ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.08.2026 м.Дніпро Справа № 904/1081/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Кошлі А.О., Стефанів Т.В.,
з участю секретаря судового засідання: Старини А.С.,
державного виконавця: Вірченка Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця (головуючий в першій інстанції Манько Г.В., повний текст складений та підписаний 18.06.2026)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН»
до Державного підприємства «ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ПІВДЕННИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД ім. О.М. МАКАРОВА»
про стягнення коштів,
особа, дії (бездіяльність) якої оскаржуються: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
в с т а н о в и в:
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення (ухвали) суду першої інстанції
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» (надалі - ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства «ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ПІВДЕННИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД ім.О.М.МАКАРОВА» (надалі - ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова») про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за договором № С-21/12/21-1 від 12.11.2021 про постачання електричної енергії споживачу у розмірі 83861279,64 грн, інфляційних втрат за період прострочення в розмірі 11804694,16 грн, 3 % річних в сумі 3441446,73 грн та пені в розмірі 9960722,42 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2024 позов задоволено частково; стягнуто з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» заборгованість у розмірі 83361279,64 грн, інфляційні втрати в розмірі 11804694,16 грн, 3 % річних в розмірі 3441446,73 грн, пеню в розмірі 498036,12 грн; в решті позовних вимог відмовлено. Цим же рішенням розподілені судові витрати та стягнуто з позивача на користь відповідача 847840,00 грн судового збору, а також відстрочено виконання судового рішення на один рік з дня ухвалення рішення у справі.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 заяву ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» задоволено частково, стягнуто з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 42400,00 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі № 904/1081/24 апеляційну скаргу ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2024 задоволено частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2024 у вказаній справі в частині відстрочення виконання судового рішення на один рік з дня ухвалення рішення - скасовано та прийнято у цій частині нове рішення, яким розстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2024 в частині стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» коштів у загальному розмірі 9995396,55 грн, на 6 місяців з моменту винесення даної постанови, шляхом здійснення платежів у розмірі по 16658882,78 грн до 16 числа кожного місяця, починаючи з листопада 2024 року і закінчуючи квітнем 2025 року. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2024 у справі № 904/1081/24 залишено без змін. Стягнуто з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» 4542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2024, видано наказ від 28.10.2024 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М. Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» заборгованості у розмірі 83361279,64 грн, інфляційних втрат у розмірі 11804694,16 грн, 3% річних у розмірі 3441446,73 грн, пені у розмірі 498036,12 грн та судового збору у розмірі 847840,00 грн.
На виконання додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024, видано наказ від 28.10.2024 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42400,00 грн.
На виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2024, видано наказ від 28.10.2024 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» 4542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
03.06.2026 ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - ВПВР Департаменту ДВС МЮУ), з вимогами: визнати бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та направленні виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, - протиправною; зобов`язати ВПВР Департаменту ДВС МЮУ усунути допущені порушення, а саме: поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та продовжити примусове виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1081/24 від 28.10.2024; подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» коштів, присуджених наказом Господарського суду Дніпропетровської області №904/1081/24 від 28.10.2024, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Скарга обґрунтована тим, що державний виконавець протиправно відмовив поновлювати виконавчі дії та подавати документи до Державної казначейської служби, незважаючи на сплив шестимісячного строку з дня відкриття провадження, чим порушив право стягувача на виконання судового рішення, передбаченого ст.129 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ухваливши судове рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ. Скаржник вказує, що постанова про зупинення виконавчого провадження не містить кінцевого строку такого зупинення, що створює безстроковий мораторій, а ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» прямо зобов`язує виконавця після 6 місяців направити документи до органу казначейства, тому посилання виключно на мораторій скаржник вважає неправомірним і таким, що виходить за межі повноважень.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у задоволенні скарги ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» на бездіяльність державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ у виконавчому провадженні №77242232 відмовлено.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинені процесуальні дії у виконавчому провадженні № 77242232 повністю відповідають приписам Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення», яким передбачено зупинення виконавчих дій щодо підприємств оборонно-промислового комплексу на період дії воєнного стану, а оскільки ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» включено до відповідного Переліку згідно з наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 56 від 03.04.2023, то виконавець правомірно зупинив провадження та не мав підстав для його поновлення чи направлення документів до органу казначейства, у зв`язку з чим суд констатував відсутність підстав для визнання оскаржуваної бездіяльності протиправною та вчинення дій, спонукання до яких стосувались вимоги скарги.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеною ухвалою, позивач у справі - ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1081/24 про відмову у задоволенні скарги ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» на бездіяльність державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ у виконавчому провадженні № 77242232 та ухвалити нове рішення, яким:
- у мотивувальній частині постанови викласти мотиви щодо відповідності (або невідповідності) абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням доводів, наведених у розділі IV цієї скарги;
- визнати протиправною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та направленні виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;
- зобов`язати ВПВР Департаменту ДВС МЮУ поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та продовжити примусове виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1081/24 від 28 жовтня 2024 року;
- зобов`язати ВПВР Департаменту ДВС МЮУ подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» коштів, присуджених наказом Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1081/24 від 28.10.2024, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції формально послався на відповідність дій виконавця Закону, однак не провів конвенційного тесту пропорційності обмеження права стягувача на виконання судового рішення. Вказує, що суд не врахував, що безстрокове зупинення виконавчих дій без визначення кінцевого строку та без механізму компенсації, покладає на стягувача надмірний тягар і є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до неї. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки самостійній вимозі скарги подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» коштів, присуджених наказом Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1081/24 від 28.10.2024, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та не врахував, що після спливу шестимісячного строку з дня відкриття виконавчого провадження у виконавця виник обов`язок вчинити такі дії відповідно до ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Апелянт вважає, що відмова у вчиненні цих дій виходить за межі повноважень, визначених Конституцією України та Законами України. Крім того, апелянт вважає, що застосована норма Закону України «Про виконавче провадження» встановлює дискримінаційне обмеження прав стягувачів залежно від статусу боржника без об`єктивного обґрунтування.
В судове засідання апелянт, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання шляхом доставки до електронного кабінету ухвали суду від 01.07.2026, явку уповноваженого представника не забезпечив. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Від ВПВР Департаменту ДВС МЮУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтований тим, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні скарги, оскільки дії державного виконавця повністю відповідають приписам абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який передбачає зупинення виконавчих дій щодо підприємств оборонно-промислового комплексу на період воєнного стану. Державний виконавець вважає, що доводи апелянта про неконституційність цієї норми та порушення Конвенції не були предметом розгляду в суді першої інстанції та не можуть бути підставою для апеляційного оскарження. Крім того, на переконання державного виконавця, апелянт помилково ототожнює зупинення провадження з поверненням виконавчого документа стягувачу за п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», а для застосування ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» необхідно встановити факт наявності підстав для такого повернення, а також наявність затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку документів для подання до органу казначейства, проте наразі такі підстави відсутні, тому вимоги апелянта про направлення виконавчого документа до органу казначейства вважає безпідставними.
В судовому засіданні державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Вірченко Ю.М. підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу, вважаючи її безпідставною, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Державний виконавець вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця, оскільки дії державного виконавця вчинені у повній відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
4. Процедура апеляційного провадження
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Стефанів Т.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1081/24 за позовом ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» до ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» про стягнення коштів. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 20.08.2026 об 11:00 год. та витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали вказаної справи.
14.07.2026 від ВПВР Департаменту ДВС МЮУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, а також заява про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 15.07.2026 задоволена.
15.07.2026 матеріали справи № 904/1081/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
В судовому засіданні 20.08.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2024, Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ від 28.10.2024 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» заборгованості у розмірі 83361279,64 грн, інфляційних втрат у розмірі 11804694,16 грн, 3% річних у розмірі 3441446,73 грн, пені у розмірі 498036,12 грн та судового збору у розмірі 847840,00 грн.
Господарським судом Дніпропетровської області 28.10.2024 також видано накази на виконання додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 42400,00 грн, та на виконання та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2024 - про стягнення 4542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
19.02.2025 державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 77242232 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 у справі № 904/1084/24 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» заборгованості в розмірі 83361279,64 грн, інфляційних втрат в розмірі 11804694,16 грн, 3% річних в розмірі 3441446,73 грн, пеню в розмірі 498036,12 грн та судового збору в розмірі 847840,00 грн.
Цього ж дня, 19.02.2025, державним виконавцем прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі абз.22 п.10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з включенням з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» до Переліку підприємств оборонно промислового комплексу (ОПК), що є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 56 від 03.04.2023.
05.05.2026 ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» звернулось до ВПВР Департаменту ДВС МЮУ із заявою № 05-05-26/1 про поновлення вчинення виконавчих дій та направлення виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, яка зареєстрована у Міністерстві юстиції України 07.05.2026 за № 84591-33-26.
Листом від 21.05.2026 № 73653/84591-33-26/20.1 ВПВР Департаменту ДВС МЮУ відмовило у поновленні вчинення виконавчих дій та направленні виконавчого документа до Державної казначейської служби України, посилаючись на те, що боржника включено до Переліку підприємств ОПК, а тому виконавчі дії зупинено в силу Закону.
03.06.2026 ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ. У вказаній скарзі ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» просив: визнати бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та направленні виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, - протиправною; зобов`язати ВПВР Департаменту ДВС МЮУ усунути допущені порушення, а саме: поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та продовжити примусове виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1081/24 від 28.10.2024; подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» коштів, присуджених наказом Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1081/24 від 28.10.2024, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у задоволенні скарги ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» на бездіяльність державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ у виконавчому провадженні № 77242232 відмовлено.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Статтею 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців є Закон України «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, законності, обов`язковості виконання рішень, диспозитивності, змагальності, рівності сторін виконавчого провадження, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, пропорційності заходів примусового виконання рішень обсягу вимог за рішеннями (ст.2 вищезазначеного Закону).
Відповідно до ч.ч.1, 2 п.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з п.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення, шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Водночас, статтею 19 цього Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, зупиняти вчинення виконавчих дій у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 56 від 03.04.2023 включено ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану.
Статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого ч.2 цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів. Кошти, що надійшли на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей. Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі. Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з одночасним направленням повідомлення такому органу. Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов`язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п`яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
6.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Заслухавши аргументи та пояснення державного виконавця, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання державного виконавця поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та направити виконавчий документ до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні скарги стягувача, оскільки безстрокове зупинення виконавчих дій без визначення кінцевого строку та без механізму компенсації, покладає на стягувача надмірний тягар, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до неї. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки самостійній вимозі скарги про те, що після спливу шестимісячного строку з дня відкриття виконавчого провадження у виконавця виник обов`язок направити документи до Державної казначейської служби відповідно до ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Відмова у вчиненні цих дій, на переконання апелянта, виходить за межі повноважень, визначених Конституцією України та Законами України. Крім того, апелянт вважає, що застосована норма Закону встановлює дискримінаційне обмеження прав стягувачів залежно від статусу боржника, за відсутності об`єктивного обґрунтування.
ВПВР Департаменту ДВС МЮУ вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні скарги, оскільки дії державного виконавця повністю відповідають приписам абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», тоді як апелянт помилково ототожнює зупинення виконавчого провадження з поверненням виконавчого документа стягувачу за п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», що є необхідною передумовою для застосування ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Крім того, такою передумовою є також наявність затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку документів для подання до органу казначейства. Такі обставини під час виконавчого провадження № 77242232 були відсутні.
Як встановлено судом, 19.02.2025 державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 77242232 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 у справі № 904/1084/24 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» заборгованості в розмірі 83361279,64 грн, інфляційних втрат в розмірі 11804694,16 грн, 3% річних в розмірі 3441446,73 грн, пеню в розмірі 498036,12 грн та судового збору в розмірі 847840,00 грн.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, ч.1 ст.18, ч.1 ст.236 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій виконавців регламентує Закон України «Про виконавче провадження».
Згідно з п.1 ч.2 ст.18 вищезазначеного Закону, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та / або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (ст.10 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст.339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі ст.343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.10.2024 у справі № 910/10222/22).
Зупинення виконавчого провадження - це припинення вчинення виконавчих дій, обумовлене обставинами, що перешкоджають у їх вчиненні, передбаченими у нормах Закону України «Про виконавче провадження», які не можуть бути усунуті ані виконавцем, ані учасниками виконавчого провадження, протягом певного проміжку часу.
Із зупиненням виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти будь-які виконавчі дії по такому виконавчому провадженні, допоки існують обставини, якими обумовлено зупинення виконавчого провадження, тобто до того моменту, поки останнє не буде відновлено на підставі відповідної постанови виконавця.
У даній справі спірне питання стосується, зокрема, підставності зупинення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу (абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»).
19.02.2025 державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що рішення зупинення вчинення виконавчих прийнято державним виконавцем на підставі абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого зупиняється у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 03.04.2023 № 56 ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» включено до Переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану. Вказаний наказ прийнято на виконання п.9 Порядку визначення підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 101.
Колегія суддів зазначає, що положення абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким зупиняється у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, мають імперативний характер та не передбачають дискреції виконавця у разі наявності передбачених ними обставин.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що примусове виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 у справі № 904/1084/24 про стягнення з ДП «ВО ПМЗ ім.О.М.Макарова» на користь ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» коштів обмежене законодавчими положеннями абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» про обов`язкове зупинення виконавчого провадження в силу прямої вказівки Закону - через включення боржника до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, і державний виконавець, приймаючи постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232, діяв у спосіб, встановлений Законом України «Про виконавче провадження», відповідно до прямої вказівки вказаного Закону.
Абзац 22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує зупинення вчинення виконавчих дій з періодом дії воєнного стану в Україні.
Колегія суддів, в контексті встановлених під час розгляду даної справи обставин та доводів апеляційної скарги, звертає увагу на те, що у пояснювальній записці до проєкту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності з примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану" від 26.04.2022 № 7317 (прийнятого як Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану" від 27.07.2022 № 2455-IX) зазначено наступне:
- з метою забезпечення захисту національних інтересів у зв`язку з військовою агресією російської федерації, забезпечення законних інтересів юридичних осіб, конституційних прав і свобод людини та громадянина в умовах воєнного стану потребують врегулюванню деякі питання примусового виконання рішень, зокрема, щодо рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, підприємства залізничного транспорту;
- прийняття Закону дозволить забезпечити належну організацію діяльності з примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями під час дії воєнного стану та сприятиме захисту національних інтересів у зв`язку з військовою агресією російської федерації, забезпеченню законних інтересів юридичних осіб, конституційних прав і свобод людини та громадянина в умовах воєнного стану.
Отже, зупинення вчинення виконавчих дій під час дії воєнного стану у виконавчих провадженнях, боржниками по яких виступають, зокрема, підприємства оборонно-промислового комплексу (крім виконання наказів та інших виконавчих документів у визначених законом категоріях справ) є обмеженням, передбаченим Законом, що має на меті забезпечити безперебійну роботу підприємств оборонно-промислового комплексу, органів військового управління, установ та організацій, що входять до складу Збройних Сил України, підприємств критичної інфраструктури в умовах збройної агресії щодо України, що має надзвичайно важливе значення для забезпечення національної безпеки і оборони держави, підтримання належного рівня обороноздатності Збройних Сил України, а також досягнення стратегічної перемоги над агресором шляхом повного відновлення територіальної цілісності та суверенітету України.
Виходячи з викладеного, потреба у зупиненні виконавчих дій щодо боржника у даній справі є об`єктивною. При цьому стягувач не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення тоді, коли обставини, що зумовили зупинення виконавчих дій, завершаться.
Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, він неодноразово продовжувався та діє дотепер.
Строк дії зупинення виконавчих дій згідно з абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» - це період дії воєнного стану, який встановлюється відповідними Указами Президента України.
Згідно з ч.5 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження», після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 19.02.2025 про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 не визначає кінцевого строку такого зупинення, що фактично призводить до безстрокового мораторію на виконання судового рішення. Із закінченням дії воєнного стану відпадуть обставини, що зумовили зупинення вказаного виконавчого провадження.
Водночас, місцевим господарським судом не встановлено припинення дії обставин, які стали підставою для винесення державним виконавцем постанови від 19.02.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232. З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності ВПВР Департаменту ДВС МЮУ щодо відмови у поновленні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 77242232 та вважає такий висновок обґрунтованим.
Щодо застосування статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», колегія суддів зазначає наступне.
Вказаною нормою передбачено, що у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Вказана норма пов`язує обов`язок виконавця подати документи до органу казначейства не лише зі спливом шестимісячного строку у разі невиконання протягом цього строку судового рішення, а за сукупності умов, серед яких - встановлення наявності підстав, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», для повернення виконавчого документа стягувачу.
Зокрема, пунктом 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено повернення виконавчого документа стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Разом з тим, передбачена абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» імперативна вимога зупинити вчинення виконавчих дій не може ототожнюватись зі встановленою законом забороною звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій, що виключає можливість виконання відповідного рішення, адже у випадку зупинення виконавчих дій можливість виконання відповідного судового рішення не вичерпана, і після завершення обставин, що зумовили таке зупинення, відновиться можливість здійснювати виконавчі дії у загальному порядку.
Отже, апелянт помилково ототожнює заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника із зупиненням провадження у період дії воєнного стану. Зупинення вчинення виконавчих дій та повернення виконавчого документа стягувачу є різними правовими інститутами, які застосовуються за наявності різних умов та породжують відмінні правові наслідки.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що державний виконавець правомірно відмовив апелянту у поновленні вчинення виконавчих дій та направленні виконавчого документа до Державної казначейської служби України, оскільки підстави для застосування ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у даному випадку відсутні.
Апелянт в апеляційній скарзі порушує питання щодо конституційності абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» та просить суд апеляційної інстанції зафіксувати у мотивувальній частині постанови мотиви за наслідками правової оцінки щодо відповідності вказаної норми Конституції України.
Відповідно до ч.6 ст.11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Колегія суддів зазначає, що ч.6 ст.11 ГПК України є процесуальним інструментом, який дозволяє суду не застосовувати закон у разі його очевидної та беззаперечної невідповідності Конституції України. Однак таке право суду не є абсолютним і може бути реалізоване лише за умови, що суд дійде безсумнівного внутрішнього переконання про неконституційність відповідної норми.
У даній справі колегія суддів таких підстав не вбачає, оскільки законодавчі зміни щодо зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є, зокрема, підприємства оборонно-промислового комплексу, встановлені абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», мають визначену мету запровадження - забезпечення обороноздатності держави в умовах воєнного стану, що є легітимною метою у розумінні ст.64 Конституції України, яка допускає встановлення окремих обмежень прав і свобод із зазначенням строку їх дії.
Колегія суддів також враховує, що вказане положення Закону України «Про виконавче провадження» не встановлює безстрокового мораторію на виконання судових рішень, а лише зупиняє вчинення виконавчих дій на період дії воєнного стану. Це означає, що стягувач не позбавляється права на виконання судового рішення, його реалізація тимчасово відтерміновується до моменту, коли будуть усунені обставини, що зумовили таке зупинення. Після закінчення воєнного стану виконавче провадження підлягає безумовному відновленню, а судове рішення - обов`язковому виконанню у повному обсязі.
Таким чином, наведені апелянтом аргументи щодо неконституційності абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не утворюють визначених ч.6 ст.11 ГПК України підстав для його незастосування.
Крім того, колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України на даний час розпочав провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо перевірки конституційності абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Станом на момент розгляду апеляційної скарги у даній справі Конституційним Судом України не ухвалено остаточного рішення щодо конституційності зазначеної норми, відтак, ця норма є чинною та обов`язковою до застосування.
Апелянт в апеляційній скарзі посилається на рішення Європейського суду з прав людини та стверджує, що безстрокове зупинення виконавчих дій без механізму компенсації порушує ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Європейський суд з прав людини для оцінки правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном використовує класичний трискладовий тест, відповідно до якого втручання вважається законним і таким, що не порушує права людини, якщо воно одночасно відповідає трьом критеріям: законність втручання (чи було втручання передбачене законом); легітимна мета (чи переслідувало втручання суспільний/загальний інтерес); пропорційність втручання (чи дотримано «справедливої рівноваги»).
При цьому згідно з практикою ЄСПЛ, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, воно може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від такого втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Використовуючи зазначені вище визначені згідно з практикою ЄСПЛ критерії, колегія суддів звертає увагу, що обмеження, встановлене абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», є тимчасовим заходом, який застосовується виключно у період дії воєнного стану в Україні. Вказаний захід спрямований на забезпечення обороноздатності держави та збереження функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу в умовах воєнної агресії, що у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції є легітимною метою.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово визнавав, що держави-учасниці Конвенції мають право вживати заходи для забезпечення національної безпеки та обороноздатності, і такі заходи можуть передбачати певні обмеження прав, гарантованих Конвенцією, за умови, що вони є пропорційними переслідуваній меті.
Вирішуючи, чи відповідають обмеження, встановлені абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», критерію пропорційності, колегія суддів враховує, що зупинення виконавчих дій не є безстроковим та не звільняє боржника від обов`язку виконання судового рішення, що набрало законної сили. У даній справі не йдеться про зменшення сум, щодо отримання яких стягувач має легітимні очікування, або взагалі позбавлення апелянта права на отримання виконання за судовим рішенням, що набрало законної сили. Після припинення або скасування воєнного стану, якщо рішення суду залишається невиконаним, стягувач має право на застосування передбачених цивільним законодавством компенсаційних механізмів, зокрема, встановлених ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст.1174 ЦК України. Відтак, відсутні підстави для висновку, що запровадження обмежень на вчинення виконавчих дій щодо визначеного кола боржників на час воєнного стану покладає на стягувача невиправданий та надмірний тягар.
Колегія суддів враховує, що право на виконання судового рішення, гарантоване ст.6 Конвенції, не є абсолютним. В умовах воєнного стану держава має право запроваджувати тимчасові обмеження для забезпечення національної безпеки, що є загальновизнаним у міжнародному праві.
Таким чином, обмеження прав апелянта не є безстроковим, а механізм компенсації таких обмежень передбачений відповідними інститутами цивільного права. Такі обмеження встановлені законом, здійснюються з метою задоволення важливого публічного інтересу та відповідають критерію пропорційності. Відтак, у даному випадку, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для висновку, що обмеження, встановлені абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», порушують ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Апелянт стверджує, що абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» встановлює дискримінаційне обмеження права стягувача залежно від статусу боржника, що суперечить ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.24 Конституції України.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими.
Відповідно до визначення, що міститься у ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
На переконання колегії суддів, встановлення в умовах воєнного стану особливого правового режиму для підприємств оборонно-промислового комплексу, що виконують стратегічно важливі функції, має об`єктивне та розумне обґрунтування, пов`язане з необхідністю забезпечення обороноздатності держави та національної безпеки в умовах воєнного стану, що є публічним інтересом вищого порядку. Відтак, відсутні підстави вважати законодавчі норми, якими встановлено особливий режим виконавчого провадження щодо підприємств оборонно-промислового комплексу в умовах воєнного стану, дискримінаційними.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова у задоволенні скарги стягувача на бездіяльність державного виконавця є законною та обґрунтованою, оскільки державний виконавець, прийнявши постанову про зупиненння виконавчого провадження, діяв у межах прямої імперативної норми абз.22 п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яка зобов`язує зупинити виконавчі дії щодо підприємств оборонно-промислового комплексу на період воєнного стану. При цьому таке зупинення є тимчасовим та не позбавляє стягувача права на виконання судового рішення після припинення воєнного стану. Відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
7.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну юридичну оцінку поданим доказам та доводам сторін, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні скарги. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, і підстави для скасування або зміни оскаржуваної ухвали відсутні.
За таких обставин апеляційна скарга ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - зміні або скасуванню.
8. Розподіл судових витрат
Відповідно до п.19 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення, судовий збір не справляється. Оскільки апелянт звільнений від сплати судового збору в силу прямої вказівки закону, а відповідні витрати ним не понесені, питання про їх розподіл судом не вирішується.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284, 287, 339-343 ГПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця у справі № 904/1081/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця у справі № 904/1081/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 09.09.2026.
Головуючий суддя Т.Ю.Демчина
Судді А.О.Кошля
Т.В.Стефанів