УХВАЛА
Іменем України
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 338/659/21
провадження № 61-10671ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття провадження за касаційною скаргою адвоката Малетина Андрія Ярославовичав інтересах ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення.
Позов мотивувала тим, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням від 25 листопада 2014 року Богородчанський районний судІвано-Франківської області розірвав.
Зазначила, що рішенням від 23 січня 2019 року у справі № 338/390/15-ц Богородчанський районний суд Івано-Франківської області здійснив поділ будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,25 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0214 по частці за кожним.
Зокрема, за нею визнав право власності на частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 69,2 кв. м, загальною вартістю 152 118,90 грн, на наступні приміщення в житловому будинку: коридор, літерою 1-1 площею 11,8 кв. м, коридор, літерою 1-3 площею 8,4 кв. м, ванну, літерою 1-4 площею 3,1 кв. м, житлову кімнату, літерою 1-7 площею 30,3 кв. м, житлову кімнату, літерою 1-8 площею 15,6 кв. м, та на господарські споруди: гараж - літерою «Б», вбиральню- літерою «В», сарай - літерою «Ж», колодязь - літерою «N 1», ворота - літерою «N2», частину огорожі літерою «N 3».
За відповідачем визнав право власності на частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 86 кв. м, загальною вартістю 189 049,00 грн, на наступні приміщення в житловому будинку: на першому поверсі: комору, літерою 1- 2 площею 10,6 кв. м, кухню, літерою 1-5 площею 15,8 кв. м, житлову кімнату, літерою 1-6 площею 24,5 кв. м, в підвалі: комору, літерою І площею 20,0 кв. м, комору, літерою ІІ, площею 15,1 кв. м, та на господарські споруди: сарай - літерою «Г»; сарай - літерою «Д»; частину огорожі літерою «N 3» - 48,22 м.
Цим рішенням суд також стягнув з ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від ідеальних часток - 18 465,00 грн та 72 397,00 грн - вартості робіт з переобладнання житлової кімнати літерою 1-8, площею 15,6 кв. м під кухню шляхом влаштування у ній кахельної пічки та влаштування кахельної пічки в житловій кімнаті літерою 1-7, площею 30,3 кв. м.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку земельної ділянки площею 0,25 га, с. Манява, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0214.
Пояснювала, що рішення в частині стягнення коштів перебувало на виконанні у Богородчанському районному відділі державної виконавчої служби у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області (далі - Богородчанський РВДВС у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області) і майно, зокрема частка будинку та земельної ділянки державним виконавцем виставлялися на торги. Оскільки майно не було реалізовано і вона виявила бажання залишити за собою непродане майно, то на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу частки будинковолодіння та земельної ділянки передано їй, вона зареєструвала за собою право власності в державному реєстрі прав на нерухоме майно і стала одноосібним власником будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не є членом її сім`ї, не є співвласником майна, зареєстрований в її будинку і в добровільному порядку знятися з місця реєстрації не бажає, а також на те, що він веде себе агресивно, вигнав її з будинку, а будинок закрив, що унеможливлює їх спільне проживання та порушує її права як власника майна, просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - будинковолодінням на АДРЕСА_1 та виселити його.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 27 березня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Рішення мотивував тим, що на час розгляду справи було скасоване рішення суду, на підставі якого за позивачкою зареєстровано право власності на будинковолодіння та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , а відповідач, вважаючи себе співвласником цього домоволодіння, продовжує проживати в ньому, користуватися ним, а тому відсутні підстави для виселення відповідача та визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою від 11 червня 2026 року Івано-Франківський апеляційний суд скаргу адвоката Малетина А.Я. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року - без змін.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2026 року адвокат Малетин А. Я. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року, просив їх скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Крім того, в касаційній скарзі адвокат Малетин А. Я. в інтересах ОСОБА_1 просив поновити строк на касаційне оскарження.
Відповідно до частини другої, третьої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ухвалою від 05 серпня 2026 року Верховний Суд повернув касаційну скаргу адвоката Малетин А. Я. в інтересах ОСОБА_1 , а із повторною касаційною скаргою він звернувся у найкоротші строки після повернення, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.
Підставою касаційного оскарження адвокат Малетин А. Я. в інтересах ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, та Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 760/16365/22.
Процесуальні передумови вирішення судом питання про відмову у відкритті касаційного провадження
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
За приписами частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши матеріали касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм права, на що послався заявник.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що сторони перебували у шлюбі з 17 лютого 1986 року, який рішенням від 25 листопада 2014 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області розірвав.
Заочним рішенням від 23 січня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у справі № 338/390/15-ц припинив право спільної сумісної власності сторін на домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 155,2 кв. м.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 69,2 кв. м, загальною вартістю 152 118,90 грн, на наступні приміщення в житловому будинку: коридор, літерою 1-1 площею 11,8 кв. м, коридор, літерою 1-3 площею 8,4 кв. м, ванну, літерою 1-4 площею 3,1 кв. м, житлову кімнату, літерою 1-7 площею 30,3 кв. м, житлову кімнату, літерою 1-8 площею 15,6 кв. м, та на господарські споруди: гараж - літерою «Б», вбиральню- літерою «В», сарай - літерою «Ж», колодязь - літерою «N 1», ворота - літерою «N 2», частину огорожі літерою «N 3».
Визнав за ОСОБА_2 право власності на частку у домоволодінні АДРЕСА_1 , що становить 86 кв. м, загальною вартістю 189 049,00 грн, на наступні приміщення в житловому будинку: на першому поверсі: комору, літерою 1- 2 площею 10,6 кв. м, кухню, літерою 1-5 площею 15,8 кв. м, житлову кімнату, літерою 1-6 площею 24,5 кв. м, в підвалі: комору, літерою І площею 20,0 кв. м, комору, літерою ІІ, площею 15,1 кв. м, та на господарські споруди: сарай - літерою «Г»; сарай - літерою «Д»; частину огорожі літерою «N 3» - 48,22 м.
Стягнув з ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від ідеальних частин у розмірі 18 465,00 грн, а також вартість робіт з переобладнання житлової кімнати літерою 1-8, площею 15,6 кв. м під кухню шляхом влаштування в ній кахельної пічки та влаштування кахельної пічки в житловій кімнаті літерою 1-7, площею 30,3 кв. м у розмірі 72 397,00 грн.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку земельної ділянки площею 0,25 га, с. Манява, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0214.
На підставі цього рішення 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 15 квітня 2021 року - на частку земельної ділянки за цією адресою, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0214.
Згідно зі свідоцтвом від 23 квітня 2021 року № 241 приватного нотаріуса Богородчанського районного округу Максьом Г. І., яке видане на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, ОСОБА_1 набула у власність іншу частину майна: частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 15 квітня 2021 року на частку земельної ділянки за цією адресою, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0214, що належали ОСОБА_2 .
На підставі вказаного свідоцтва 23 квітня 2021 року ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 та на частку земельної ділянки в с. Манява, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0214.
Ухвалою від 13 липня 2021 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області задовольнив заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2019 року у справі № 338/390/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Заочне рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2019 року скасував.
Ухвалою від 20 грудня 2023 року у справі № 338/390/15-ц Богородчанський районний суд Івано-Франківської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя за заявою позивачки залишив без розгляду, ухвала суду набрала законної сили 04 січня 2024 року.
Позиція Верховного Суду
Конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, сама лише державна реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачкою не може свідчити про те, що таке майно належить позивачці на праві особистої приватної власності, з урахуванням того, що воно набуте під час зареєстрованого з відповідачем шлюбу.
У постанові від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1193цс15 та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц та зазначила, що «скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення».
Суд апеляційної інстанції зазначив, що реєстрація за позивачкою ОСОБА_1 права власності на частку відповідача ОСОБА_2 у спірному домоволодінні, яке відбулось в результаті примусового виконання скасованого рішення суду про його поділ, є не правовим наслідком такого судового рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ухвалення судом рішення про визнання права власності, яке згодом скасоване, не спростовує презумпції набуття спірного майна у спільну власність подружжя.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Стаття 41 Конституції України установлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
При цьому, частина перша статті 383 ЦК України та стаття 150 Житлового кодексу Української РСР(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплює положення про те, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.
За змістом зазначених норм одним з найважливіших прав власників житлового будинку або квартири є можливість власника використовувати квартиру або будинок для власного проживання або проживання членів його сім`ї, інших осіб.
Крім того, згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Таким чином, спірний будинок є об`єктом спільної часткової власності, а правовий режим такої визначається з урахуванням інтересів всіх її учасників та співвласники мають рівні права у здійсненні права власності незалежно від розміру їх часток, а відтак відповідач має право на проживання в цьому будинку.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Верховного Суду
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2- 3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Посилання адвоката Малетина А. Я., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, та Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 760/16365/22, є безпідставними, оскільки вони або висловлені у справах з неподібними правовідносинами.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд розглянув справу відповідно до такого висновку.
З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з наданою судами оцінкою доказів, проте на підставі вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись статтями 389, 390, пунктами 1 та 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Поновити адвокату Малетину Андрію Ярославовичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 , строк касаційного оскарження рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року.
Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою адвоката Малетина Андрія Ярославовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська