СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Харків Справа № 917/2396/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Склярук О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вх.№1307П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026
у справі №917/2396/25 (суддя Д.М. Сірош, повне рішення складено 25.05.2026)
за позовом Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області, м.Глобине, Кременчуцький район, Полтавська область
в інтересах Козельщинської селищної ради, селище Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область
та Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава,
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м.Київ
про відшкодування шкоди
ВСТАНОВИВ:
Керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області (код ЄДРПОУ/Умовний код: [номер приховано], вул.Центральна, 191, м.Глобине, Кременчуцький район, Полтавська область, 39000) звернувся з позовом в інтересах Козельщинської селищної ради (вул.Остроградського, будинок 75/15, селище Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, ЄДРПОУ 21063513) та Державної екологічної інспекції Центрального округу (вул.Коцюбинського, 6, м.Полтава, 36039, ЄДРПОУ 42149108) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (вул.Єжи Ґедройца, 5, місто Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815), в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії Південна залізниця на користь Козельщинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області (39100, вулиця Остроградського, будинок 75/15, селище Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 21063513) шкоду, завдану навколишньому природному середовищу в сумі 33.343,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив належну охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій території, що призвело до незаконної порубки 12 дерев невстановленими особами.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/2396/25 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (вул.Єжи Ґедройца, 5, м.Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815) на користь Козельщинської селищної ради (вул. Остроградського, будинок 75/15, селище Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, ЄДРПОУ 21063513), завдану навколишньому природному середовищу шкоду у розмірі 33.343,91 грн (з урахуванням ухвали Господарського суду Полтавської області від 29.06.2026 про виправлення описки в рішенні Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/2396/25). Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м.Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7, р/р №[рахунок приховано], банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3.028,00 грн судового збору.
Акціонерне товариство "Українська залізниця", не погодилося з зазначеним рішенням, звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/2396/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області, який діє в інтересах держави в особі Козельщинської селищної ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 33.343,91 грн відмовити в повному обсязі. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги просить відшкодувати відповідачу у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність захисних лісонасаджень, розташованих у межах смуги відведення залізничного транспорту, до об`єктів лісового фонду, не врахувавши їх функціональне призначення як елементів інженерної інфраструктури залізничного транспорту та правовий режим земель транспорту;
- господарський суд неправильно визначив правовий статус АТ "Укрзалізниця", безпідставно ототожнивши його з постійним лісокористувачем, тоді як, за твердженням апелянта, Товариство є власником та балансоутримувачем захисних лісонасаджень як майна залізничного транспорту загального користування та не здійснює ведення лісового господарства у розумінні Лісового кодексу України;
- судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду щодо відповідальності постійних лісокористувачів, оскільки АТ "Укрзалізниця", на думку скаржника, такого статусу не має;
- під час розгляду справи не враховано, що АТ "Укрзалізниця" як власник захисних лісонасаджень є потерпілою особою від незаконної порубки, тоді як відповідальність за пошкодження та знищення таких насаджень має покладатися на осіб, які безпосередньо вчинили незаконну рубку;
- суд першої інстанції всупереч вимогам пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дійшов помилкового висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки, за твердженням апелянта, шкода завдана майну АТ "Укрзалізниця", а не інтересам держави.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Попков Д.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 витребувано матеріали справи №917/2396/25 з Господарського суду Полтавської області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/2396/25 до надходження матеріалів справи.
07.07.2026 на вимогу ухвали апеляційного суду із Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/2396/25.
Відповідно витягу з повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Склярук О.І., в зв`язку з відпусткою судді Попкова Д.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"; встановлено строк до 29.07.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 29.07.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; визначено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
14.07.2026 через електронну систему "Електронний суд" на адресу Східного апеляційного господарського суду від Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7712), в якому прокурор просить залишити рішення господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 без змін, а апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" без задоволення.
Правова позиція прокурора грунтується на тому, що захисні лісонасадження, у тому числі розташовані у межах смуги відведення залізничного транспорту, належать до лісового фонду України, а доводи відповідача про відсутність у нього статусу постійного лісокористувача та нездійснення ним ведення лісового господарства спростовуються матеріалами справи та положеннями внутрішніх актів АТ "Українська залізниця". Організація та забезпечення охорони і захисту лісів, у тому числі від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів, невиконання або неналежне виконання якими таких обов`язків є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому встановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, не виключає відповідальності лісокористувача, вина якого полягає у неналежному забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень. Крім того, прокурор вважає доводи щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави безпідставними, оскільки уповноважені органи, будучи обізнаними про порушення, самостійно заходів судового захисту не вжили та звернулися до прокуратури з проханням про здійснення представництва.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на нижче викладене.
Як встановлено судом першої інстанції, незаконна порубка дерев виявлена під час огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства бригадиром Ліщинівської виробничої дільниці ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" РФ "Південна залізниця" Журавлем Г. І.
Відповідно до відомості обчислення розміру шкоди, заподіяною незаконною рубкою дерев на 213 км ПК 4, ліва сторона колії, дільниці Полтава - Кременчук, доданої ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" до заяви про злочин від 04.01.2023 за № ПЧЛ-4-01-07/3, загальний розмір шкоди складає 33.344,01 грн, який обчислений згідно з Додатком 1 до ПКМУ від 23.07.2008 № 665 із застосуванням щорічної індексації.
На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 246 Кримінального кодексу України, було розпочато кримінальне провадження №1202317[телефон приховано] від 02.01.2023.
Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження 02.01.2023 слідчим СВ ВП №2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Білицьким В.Є. проведено огляд місця події, а саме лісосмуги біля с.Кащівка (координати 49.235436, 33.984286) та виявлено 12 спиляних дерев різної породи та різних діаметрів.
Відповідно до висновку експерта №2881/2882 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 28.01.2025, в обсязі наданих на дослідження документів, в межах компетенції експерта економіста, відомість обчислення розміру шкоди заподіяною незаконною порубкою дерев ВП "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" від 04.01.2023, на суму 33.344,01 грн, у разі застосування Додатку 1 "Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" Постанови КМУ від 23.07.2008 №665, підтверджується арифметично в сумі 33.343,91 грн.
Крім того, 22.07.2025 Державною екологічною інспекцією Центрального округу на виконання постанови про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні №1202317[телефон приховано] від 02.01.2023, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 246 Кримінального кодексу України, здійснено розрахунок завданої шкоди (збитку), загальна сума якої складає 33.343,91 грн.
За даними відповіді №НГ-41/499н від 10.06.2025, наданої на запит окружної прокуратури, РФ "Південна залізниця" повідомила, що за земельною ділянкою на 213 км ПК4 дільниці Полтава - Кременчук, розташованою на території Оленівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, зареєстрований кадастровий номер [номер приховано]:00:001:0100.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 431909620 від 18.06.2025, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:00:001:0100 має реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 701731253220, розташована у Полтавській області Козельщинський район Оленівська селищна рада та знаходиться у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця".
Вказане також підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 000956 від 22.01.2004 виданим Південній залізниці, земельна ділянка площею 232,53 га, розташована на території Рибалківської, Лутовинівської, Оленівської, Козельщинської сільських рад та Новогалещинської селищної ради надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту.
Відповідно до листа виконавчого комітету Козельщинської селищної ради №02-13/1038 від 11.06.2025, виконавчий комітет не надавав дозволів та не погоджував відповідних документів щодо зрізу дерев на земельних ділянках, розташованих на території Козельщинської селищної територіальної громади та які перебувають в постійному користуванні регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця".
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Положення про Регіональну філію "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" визначено, що предметом діяльності філії є, серед іншого, проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень; провадження діяльності у сфері лісівництва та лісозаготівель і надання пов`язаних із ними послуг; лісопильне та стругальне виробництво (п. 49, 71, 95 розділу ІІІ вказаного Положення).
Крім того, Регіональною філією "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" утворено виробничий підрозділ Лубенська дистанція захисних лісонасаджень, основними завданнями якого, відповідно до Положення про вказаний підрозділ, є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження захисних властивостей насаджень, організація охорони і захисту лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників та хвороб, виробництво та реалізація продукції з деревини та деревних відходів, реалізація дров`яної деревини промислового та непромислового використання (п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.6 Положення про виробничий підрозділ Лубенська дистанція захисних лісонасаджень).
Наведені обставини та невідшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, стали підставою для звернення прокурора до господарського суду з цим позовом.
Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку, є АТ "Українська залізниця". Суд виходив з того, що вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень, а право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами. Відповідач не довів, що на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства забезпечив належну охорону і збереження лісу на підвідомчій території від незаконної вирубки, а також відсутність вини у такій бездіяльності його працівників. При цьому виявлення працівниками відповідача факту незаконної порубки та повідомлення про нього правоохоронних органів, а також наявність кримінального провадження за цим фактом, за висновком суду, не свідчать про вжиття відповідачем усіх належних заходів щодо забезпечення охорони лісу та не спростовують його бездіяльності, внаслідок якої допущено незаконну порубку та завдано шкоду довкіллю. Крім того, суд дійшов висновку про дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки органу місцевого самоврядування та органу контролю було відомо про наявне порушення, однак вони самостійно не вжили заходів судового захисту, тоді як прокурор звертався до позивачів з відповідними листами, що суд визнав достатнім для підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Досліджуючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у відповідній частині колегія суддів враховує таке.
Статтею 1 Закону України ,,Про прокуратуру'' визначено, що прокуратура України здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч.3- 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор у визначених законом випадках звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також подає апеляційні та інші процесуальні скарги. Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов`язаний обґрунтувати порушення таких інтересів, необхідність їх захисту та зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який у разі відкриття провадження набуває статусу позивача.
Згідно з ч.3 ст.23 Закону України ,,Про прокуратуру'' прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган чи у разі відсутності такого органу. Наявність цих підстав підлягає обґрунтуванню прокурором і перевірці судом.
Представництво прокурора має субсидіарний характер і спрямоване на забезпечення судового захисту державних інтересів у випадках, коли компетентний орган фактично самоусувається від виконання відповідних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 зазначив, що поняття ,,інтереси держави'' є оціночним, а їх наявність у кожному конкретному випадку підлягає самостійній оцінці суду, виходячи з характеру порушення та необхідності захисту публічно значущих інтересів.
Частинами 4 та 7 ст.23 Закону України ,,Про прокуратуру'' встановлено обов`язок прокурора до звернення до суду повідомити компетентний орган про виявлене порушення та надати можливість самостійно вжити заходів захисту. Невжиття таким органом заходів судового захисту протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення свідчить про його бездіяльність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 роз`яснила, що неподання компетентним органом позову за наявності підстав для звернення до суду є підтвердженням неналежного виконання ним своїх повноважень та створює законні підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави.
Отже, для підтвердження підстав представництва прокурора суд повинен встановити наявність порушеного державного інтересу, визначити компетентний орган, уповноважений на його захист, та оцінити, чи вжив він належних заходів для самостійного звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Із системного аналізу природоохоронного законодавства вбачається, що повноваження щодо здійснення державного нагляду у сфері охорони лісів, обчислення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, та пред`явлення вимог про її відшкодування покладені на Державну екологічну інспекцію, яка у даних правовідносинах реалізується через Державну екологічну інспекцію Центрального округу.
Водночас органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства здійснюють контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства та є розпорядниками коштів місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища.
Матеріалами справи встановлено, що незаконна рубка дерев відбулася в адміністративних межах Козельщинської територіальної громади, у зв`язку з чим шкода, заподіяна довкіллю, підлягає зарахуванню до відповідного місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища.
Таким чином, Державна екологічна інспекція Центрального округу та Козельщинська селищна рада є належними суб`єктами владних повноважень, уповноваженими державою здійснювати захист інтересів у спірних правовідносинах, що обґрунтовує звернення прокурора до суду саме в їх інтересах.
Колегія суддів зазначає, що предметом спору є відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки лісу, що безпосередньо стосується забезпечення екологічної безпеки та охорони природних ресурсів як об`єкта права власності Українського народу.
Верховний Суд у постанові від 06.07.2021 у справі №922/3025/20 наголосив, що обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку формує прямий державний інтерес у належному застосуванні природоохоронного законодавства.
Матеріалами справи встановлено, що прокурором у порядку ст.23 Закону України ,,Про прокуратуру'' вжито заходів щодо з`ясування належного здійснення цими органами своїх повноважень, а саме:
1) згідно з листом Козельщинської селищної ради від 26.11.2025, наданим у відповідь на запит прокурора від 24.11.2025, селищною радою заходів щодо стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки, не вживалося. При цьому селищна рада просила Глобинську окружну прокуратуру вжити заходів представницького характеру;
2) окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів листом від 24.11.2025 поінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу щодо наявного правопорушення та невідшкодованих збитків;
3) Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 26.11.2025 повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру щодо відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просить вжити заходів представницького характеру Глобинську окружну прокуратуру.
4) безпосередньо перед подачею позову до суду, визначених прокурором позивачів повідомлено про прийняте прокурором рішення про пред`явлення позову в інтересах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Козельщинської селищної ради.
Незважаючи на обізнаність про факт порушення, уповноважені органи самостійно до суду не звернулися, що свідчить про неналежне здійснення ними повноважень із захисту інтересів держави.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої неподання компетентним органом позову за наявності підстав свідчить про його бездіяльність та створює підстави для представництва прокурором інтересів держави.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у прокурора законних підстав для звернення до суду з цим позовом.
Стосовно позовних вимог, то колегія суддів вважає їх обгрунтованими з огляду на наступне.
У даній справі предметом спору є вимога про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконної рубки дерев на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні відповідача, як порушення вимог природоохоронного законодавства.
З огляду на характер спірних правовідносин та доводи апеляційної скарги, предметом доказування у цій справі є:
- факт заподіяння шкоди довкіллю внаслідок незаконної рубки дерев;
- правовий режим захисних лісонасаджень, у межах яких здійснено незаконну рубку, та правовий статус відповідача у спірних правовідносинах;
- наявність та виконання відповідачем обов`язків із забезпечення охорони і збереження захисних лісонасаджень;
- наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, зокрема протиправності поведінки, причинного зв`язку та вини.
Саме в межах перевірки зазначених обставин апеляційний суд оцінює правильність висновків суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги.
Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є позадоговірною шкодою та регулюється нормами деліктної відповідальності.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням майна, а також витрати, необхідні для відновлення порушеного права.
Для застосування такого способу захисту, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність сукупності елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, настання шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та вини.
У деліктних правовідносинах обов`язок доведення факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки та причинного зв`язку покладається на позивача, тоді як відповідач повинен довести відсутність своєї вини. Таким чином, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суд виходить із презумпції вини заподіювача шкоди.
Аналогічні правові висновки щодо застосування деліктної відповідальності та розподілу обов`язку доказування викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20 та від 02.06.2022 у справі №920/821/18.
Спірні правовідносини у даній справі регулюються положеннями Закону України ,,Про охорону навколишнього природного середовища'' і Лісового кодексу України як спеціального акту, що визначає правовий режим використання та охорони лісових ресурсів.
Закон України ,,Про охорону навколишнього природного середовища'' встановлює загальні принципи екологічної безпеки, обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, та правові наслідки порушення природоохоронного законодавства.
Лісовий кодекс України конкретизує ці положення у сфері лісових правовідносин, визначаючи статус лісокористувачів, їх обов`язки щодо охорони та збереження лісових насаджень, а також відповідальність за порушення правил ведення лісового господарства.
Так, відповідно до статті 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара.
Згідно з підпунктом 2 пункту 7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733, до категорії захисних лісів відносяться, зокрема, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць.
Частиною 3 статті 55 Земельного кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.68 Закону України ,,Про охорону навколишнього природного середовища'' порушення вимог природоохоронного законодавства тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Частиною 4 цієї статті передбачено обов`язок підприємств, установ, організацій та громадян відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок такого порушення.
Згідно з ч.1 ст.69 зазначеного Закону шкода, заподіяна довкіллю, підлягає компенсації у повному обсязі.
Таким чином, екологічне законодавство встановлює імперативний обов`язок відшкодування шкоди як правовий наслідок порушення вимог щодо охорони природних ресурсів.
Лісовий кодекс України визначає, що право користування лісами здійснюється у формі постійного або тимчасового користування (ст.16, 17, 19). На постійних лісокористувачів покладено обов`язок забезпечувати охорону, захист і збереження лісових насаджень.
Відповідно до ст.63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства включає комплекс заходів із охорони та захисту лісів, а п.5 ч.1 ст.64 цього Кодексу прямо зобов`язує здійснювати охорону лісів від незаконних рубок.
Частина 1 ст.86 Лісового кодексу України передбачає, що організація охорони лісів полягає у здійсненні системних заходів, спрямованих на запобігання незаконному пошкодженню лісових насаджень.
За змістом п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у недотриманні вимог щодо ведення лісового господарства. Стаття 107 Лісового кодексу України встановлює обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок такого порушення.
Отже, невиконання або неналежне виконання постійним лісокористувачем обов`язків із забезпечення охорони лісу є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відповідальність постійного лісокористувача настає незалежно від того, ким безпосередньо здійснено незаконну рубку, якщо така рубка стала можливою внаслідок неналежної охорони лісу. Такий підхід викладено, зокрема, у постановах об`єднаної палати КГС ВС від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та у постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17.
Верховний Суд також звернув увагу, що для покладення відповідальності необхідним є встановлення факту порушення правил лісокористування, зокрема допущення незаконної рубки на підвідомчій ділянці (постанова від 18.05.2023 у справі №914/669/22, постанова від 28.09.2023 у справі №927/32/23).
Перевіряючи доведеність факту заподіяння шкоди довкіллю, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що на 213 км ПК 4 лівої сторони колії у виділі 131 площею 1,69 га дільниці Полтава - Кременчук захисних лісонасаджень виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" виявлено незаконну порубку 12 дерев різної породи та різних діаметрів.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження №1202317[телефон приховано] від 02.01.2023, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.
Розмір заподіяної шкоди встановлено висновком експерта № 2881/2882 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 28.01.2025, відповідно до якого шкода, спричинена незаконною рубкою, становить 33 343,91 грн. Аналогічний розрахунок здійснено Державною екологічною інспекцією Центрального округу 22.07.2025 на виконання постанови про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні.
Матеріали справи також містять лист Регіональної філії "Південна залізниця" АТ ,,Українська залізниця'' № НГ-41/499н від 10.06.2025, згідно з яким земельна ділянка на 213 км ПК4 дільниці Полтава - Кременчук, розташованою на території Оленівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, де виявлено незаконну рубку, має кадастровий номер [номер приховано]:00:001:0100 та перебуває у постійному користуванні відповідача.
Вказані документи були досліджені судом першої інстанції та належним чином оцінені. Відповідачем не подано доказів, які б спростовували факт незаконної рубки або правильність визначення розміру заподіяної шкоди.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту заподіяння шкоди довкіллю.
Перевіряючи доведеність протиправності поведінки відповідача, колегія суддів виходить з того, що матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка захисних лісонасаджень на де виявлено незаконну рубку дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача.
Відповідно до Інструкції з улаштування та утримання колії залізниць України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.03.2012 №072-Ц, до поточного утримання захисних лісонасаджень віднесено, зокрема, роботи з їх охорони від самовільних рубок і пожеж. Охорону та ведення захисного господарства здійснюють спеціалізовані лісогосподарські підрозділи дистанцій захисних лісонасаджень (п. 2.11.3 Інструкції).
Зазначені вимоги конкретизовані у Положенні про виробничий підрозділ ,,Лубенська дистанція захисних лісонасаджень'', затвердженому наказом регіональної філії ,,Південна залізниця'' АТ ,,Українська залізниця'' від 06.02.2023 № 70/Н.
Згідно з пунктами 2.1 та 2.3 Положення до основних завдань цього підрозділу належать організація та виконання робіт щодо утримання захисних лісонасаджень у межах землекористування товариства, а також забезпечення їх охорони шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження насаджень, зокрема від незаконних рубок.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.11 зазначеного Положення підрозділ зобов`язаний забезпечувати охорону лісонасаджень від незаконних рубок, пошкоджень та іншого шкідливого впливу, а також дотримання вимог природоохоронного законодавства.
Попри наявність цих нормативно встановлених обов`язків, матеріалами справи підтверджено факт незаконної рубки 12 дерев різної породи та різних діаметрів на підвідомчій відповідачу території, що свідчить про неналежну організацію охорони лісонасаджень.
Сам по собі факт подання заяви про злочин після виявлення порушення не підтверджує виконання відповідачем превентивного обов`язку із забезпечення збереження лісу та не спростовує наявності протиправної бездіяльності.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як постійний лісокористувач та суб`єкт спеціального господарського управління захисними насадженнями, не забезпечив виконання встановлених нормативними актами заходів охорони, що утворює склад протиправної бездіяльності як елемент цивільного правопорушення.
Незаконна порубка 12 дерев різної породи та різних діаметрів була виявлена саме в межах підвідомчої відповідачу території, що підтверджується матеріалами кримінального провадження №1202317[телефон приховано] від 02.01.2023 та матеріалами обстеження. Такі обставини свідчать, що відповідач не забезпечив належної організації охорони лісових насаджень і не вжив ефективних заходів для запобігання порушенню.
Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. При цьому вказані заходи мають бути ефективними та реальними, а не формальними.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б забезпечили збереження лісу та запобігли незаконній рубці та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.
Під час розгляду справи відповідач не довів, що він на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства забезпечив належну охорону і збереження лісу на підвідомчій території від незаконної вирубки, а також відсутність вини у такій бездіяльності його працівників.
Доводи відповідача щодо виявлення його працівниками та повідомлення до правоохоронних органів факту незаконної порубки жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу, а кримінальне провадження за цим фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності відповідача.
Водночас, з огляду на доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку твердженням відповідача про те, що захисні лісонасадження, розташовані у межах смуги відведення залізничного транспорту, не належать до лісового фонду України, а їх розміщення на землях транспорту виключає поширення на відповідача прав та обов`язків постійного лісокористувача.
Колегія суддів зазначає, що належність земельної ділянки за основним цільовим призначенням до земель транспорту сама по собі не виключає належності розташованих на ній лісових насаджень до лісового фонду України. Відповідно до статті 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них, у тому числі захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара.
Крім того, частиною 3 статті 55 Земельного кодексу України прямо передбачено можливість ведення лісового господарства на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, а на підприємства, установи та організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу України. Аналогічне положення міститься у частині 5 статті 17 Лісового кодексу України.
Отже, наведене апелянтом розмежування земель транспорту та земель лісогосподарського призначення не спростовує поширення вимог лісового законодавства на захисні лісонасадження, розташовані у смузі відведення залізниці, та не виключає відповідних обов`язків особи, у користуванні якої перебувають такі ліси. Сам по собі факт обліку захисних лісонасаджень на балансі АТ "Українська залізниця" як майна залізничної інфраструктури також не змінює їх правового режиму як об`єкта лісового фонду та не усуває встановлених законом обов`язків щодо їх охорони і захисту.
Перевіряючи наявність причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, колегія суддів виходить того, що на дільниці Полтава-Кременчук захисних лісонасаджень, які перебувають у постійному користуванні відповідача, саме він зобов`язаний забезпечувати організацію охорони та збереження лісових насаджень.
Наявність незаконної рубки на підвідомчій відповідачу ділянці свідчить, що встановлені обов`язки щодо превентивної охорони лісу виконані неналежним чином, внаслідок чого стало можливим знищення дерев третіми особами та заподіяння державі шкоди, розмір якої підтверджено матеріалами справи.
Таким чином, неналежне виконання відповідачем обов`язків із забезпечення охорони захисних лісонасаджень створило умови для незаконної рубки, що перебуває у прямому причинному зв`язку із заподіяними збитками.
Порушення встановлених вимог щодо ведення лісового господарства у сфері охорони та захисту лісів є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому визначальним є не встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну рубку, а факт невиконання лісокористувачем покладених на нього обов`язків із забезпечення охорони лісу. Саме така бездіяльність перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою.
Відповідачем не доведено наявності обставин, які б переривали або виключали цей причинний зв`язок, зокрема підтвердження вжиття всіх необхідних і достатніх заходів для запобігання незаконній рубці.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіяною шкодою.
Питання вини відповідача у заподіянні шкоди оцінюється колегією суддів з урахуванням того, що у деліктних правовідносинах саме на особу, щодо якої заявлено вимогу, покладається обов`язок довести відсутність своєї вини.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач, будучи постійним користувачем захисних лісонасаджень, мав забезпечувати їх належну охорону та вживати заходів для запобігання незаконним рубкам. Сам факт знищення дерев на підконтрольній відповідачу території свідчить про неналежну реалізацію цих обов`язків.
Доводи відповідача про те, що порубку здійснили невстановлені особи, а також посилання на подальше інформування правоохоронних органів, не спростовують наявності вини. Такі дії характеризують реагування на вже допущене порушення, але не підтверджують, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для запобігання шкоді. Жодних доказів належної організації системи охорони лісових насаджень або об`єктивної неможливості запобігти незаконній рубці відповідачем суду не надано.
Отже, матеріали справи не містять підстав для висновку про відсутність вини відповідача, що узгоджується з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги у межах встановлених у справі обставин та дійшла висновку, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що захисні лісонасадження, розташовані у межах смуги відведення залізничного транспорту, не належать до об`єктів лісового фонду та що АТ "Укрзалізниця" не здійснює ведення лісового господарства у розумінні Лісового кодексу України, спростовуються наведеними вище нормами законодавства та встановленими обставинами справи. При цьому облік захисних лісонасаджень на балансі відповідача та присвоєння їм інвентарного номера не виключають поширення на такі насадження правового режиму лісового фонду та встановлених законом обов`язків щодо їх охорони і захисту.
Доводи відповідача про відсутність у прокуратури повноважень на пред`явлення позову не відповідають обставинам справи. З матеріалів справи вбачається, що органу місцевого самоврядування та органу контролю було відомо про наявне порушення, однак, навіть не зважаючи на це, прокурор звертався з листами до позивачів, що свідчить про дотримання прокурором критерію розумності, а доводи відповідача у цій частині є безпідставними.
Отже, наведені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з правовою оцінкою встановлених обставин і не містять підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Вона не містить нових доказів чи обставин, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Доводи, наведені у ній, фактично зводяться до повторення позиції відповідача, яка вже була предметом дослідження та отримала належну правову оцінку судом першої інстанції.
В той же час, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, правильно встановив фактичні обставини незаконної рубки дерев на підконтрольній відповідачу ділянці захисних лісонасаджень, надав належну оцінку доводам сторін у їх взаємозв`язку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення - шкоди, протиправної бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між такою бездіяльністю та заподіяними збитками, а також вини відповідача.
Відповідно до статей 73, 74, 77, 86 ГПК України кожна сторона зобов`язана довести підстави своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює докази на предмет належності, допустимості та достовірності. Місцевий суд дотримався зазначених приписів, діяв у межах своїх повноважень, забезпечив сторонам реалізацію процесуальних прав і ухвалив рішення на підставі всебічно встановлених обставин та норм матеріального права.
Відповідно до статей 236 та 276 ГПК України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не встановила. Судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і є законним та обґрунтованим.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, понесені заявником витрати, пов`язані з її поданням і розглядом, відшкодуванню не підлягають відповідно до статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/2396/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 09.09.2026.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя Є.О. Васильєв
Суддя О.І. Склярук