УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
10 вересня 2026 року
м. Київ
справа №420/29914/25
адміністративне провадження № К/990/40846/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року
у справі №420/29914/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнти у розмірі 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115 для забезпечення індексації пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення його пенсії за 2016- 2018 роки у розмірі 6188,89 грн, на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115 та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 02 березня 2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 01 вересня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спір у цій справі стосується здійснення пенсійних виплат, тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа є справою незначної складності.
За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім установлених цією нормою випадків.
Отже, для касаційного перегляду такого судового рішення недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не визначив конкретного питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не навів конкретних аргументів щодо існування правової невизначеності, неоднакового застосування відповідної норми права або потреби у формуванні чи зміні правового підходу Верховного Суду.
Саме по собі твердження про фундаментальне значення порушеного у справі питання права не свідчить про наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, без наведення скаржником конкретної правової проблеми, вирішення якої Верховним Судом було б необхідним для забезпечення єдності правозастосовчої практики або подальшого розвитку права.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України в контексті твердження про виняткове значення цієї справи для Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Виняткове значення справи для учасника, який подає касаційну скаргу, має бути підтверджене конкретними обставинами, які свідчать про особливий характер наслідків вирішення саме цієї справи для такого учасника та вирізняють її з-поміж інших справ відповідної категорії. Натомість наведені скаржником доводи не містять обґрунтування таких обставин та фактично відображають його заінтересованість у перегляді судових рішень, ухвалених не на його користь.
Саме по собі покладення на територіальний орган Пенсійного фонду України обов`язку здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до судового рішення, а також можливість виникнення аналогічних спорів не надають цій справі виняткового значення для скаржника у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про настання для нього особливих правових чи інших наслідків, що виходять за межі звичайних наслідків виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень у спорах цієї категорії.
Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).
Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).
Порівняльно-правове підтвердження допустимості селективного касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.
У цій справі скаржник мав можливість обґрунтувати наявність передбачених законом винятків, однак не визначив конкретного питання права фундаментального значення, не показав існування правової невизначеності, неоднакової судової практики чи потреби у формуванні або зміні правового підходу Верховного Суду, а також не навів конкретних обставин, які б надавали цій справі виняткового значення для нього.
Отже, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків, які давали б підстави для касаційного перегляду судових рішень у цій справі, скаржником не обґрунтовано.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України касаційне оскарження судових рішень допускається з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, визначених пунктами 1- 4 цієї частини.
Водночас зі змісту касаційної скарги не вбачається, що скаржник зазначив та належним чином обґрунтував будь-яку з передбачених цією нормою підстав касаційного оскарження.
Саме лише загальне посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, викладення незгоди з висновками судів, або ж цитування нормативно-правових актів і переказ фактичних обставин справи без чіткого зв`язку з конкретними пунктами частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатися належним виконанням вимог процесуального закону.
Зокрема, доводи скаржника щодо неправильного застосування судами частини другої статті 42 Закону №1058-ІV, положень Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 цього Закону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 (далі - Порядок №124), а також щодо порушення судами вимог статті 242 КАС України наведені без визначення передбаченої конкретним пунктом частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження та її належного обґрунтування.
Відсутність у тексті скарги чіткого зазначення конкретних пунктів (чи пункту) частини четвертої статті 328 КАС України та належної аргументації щодо кожного з них позбавляє Суд процесуальної можливості перевірити доводи скаржника, оскільки Верховний Суд не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження замість учасника справи. Верховний Суд не наділений повноваженнями за власною ініціативою доповнювати касаційну скаргу обґрунтуванням, яке в ній відсутнє, оскільки це порушувало б принцип диспозитивності адміністративного судочинства (стаття 9 КАС України) та принцип рівності сторін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що умови прийнятності касаційних скарг у національних законодавствах можуть бути більш суворими, ніж для звичайних апеляцій (пункт 38 рішення у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95; пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року, заява №29731/96). Застосування передбачених законом процесуальних обмежень та вимог щодо оформлення скарг є легітимною метою в контексті забезпечення дотримання принципу правової визначеності та належного здійснення правосуддя (пункт 45 рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95).
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, а також відсутність ознак, які б вирізняли цю справу з-поміж інших справ цієї категорії, дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №420/29914/25, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що скаржником не наведено та належним чином не обґрунтовано підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, а також не обґрунтовано наявності виняткових випадків, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 05 січня 2026 року у справі №560/5916/24, від 11 лютого 2026 року у справі №560/17512/24, від 23 лютого 2026 року у справі №560/18229/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі №420/29914/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа