УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
10 вересня 2026 року
м. Київ
справа №240/22379/25
адміністративне провадження № К/990/40880/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року
у справі №240/22379/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У 2025 році ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати з 01 січня 2025 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі - Закон №4059-IX);
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01 січня 2025 року нарахування і виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону №4059-IX.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 28 серпня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спір у цій справі стосується здійснення пенсійної виплати, тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа є справою незначної складності.
За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім установлених цією нормою випадків.
Отже, для касаційного перегляду такого судового рішення недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник, обґрунтовуючи неправильне застосування судами норм матеріального права, посилається на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №560/4589/21.
Скаржник також посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, стверджуючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №560/4589/21, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Так, у справі №560/4589/21 предмет спору стосувався визнання протиправною відмови органу Пенсійного фонду України щодо здійснення перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за календарні роки, що передують переведенню на пенсію за віком.
Натомість у справі №240/22379/25 спір стосується правомірності припинення з 01 січня 2025 року виплати позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, та наявності у неї права на відповідну виплату згідно зі статтею 45 Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27 грудня 2024 року №1524.
Отже, наведений скаржником висновок Верховного Суду сформований у правовідносинах з іншим предметом спору, за інших фактичних обставин та іншого правового регулювання і не стосується питання застосування норм права, яке є визначальним для вирішення цієї справи.
Таким чином, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі №560/4589/21 не свідчить про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, а тому не підтверджує наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не визначив конкретного питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та не навів конкретних аргументів щодо існування правової невизначеності, неоднакового застосування відповідної норми права або потреби у формуванні чи зміні правового підходу Верховного Суду.
Посилання скаржника на значну кількість подібних справ, які перебувають на розгляді адміністративних судів, саме по собі не підтверджує існування неоднакової судової практики чи правової невизначеності щодо застосування конкретної норми права, яка потребувала б усунення Верховним Судом. Кількісний показник наявності спорів певної категорії не є самостійною ознакою фундаментального значення питання права для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, вирішення спорів цієї категорії залежить, зокрема, від установлених у кожній конкретній справі обставин щодо місця постійного проживання особи, наявності або відсутності відомостей про зміну такого місця проживання за межі відповідної зони та інших юридично значущих обставин, передбачених статтею 45 Закону №4059-IX. Скаржником не наведено аргументів, які б свідчили, що існуюче правове регулювання породжує правову невизначеність або неоднакове застосування відповідних норм права, що потребує формування нового, зміни чи розвитку правового підходу Верховного Суду.
Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).
Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).
Порівняльно-правове підтвердження допустимості селективного касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.
У цій справі скаржник мав можливість обґрунтувати наявність передбаченого законом винятку, однак не визначив конкретного питання права фундаментального значення, не показав існування правової невизначеності, неоднакової судової практики чи потреби у формуванні, зміні або розвитку правового підходу Верховного Суду.
Отже, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятку, який давав би підстави для касаційного перегляду судових рішень у цій справі, скаржником не обґрунтовано.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, а також відсутність ознак, які б вирізняли цю справу з-поміж інших справ відповідної категорії, дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №240/22379/25 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі наведеного та з урахуванням того, що скаржник належним чином не обґрунтував наведену у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та не довів наявності виняткового випадку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 29 червня 2026 року у справі №420/43332/25, від 20 липня 2026 року у справі №280/7311/25, від 27 липня 2026 року у справі №420/38639/25.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року у справі №240/22379/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа