Березівський районний суд Одеської області
09.09.2026
Справа № 494/1137/26
Провадження № 2-п/494/13/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2026 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
судді - Римаря І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Авдєєвої С.В.,
представник відповідача - ОСОБА_1 ,
позивач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Березівка Одеської області заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення по цивільній справі №494/1137/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, -
ВСТАНОВИВ:
29.07.2026 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення по цивільній справі №494/1137/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.07.2026 року справа надійшла до провадження судді Римар І.А.
Також, суд вважає зазначити, що у зв`язку з надмірним навантаженням справами, яке виходить за межі фізичної можливості розгляду кожної справи у розумні строки, оскільки у Березівському районному суді Одеської області наразі працює 2 (два) судді (за штатом 4 (чотири)), та які є водночас слідчими суддями на території колишнього Миколаївського, частини Лиманського та Березівського районів, тривалими повітряними тривогами на території Одеської області, враховуючи перебування судді Римар І.А. у серпні 2026 року у щорічній відпустці, тому суд позбавлений можливості призначити розгляд справи в розумні строки визначені ЦПК України.
Заява мотивована тим, що 08.07.2026 року Березівським районним судом Одеської області винесено заочне рішення за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 8000.00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дочкою повноліття. Про вищевказане рішення ОСОБА_3 стало відомо 20.07.2026 року під час телефонної розмови з ОСОБА_2 . З вищевказаним рішенням суду заявник не згоден, оскільки обставини справи встановлені не у повному обсязі, вказав, що жодних судових повісток не отримував, фактично проживає у м. Коломия Івано-Франківської області. ОСОБА_2 знала про місце проживання ОСОБА_3 в іншій області, однак свідомо зловживала своїми процесуальними правами та не повідомила про таку обставину суд, внаслідок чого судом безпідставно винесено рішення. Відповідач вважає, що рішення суду постановлено на підставі недоведених обставин, зазначив, що приймає участі в утриманні дочки та матеріально її забезпечує, бере участі у вихованні, догляді дитини. Позивач намагається безпідставно, у корисливих цілях завдати відповідачу майнової шкоди, перекласти надання матеріальної допомоги на утримання дитини повністю на батька, який являється інвалідом внаслідок війни. Крім того, заявник не погоджується з установленим судом розміром аліментів та зазначає, що матеріальний стан відповідача не дає йому можливості сплачувати аліменти в розмірі 8000 грн щомісячно. На обґрунтування зазначених доводів представник відповідача посилається на те, що з 02.06.2025 року ОСОБА_3 офіційно працевлаштований у ТОВ «Стефайно фекторі», отримує дохід, розмір якого становить близько 10 000-11 000 грн на місяць, є особою з інвалідністю внаслідок війни, отримує пенсію по інвалідності, має наслідки мінно-вибухової травми та кредитні зобов`язання. На підтвердження своїх доводів до заяви додано, зокрема, довідки про доходи, пенсійне посвідчення, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, медичні документи, постанови про відкриття виконавчих проваджень та інші документи. Просить скасувати заочне рішення від 08.07.2026 року та призначити справу до розгляду в загальному порядку, а за результатами розгляду справи визначити розмір аліментів у сумі 1756 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У зв`язку з викладеним ОСОБА_3 просить скасувати заочне рішення від 08.07.2026 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.09.2026 року заяву про перегляд заочного рішення підтримала та просила задовольнити з підстав зазначених у неї.
ОСОБА_2 у судовому засіданні 09.09.2026 року заперечувала проти задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
Заслухавши представника відповідача та позивача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи, перевіривши матеріали справи та представлені докази, суд вважає, що заява про перегляд заочного рішення не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 284 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення у справі ухвалено 08.07.2026 року, а заява про його перегляд сформована в підсистемі «Електронний суд» 28.07.2026 року та надійшла до суду 29.07.2026 року. Отже, заява подана в межах тридцятиденного строку, встановленого ч. 2 ст. 284 ЦПК України, тому питання про поновлення процесуального строку судом не вирішується.
Відповідно до ч. 3 ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального або спрощеного позовного провадження.
Згідно зі ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Крім того, в контексті даної статті наявність однієї з підстав, зазначених у частині ч. 1 статті 288 ЦПК України, не спричиняє скасування заочного рішення. Лише у своїй сукупності названі обставини спричиняють скасування заочного рішення. Наявність лише однієї з них не приносить відповідачеві позитивного результату, внаслідок чого він зберігає можливість оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на які надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).
Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.
Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 51 рішеннявід 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Крім того, слід зазначити про те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суду необхідно виходити з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001.
Суд також вважає зазначити, що для скасування заочного рішення суду необхідним є встановлення у сукупності двох обставин: поважності причин неявки відповідача у судове засідання (та неподання ним відзиву) і того, що докази, на які він посилається у заяві про перегляд заочного рішення, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість скасування заочного рішення в порядку ст. 288 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на адресу його зареєстрованого місця проживання, зазначену у відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: АДРЕСА_1 (а.с.14). Судову кореспонденцію відповідач отримав, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції (а.с.24). Незважаючи на належне повідомлення, у судове засідання 08.07.2026 року ОСОБА_3 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та відзиву на позовну заяву не подав.
За таких обставин доводи заявника про те, що він не отримував судових повісток та не був обізнаний про розгляд справи, спростовуються безпосередньо матеріалами цивільної справи. Саме по собі посилання на фактичне проживання з 2025 року у м. Коломия Івано-Франківської області не спростовує факту отримання судової кореспонденції та не підтверджує існування об`єктивних, незалежних від відповідача обставин, які перешкоджали йому з`явитися до суду, повідомити про причини неявки, подати відзив, письмові пояснення чи докази.
Перевіряючи другу обов`язкову умову, передбачену ст. 288 ЦПК України, суд дослідив доводи заявника та документи, додані до заяви про перегляд заочного рішення. Відповідач посилається на те, що з 02.06.2025 року офіційно працевлаштований у ТОВ «Стефайно фекторі», отримує заробітну плату у розмірі близько 10 000-11 000 грн на місяць, є особою з інвалідністю внаслідок війни, отримує пенсію по інвалідності, має наслідки мінно-вибухової травми та кредитні зобов`язання. На підтвердження зазначеного до заяви додано довідки про доходи, пенсійне посвідчення, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, медичні документи та постанови про відкриття виконавчих проваджень.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей та непрацездатних осіб, яких він зобов`язаний утримувати, наявність майна та грошових коштів, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Надані заявником документи підтверджують певні обставини його матеріального стану та стану здоров`я, однак не свідчать про відсутність у нього доходів або про неможливість виконання обов`язку щодо утримання неповнолітньої дитини. Навпаки, з наданих самим заявником доказів вбачається, що він офіційно працевлаштований, отримує заробітну плату, а також пенсію по інвалідності. Встановлена інвалідність за наявності фактичного працевлаштування сама по собі не доводить відсутності можливості надавати утримання дитині.
Наявність кредитних та інших боргових зобов`язань відповідача також не може сама по собі бути підставою для висновку про неможливість виконання ним установленого законом обов`язку щодо утримання дитини. Такі майнові зобов`язання не припиняють і не замінюють обов`язку батьків утримувати неповнолітню дитину.
Твердження заявника про те, що він постійно бере участь в утриманні, вихованні та догляді за дочкою, належними та достатніми доказами, які б підтверджували розмір і систематичність надання такої матеріальної допомоги, не підтверджені та фактично заперечувались позивачем під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
Посилання відповідача на те, що матеріальне становище позивачки є приблизно однаковим із його матеріальним становищем, також не спростовує висновків заочного рішення, оскільки відповідно до сімейного законодавства обов`язок утримувати дитину покладається на обох батьків. При цьому обставини, наведені відповідачем, не підтверджують, що визначений заочним рішенням розмір аліментів був установлений без урахування потреб дитини та матеріального становища сторін.
Таким чином, докази, на які посилається заявник, не спростовують обставин, покладених в основу заочного рішення, та не є такими, що у розумінні ст. 288 ЦПК України мають істотне значення для правильного вирішення справи і могли б зумовити інший результат її розгляду. Доводи заяви в цій частині переважно зводяться до незгоди відповідача з визначеним судом розміром аліментів та оцінкою доказів, тобто стосуються правильності вирішення спору по суті, що може бути предметом перевірки судом апеляційної інстанції, але саме по собі не є підставою для скасування заочного рішення в порядку ст. 288 ЦПК України.
При цьому процедура перегляду заочного рішення не передбачає його автоматичного скасування лише у зв`язку з тим, що після ухвалення рішення відповідач надав пояснення та докази, які він мав можливість подати під час розгляду справи, будучи належним чином повідомленим про судове засідання. Визначальним є встановлення передбаченої законом сукупності умов для скасування заочного рішення.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, однак у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив та відзиву не подав. Докази, на які він посилається у заяві про перегляд заочного рішення, не мають такого істотного значення, яке б у сукупності з іншими обставинами справи давало підстави для скасування заочного рішення. За відсутності передбачених ст. 288 ЦПК України умов у їх сукупності законні підстави для скасування заочного рішення відсутні, а заява ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.
Частиною 4 ст. 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Керуючись ст.ст. 260, 287, 284, 288 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення по цивільній справі №494/1137/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ч. 4 ст. 287 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 10.09.2026 року.
Суддя І.А. Римар