УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 751/1203/26
провадження № 61-11124ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03 березня 2026 року
та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована
особа - Акціонерне товариство «Сенс Банк», на дії та скасування постанови головного державного виконавця Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаршиної Вікторії Миколаївни,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), звернувся до суду зі скаргою на дії та скасування постанови головного державного виконавця Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
Гаршиної В. М. (далі - Новозаводський ВДВС у місті Чернігові Східного МРУ Міністерства юстиції України).
Скаргу мотивовано тим, що 23 січня 2026 року головний державний виконавець Новозаводського ВДВС у місті Чернігові Східного МРУ Міністерства юстиції України Гаршина В. М. ухвалила постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження, якою стягувача ПАТ «Альфа-Банк» замінено на АТ «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714).
Скаржник вважає зазначену постанову, а також дії головного державного виконавця протиправними та такими, що порушують закон, його конституційні права та гарантії правової визначеності.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд:
визнати протиправними дії головного державного виконавця Новозаводського ВДВС у місті Чернігові Східного МРУ Міністерства юстиції України Гаршиної В. М. щодо зміни сторони виконавчого провадження
№ 35318724;
скасувати постанову від 23 січня 2026 року про зміну назви сторони виконавчого провадження;
зобов`язати Новозаводський ВДВС у місті Чернігові Східного МРУ Міністерства юстиції України привести виконавче провадження у відповідність до вимог закону;
долучити матеріали справи до судового контролю за дотриманням вимог закону під час примусового виконання судових рішень.
Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 03 березня
2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 14 серпня 2026 року ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03 березня 2026 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що, отримавши з офіційних джерел інформацію про зміну найменування стягувача, головний державний виконавець ухвалила оспорювану постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження в межах наданих частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» повноважень; права скаржника не порушено. Тому підстав для задоволення скарги немає.
У касаційних скаргах, поданих 21 та 26 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що головний державний виконавець Новозаводського ВДВС у місті Чернігові Східного МРУ Міністерства юстиції України Гаршина В. М. відкрила виконавче провадження № 35318724 за заявою стягувача
ПАТ «Альфа-Банк» щодо примусового виконання виконавчого листа
№ 6-1306/12, виданого 17 квітня 2012 року Новозаводським районним судом міста Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості у розмірі 23 983,12 грн. Залишок боргу становить 23 983,12 грн, залишок виконавчого збору становить 940,74 грн. Вказані обставини встановлені Чернігівським апеляційним судом у постанові від 10 листопада 2025 року у справі № 6/2515/1306/2012.
Головний державний виконавець Новозаводського ВДВС у місті Чернігові Східного МРУ Міністерства юстиції України Гаршина В. М. постановою
від 23 січня 2026 року замінила стягувача виконавчого провадження
з АТ «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714) на АТ «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) у зв'язку з тим, що згідно з інформацією на офіційному сайті Національного банку України (далі - НБУ) АТ «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714) з 01 грудня 2022 року перейменовано на АТ «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714).
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки головний державний виконавець Гаршина В. М. діяла в межах чинного законодавства України, оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято відповідно до закону, в межах повноважень суб`єкта оскарження, і права скаржника не порушено.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає доводи касаційних скарг необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу»
в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року
у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91).
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено,
що основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України,
а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових
осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України
«Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження
№ 61-10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Схожий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).
Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 вказував на порушення головним державним виконавцем при ухваленні постанови про зміну сторони виконавчого провадження вимог чинного законодавства.
Сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Відповідно до статті 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
У частинах першій, п`ятій статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження
є стягувач і боржник. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування
(для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Тобто, виконавець наділений повноваженнями змінити назву сторони виконавчого провадження у разі наявності належних доказів - відповідних підтверджуючих документів, що не потребує звернення до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов`язковою складовою найменування акціонерного товариства.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.
З аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14 (провадження
№ 12-34гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 14 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження».
В ухвалі від 02 грудня 2022 року у справі № 695/2710/15-ц (провадження
№ 61-11596ск22) Верховний Суд виснував, що «у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджувальних документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Черкаська обласна дирекція ПАТ «Райффайзен банк Аваль» юридичною особою не була, тому внесення відомостей про стягувача,
а саме - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому листі є правомірним. Скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки старший державний виконавець Олексієнко Т. В. діяла в межах чинного законодавства України, оскаржувану постанову старшим державним виконавцем було прийнято відповідно до закону, в межах повноважень суб`єкта оскарження,
і права заявника не порушено».
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 03 вересня 2024 року № 1010 «Про затвердження Статуту АТ «Сенс Банк»», зокрема АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк» (див. подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 червня 2026 року у справі № 210/1381/15-ц (провадження № 6-11737св25)).
Враховуючи викладене вище, доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що оскільки стягувачем у виконавчому документі є саме юридична особа АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву
на АТ «Сенс Банк», головний державний виконавець мала правові підстави для зміни сторони виконавчого провадження, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
У частині шостій статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина п`ята статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»), тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03 березня 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 серпня 2026 року є необґрунтованими та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Акціонерне товариство «Сенс Банк», на дії та скасування постанови головного державного виконавця Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаршиної Вікторії Миколаївни, за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова
від 03 березня 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду
від 14 серпня 2026 року.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв