ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
10 вересня 2026 року справа №200/485/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Гаврищук Т.Г., розглянув в порядку письмового провадження заяву представника позивача - Сокирки Ігоря Івановича про забезпечення позову в справі № 200/485/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
У С Т А Н О В И В:
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у справі № 200/485/26 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у формі протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 20.08.2025 №914260108645 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року у відповідності до ст. 59 ч. 3 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, яким одночасно з 01.03.2025 припинено нарахування пенсії позивача по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за роботу в зоні відчуження на підставі довідки, виданої Краматорським МВ ГУ МВС України в Донецькій області. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у формі протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 31.12.2025 №914260108645 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року у відповідності до ст. 59 ч. 3 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, яким одночасно з 01.03.2025 припинено нарахування пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за роботу в зоні відчуження на підставі довідки, виданої Краматорським МВ ГУ МВС України в Донецькій області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.03.2025 нарахування пенсії ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у відповідному розмірі до прийняття спірних рішень від 20.08.2025 № 914260108645 та від 31.12.2025 № 914260108645 із заробітку за роботу в зоні відчуження та її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
До Першого апеляційного адміністративного суду надійшли апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року та на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі №200/485/26.
Також, до Першого апеляційного адміністративного суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення адміністративного позову в справі № 200/485/26, в якій просить суд: постановити ухвалу про забезпечення позову, пред`явленого ОСОБА_1 в цій адміністративній справі 200/485/26, встановленням заборони відповідачу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області проведення перерахунку пенсії позивача по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи не із заробітку за роботу в зоні відчуження, тобто не у відповідності до спірної довідки, до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за результатом розгляду даної справи.
В обґрунтування заяви зазначено, що постановляючи вищезазначене судове рішення, на захист та відновлення порушених прав ОСОБА_1 суд 1-ї інстанції зобов`язав відповідача здійснити належне нарахування його пенсії з 01.03.2025р. і без граничного кінцевого обмеження такого нарахування, тобто з відкритою датою.
Проте згодом таке граничне кінцеве обмеження було штучно встановлене відповідачем шляхом прийняття нового рішення від 27.02.2026р. № 914260108645 про таке саме порушення прав ОСОБА_1 , але вже з 01 березня 2026 року, за своїм змістом аналогічне попереднім рішенням, визнаним протиправними і скасованим судом 1-ї інстанції. Зокрема, вже під час здійснення відкритого провадження в цій справі, відповідачем було проведено новий перерахунок пенсії позивача, і знову з таким самим порушенням його права на обчислення пенсії із довідки про оплату праці позивача за виконання робіт в зоні відчуження (далі за текстом - спірна довідка), про захист якого він звертався в даній адміністративній справі 200/485/26, тобто знов таки з її обчисленням не із заробітку позивача за роботу в зоні відчуження.
Внаслідок прийняття даного рішення від 27.02.2026р. № 914260108645 з такого протиправного перерахунку пенсії, відповідач тим самим штучно обмежив тривалість судового захисту прав позивача в адміністративній справі № 200/485/26 кінцевою датою - 01 березня 2026 року, чого не існувало раніше.
На підставі цього нового рішення відповідача від 27.02.2026р. № 914260108645, захист прав і законних інтересів позивача, передбачений рішенням суду 1-ї інстанції від 05.03.2026р. в адміністративній справі № 200/485/26, може тривати лише тільки з 01.03.2025р. (як це передбачено даним судовим рішенням) і до 01.03.2026р. (як це передбачено новим рішенням відповідача від 27.02.2026р. № 914260108645). Таким чином, на стадії до набрання рішенням суду 1-ї інстанції законної сили відповідачем штучно створюються певні перешкоди його майбутньому виконанню, а наслідком цих дій є встановлення не існувавшого до цього штучного обмеження тривалості захисту прав ОСОБА_1 , за яким позивач звертався в цій справі до суду, граничною (кінцевою) датою 01.03.2026р.
Цими діями відповідача фактично встановлюється обмеження у часі юридичних наслідків рішення суду 1-ї інстанції, що було ухвалене за принципом диспозитивності пред`явлених позовних вимог, і якими таке обмеження не передбачене, тобто завчасно, ще до набрання судовим рішенням законної сили, створюються певні перешкоди в його наступному виконанні.
Наведена обставина дає підстави вважати про наявність у відповідача наміру в майбутньому створювати аналогічні перешкоди у виконанні судового рішення, в тому числі і подібним вчиненням таких самих дій з нових перерахунків пенсії позивача з обчисленням її не із заробітку за роботу в зоні відчуження, тобто не у відповідності до спірної довідки, - фактично створюючи тим самим обмеження Конституційного права на судовий захист законних інтересів, з негативним впливом на стадію виконання судового рішення, істотно її ускладнюючи.
Це зрештою змушує звернутися до суду з даною заявою про забезпечення позову в даній адміністративній справі, шляхом встановлення заборони відповідачу вчиняти в майбутньому аналогічні дії.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
За ч.1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. За ч. 2 та 4 статті 151 КАС України, cуд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів, всеукраїнського референдуму. Відповідно до ч. 3 ст.152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Так, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке: "Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.".
Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 420/6907/20, від 13 травня 2021 року у справі № 420/2719/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 420/11076/20, від 01 червня 2022 року у справі № 580/5656/21 та від 21 березня 2023 року у справі № 460/9602/20, від 23 червня 2023 року у справі № 640/20708/22, від 25 червня 2024 року у справі №260/9623/23. Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 13.07.2022 у справі №240/26736/21, від 31 січня 2023 року справа № 140/8709/21.
Колегія суддів зазначає, що спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо проведення перерахунку пенсії позивачу з березня 2025 року, шляхом зменшення її розміру виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати у зв`язку з відсутністю первинних документів в матеріалах електронних пенсійних справ, на підставі яких можливо визначити нарахування та виплати премії, населений пункт перебування в зоні, причини застосування кратності по відповідній зоні небезпеки, відсутні підстави для врахування довідки при обчисленні пенсії відповідно до статті 54 Закону № 796. За ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.(ч.1 ст.72 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2, 3 ст.154 КАС України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк. Суд згідно ч. 1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Отже факт наявності чи відсутності порушеного права позивача щодо оскаржуваного у спірних правовідносинах рішення повинен бути доведений відповідними засобами доказування за наслідками розгляду справи та встановлений судом під час прийняття рішення.
У той же час КАС України не покладає обов`язку на суд встановлювати доведеність такого факту на час відкриття провадження у справі, розгляду заяви зацікавленої особи про вжиття заходів забезпечення позову, як і не пов`язує доведення таких обставини для визначення підстав, передбачених ч.2 ст.150 КАС України, за яких такі заходи вживаються.
Щодо вимоги постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідачу проводити перерахунок пенсії позивача по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи не із заробітку за роботу в зоні відчуження, тобто не у відповідності до спірної довідки, колегія суддів зазначає, що представником позивача не доведені обставини, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у майбутньому після прийняття рішення по суті судом апеляційної інстанції та набранням рішення законної сили.
Таким чином, позивачем не зазначено, які саме його права будуть порушені і їх неможливо буде поновити (необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для захисту цих прав) в разі невжиття заходів забезпечення позову, адже положеннями частини 2 статті 150 КАС України передбачено забезпечення позову не у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а у випадку необхідності докладання значних зусиль та витрат для виконання рішення суду або в поновленні порушених прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд, наголошує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, можуть завдавати їм шкоди і мати інші негативні наслідки. Проте, наявність таких обставин, саме по собі, не є підставами, у розумінні ст. 150 КАС України, застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Викладене свідчить про непропорційність та не співмірність застосування вказаних позивачем у заяві заходів забезпечення позову, що свідчить про відсутність існування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (ч. 5 ст. 154 КАС України).
Керуючись статтями 150, 151, 154, 292, 311, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви представника позивача - ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі № 200/485/26 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 вересня 2026 року.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
Е.Г. Казначеєв