Справа № 212/14421/26
2/212/8708/26
У Х В А Л А
про відмову у відкритті провадження у справі
10 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу Колочко О.В., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 62 424 грн за користування спільним майном,
В С Т А Н О В И В:
07 вересня 2026 року позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала позов до ОСОБА_2 про стягнення вартісного еквіваленту майнового результату фактичного користування спільним майном за період з 07 липня 2022 року по 07 липня 2025 року в розмірі 62 424 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 , їй належить 1/4 частина вказаної квартири, яка визначена на підставі рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 21 листопада 2025 року. Протягом 36 місяців квартира фактично використовувалася відповідачем та членами його сім`ї як житловий об`єкт, позивачка протягом цього періоду у квартирі не проживала, не користувалася нею та не отримувала від відповідача плати, компенсації чи іншого майнового еквівалента. Позивач визначає предметом позовної вимоги економічну вигоду, фактично отриману або збережену відповідачем унаслідок такого способу користування, якщо він виключав або істотно обмежував можливість позивачки реалізувати належне їй право користування та не мав достатньої правової підстави для одноосібного отримання такого результату. Як на правову підставу позову позивач посилається на статті 358, 368, 1212-1213 ЦК України, при цьому вважає необхідним розмежовувати правову підставу користування відповідачем як співвласником та правову підставу для одноосібного утримання ним економічного результату такого користування. Позивач визначає розмір майнового еквівалента за користування її майном у сумі 62 424 грн, виходячи із показника 120грн/кв.м на підставі сукупності ринкових аналогів житлової нерухомості у відповідному районі м. Кривого Рогу за відповідний період.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Відтак, передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Ця підстава кореспондується з принципом «res judicata» (юридичної (правової) визначеності), згідно з яким, зокрема, якщо справу уже вирішено судом, вдруге заявляти тотожний позов не можна.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на необхідність дотримання на рівні національного судочинства принципу «res judicata», наголошуючи, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й ухвалення нового рішення.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Верховний Суд висловлював позицію, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин та зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі №924/1473/15).
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Відповідно до наведених норм тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю тотожні за складом учасників цивільного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду і є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в цивільній справі.
Подібність справ і відносин визначається за такими основними критеріями: суб`єктним, об`єктним і змістовним. Необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Верховний Суд у постанові від 05.12.2019 у справі № 826/3678/16 вказав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Таким чином, для відмови у відкритті провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України необхідна наявність одночасно трьох складових: (1) таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі; (2) між тими самими сторонами; (3) про той самий предмет і з тих самих підстав.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 16 квітня 2026 року у справі № 212/14112/25, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування часткою квартири відмовлено. Рішення набрало законної сили 06 серпня 2026 року.
У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначає, що « … позивач порушує питання про необхідність стягнення з відповідача грошової компенсації за користування її часткою у квартирі АДРЕСА_1 , при цьому не ставить питання про припинення права власності відповідно до статті 364 ЦК України, позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою не заявляла, а також не вказує на те, яким чином відповідач чинить їй перешкоди у доступі до квартири та у її користуванні. Позивач, яка на підставу позовних вимог, зокрема, посилається на ст. 316, 317, 319, 321, 358 ЦК України. … В свою чергу суд констатує, що вимоги ОСОБА_1 за даним позовом заявлені до відповідача за період, коли спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності сторін. Відповідно до ст. 369 ЦК розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, а доказів зворотного ОСОБА_1 суду не надала… Тому, внаслідок недоведеності заявлених позовних вимог в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми компенсації за користування житлом слід відмовити у повному обсязі».
Суд апеляційної інстанції в своїй постанові зазначив про таке: «…Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивачки на застосування норми статті 358 ЦК України є неспроможними, оскільки вимоги ОСОБА_1 заявлені до відповідача за період, коли спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності сторін, адже частки співвласників в квартирі по АДРЕСА_2 визначені лише за рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 21 листопада 2025 року, позивачка не довела того, що відповідач чинив їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, внаслідок чого відсутні підстави для грошової компенсації їй з боку співвласника ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції… Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані статтею 364 ЦК України … Позивачем ОСОБА_1 , не було доведено факту створення перешкод їй з боку відповідача ОСОБА_2 у користуванні спільною квартирою. Не доведено таких фактів в поданій апеляційній скарзі. Відповідних позовів про усунення перешкод у користуванні майном чи вселення за спірний період, тощо позивачкою подано не було. Як не зазначено подібних вимог і в даному позові. Зокрема, позивачкою не доведено, що вона вимушена була виїхати з квартири через дії ОСОБА_2 тощо».
Ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 16 квітня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2026 року у справі № 212/14112/25.
У вказаній ухвалі Суд зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що порушене нею питання має фундаментальне значення, оскільки визначає критерій застосування статті 1212 ЦК у невизначеному колі аналогічних спорів між співвласниками. Верховний Суд має визначити, чи є сам речовий титул співвласника достатньою підставою для збереження ним економічної вигоди від фактично виключного користування спільним майном, чи такий титул лише підтверджує право користування і не звільняє суд від обов`язку встановити конкретну юридичну підставу для збереження вигоди в частині іншого співвласника.
Крім того, Верховний Суд вказав на те, що «…Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд фактично підмінив правове регулювання спору і виключив із застосування норми ст. 1212 ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки позивачем не було пред`явлено позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за користування часткою належної їй квартири на підставі ст. 1212 ЦК України.
Як свідчить характер доводів апелянта, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом першої інстанції оцінкою наявних у матеріалах справи доказів та вказують на наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів, що не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції…»
Отже, з наведеного слідує, що у справі 212/14421/26 та у справі № 212/14112/25 сторони, предмети та підстави позовів є тотожними: позивач і відповідач ті ж самі, предмет - вимога про стягнення грошової суми за користування квартирою, яка у ті ж самі періоди перебувала у спільній сумісній власності сторін, одна і та ж сама, підстави - фактичні обставини, які викладені у позовній заяві є ідентичними обставинам, встановленим і викладеним судом у рішенні від 16 квітня 2026 року.
При цьому, посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на те, що вона заявляє інші вимоги, змінивши правове обґрунтування, є хибним, оскільки зазначені нею норми Цивільного кодексу, по-перше, є ідентичними і їм надавалася оцінка, у тому числі Верховним Судом, по-друге, як було зазначено вище, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин та зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права.
За наведених обставин, суддя приходить висновку, що спір уже був предметом розгляду в цивільній справі 212/14112/25, судове рішення у якій набрало законної сили.
Таким чином, в даний час є таке, що набрало законної сили рішення у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що, в свою чергу, відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України слугує підставою для відмови у відкритті провадження у справі .
Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 62 424 грн за користування спільним майном, на підставі п. 2 ч.1 ст. 186 ЦПК України у зв`язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст. 186, 258-261, 272 ЦПК України, суддя
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 62 424 грн за користування спільним майном.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому копія ухвали суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому копії відповідної ухвали суду.
Ухвала суду складена та підписана 10 вересня 2026 року.
Суддя О. В. Колочко