Ухвала
08 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 377/500/25
провадження № 61-11736ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного судувід 13 серпня 2026 рокув справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення частини доходу за договорами найму (оренди) житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення частки витрат на утримання спільного майна,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення частини доходу за договорами найму (оренди) житлового будинку, у якому просила стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину отриманого доходу за договорами найму (оренди) житлового будинку від 08 жовтня 2023 року та від 08 квітня 2024 року у розмірі 90 000 грн та судові витрати.
У червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення частки витрат на утримання спільного майна в розмірі 75 851,25 грн.
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 16 квітня 2026 року, залишеним без змінпостановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину отриманого доходу за договорами найму (оренди) житлового будинку від 08 жовтня 2023 року та від 08 квітня 2024 року у розмірі 90 000 грн, та судовий збір у розмірі 968,96 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення частки витрат на утримання спільного майна відмовлено.
07 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав через Електронний суд до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Таким чином, ціна позову у цій справі становить 165 851,25 грн і не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У касаційній скарзі вказується, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо, зокрема: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в) справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Постанова суду апеляційної інстанції прямо суперечить сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування статті 360 ЦК України. Недосконалість застосованого судами підходу наочно виявляється в ситуації, яка склалася саме у цій справі: обидва співвласники будинку фактично не проживають у ньому (заявник з 2023 року, ОСОБА_2 з 2022 року). При цьому навіть порожній будинок або квартира об`єктивно потребує підтримання в належному стані та отримує нарахування - зокрема мінімального опалення в зимовий період задля запобігання руйнуванню інженерних систем, а також оплати комунальних та інших послуг. Якщо виходити з підходу судів, за яким обов`язок нести витрати на утримання виникає лише в того співвласника, який фактично «споживає» послуги та проживає в будинку, то у ситуації, коли жоден зі співвласників у будинку не проживає, обов`язок утримувати спільне майно не покладався б на жодного з них. Наслідком цього був би один із двох однаково неприйнятних результатів: або об`єкт спільної власності був би приречений на поступове руйнування через відсутність утримання, або весь тягар його фінансування ліг би виключно на того співвласника, який виявився більш зацікавленим у збереженні майна, - тоді як інший співвласник, ухиляючись від участі у витратах, зберігав би право на свою частку та на доходи від майна. Обидва результати суперечать самій суті статті 360 ЦК України, яка покладає обов`язок утримання спільного майна на кожного співвласника відповідно до його частки. Така правова невизначеність підтверджує, що питання застосування статті 360 ЦК України у відносинах співвласників, які не проживають у спільному майні, має фундаментальне значення та потребує вирішення Верховним Судом. Значення справи для заявника не зводиться лише до розміру спірних сум, хоча вони й становлять істотну для нього майнову вимогу. Заявник обґрунтовує свої вимоги письмовими доказами (платіжні документи, зведена таблиця витрат) та поясненнями свідків, які не отримали належної правової оцінки судів обох інстанцій. Виняткове значення цієї справи для заявника полягає насамперед у тому, що оскаржувані рішення створюють щодо нього правову конструкцію, за якої права співвласників та обов`язки щодо утримання спільного майна є очевидно асиметричними. За такого підходу понесені заявником витрати на утримання спільного майна залишаються виключно його особистим тягарем, а будь-який дохід - спільним. Ця асиметрія прав та обов`язків суперечить самій природі спільної часткової власності та засадам справедливості (стаття 3 ЦК України) і робить подальше здійснення заявником права спільної власності на цей будинок на справедливих умовах неможливим. Відмова у розгляді цього спору по суті в касаційному порядку означала б остаточне припинення можливості заявника отримати судовий захист щодо заявлених ним вимог у цій справі та майбутнє збереження зазначеного дисбалансу на весь час, поки заявник залишається співвласником будинку. Проте особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує, чому саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, в чому проявляється виняткове значення для неї цієї справи, Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для особи, яка подала касаційну скаргу.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що ВерховнийСуд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 квітня 2026 року та постанову Київського апеляційного судувід 13 серпня 2026 рокув справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення частини доходу за договорами найму (оренди) житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення частки витрат на утримання спільного майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков