Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
10 вересня 2026 р. Справа № 520/643/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 01.09.2026 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд зобов`язати суб`єкта владних повноважень - Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі №520/643/26 у строк, визначений судом.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 520/643/26 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 15.07.2026 йому було виплачено суму в розмірі 5963,32 грн. Водночас, позивач зазначив про наявність у нього обґрунтованих сумнівів, що зазначена виплата не підтверджує повного та належного виконання судового рішення, оскільки відповідачем не надано жодних відомостей щодо порядку та методики проведення нарахувань та утримань з донарахованих сум, а за власним розрахунком позивача загальна сума виплати, з урахування рішення суду у справі №520/643/26, мала дорівнювати 299 974,00 грн. Водночас сума грошового забезпечення, яка фактично була нарахована позивачу, становила 218 769,11 грн. Тобто, недоплачена різниця, на думку позивача, становить 81 204,89 грн, а не 5 963,32 грн. За таких обставин позивач вважає, що оскільки йому не надано детального розрахунку нарахованої різниці суми грошового забезпечення, наявні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі №520/643/26.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Від заявника не надходило клопотання про розгляд даної заяви в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд установив таке.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі №520/643/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період 19.03.2022 по 13.04.2023 грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених у червні 2022, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня кожного календарного року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 19.03.2022 по 13.04.2023 грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених у червні 2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Законом України від 02.06.2016 "Про виконавче провадження" №1404-VIII встановлено процедуру виконання судових рішень, створено систему державних органів (державних виконавців), на які покладається прямий обов`язок виконання, у тому числі судових рішень, а також визначено види заходів, що спонукають до їх виконання.
Між тим, матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок невиконання рішення в добровільному порядку. Доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, матеріали справи також не містять.
Позивачем до суду не надано відомостей та відповідних доказів отримання позивачем виконавчого листа по даній справі, пред`явлення такого виконавчого листа до виконання та відкриття виконавчого провадження за відповідним виконавчим листом. Дані з програми "Діловодство спеціалізованого суду" відомостей щодо отримання позивачем виконавчого листа також не містять.
Жодних доказів вчинення позивачем будь-яких дій задля належного (на думку позивача) виконання рішення суду у справі № 520/643/26 матеріали справи також не містять.
Зазначені обставини свідчать, що позивач взагалі не вчинив жодних дій задля пред`явлення до виконання судового рішення, зайнявши пасивну форму поведінки. Отже, виконання судового рішення насамперед залежить від волевиявлення саме позивача.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду набрало законної сили 08.06.2026.
Натомість Військовою частиною НОМЕР_1 у добровільному порядку вчинено дії щодо виконання рішення суду, зроблено нарахування та проведено необхідну виплату, що підтверджується платіжною інструкцією від 14.07.2026 №2640 та листом військової частини від 14.08.2026, копії яких наявні в матеріалах справи.
Так, на переконання суду, тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав. Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо (див. ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 754/12702/14-а, від 11 травня 2023 року у справі № 640/9835/20, від 07 травня 2024 року у справі № 160/5259/20, від 11 грудня 2024 року у справі № 380/9974/23).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заява позивача вищезазначених обставин та належних доказів не містить.
Так, звернувшись до суду 01.09.2026, до заяви про встановлення судового контролю позивач додав копії заяви позивача до Військової частини НОМЕР_1 та відповіді на неї, платіжної інструкції, особових карток за 2022-2023 роки, розрахунку виплати, рішення суду від 06.04.2026, ухвали Другого апеляційного адміністративного суду, квитанції про надсилання стороні.
Вищевикладене свідчить, що не дотримуючись встановленої чинним законодавством України процедури виконання судових рішень, зокрема, у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", позивач прагне у судовому порядку вирішити питання, які мав вирішити в межах проведення виконавчих дій. Натомість лише неможливість вирішити зазначене питання в межах виконавчого провадження є додатковою підставою для встановлення судового контролю з боку суду. При цьому заява позивача розглядається по суті за відсутності факту відкриття виконавчого провадження.
У заяві про встановлення судового контролю позивач не зазначив обґрунтованих доводів та не надав відповідних доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дасть очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, зайнявши фактично пасивну форму поведінки, зазначивши, що у нього є лише сумніви щодо належного виконання рішення суду, зумовлені ненаданням детального розрахунку, що не дає можливості суду при розгляді даної заяви дійти висновку про наявність дій відповідача, що перешкоджають виконанню судового рішення, та є підставою необхідності вжиття додаткового заходу контролю за виконанням судового рішення.
Водночас поведінка відповідача у справі свідчить, що він у добровільному порядку, не ухиляючись від виконання судового рішення, вчинив дії щодо його виконання.
Щодо доводів позивача про відсутність відомостей щодо порядку та методики проведення нарахувань, структури виплаченої суми, а також інформації про встановлені та фактично виплачені відсоткові значення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за спірний період проходження служби, суд зазначає, що такі обставини самі по собі не свідчать про невиконання судового рішення, оскільки предметом розгляду у справі було зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення, а не надання розгорнутого розрахунку чи пояснень щодо порядку проведення такого перерахунку.
Так, у судовому рішенні по даній справі відсутні жодні зобов`язання відповідача щодо визначення конкретного розміру складових грошового забезпечення, оскільки таке рішення стосувалося саме зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19.03.2022 по 13.04.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023. Жодних зобов`язань щодо визначення відсоткового чи арифметичного розміру складових грошового забезпечення судове рішення в даній справі не містило.
Отже, факт здійснення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача відповідно до резолютивної частини рішення суду у справі № 520/643/26 підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем, що виключає можливість висновку про невиконання або неналежне виконання такого рішення через відсутність у позивача детального розрахунку та методології. Між тим, позивач не позбавлений права, якщо вважає рішення суду невиконаним, отримати виконавчий лист з подальшим пред`явленням його до виконання у відповідності до вимог Закону України від 02.06.2016 "Про виконавче провадження" №1404-VIII.
Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.
Також суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем у заяві обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній справі, доказів вчинення позивачем будь-яких дій для виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі № 520/643/26, у зв`язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У Х В А Л И В :
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН