єкті нерухомого майна знаходиться суборендар - Громадська організація "ОЛІМП" на підставі договору суборенди №2024/06/11-СА від 11.06.2024, укладеного між Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" та Громадською організацією "ОЛІМП", про що складено акт державного виконавця б/н від 08.10.2025.
До здійснення виконавчих дій державним виконавцем було залучено керівника Громадської організації "ОЛІМП" - Трофимчука К.В., про що свідчить підпис останнього у відповідній графі вищенаведеного акту державного виконавця б/н від 08.10.2025.
Постановою головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Франчук М.А. від 20.11.2025 закінчено виконавче провадження №777532803.
У матеріалах справи міститься копія договору суборенди нежитлового приміщення №2024/06/11-СА від 11.06.2024, укладеного між Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" ("Орендар") та Громадською організацією "ОЛІМП" ("Суборендар") (далі - договір №2024/06/11-СА від 11.06.2024), за умовами пункту 1.1 якого Орендар передає, а Суборендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на першому, другому, третьому та четвертому поверхах і у підвалі №501 загальною площею 1790,9 кв.м у будинку за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93.
Строк суборенди - з 11.06.2024 до 31.05.2027 (пункт 1.3 договору №2024/06/11-СА від 11.06.2024).
В силу пункту 1.4 договору №2024/06/11-СА від 11.06.2024 об`єкт є переданим в оренду від Орендаря Суборендарю з дня підписання сторонами цього договору. День підписання сторонами цього договору є першим днем оренди об`єкту.
Предметом спору у даній справі є вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення Громадської організації "ОЛІМП" з нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд послався на незаконність користування Громадською організацією "ОЛІМП" вищенаведеними нежитловими приміщеннями, які належать територіальній громаді міста Одеси на праві комунальної власності.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
В силу статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно.
Частиною першою статті 318 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За умовами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтею 391 Цивільного кодексу України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачу в здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (зокрема, шляхом виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
Передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником або титульним володільцем майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Отже, для задоволення вимог позивача необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником або титульним володільцем своїх правомочностей, оскільки речове право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник або титульний володілець здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17.
Колегія суддів враховує, що нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси, про що свідчать наявна у матеріалах справи копія свідоцтва про право власності від 15.10.2003. При цьому згідно з пунктами 2.1, 2.4 Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №137-VIII від 17.03.2021, позивач забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у зв`язку з чим здійснює претензійно-правову роботу з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.
Звернення до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні майном, яке перебуває у комунальній власності, у випадку фактичного зайняття такого майна особою, яка, за твердженням позивача, не має чинного правового титулу на його використання, безпосередньо пов`язане з реалізацією повноважень щодо управління, ефективного використання та збереження відповідного майна.
Як вбачається з матеріалів справи, між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" існували зобов`язальні (орендні) правовідносини на підставі договору №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016), об`єктом оренди за яким виступали нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93.
Поряд з цим, на підставі договору №2024/06/11-СА від 11.06.2024 Громадська організація "Центр сприяння інвалідам "Надія" передала вищенаведені нежитлові приміщення в суборенду Громадській організації "ОЛІМП".
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
За умовами статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Повноваження орендаря щодо користування майном, в тому числі і шляхом передачі його в суборенду, передбачають наявність двох умов: 1) знаходження майна у правомірному (на підставі договору оренди) користуванні; 2) наявність згоди орендодавця на передачу майна в суборенду третім особам.
З аналізу положень статей 761, 774 Цивільного кодексу України випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом чинності договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема, право передання його в суборенду. Договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, на підставі якого він укладався, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2018 у справі №910/17082/17 та від 15.05.2019 у справі №909/500/18.
При цьому колегія суддів виходить із того, що обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №916/3377/22, які набрали законної сили, не підлягають повторному доказуванню у цій справі в частині, в якій вони стосуються правовідносин між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради і Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" та мають значення для вирішення даного спору. Отже, факт припинення основного договору оренди та відсутність у Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" права надалі користуватися спірним майном не є предметом повторного встановлення у цій справі.
Зокрема, у цій справі суд не встановлює та не переглядає правомірність розірвання основного договору оренди, оскільки зазначене питання вже було предметом судового розгляду у справі №916/3377/22 та вирішене судовим рішенням, що набрало законної сили. Відтак доводи відповідача, спрямовані на збереження за ним права користування спірним майном виключно через посилання на договір суборенди, укладений із Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія", підлягають оцінці з урахуванням установленого судовим рішенням факту припинення правової підстави, від якої залежало існування відповідного похідного права користування.
Суборенда не є самостійним способом набуття речового права на чуже майно та не створює для суборендаря більшого обсягу прав, ніж мав орендар, який передав майно у піднайм. Право суборендаря користуватися майном виникає виключно внаслідок реалізації орендарем належного йому права користування, а тому за своєю юридичною природою є похідним від права орендаря.
Похідність договору суборенди означає не лише залежність його строку від строку основного договору оренди, прямо передбачену частиною другою статті 774 Цивільного кодексу України, а й залежність самого права суборендаря на користування майном від існування у суборендодавця належного титулу на таке користування. Орендар не може передати суборендарю більше правомочностей щодо майна, ніж належить самому орендарю, а припинення права орендаря користуватися майном об`єктивно виключає можливість подальшої реалізації похідного від нього права суборендаря.
Тобто укладення договору суборенди №2024/06/11-СА від 11.06.2024 не могло створити для Громадської організації "ОЛІМП" самостійного, незалежного від основного договору оренди права користування спірним майном. Навіть якщо на момент укладення договору суборенди основний договір оренди був чинним, його подальше припинення на підставі постанови суду апеляційної інстанції від 30.10.2024 обумовило припинення похідного права суборендаря на користування тим самим майном. Інше тлумачення призвело б до юридично неприйнятного результату, за якого орендар, втративши право користування майном, міг би фактично зберігати це право опосередковано через суборендаря, а суборендар - користуватися майном усупереч волі власника та після припинення правового титулу особи, від якої він набув своє право.
Таким чином, з огляду на розірвання договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) у судовому порядку постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №916/3377/22, яка набрала законної сили і є чинною, що свідчить про відсутність між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" договірних орендних правовідносин щодо користування майном, переданим у користування за цим договором, колегія суддів зазначає, що договір суборенди №2024/06/11-СА від 11.06.2024, який є похідним від вищезазначеного договору оренди, припинив свою дію одночасно з припиненням договору №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) і, як наслідок, не може вважатися належною правовою підставою для користування відповідачем спірними приміщеннями.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що у даному випадку суд не визнає недійсним договір суборенди, не встановлює його недійсність з моменту укладення та не вирішує спору про його розірвання як окремий предмет позову. Суд лише встановлює правовий наслідок припинення основного договору оренди, від якого залежало існування права відповідача на користування спірним майном. Припинення основного договору оренди, встановлене судовим рішенням, яке набрало законної сили, саме по собі усуває правову підставу для подальшого користування майном суборендарем.
Відтак відсутність у резолютивній частині постанови у справі №916/3377/22 окремого висновку щодо договору суборенди не означає збереження за відповідачем права користування спірним майном. Договір суборенди не є самостійним титулом, здатним існувати поза межами основного договору оренди, а тому після припинення останнього відповідач не набуває самостійного права вимагати від власника збереження за ним можливості користування майном до спливу формально визначеного у договорі суборенди строку. За таких обставин, для вирішення цього спору не є необхідним пред`явлення позивачем окремої вимоги до Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" та Громадської організації "ОЛІМП" про розірвання договору суборенди №2024/06/11-СА від 11.06.2024.
Сам по собі строк дії договору суборенди №2024/06/11-СА від 11.06.2024, встановлений пунктом 1.3 останнього до 31.05.2027, не спростовує висновку про припинення права відповідача користуватися спірним майном. Визначений сторонами суборенди календарний строк не може тлумачитися ізольовано від правової природи цього договору та імперативного правила про похідність піднайму від основного найму. Встановлення у договорі суборенди кінцевої календарної дати користування майном визначає лише максимально погоджений сторонами строк існування такого похідного правовідношення за умови збереження чинності основного договору оренди. Така умова не може породжувати у суборендаря права користуватися майном після припинення права суборендодавця на його використання.
Положеннями частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства передбачено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні і відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження наявності у нього будь-якої чинної правової підстави для зайняття спірних нежитлових приміщень.
Отже, враховуючи, що договір суборенди №2024/06/11-СА від 11.06.2024 припинив свою дію у зв`язку з припиненням договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016), що свідчить про відсутність договірних орендних правовідносин, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів укладення між сторонами нового договору на право користування спірним нерухомим майном, а також з огляду на те, що інших належних та допустимих доказів наявності правових підстав використання спірного майна відповідачем до суду не подано, що, у свою чергу, є підставою для застосування правової конструкції, передбаченої статтею 391 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц і відповідно до якої зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди у користуванні володільцем своїм майном, у зв`язку з чим у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, тобто негаторний позов (зокрема, про виселення).
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта про недоведеність позивачем підстав для виселення, оскільки висновок місцевого господарського суду про наявність таких підстав ґрунтується не на припущенні про відсутність у відповідача правового титулу, а на сукупності належних та допустимих доказів, досліджених судом. Так, позивач довів факт порушення свого права та відсутність чинного похідного титулу відповідача, тоді як Громадська організація "ОЛІМП" не довела наявності правових підстав для користування спірним майном.
Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, відображених у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21, факт залучення до участі у цій справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача на стадії апеляційного розгляду справи не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно не є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія", з огляду на те, що його резолютивна частина не містить жодних висновків щодо цієї організації.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 18.02.2026 у справі №916/5038/25 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Громадської організації "ОЛІМП" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 у справі №916/5038/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Громадську організацію "ОЛІМП".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.09.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук